58.Проблема визначення часових меж глобалізації.

Ключовою проблемою у визначенні історичних меж і часових відтинків глобалізації є проб­лема дефінітивно-методологічного плану. Її зміст є предметом низки дискусійних питань, серед яких головними є: співвідношення понять глобалізація і інтернаціоналізація, глобалізація і інтеграція, визначення форм і результатів глобальних трансформацій і, нарешті, принципове питання — що становить системну сутність самого терміна «глобалізація». Існує безліч різноманітних підходів, теоретичних конфігурацій, які пропонують інструментарій пізнання глобальних проблем, розкривають їх зміст і, відповідно, презентують певні часові орієнтири глобалізації.

Перша архаїчна концепція в працях Р. Робертсона, М. Уотерса, Г. Терборна, Ю. Пахомова та ін. Виділяють 20 етапів глобалізації, тобто те, що відбувається зараз вже було – глоб як архаїчна форма розвитку. 3 тис рр. до н.е. – Шумпетерські, Єгипетські ЕК цивілізації, що орієнт на вир-во => + 3 тис рр. – полі цивілізації (полі – обєднання для обміну, який не завжди означав вир-во, але вони були сер за розміром, об’єднувались в держави, виявили більшу живучість) => Персидська імперія, яка покорила Вавилонську, але потім її покорила Грецька, бо поліси сильніші. Г. Терборн виділяє в історії принаймні шість хвиль глобалізації. Г. системоутворюючими одиницями завжди виступали потужні держ утворення, які концентрували навколо себе владу. Другий сучасний підхід виник, тому що архаїсти зазнали поразки і були піддані критиці, адже вони намагались реконструювати глобалізацію в минулому, використовуючи сучасні інструменти. В основі – якісні зміни, які були викликані де матеріалізацією обміну, зміною тов-гр відносин на гр.-вал відносини, автоматизацією вир-ва. Третя конц протоглобалістів – виділяють 2 етапи Г: перший етап-протоглобалізація-сер19-поч 1939р – світ вступив до активної фази взаємного наближення на основі активізації торгів, інвестиційних, трудових відносин. Другий етап поч. з 1970р на основі інформаційної, телекомунікаційної і цифрової технології. Саме тоді сформувалась доктрина вашингтонського консенсусу. Четверта конц Г, як позачасової властивості, що притаманна світовому суспільству (Едуард Азраянц). Г супроводжується 2 тенденціями: інтеграцією та дезінтеграцію. Інтегр може бути представлена регіоналізацією, імперіоналізацією, націоналізацією і етносоціалізацією. Дезінтеграція представлена етносом-єю, диссоціацієюєю, реставрацією, асомізацією і міграцією. Г є метою історичного процесу, інтеграція і дезінтеграція – тенденціями, що визначають динаміку Г., інтернаціоналізм – сучасний етап Г.

59.Проблема державної економічної і політичної безпеки в умовах глобалізації.

Глобалізація дійшла до кожної країни і має як і позитивний вплив, так і негативний. Загозою глобалізації є загроза політичній та економічній безпечі держави. І це пов’язано не лише з інтегруванням економік, їх взаємопроникненню та взаємовпливом, а й із роллю держави у такій глобальній системі. Глобалізація економіки вносить істотні поправки в процес пошуку оптимального механізму її регулювання, оскільки держава як управлінська підсистема зіткнулося з принципово новою парадигмою.

По-перше, держава дедалі більше втрачає можливість ефективно використовувати такі традиційні важелі макроекономічного регулювання, як імпортні бар’єри та експортні субсидії, курс національної валюти і ставка рефінансування центрального банку.

По-друге, деякі економічні процеси, особливо у валютно-кре­дитній сфері, набули глобального характеру і не підпадають під регулюючий вплив держави. Для цієї мети необхідні узгоджений вплив і заходи багатьох країн і глобальних організацій (МВФ, Світовий банк, СОТ). Таким чином, національна держава поступово втрачає можливість здійснювати абсолютний контроль на власному економічному просторі.

По-третє, вперше в історії державний суверенітет втрачає власний докорінний зміст. Проте вже на ранніх стадіях інтернаціоналізації економіки держави змушені були вступати одна з другою у договірні відносини і брати на себе різноманітні обов’язки, які неминуче в тій чи іншій мірі обмежували свободу дій національних урядів, тобто де-факто звужували державний суверенітет. І чим різноманітнішою й інтенсивнішою стає господарська, політична, науково-технічна і культурна взаємодії різних країн, тим більше зростає розрив між державним суверенітетом де-юре і його суверенітетом де-факто.

По-четверте, головним результатом XX століття і всього розвитку цивілізації за увесь час її існування стало становлення техносфери як штучного середовища життєдіяльності людини. Її специфіка — не просто надзвичайно високий рівень розвитку технологій і техніки, матеріального виробництва, науки, озброєнь, не просто обумовлені всім цим рівень і якість життя населення, які створили техносферу держав.