Регіональна економіка. книжка

195

Мінімальні розміри місцевих бюджетів визначають на підставі нормативів бюджетної забезпеченості на одного жителя, які запроваджує Верховна Рада. Розмір частки місцевих бюджетів у загальному обсязі бюджету України залежить від обсягу функції управління, що передається на місцевий (регіональний) рівень, від політичної та економічної ситуації в країні в цілому, а також від прийнятої у державі системи управління господарською діяльністю [3; 522].

Місцеві фінанси виконують розподільчу, контрольну та стимулюючу

функції. Відіграють надзвичайно велику і багатопланову роль в економічній системі кожної держави, де визнається і діє ефективне у фінансовому плані місцеве самоврядування. Основні складові цієї ролі представлені на рис. 2.

Кошти, які надходять до місцевих бюджетів, використовуються на утримання установ соціально-культурної сфери, підприємств ЖКГ,

спрямовуються на виплати допомоги із соціального захисту і соціального забезпечення. Таким чином, через місцеві фінанси, у тому числі місцеві бюджети, відбувається перерозподіл суспільного продукту між різними сферами діяльності і соціальними групами населення. Місцеві бюджети є

складовою зведеного бюджету України.

196

МІСЦЕВІ ФІНАНСИ В ЕКОНОМІЧНІЙ СИСТЕМІ ДЕРЖАВИ

Впливають

на соціально-економічний розвиток країни

фінансову безпеку держави

фінансову стабільність розвитку економіки

добробут населення розвиток демократії в суспільстві

Використовуються як інструмент

перерозподілу валового внутрішнього продукту

державного регулювання розвитку територій

економічної, в тому числі фінансової, політики державної регіональної політики

Визначають

обсяг і якість надання локально-суспільних послуг населенню

стан і розвиток місцевого господарства

фінансову базу місцевого самоврядування

надання конституційних гарантій населенню стан фінансового вирівнювання

Рис. 2 Домінанти соціально-економічного призначення місцевих фінансів [7; 39].

Місцевим фінансам відводиться належне місце у втіленні загальних національних цілей, визначених діючою програмою розвитку українського суспільства "Україна — 2010", а саме: поліпшення життя народу; підвищення

197

конкурентоспроможності України в глобальній системі; зміцнення основ демократії та ін.

Основним інструментом аналізу фінансових потоків в регіоні виступає

зведений фінансовий баланс. Його доходна частина складається з:

1) власних доходів регіону: прибутків (податків та інших платежів юридичних осіб); амортизаційних відрахувань; податків з доходів фізичних осіб; непрямих податків; ресурсних платежів; відрахувань у позабюджетні фонди; інших доходів; 2) залучених засобів: субсидій; довгострокових кредитів банків; зовнішніх приватних і іноземних інвестицій.

Витратна частина регіонального фінансового балансу складається з:

1) витрат на територію: інвестиційні витрати; витрати на господарську діяльність регіону; витрати на соціально-культурні заходи; витрати на утримання органів влади і правопорядку;

2) відрахування у держбюджет країни: відрахування у державний бюджет

(обласний бюджет від надходжень місцевого бюджету); інші відрахування у фінансову систему країни.

Вирішальне значення для забезпечення матеріальної та фінансової основи місцевого самоврядування мають здебільшого доходи місцевих бюджетів. Це зумовлено тим, що об'єкти комунальної, а також спільної власності належать переважно до невиробничої сфери (школи, дитячі садки, лікарні, поліклініки,

культурні та спортивні заклади). Вони є неприбутковими організаціями і, як правило, перебувають на повному або частковому утриманні за рахунок коштів місцевих бюджетів. Важливою є проблема формування дохідної бази місцевих бюджетів. Залежно від територіальної локалізації, у складі доходів місцевих бюджетів доцільно вирізняти [9; 196]:

1)доходи, одержані на території даного бюджету;

2)доходи, одержані на інших територіях, які за допомогою перерозподілу були спрямовані до певного місцевого бюджету (дотації, субвенції).

