Регіональна економіка. книжка

315

У структурі промисловості України на частку паливної припадає 15%

вартості основних фондів і майже 8% середньорічної чисельності промислово-виробничого персоналу, 11% вартості промислової продукції.

У 50–80-х роках в Україні видобуток палива, особливо газу, поступово зростав. У структурі споживання палива почала знижуватись частка вугілля й нафти і збільшуватись – газу У 80-ті роки частка газу в структурі паливного балансу поряд з нафтою також почала знижуватися. Загалом видобуток палива в Україні зростав до 1976 р. Однак останніми роками абсолютні його розміри почали спадати переважно внаслідок погіршення гірничо-

геологічних умов видобутку вугілля в Донбасі, нестабільності роботи вугільної, нафтової і газової промисловості, важкого фінансового становища країни в цілому.

Вугільна промисловість за обсягом видобутку палива в натуральному вираженні посідає перше місце серед інших галузей. Тут зосереджена більшість працівників і основних фондів паливної промисловості. Основним районом видобутку кам'яного вугілля є Донецький басейн. Тут вугілля видобували у 1990 р. на 295 кам'яновугільних шахтах, з них 131 шахта коксівного вугілля. Зараз в Україні є 161 діюча шахта.

3 1977 р. видобуток вугілля в країні поступово скорочувався і в 2006 р.

разом з видобутком бурого вугілля становив 80,3 млн. т. (рис. 7)

316

Річний видобуток вугілля по вугледобувних підприємствах України

МЛН. ТОНН	Видобуток коксівного вугілля	Видобуток енергетичного вугілля

100,0
94,4
90,0
	83,6				81,0
80,0		74,8	75,9	76,2
70,0
					46,2
60,0				44,3
			44,3
50,0
57,5
40,0		44,3
	54,1
30,0
				31,9	34,9
20,0			31,6
37,0		30,5
10,0	29,5
0,0
1994	1995	1996	1997	1998	1999

	83,4	81,9
80,3
41,7	43,4	42,2
38,5	40,0	39,6
2000	2001	2002

79,3	80,2	80,3
	78,0
41,8	42,9
	45,2	50,1

37,5 37,2

32,8

30,1

рік

2003

2004

2005

2006

Рис. 7. Річний видобуток вугілля вугледобувними підприємствами

України [58].

Постійне зниження обсягів видобування зумовлено рядом причин:

шахтний фонд України є одним з найстаріших у світі. З 276 шахт, що працювали на кінець 1990 року. 144 введені в експлуатацію до 1950 р.

Найстарша в Україні шахта «Кочегарка» експлуатується з 1872 року. За останні 15 років не закладено жодної нової шахти;

недостатньо і в незначних масштабах проводилася реконструкція шахт.

Понад дві третини з них взагалі не підлягала реконструкції за весь час експлуатації;

ускладнення гірничо-геологічних умов видобутку у зв’язку з переходом на розробку більш глибоких пластів. 55% шахт працюють на глибині понад 600 м, 30% – понад 800 м і 11% – понад 1000 м. Понад 90% шахт

– газові, 45% – небезпечні за раптовими викидами, гірничими ударами, 70% – за вибуховістю вугільного пилу, на 60-ти шахтах розробляються

317

пласти, небезпечні можливістю самозаймання вугілля, а на 73-х шахтах

потрібне штучне охолодження;

зниження потужності шахт у зв’язку з вичерпанням запасів;

низька потужність пластів. [58].

Найбільше вугільних шахт України розміщено в межах Донецького кам’яновугільного басейну та зосереджені в центральній і північній частинах Донецької та південній частині Луганської областей. Коксівне вугілля видобувають переважно в центральній частині Донецької області (в районі Єнакієвого, Горлівки, Макіївки, Донецька, Красноармійська, Костянтинівки та інших міст), а також у Краснодонському і Кадіївському районах Луганської області. В Антрацитівському, Лутугинському та Алчевському районах Луганської області видобувають більше енергетичного вугілля.

Найбільш нові шахти розташовані в Західному Донбасі

(Дніпропетровська область).

До 5 млн. т кам'яного вугілля видобувають у Львівсько-Волинському кам'яновугільному басейні. Запаси вугілля тут невеликі. Значну частину вугілля цього басейну використовують Бурштинська та Добротвірська теплові електростанції.

Дніпровський буровугільний басейн розташований переважно на Правобережжі України й об'єднує родовища Житомирської, Вінницької,

Київської, Кіровоградської, Черкаської, Запорізької та Дніпропетровської областей. Басейн поділяється на 12 буровугільних районів, у яких налічується понад 100 родовищ. Без брикетування вугілля басейну непридатне для транспортування на далекі відстані, характеризується високою вологістю, використовується переважно для місцевих потреб.

