Регіональна економіка. книжка

425

агропромислового комплексу є цукор в асортименті, а також побічна продукція - меляса (патока), жом. При Смілянському цукровому заводі працює завод з виробництва лимонної кислоти. До складу цукрової промисловості України входить 342 промислових, сільськогосподарських,

будівельних й інших підприємств, а саме 184 цукропісочні заводи, 2

цукрорафінадні заводи, 134 бурякогосподарства, 6 насіннєвих заводи, 1 завод лимонної кислоти, 7 машинобудівних заводи з випуску технологічного устаткування, 2 пусконалагоджувальні організації, 7 кар’єроуправлінь з видобутку вапнякового каменю та науково-дослідний Інститут цукрової промисловості.

Виробничі потужності галузі дозволяють щорічно виробляти 4,8 млн.

тонн цукру-піску, 350 тис. тонн цукру-рафінаду, 4,7 тис. тонн лимонної кислоти та 2,2-2,4 млн. тонн меляси.

У 2006 році із 192 цукрових заводів загальною потужністю 509,8 тис.

тонн переробки цукросировини на добу станом на 25.10.06 демонтовано 49

цукрових заводів і виведено з експлуатації 118,47 тис. тонн виробничих потужностей на добу. У 2007 році працювало лише 119. Зберегли свої виробничі потужності Одеський, Черкаський, Сумський рафінадні заводи та рафінадний цех Шепетівського цукрового заводу [62].

У сезоні цукроваріння 2006-2007р. вироблено 2,6 млн. тонн цукру-піску,

що більше за попередні кілька років (додаток 12).

Найбільш розвинена цукрова промисловість у Вінницькій, Черкаській,

Хмельницькій, Київській і Тернопільській областях. Цукрорафінадне виробництв - у Ходорові, Шепетівці, Черкасах, Сумах, Дружбі, Бердичеві та Одесі.

Найбільші цукрові заводи – Лохвицький (75 тис. т. добової переробки) і

Орільський (Полтавська обл.), Первомайський і Засільський (Миколаївська обл.), Саливонківський (Київська обл.). Найбільше цукру виробляють Подільський регіон (30% його виробництва в Україні), Центральний (24%),

Східний (15%). Серед областей цих регіонів виділяються Вінницька,

426

Тернопільська, Хмельницька, Київська, Черкаська, Полтавська області.

Олійна промисловість виробляє і переробляє рослинні жири та пов’язані з ними продукти та в основному орієнтується на сировину.

Основною олійною культурою є соняшник, з насіння якого одержують 90%

всієї олії.

Олійно-жирова промисловість представлена олійними заводами, які виробляють кілька видів рослинної олії – соняшникову (90% виробництва),

кукурудзяну, лляну, ріпакову, конопляну та ін. Орієнтуючись на наявність сировини (для виробництва 1 т рослинної олії використовується 3 – 4 т

олійного насіння), ця галузь зосереджена переважно в Степовій зоні.

Найвища концентрація галузі в Донбасі і Придніпров’ї. На частку Дніпропетровської, Донецької та Запорізької областей припадає більше половини виробленої в Україні олії. Найбільші центри її виробництва – Дніпропетровськ, Маріуполь, Запоріжжя, Пологи, Вовчанськ, Слов'янськ, а

також Кіровоград, Полтава, Причорноморський регіон виробляє 14% олії

(Одеса, Вознесенськ, Херсон). Серед інших центрів виділяються Вінниця і Чернівці.

Україна - відома у світі країна за рівнем виробництва соняшнику та олії з нього Зокрема порівняно з 1990 до 2007 року виробництво олії виросло більше ніж в два рази з 1070 до 2230 тис. тонн.

Плодоовочеконсервна промисловість переробляє різноманітну продукцію овочівництва та плодівництва. Сировинний чинник у розміщенні підприємств цієї галузі відіграє основну роль. Через це найбільша концентрація плодоовочеконсервного виробництва спостерігається на півдні України. Саме тут, на території Одеської, Миколаївської, Херсонської,

Запорізької областей та АР Крим сформувався спеціалізований район плодоовочеконсервного виробництва. Головні центри – Одеса, Херсон,

Запоріжжя, Сімферополь, Ізмаїл, Мелітополь, Бердянськ. Розміщене це виробництво і в районах Поділля, а також в Черкасах, Житомирській,

Полтавській та Донецькій областях.

