Регіональна економіка. книжка

345

значно важче, ніж видобути сировину в Україні. Більшість потенційних покупців українських корисних копалин пов’язані довгостроковими контрактами з найбільшими світовими видобувними монополіями: BHP Billiton, CVRD, Anglo, Rio Tinto. Відповідно, купивши сировину українського виробництва, навіть за низькими цінами, покупець неодмінно увійде в конфлікт зі світовими гігантами. Втрати на контрактах з «великим» постачальником набагато вищі за потенційні вигоди від одноразової закупівлі навіть дуже великої партії української сировини.

Причина друга – структура власності української видобувної галузі:

сировинний бізнес не є профільним для великих вітчизняних фінансово-

промислових груп.

Причина третя – великий український бізнес просто не знає, як видобувати сировину. Багато фахівців-геологів радянської школи зараз працюють за кордоном – у Росії, Австралії, США. Ще більше розгубили колишні навички, зайнявшись іншим бізнесом. Технології будівництва ГЗК і шахт або застаріли, або вдало продані за кордон у перші роки незалежності.

Інвестиції у видобуток обчислюються сотнями мільйонів доларів.

Однак проекти будівництва Приазовського ГЗК і розробки родовища залізної руди в Гуляйполі провалилися не через брак коштів. Будівництво ГЗК, навіть на розвіданому родовищі, – справа щонайменше трьох років, і це за наявності фахівців та технологій. Ще рік доведеться витратити на пошук покупців сировини та підписання контрактів. За цей час бум попиту на сировину може й припинитися [12, 14].

Чорна металургія України є прибутковою. Продукція її гірничодобувної промисловості – основна стаття валютних надходжень.

Проте потенціал її зменшується через технічну відсталість. Киснево-

конверторним способом виплавляють сталі біля 44%, методом безперервного розливу – лише 10%, тоді як середньосвітовий рівень становить 95%. Через це втрати металу сягають 11% на 1 т. прокату. Значним є зношення

(спрацювання) обладнання у галузі (65%), ще високою залишається

346

собівартість виробництва чавуну, значною – частка браку. Тому внутрішні ціни на продукцію чорної металургії у середньому на 25% вищі за світові.

Сьогодні конкурентоспроможними є новітні технології виплавки металів. Для їхнього застосування потрібна сировина певних характеристик – невластивих традиційно використовуваним рудам. Досі доменні технології виплавки сталі давали змогу використовувати сировину низької якості,

забезпечуючи підприємствам надприбутки за рахунок великих обсягів виробництва.

Однак технологія старіє – світовий ринок потребує надміцних і водночас легких сплавів, які виробляють з використанням рідкісних металів.

Україна запаси таких руд має в надлишку, однак продовжує імпортувати сировину з Росії, Казахстану й Узбекистану. На розробку власних родовищ держава воліє не витрачатися.

І справа не лише в необхідності великих інвестицій: у рудах, що видобуваються, міститься невелика кількість рідкісних металів. Але при цьому один кілограм чистої сировини коштує від кількох десятків до кількох сотень доларів. Тому фахівці вважають, що подібні складні родовища вигідно розробляти в комплексі. Приміром, Приазовське родовище, крім рідкісних металів, містить також польовий шпат – один із компонентів для виробництва фаянсу, кераміки й електротехнічного фарфору. Його видобуток разом з рідкісними металами економічно виправдає розробку всього родовища.

Схожа ситуація і в сфері видобутку українського золота. З початку 90-х

учені виявили та розвідали на території України 6 нових золотоносних об’єктів. У державній геологічній службі впевнені, розробка золотих рудників є рентабельною, хоча й потребує великих капіталовкладень.

Ліцензії на ці родовища незабаром будуть виставлені на продаж, а поки що триває їхня підготовка до промислового освоєння. Найперше з відкритих в Україні родовищ золота – Мужіївське (Закарпаття) – наразі ледве окуповує

347

видобуток. Однак якщо разом із золотом видобувати інші рідкісні метали,

копальня здатна приносити більший прибуток [7, 18-20].

Будівництво ГЗК для збагачення благородних металів – наприклад,

золота й міді – закордонним компаніям коштує $30-50 млн. За словами фахівців, капіталовкладення окуповуються протягом 5-10 років – терміни залежать від способу видобутку і потужності порід, які потрібно видаляти. «Компанії не зупиняє навіть 15-річний період повернення інвестицій.

Навпаки, зараз західні компанії досить неохоче беруться за золоторудні об’єкти з 5-15 тоннами запасів. Зі своїми технологіями вони можуть виробити цю кількість за 2-3 роки. Тому складні, довгострокові об’єкти привабливіші для них – навіть якщо період окупності становить 20 років, у

компанії є гарантія, що це родовище можна довго розробляти і не шукати нове.

Подібних проектів в Україні наразі небагато. Найвідоміший – будівництво Приазовського ГЗК на Куксунгурському родовищі марганцевих руд (Запорізька обл.) двома найбільшими меткомбінатами – ММК ім. Ілліча і Запоріжсталлю. Зараз об’єкт перебуває на стадії узгодження і проектування,

однак, роботи ведуться інтенсивно – адже проект обіцяє бути високоприбутковим. У родовищі міститься концентрат, який можна використовувати без попереднього збагачення. Будівництво комбінату коштуватиме інвесторам щонайменше $150 млн. Проект окупиться за 10

років. Якщо власники використовуватимуть західні технології.

А от на освоєння найбільшого у світі Стремигородського родовища титану знадобиться $1 млрд. Сподіватися лише на приватні інвестиції в це родовище не варто: такий проект навіть держава не в змозі підняти. Для розробки родовища треба створити транснаціональну корпорацію, що фінансуватиме проект і займатиметься його довгостроковою розробкою [7,

18-20].