Буровугільна промисловість України об'єднує великі механізовані вуглерозрізи, шахти, вуглебрикетні фабрики, а також допоміжні підприємства.

Актуальними проблемами вугільної промисловості залишаються визначення економічної доцільності видобутку твердого палива та його

318

обсяги по кожному шахтному полю, обсяги фінансування і строки закладення, розбудови й початку експлуатації нових шахт, реструктурувати вугледобувні холдінги за належністю шахт до промислово-геологічних регіонів, зменшення смертності та виробничого травматизму шахтарів,

відновлення шахтарської інфраструктури.

Згідно з постановою Верховної Ради України від 16 березня 2005 р. за наслідками звіту Міністерства палива і енергетики України по реорганізації цієї галузі, розроблена концепція розвитку вугільної промисловості, основні положення якої викладені в розділі ”Вугільна промисловість“ Енергетичної стратегії України до 2030 р. Запропонована до реалізації концепція розвитку вугільної промисловості, як визначальної галузі паливно-енергетичного комплексу країни, є важливою складовою частиною обґрунтованої наукової концепції ресурсного забезпечення енергетичної безпеки України в цілому, а

її вдосконалення і реалізація сприятимуть швидкому досягненню економічної незалежності української держави від зовнішніх постачань енергоносіїв.

Нафтова промисловість України характеризується низькими показниками видобутку нафти, хоча потенційні можливості для цього значно більші.

У теперішній час перше місце за видобутком нафти посідає лівобережна частина України, де працюють нафтогазові управління в Чернігівській області на базі Гнідинцівського та Прилуцького родовищ, у

Сумській – на основі Охтирського і Качанівського, у Полтавській – на базі Сагайдацького, Зачепилівського, Радченківського родовищ. Тут видобувають більшість нафти України. На другому місці Прикарпатська нафтогазоносна провінція, де працюють нафтогазовидобувні управління – Бориславнафтогаз і Долинонафтогаз. Поки що масштаби видобутку нафти тут невеликі через вичерпаність запасів і недостатній рівень пошукових робіт.

Обсяги видобутку нафти з газовим конденсатом протягом 2007 року зменшились на 87,3 тис.тонн (або на 1,9%) відповідно показника 2006 року та дорівнюють 4 427,7 тис.тонн, у тому числі обсяги видобутку підприємствами

319

НАК “Нафтогаз України” у порівнянні з 2006 роком зменшились на 73,3

тис.тонн (або на 1,8%) та становлять 4 025,8 тис. тонн.

Світовий досвід свідчить, що запаси зосереджені в кількох великих родовищах заперечують значно більші обсяги видобутку, ніж аналогічні розсіяні по багатьох дрібних родовищах. В Україні максимальний рівень видобутку нафти (в середині 70-х років минулого століття) забезпечувався саме експлуатацією десятка найбільших родовищ, вичерпаних нині на 9098%. То ж з 83 родовищ нафти 51 належить до дуже дрібних (запаси менші 1

млн. т нафти). Виробленість родовищ в основних нафтогазових районах за нафтою оцінюється на 70%.

Собівартість видобутої в Україні нафти відносно висока, оскільки видобуток її найпрогресивнішим фонтанним способом майже припинився.

Для підтримання її високого пластового тиску практикують закачування у законтурні горизонти гарячої води, пари, хімічних реагентів, що дає змогу збільшити видобуток нафти до 60–70%. Вартість нафти у районах споживання значною мірою визначається витратами на її транспортування,

що залежить від діаметра трубопроводу, вмісту в сирій нафті парафіну,

потужності нафтоперекачувальних станцій.

Україна має розвинену нафтопровідну систему, що складається з 18

магістральних нафтопроводів загальною довжиною 4,6 тис км. Річна пропускна спроможність системи становить; "на вході" - 114 млн. тонн, *на виході" – 56,3 млн.грн. Система нафтопроводів спроможна в повному обсязі забезпечити потреби нафтопереробних підприємств України.

Упродовж 2007 року обсяги транспортування нафти підприємствами магістральних нафтопроводів склали 50 904,0 тис. тонн. При цьому транзитом до країн Західної Європи (Словаччини, Угорщини, Чехії) щороку транспортовано на 6 545,3 тис. тонн більше порівняно із 2006 роком, для потреб України – на 586,4 тис. тонн менше (рис. 8).

320

Обсяги перекачки нафти підприємствами магістральних нафтопроводів ВАТ "Укртранснафта" за 2006 - 2007 рр., тис.тонн

50 904,0

44 945,1

39 755,7

33 210,4

тис.тонн

11 734,7

11 148,3

Перекачка наф ти , всього	транзит	для України
2006 рік	2007 рік

Рис. 8. Обсяги перекачки нафти підприємствами магістральних нафтопроводів ВАТ «Укртранснафта» [58].