427

В останні роки виробництво плодоконсервної продукції в Україні стабільно росте. У 2006 році було зроблено близько 1 млн. тонн, що на 6,8%

більше, ніж у попередньому році. Варто зазначити, що даний обсяг також включає фруктові й овочеві соки, випуск яких значно збільшився в останні роки. Якщо брати окремо плодоовочеву консервацію, то левову частку тут займає овочева консервація.

Основними країнами-постачальниками плодоовочевої консервації в Україну в 2006 році були: Китай, Угорщина, Іспанія, Таїланд і Польща. У

той же час основними країнами-імпортерами української консервації виступали Росія (83%), Білорусь (4%), Казахстан (3%), Молдова (3%),

Німеччина (2%). Також українські консерви поставляються в Ізраїль, СІЛА,

Канаду, Прибалтику [66].

Хлібопекарська промисловість зосереджена у великих містах Києві,

Харкові, Одесі, Львові, Донецьку, Запоріжжі, а також практично у всіх

малих і середніх містах України.

Борошномельно-круп’яна промисловість відіграє провідну роль у забезпеченні населення, а також інших галузей харчової індустрії борошном і крупами, а також виробляє фуражне борошно, яке є цінним кормом для тваринництва. Найважливішими центрами є Київ, Харків, Дніпропетровськ,

Одеса, Миколаїв, Запоріжжя, Львів, Тернопіль, Тальне.

В Україні борошно є сировиною для найважливіших продуктів харчування, тому виробництво цього товару в країн вважається стратегічним. Офіційно зареєстровані статистикою обсяги виробництва борошна в Україні за останні 5 років коливалися в межах 3 млн. тонн, не враховуючи поганий урожай зернових в 2003 році, що викликав зниженню випуску борошна. Найбільшу частку в структурі випуску борошна займає пшеничне борошно - близько 90%.

Сьогодні в Україні налічується близько 700 підприємств, які займаються переробкою зерна, із них 200 – комбінати хлібопродуктів. Потужності з виробництва борошна становлять близько 11 млн. тонн, що приблизно в три

428

рази більше, ніж необхідно для власного споживання. Найбільшими центрами з виробництва борошна є Київ та Київська область, а також Донецька, Дніпропетровська, Харківська, Вінницька, Одеська області.

Експорт борошна як пшеничного, так й інших видів в основному спрямований на Росію, Грузію, Молдову. Щодо географії офіційного імпорту борошна в Україну, то основними постачальниками борошна в нашу країну були Росія й Білорусь. Незначні об'єми імпортуються із країн Європейського Союзу - Німеччини й Франції, а також з Туреччини [61].

Виробництво круп. В Україні найпоширеніші такі круп’яні культури як гречка й просо. До них також відноситься сорго й чумиза. Умовно круп'яними є ячмінь, овес, пшениця, кукурудза, горох і сочевиця. Найбільше продовольче значення мають гречка, просо й рис. За офіційним даними, щорічне виробництво круп становить близько 300-400 тис. тонн. Основні підприємство з виробництва круп зосереджені в зонах вирощування круп'яних культур. Потужності з виробництва круп перебувають на рівні більше 50,5 тис. тонн.

В Україні налічується близько 400 великих підприємств з випуску круп. Це спеціалізовані підприємства (65-70% ринку) і невеликі приватні підприємства (30-35%). Найбільші об'єми круп виробляються в Київській, Хмельницькій, Харківській, Луганській та Кіровоградській,. областях, де традиційно розташовані більші промислові заводи. Протягом останнього десятиліття незмінним лідером є Київська область.

Основними країнами, куди здійснюється експорт є Росія, Білорусь, Грузія, Молдова, Вірменія. Значні партії гречки експортуються в Німеччину. Серед виробників провідними експортерами є: ТОВ «Альтера», ТОВ «Біосен», ВАТ «Хмельницький КХП», ДП «Миргородський КХП №1», ВАТ «Сквирський КХП», КП «Білоцерківхлібопродукт» [61].