У свою чергу, доходи, одержані на території місцевого бюджету,

поділяються на власні, закріплені. Визначальними для місцевих бюджетів є

власні доходи, які можна поділити на:

198

податкові доходи (місцеві податки та збори);

доходи від надання послуг органами місцевого самоврядування

(прибирання території, вивезення сміття, паркування автотранспорту тощо);

доходи від комунального майна (орендна плата, надання права на полювання, рибальство, плата за торгові місця на ринках, частина прибутку комунальних підприємств, кошти від приватизації

комунального майна).

Центральним інститутом системи місцевих фінансів є місцеві бюджети, до складу яких належать бюджет АР Крим, міські бюджети міст Києва та Севастополя, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах та бюджети місцевого самоврядування (бюджети територіальних громад міст,

селищ, сіл та їх об'єднань).

У 2006 році місцеві бюджети становили – 39865,5 млн. грн. або 23,2 % до зведеного бюджету України, державний бюджет – 131946,0 млн. грн., або

76,8% [12; 55-56].

Місцеві бюджети мають вирішальне значення у фінансуванні державних видатків, головним чином тих, які безпосередньо пов'язані з вирішенням

проблем економічного та соціального розвитку регіонів. Майже 3/4 усіх коштів місцевих бюджетів спрямовується на соціальні цілі, а саме: соціальний захист і соціальне забезпечення населення, утримання закладів і об'єктів, які належать до соціально-культурної сфери. Приблизно 1/4 коштів місцевих бюджетів використовується на розвиток економіки регіонів і сприяє забезпеченню нормального функціонування промисловості, сільського господарства, транспорту, дорожнього, житлового і комунального господарства.

Щороку зростають видатки місцевих бюджетів на утримання земельних ресурсів, водне, лісове і риболовецьке господарство, мисливство, благоустрій міст, сприяння науково-технічному прогресу.

199

У кожній країні регіональні (місцеві) бюджети є найбільш чисельною ланкою бюджетної системи. В Україні у 2006 р. нараховувалось більше 12

тисяч місцевих бюджетів (табл. 1).

	Таблиця 1
Кількісний склад місцевих бюджетів у 2006 р. [7; 75].
Види місцевих бюджетів	Кількість
Місцеві бюджети, усього	12213
в т.ч. бюджет АР Крим	1
бюджети міст Києва і Севастополя, що мають статус міст	2
державного значення
обласні бюджети	24
міські бюджети	453
районні у містах бюджети	83
районні бюджети	488
селищні бюджети	887
сільські бюджети	10275

В останні роки приблизно 65–75 % бюджетних ресурсів зосереджується саме у державному бюджеті України, відповідно у місцевих бюджетах акумулюється від 25 до 35 %. У табл. 2 показана динаміка розподілу бюджетних ресурсів у зведеному бюджеті України. З наведених даних видно,

що сьогодні спостерігається негативна тенденція зменшення частки доходів, які надходили до місцевих бюджетів: з 32,3 % у 2001 р. до 23,2 % у 2006 р., а

збільшення частки видатків, які здійснювалися з місцевих бюджетів протягом цього ж періоду.

Таблиця 2

Доходи і видатки державного та місцевих бюджетів України, у % до

зведеного бюджету [12; 56]

Показник				Рік
	2001	2002	2003		2004	2005	2006

200

Доходи:
державний бюджет	67,7	68,6	70,0	74,9	77,4	76,8
місцеві бюджети	32,3	31,4	30,0	25,1	22,6	23,2
Видатки:
державний бюджет	59,7	58,9	58,6	62,1	63,2	58,8
місцеві бюджети	40,3	41,1	41,4	37,9	36,8	41,2

Згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» заплановано зростання доходів місцевих бюджетів. Обсяг доходів місцевих бюджетів, які враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів,

збільшується на 10,5 млрд. грн. або на третину з відповідним показником

2007р. та становить 44,1 млрд. грн. На 1,7 млрд. грн., або на 39,7% порівняно з

2007р., прогнозується збільшення доходів місцевих бюджетів, які не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів і які у 2008 році складуть 5,9 млрд. грн. Ці кошти органи влади на місцях спрямують на виконання програм місцевого значення.