Нафтопереробна промисловість В Україні є шість нафтопереробних підприємств, найбільші з них: Кременчуцький, Лисичанський, Одеський та Херсонський. В 2007 році виробництво нафтопродуктів становило: бензин –

4,2 млн. т, дизельне пальне – 4,1 млн. т, мазут – 3,3 млн. т. (таблиця 8).

Потужності нафтопереробної промисловості сягають 51 млн. т річної первинної переробки. Однак, використовуються вони лише на 1/3.

Роботу нафтопровідної системи забезпечує 51 нафтоперекачувальна станція, на яких працює 176 насосних агрегатів. Загальна ємкість резервуармого парку становить 1 085 тис. м.

Таблиця 8

Виробництво нафтопродуктів в Україні по роках, млн. т. [56]

Нафтопродукт		1990	1995	2000	2001	2002	2003	2004	2005	2006	2007
Первинної		59,0	16,9	9,1	16,1	20,2	21,9	22,0	18,4	14,2	13,8
переробки нафти
Бензин		9,2	3,0	2,1	4,0	4,7	4,3	5,0	4,6	3,9	4,2
Дизельне пальне		12,7	4,3	2,7	4,8	5,8	6,3	6,3	5,3	4,2	4,1
Мазут	топковий
(товарний випуск)		25,6	6,6	2,7	5,3	7,2	8,0	7,8	5,8	3,8	3,3

321

Тривалий час нафтопереробні заводи України простоювали, переробка нафти на них не забезпечувала 40% внутрішнього споживання. З приходом нових власників (компаній “ТНК-Україна” (Лисичанський НПЗ), ”Укртатнафта” (Кременчуцький НПЗ), ВАТ ”Лукойл-Україна” (Одеський НПЗ), «Казахойл» та Група "Альянс" (Херсонський НПЗ), "Альфа-Нафта", "Уотфорд" і Приватбанк (Надвірнянський та Дрогобицький НПЗ)) заводи набули ритмічності в роботі, поставки нафти стали здійснюватися регулярно,

що поступило стабілізуючим чинником.

Основними шляхами виходу України з енергетичної кризи є розвідка родовищ, розробка нетрадиційних нафтогазоносних об'єктів – глибинних зон кристалічної земної кори на суходолі України і зон гідратоутворення на дні Чорного моря. Одна з таких зон лежить на північному борту Дніпровсько-

Донецької западини, вздовж її північного крайового глибинного розламу.

Тут, на території завдовжки 250 км і завширшки 30– 35 км у 1989–1991 рр.

було відкрито 12 промислових родовищ нафти й газу із загальними запасами

219 млн. т нафтового еквівалента.

Газова промисловість. Це наймолодша галузь паливної промисловості України. Використання газу удвічі дешевше, ніж нафти. Крім того, з газу виробляють азотні добрива й синтетичні матеріали.

Основна проблема видобутку газу в Україні пов'язана з тим, що понад

15% запасів газу за критеріями рівня виснаження запасів, колекторських характеристик порід належать до категорії важковидобувних. Вилучення важковидобувних запасів газу потребує застосування специфічних,

наукомістких і високо витратних технологій то обладнання. Крім цього понад 75% газових родовищ мають початкові видобувні запаси менше 10 млрд. м3.

Газова промисловість України сформувалася у післявоєнні роки на базі розвіданих у країні родовищ природного газу, найбільшого розвитку набула у першій половині 70-х років. В 2007 р. видобувалось 20,6 млрд. м3 газу (30%

до рівня 1975 р.).

322

Першою була освоєна Передкарпатська нафтогазоносна область. Тепер на неї припадає 3,1% всього видобутку газу в Україні. Розвідані запаси газу цієї області становлять 94 млрд. м3. Однак практично всі вони важковидобувні.

Дашавське родовище використовується для підземного зберігання газу, Більче-

Волицьке газове родовище експлуатується з 1949 р., Космацьке газоконденсатне родовище є цінним для хімічної промисловості, його газоконденсат переробляється на Надвірнянському нафтопереробному заводі.

Дніпровсько-Донецьку газоносну область виявлено поряд з покладами нафти в Дніпровсько-Донецькій западині. Основні її родовища газу стали відомими у другій половині 60-х років. Це найбільша в Україні нафтогазоносна область (93,8% загального видобутку газу в країні). Власне в цій області знаходяться чотири родовища, які мають початкові видобувні запаси газу понад 100 млрд м3. (Яблунівське, Єфремівське, Західно-

Хрестищенське, Шебелинське). Ці родовища забезпечують понад 25%

поточного видобутку природного газу в Україні.

У Причорноморсько-Кримській нафтогазоносній області відкрито й експлуатуються 17 газових родовищ із загальними запасами газу 14,3 млрд.

м3. Найбільші з них Голіцинське, Джанкойське, Глібівське, Оленівське,

Задорненське, Стрілківське. На дні Чорного моря геологи виявили ряд перспективних газових підвищень (підземних і підводних структур).