Макаронна промисловість повністю орієнтується на споживача, тому найбільші підприємства знаходяться в Києві, Харкові, Одесі, Дніпропетровську, Миколаєві, Запоріжжі.

429

Крохмале-патокова промисловість виробляє крохмаль, що використовується в основному в харчовій промисловості, крім того він використовується у виробництві паперу та тканин. Сьогодні три підприємства в Чернігівській та Житомирській областях виробляють лише 2

тис. тонн крохмалю. Останнім часом виробляють крохмаль з пшениці,

кукурудзи, рису. На переробці кукурудзи спеціалізується Верхньодніпровський комбінат у Дніпропетровській області.

Тютюново-махорочна промисловість складається з 11 тютюнових фабрик, 5 з них – акціонерні товариства з участю іноземного капіталу. Це компанії зі світовим ім'ям: «Philip Morris», «Reemtsma», «British American Tobacco», «JTI» та «Gallaher Group», 7 ферментаційних заводів, 1 заводу ацетатних фільтрів. Основними центрами тютюнової промисловості є Київ,

Львів, Одеса, Харків, Дніпропетровськ, Сімферополь, Прилуки, Ромни,

Кременчук, Черкаси. Тютюново-ферментаційні заводи розміщені в районах вирощування високоякісного тютюну – Сімферополь, Берегово (Закарпатська обл.), Жмеринка (Вінницька обл.).

Сьогодні близько 98% випуску тютюнових виробів в Україні забезпечується п’ятьма найбільшими світовими концернами: «Philip Morris», «Reemtsma», «British American Tobacco», «JTI» та «Gallaher Group».

Вітчизняні ж виробники займають лише близько 2% ринку, найбільшими серед них є «Українська тютюнова компанія», Донецька, Львівська,

Феодосійська тютюнові фабрики та декілька інших виробників.

Кондитерська промисловість України є одною з найважливіших галузей харчової промисловості. Обсяг виробництва кондитерської промисловості становить 3% ВВП країни. Частка України на світовому ринку (93 млрд. USD) сягає 1%.

Виробнича потужність галузі становить 1,5 млн. тонн. Українські кондитерські підприємства споживають близько 600 тис. тонн цукру за рік.

Національна кондитерська промисловість представлена підприємствами, що входять у систему Державного департаменту продовольства України: ЗАТ

430

«Укркондитер», «Укрпродсоюз», «Укрхліб» і неасоційованих підприємств приватного сектору. У систему «Укркондитер» входять 28 фабрик, заводи продтоварів, цехи й підприємства громадського харчування.

Загальна кількість підприємств кондитерської галузі постійно зростає й на початок 2008 року становила близько 800. До 90% підприємств представлено випуском борошнистих кондитерських виробів і тільки 10%

провадять цукристі (шоколад карамель, цукерки, драже тощо). Сім найбільших кондитерських підприємств України мають ринкову частку від 4

до 26% і провадять до 72% загального обсягу продукції.

Близько 70% ринку і три чверті експорту, як і раніше, контролюють дев’ять найбільших компаній — «АВК». «Бісквіт-Шоколад», «Житомирські ласощі», «Конті», «Крафт Фудз Україна», «Полтава-кондитер», «Рошен», «Світ ласощів» і «Світоч» (належить швейцарській «Nestle»).

Пивоварна промисловість України розвивається надзвичайно швидкими темпами. На початок 2008 року в Україні було біля 40 заводів, що безпосередньо займаються виробництвом пива. За інформацією керівництва компанії «Укрпиво», 42 підприємства входять у «Укрпиво», але лише 35

підприємств із названої кількості є засновниками ЗАТ «Укрпиво», на які припадає 70% усього виробництва напою в Україні. А якщо враховувати і концерн «Оболонь», що не входить в асоціацію, те це буде вже 95%. Правда,

тут необхідно уточнити, що й у цій групі ведучими виробниками є всього 6

підприємств, кожне з який випускає більш 7 млн. дал. пива в рік. Фахівці

«Укрпива» виділяють три групи основних броварників: підприємство з національним капіталом - ЗАТ «Оболонь»; підприємства групи бельгійського пивоварного гіганта Interbrew - «САН Інтербрю Україна»;

група підприємств скандинавського пивного холдингу ВВН.