За нинішніх умов місцеві бюджети опинилися у повній залежності від центрального уряду, який визначає нормативи відрахувань від загальнодержавних податків і розміри дотацій та субвенцій з Державного бюджету України.

Фінансову самостійність місцевих органів самоврядування обмежує не лише майже повна їхня залежність від загальнодержавних доходів, а й

нестабільність практики бюджетного регулювання. Щорічні зміни у складі доходів місцевих бюджетів, механізму бюджетного регулювання

унеможливили здійснення місцевими властями не лише перспективної фінансової політики, а й нормальних умов функціонування протягом року.

Така ситуація веде до дискредитації місцевої влади і як наслідок державної влади загалом. Недостатність фінансових ресурсів на місцевому рівні приводить до того, що органи місцевого самоврядування намагаються покращити своє фінансове становище за рахунок невиконання або хоча б несвоєчасного виконання зобов'язань перед державою за податками, які

201

надходять до Державного бюджету України, зборами до Пенсійного фонду України та інших цільових фондів.

Залежність місцевих бюджетів від державного бюджету можна зменшити за допомогою надання права органам місцевого самоврядування запроваджувати власні податки та самостійно встановлювати ставки оподаткування (при контролі загальнодержавних органів за загальним рівнем оподаткування). Це сприятиме встановленню справжньої фінансової самостійності місцевого самоврядування.

Проте система місцевих фінансів не може бути незалежною, якщо органи місцевого самоврядування не будуть мати податкової автономії, якщо з усієї сукупності об'єктів оподаткування не вирізнятимуться деякі з них для цілей місцевого оподаткування.

Місцеві бюджети є головним інструментом реалізації регіональної

економічної політики, основними завданнями якої є:

децентралізація влади і делегування додаткових функцій з управління економічним розвитком органам місцевого самоврядування,

ліквідація значних диспропорцій і підвищення рівнів соціально-

економічного розвитку регіонів,

забезпечення державних соціальних стандартів та гарантій соціального захисту населення, незалежно від економічних можливостей територій та

ін.

Сучасні зміни у сфері місцевих фінансів спрямовані на їх подальшу розбудову і вдосконалення з метою досягнення таких цілей:

 стабілізації економічної системи;

адаптації суб'єктів господарювання, зокрема малих і середніх підприємств,

до ринкових перетворень;

формування інвестиційно-інноваційної моделі суспільного розвитку;

забезпечення фінансової незалежності органів місцевого самоврядування;

формування самодостатніх територіальних утворень;

реалізації завдань державної регіональної політики;

стимулювання підприємницької діяльності та інвестиційної активності;

202

вирішення соціальних, демографічних, екологічних, національних та

інших проблем регіонів.

Суть і принципи регіональної податкової політики

Регіональна фіскальна (податкова) політика є складовою державної фіскальної політики, яка спрямована на формування обсягів випуску продукції

(і послуг) і доходів через зміни податків і державних витрат. Інструментами фіскальної політики є автоматичні стабілізатори і активні регулюючі заходи. Автоматичні стабілізатори – це економічні механізми, дія котрих зменшує реакцію виробництва на зміни сукупного попиту. Найголовнішими серед них є виплати по безробіттю і податок з доходів фізичних осіб

(подоходний податок). Активні регулюючі заходи ґрунтуються на регулюванні державою податкових ставок і обсягів державних витрат.

Диференціація фіскальної політики здійснюється шляхом встановлення

регіональних (місцевих) податкових ставок і регіональних державних

витрат (державної закупівлі, соціальних трансфертів та ін.).