Специфічною рисою розміщення газовидобувної промисловості є високий рівень її територіальної концентрації та орієнтація видобутку на найвигідніші умови експлуатації родовищ.

Приблизно 4/5 видобутого природного газу йде на потреби промисловості. Використання газу в комунальному господарстві має сезонний характер. Оскільки газ упродовж року подається рівномірно,

актуальним завданням є будівництво газосховищ.

Супутні гази, які є на деяких невеликих нафтових родовищах, – дуже цінна сировина для промисловості органічного синтезу. З них на газобензинових заводах виробляють бензин.

323

Україна володіє потужною газотранспортною системою, яка складається з 37,6 тис км газопроводів різного призначення та продуктивності1; 73 компресорних станцій із 110 компресорними цехами; 1607 газорозподільних станцій; 13 підземних сховищ газу2 загальною місткістю за активним газом понад 32,0 млрд. м3 та об'єктів інфраструктури. «На вході» газотранспортна система здатна прийняти 287,7 млрд. м3, а«на виході» передати 176,2 млрд. м3 природного газу, у т. ч. 140,2 млрд. м3 до країн Західної та Центральної Європи.

Близько 29% газопроводів відпрацювали амортизаційний термін,

майже 60% експлуатуються від 10 до 33 років, Третина газоперекачувальних агрегатів виробили моторесурс або близькі до цього і потребують реконструкції.

В останні роки завдання з реорганізації і технічного переоснащення газотранспортної системи (ГТС), технічний стан якої не зовсім задовільний.

Із її загальної довжини (36,7 тис. км) уже відпрацювали свій амортизаційний термін майже 23% газопроводів. З кожним роком ГТС України старіє і,

безумовно, викликає потребу в збільшенні фінансування робіт з її реконструкції та капітального ремонту, заміни газоперекачувальних агрегатів, переоснащення підземних сховищ газу, механізації систем автоматики, телемеханіки, газо вимірювань, автоматичного контролю та реконструкції транспортних потоків газу.

Торфова промисловість – одна з найдавніших галузей паливної промисловості. Основні родовища торфу зосереджені в Сумській,

Чернігівській, Житомирській, Рівненській та Львівській областях. Видобуток його невеликий. У вигляді брикетів і шматків торф використовують як паливо. У сільському господарстві його застосовують для виготовлення

1Через 9 областей України пролягає газопровід “Уренгой (Західний Сибір)–Ужгород” і газопроводи внутрішнього значення: Шебелинка–Полтава–Київ; Шебелинка–Дніпроперовськ–Кривий Ріг; Шебелинка–Одеса; Дашава–Львів; Дашава–Київ та інші, які нині здебільшого перекачують імпортне газове паливо.

2Найбільшим підземним газосховищем є Богородчанське (Івано-Франківська область), місткістю 15–17 млрд. м3 газу.

324

органічних добрив, торфоізоляційних плит. Торф може бути сировиною для виробництва парафіну, масел, фенолів, креоліну.

Електроенергетика впливає не тільки на розвиток господарства, а й на територіальну організацію продуктивних сил. Будівництво потужних ліній електропередач дає змогу освоювати паливні ресурси незалежно від віддаленості районів споживання.

Розміщення електроенергетики залежить переважно від: наявності паливно-енергетичних ресурсів і споживачів електроенергії. Нині майже третина електроенергії виробляється у районах споживання.

В Україні є чотири види електростанцій, які розрізняють за використовуваним ресурсом:

теплові (ТЕС) – працюють на твердому, рідкому і газоподібному паливі; серед них вирізняють конденсаційні й теплоелектроцентралі

(ТЕЦ);

гідравлічні – використовують відповідні гідроресурси й поділяються на гідроелектростанції (ГЕС), гідракумуляційні (ГАЕС) й припливні;

атомні (АЕС) – в якості палива використовують збагачений уран або інші радіоактивні елементи;

електростанції, що використовують нетрадиційні джерела енергії.

Серед них найперспективнішими є вітрові, сонячні та ін.

Електроенергетика е базовою галуззю, яка забезпечує потреби країни в електричній енергії і може виробляти її для експорту. Загальна потужність електрогенеруючих станцій у 2005 р становить 52,0 млн кВт, з яких потужність ТЕС та ТЕЦ становить 57,8%, АЕС – 26,6%, ГЕС та ГАЕС – 9,1%,

блок-станцій та інших джерел – 6,5%

Основою електроенергетики країни є Об'єднана енергетична система

(ОЕС) України, яка здійснює централізоване електрозабезпечення внутрішніх споживачів, взаємодіє з енергосистемами суміжних країн, забезпечує експорт, імпорт і транзит електроенергії. Воно об'єднує енергогенеруючі по-