Провідне місце серед іноземних пивних компаній займає бельгійська компанія San Interbrew, що володіє контрольним пакетом акцій таких великих підприємств-пивовиробників, як ВАТ «Рогань» у Харкові (з грудня

2006 p.), AT "Чернігівський пивкомбінат «Десна», AT «Пивобезалкогольний

431

комбінат «Крим» та Миколаївський пивзавод «Янтар». Обсяг спільного виробництва пива на цих заводах у 2006 році склав понад 34 млн. дал.

Шведська компанія ВВН (Baltic Beverages Holding) володіє контрольними пакетами акцій ВАТ «Славутич» (Запоріжжя) та ВАТ

«Львівська пивоварня» (у минулому - львівський пивзавод «Колос»). Разом вони виробили у 2006 році понад 17 млн. дал. пива. У 2006 р. на ринок пива України вийшла досить потужна турецька компанія Efes Brewery International. Ставши хазяїном одеського заводу «Черномор», вона активно поширює свою присутність на українському ринку.

Найбільшим українським виробником пива залишається Київське ЗАТ

«Оболонь». Разом з Фастівським, Охтирським та Севастопольським пивзаводами, що входять до групи «Оболонь», у 2006 році вироблено близько 30 млн. дал.

Спиртова та лікеро-горілчана промисловість використовує відходи цукрової промисловості, сокового виробництва, зерно та картоплю. сьогодні ліцензії на виробництво спирту мають 82 державних спиртозаводи, з яких 74

підприємства концерну «Укрспирт», 5 підприємств, що перебувають в управлінні Сумської облдержадміністрації; підприємство, що знаходиться в управлінні Державного управління справами (Чортківський спиртозавод)

підприємства, що знаходяться в управлінні Держкоммедбіопрому

(Ладижинський, Межирічський спиртозаводи). Сиртові заводи зосереджені в Черкаській, Вінницькій, Кіровоградській Житомирській, Київській,

Тернопільській та інших областях. В Україні діє понад 40 підприємств лікеро-горілчаного напряму, зосереджені переважно в великих містах.

До галузі входять такі унікальні виробництва, як об’єднання «Масандра»

(Крим) агрофірма «Золота Балка», Інкерманський завод марочних вин

(Севастополь). Ужгородський та Одеський коньячні заводи Артемівський та Харківський заводи шампанських вин. радгосп-завод їм. Леніна Херсонської області, завод шампанських вин «Новий Світ». До Держкомсадвинпрому входять 600 господарств. Із них 52 одиниці - з переробки плодів та ягід (не

432

мають земель). 37 - винозаводи. 5 заводів із виробництва шампанського, 2

коньячні заводи. Одним з найбільших виробників коньяку є ЗАТ «Завод марочних вин і коньяків «Коктебель».

Основними виробниками є ГК ТОВ «Союз - Віктан», ДП «Імідж Холдинг», УВК «Nemiroff», ЗАТ «Львівський ЛГЗ», ЗАТ «Перший ЛГЗ».

Сьогодні українська горілка експортується більше, ніж у 60 країн світу.

Лідером серед країн-імпортерів вітчизняної горілки та лікеро-горілчаних виробів сьогодні є РФ (близько 80% у загальному обсязі українського експорту). Отже, українська горілчана галузь є досить чутливою до обсягів поставок продукції вітчизняних виробників до РФ.

Окрім виробників алкогольних напоїв спирт використовують підприємства парфумерної галузі, виробники ліків, спиртного оцту,

вибухових речовин і нітроцелюлози.

Інвестиційно-інноваційна діяльність в АПК і продовольча безпека

Затяжна системна криза в державі зумовила різкий спад інвестиційної діяльності, особливо в агропромисловому комплексі. З року в рік капітальні вкладення в АПК з усіх джерел фінансування скорочуються.

Слід при цьому зазначити, що зменшення обсягів виробництва в сільському господарстві найбільшою мірою корелювало саме з динамікою падіння обсягів капітальних вкладень у зазначену галузь.