Регіональна податкова політика є важливим інструментом впливу на розміщення інноваційного та інтелектуального потенціалу, економічний розвиток депресивних регіонів тощо. Вона має проводитись з врахуванням загальнодержавних принципів і підходів до реалізації оподаткування, а також враховувати особливості розвитку регіонів, відмінності в їх природнокліматичних і соціально-економічних умовах, наявність просторових диспропорцій у розвитку виробництва, виробничої і соціальної інфраструктури,

а також історично сформовану специфіку виробничого розвитку.

До принципів регіональної податкової політики відносять наступні

[13; 80-84]:

системності та внутрішньої цілісності;

стимулювання соціально-економічного розвитку та інвестиційної активності регіонів;

територіальної справедливості;

203

стабільності системи оподаткування для регіонів усіх територіальних рівнів;

компетентності;

економічної обґрунтованості;

достатності;

гнучкості оподаткування;

суспільної ефективності.

Фіскальні платежі складаються з безпосередньо податків, зборів

(платежів), платежів за ліцензії на певні види діяльності, акцизних зборів та ін. Види, ставки, строки збирання податків та інших форм платежів регулюються відповідною законодавчою базою країни. Зібрані податки і платежі є основою формування доходної частини бюджетів усіх рівнів. Система податків і зборів поділяється на загальнодержавні і регіональні (місцеві).

Загальнодержавні податки і збори розподіляються за усіма видами бюджетів

(державні, обласні і місцеві) у пропорціях, що встановлює центральна влада.

Місцеві (регіональні) платежі поступають лише у місцеві бюджети.

Види і ставки місцевих податків і зборів. В Україні місцеве оподаткування здійснюється на основі Декрету Кабінету Міністрів України від

22.05.1993 р., а також Закону «Про систему оподаткування» від 18.02.1997 р.

Місцеві податки і збори – це обов’язкові платежі, які встановлюються органами влади базового рівня управління згідно діючого законодавства України, є обов’язковими до сплати в межах відповідних адміністративно-

територіальних одиниць і зараховуються в їх бюджети [6; 251].

Органи місцевого самоврядування самостійно встановлюють і визначають порядок сплати місцевих податків і зборів у межах установлених граничних розмірів ставок, затверджених Верховною Радою України. Місцеві ради у межах своєї компетенції мають право запроваджувати пільгові податкові ставки, повністю скасовувати окремі місцеві податки і збори або звільняти від їх сплати певні категорії платників та надавати відстрочки у сплаті місцевих податків та зборів.

204

Місцеві органи влади можуть вводити не всі платежі; вони зобов’язані встановити обов’язкові до сплати – комунальний податок, збори за паркування автотранспорту, ринковий збір, збір за видачу ордеру на квартиру, збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі і сфери послуг, збір з власників собак та ін.

Платниками місцевих податків і зборів є юридичні особи незалежно від форм власності і підпорядкованості, включаючи підприємства з іноземними інвестиціями, іноземних юридичних осіб, які здійснюють свою діяльність на території України, а також фізичні особи. Контроль за сплатою місцевих податків і зборів здійснюється органами державної податкової служби і міськими, селищними, сільськими радами, які їх встановлюють.

Види місцевих податків і зборів. До місцевих податків (обов’язкових платежів) належать [8; 365-374]: комунальний податок; податок з реклами та

ін.

До місцевих зборів (обов’язкових платежів) належать: збір за паркування автомобілів; ринковий збір; збір за видачу ордера на квартиру; збір з власників собак; курортний збір; збір за участь у бігах на іподромі; збір за виграш на бігах; збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі; збір за право використання місцевої символіки; збір за право проведення кіно- і

телезйомок; збір за проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей; збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг та ін.

Місцеві податки і збори, механізм справляння та порядок їх сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими радами відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України.

Суми податків і зборів (обов’язкових платежів) зараховуються до місцевих бюджетів у порядку, визначеному сільськими, селищними, міськими радами,

якщо інше не встановлено законами України.

Система оподаткування в Україні є недосконалою. Новий «Податковий кодекс України» передбачає розширення бази оподаткування, спрощення