Майже повністю припинились процеси відтворення й оновлення матеріально - технічної бази АПК. Відтак, в аграрному виробництві відбувається деіндустріалізація та перехід на ручну працю. Вибуття основних засобів виробництва сільськогосподарських підприємств майже утричі перевищує їхнє надходження, хоча капітальні вкладення впродовж останніх років мали тенденцію до певного зростання. Для збалансованого ж відтворення виробничого потенціалу цієї сфери необхідно втричі більше інвестицій.

Трудовий аграрний потенціал, як найважливіша складова його

433

виробничого потенціалу, також використовується з низькою ефективністю, а

продуктивність праці має сталу тенденцію до падіння.

Затрати на протиерозійні та інші землеохоронні і меліоративні роботи постійно зменшуються. Зокрема, витрати на охорону земельних угідь за період з 1990 по 2005 рр. скоротились у 25 разів. Площа еродованої ріллі протягом останніх років збільшилась на третину і щорічно розширюється на

100 тис. га, а вміст гумусу в ґрунтах знизився на 25 %. Природно-ресурсний потенціал аграрного виробництва втрачає свої відновлювальні можливості,

що загрожує ресурсо-екологічній безпеці суспільства, а зрештою - й

продовольчій безпеці.

Продовольче забезпечення населення та продовольча безпека залежать не лише від фізичної потреби у продовольстві різних груп населення, а й від рівня їхньої платоспроможності. Це негативно відбивається на вітчизняному аграрному виробництві, оскільки попит на його продукцію падає і воно не одержує необхідних коштів для модернізації та розширеного відтворення.

За даними ФАО - сільськогосподарської організації ООН - критично небезпечним вважається рівень споживання продовольства у половинному обсязі від науково обґрунтованих раціональних нормативів. Насамперед це стосується м’яса і риби, а також яєць, молочних продуктів, плодово-ягідної продукції та винограду. Зокрема, у 2006 році понад 60% населення мали середньодушовий дохід нижчий за середній по Україні, а більше чверті -

нижчий за межу малозабезпеченості. Відповідно третина населення знаходилась нижче межі продовольчої безпеки, а чверть - недоїдала. Отже, є

всі підстави стверджувати, що нині продовольча безпека України знизилась до критично небезпечного рівня (додаток 13).

Таким чином, зменшення інвестицій, падіння виробництва в національному АПК і зменшення споживання вітчизняних продовольчих товарів є однією з важливих причин подальшої деградації та занепаду аграрного сектора України, зношення й руйнування його потенціалу, падіння ефективної родючості ґрунтів, зменшення вмісту в них гумусу і падіння

434

врожайності навіть на високородючих чорноземах. Все це переконливо свідчить: нашій державі вкрай необхідна національна агропродовольча

доктрина.

Галуззю національної економіки, яка є найпривабливішою для іноземних інвесторів є харчова промисловість. Наприкінці 2006 року обсяги іноземних інвестицій у харчову промисловість, господарство, борошномельно-круп’яну і комбікормову промисловості складали 25 відсотків їхнього загального обсягу. Найбільші обсяги іноземних інвестицій в сільське господарство надійшли із США, Ліхтенштейну, Великобританії, Німеччини і Нідерландів

(разом 75 відсотків), у харчову промисловість - з Нідерландів, США,

Німеччини, Швейцарії і Великобританії (85 %), у борошномельно-круп'яну і комбікормову промисловості - із США (90 %).

Великий вплив має державне регулювання діяльності АПК через механізм цін, оподаткування, кредитну політику, надання субсидій для сільського господарства, шляхом заохочення експорту сільськогосподарської продукції та ін.

Високотехнологічні інновації забезпечують широке впровадження організаційно-інноваційних розробок, пов’язаних із земельною реформою і введенням вартості землі в економічний оборот, створенням нових ринкових механізмів кредитного забезпечення довгострокових інноваційних проектів, а

також формування ринкової інфраструктури в агропромисловому комплексі України.

Земельна реформа в Україні стала основною частиною аграрної реформи. Важливі аспекти земельної реформи знайшли відображення в законах України: "Про форми власності на землю", "Про господарські товариства", "Про приватизацію майна державних підприємств", "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності", "Про оренду майна державних підприємств та організацій", "Про колективні договори і Угоди".

У сучасних умовах організація виробництва передбачає різні форми