Головні завдання розвитку чорної металургії країни – реконструкція

металургійних комбінатів, перегляд структури на користь

348

найрентабельніших виробництв, докорінне поліпшення якості та збільшення обсягів виробництва металопродукції, продукування нових видів продукції,

особливо легованої та інших видів сталі, пропорційне співвідношення між виробництвом сталі і прокату, зменшення обсягів випуску висококремнієвої сталі, яка не відповідає світовим стандартам, оскільки швидко піддається корозії.

Потрібно розвивати й удосконалювати киснево-конверторний процес,

збільшувати частку агломерату та окотків у залізорудній частині шихти при виплавленні переробного чавуну, реконструювати й модернізувати устаткування, інтенсифікувати технологічні процеси, механізувати й автоматизувати їх, поліпшити технології прокату і труб, особливо обсадних,

придатних для глибокого буріння нафти та природного горючого газу,

спеціальних видів труб, у т. ч. багатошарових для газопроводів, освоїти випуск нових марок феросплавів, підвищити якість металопродукції і розширити її сортамент.

Згідно з розробленою «Концепцією розвитку гірничо-металургійного комплексу України на період до 2010 року» видобуток залізної руди має становити 70 млн. т, передбачається підвищення вмісту заліза в концентраті,

зменшення енерговитрат. Виведено з експлуатації деякі застарілі потужності на ряді підприємств, впроваджено безперервну розливку сталі, а також нержавіючої листової і трансформаторної сталі, виробництво нафтопровідних труб малого діаметра.

Удвічі зросте виробництво труб великого діаметра переважно для експортних потреб. З цією метою на заводах ім. К. Лібкнехта та ім.

Комінтерну в Дніпропетровську розпочато виробництво труб нафтового сортаменту та оцинкованих водогазопровідних труб, на Харцизькому заводі – труб середнього діаметра із зовнішнім поліетиленовим покриттям для магістральних газопроводів.

Разом з тим, у чорній металургії знизилися темпи зростання продуктивності праці (в гірничодобувному виробництві), що пов'язано з

349

поглибленням гірничих робіт, збільшенням гірничого тиску, повільними темпами технічного переоснащення підприємств. Впродовж певного періоду в чорній металургії спостерігається систематичне зниження капітальних вкладень та основних виробничих фондів, зумовлене погіршенням природних умов видобутку рудної і нерудної сировини, експлуатацією родовищ з низьким вмістом заліза в рудах і збільшенням собівартості основних виробничих фондів, що пов'язано з охороною навколишнього середовища. Успішне розв'язання цих проблем має велике економічне й соціальне значення.

Основні завдання розвитку кольорової металургії полягають насамперед у розширенні сировинної бази кольорової металургії, що визначено у розроблених програмах “Концепція розвитку гірничо-

металургійного комплексу України на період до 2010 року”, “Титан України”

, “Мідь України”. Створено промислову організацію “Укрзолото”. Із 7

родовищ золота заплановано розробляти 5 у центральній частині країни:

Сергіївське, Золота Балка, Широка Балка (Дніпропетровська область),

Клинці, Юріївське (Кіровоградська область).

Важливою залишається проблема забезпечення кольорової металургії сировиною, коштами на геолого-пошукові роботи та нове устаткування. Ще не вирішено проблеми комплексного використання ресурсів.

Невідкладним є вирішення проблеми розвитку екологічної інфраструктури, тобто сукупності необхідних технологічних систем, споруд,

закладів, підприємств, які б забезпечували комплексну переробку сировини й відходів і таким чином сприяли охороні природного середовища та збереженню здоров‘я людей. Для цього потрібно провести дослідження сучасного екологічного стану центрів і районів чорної та кольорової металургії, розробити системи адміністративних заходів щодо регіонального використання та охорони природи.

За даними статистики найбільше шкідливих викидів у повітря утворюють підприємства чорної й кольорової металургії Маріуполя, Кривого

350

Рогу, Дніпропетровська, Запоріжжя, Донецька, Макіївки, Дебальцевого. Для їх знешкодження відносно ефективними є будівництво високих труб,

встановлення фільтрів, утилізація уловлених речовин. Райони чорної та кольорової металургії нині ще досить забруднені, особливо міста Придніпров‘я, де потужні металургійні заводи стоять на високому правому березі Дніпра, що при західному вітрі створює дуже складну екологічну ситуацію для населення цих міст.

Паралельно з виснаженням родовищ (переважно руди) збільшується кількість так званих техногенних родовищ або «хвостів» – відходів великих промислових виробництв. В одному лише Кривбасі, де з гірської маси вилучається здебільшого залізна руда, твердих відходів накопичилося понад

12 млрд. т – майже половина загального обсягу в країні (25 млрд. т). А в Донбасі на кожного жителя припадає 4 тис. т відходів.

Подібні «хвости» в усьому світі утилізуються на 70-80%. В Україні їхнє використання не перевищує 10%. За підрахунками вчених, з півтори тисячі техногенних об’єктів в Україні близько півсотні є родовищами, де можна здійснювати промислову розробку рідкісних металів, золота, інших руд й навіть алмазів. З відходів Запорізького титаномагнієвого комбінату,

Нікопольського феросплавного та Миколаївського алюмінієвого заводів можна одержати близько 30 компонентів, зокрема й рідкіснометалевих,

собівартість яких у 5-15 разів нижча від їхньої ринкової ціни. Розробка вже розвіданих техногенних родовищ може забезпечити Україну в повному обсязі ітрієм, танталом, ніобієм, скандієм і ртуттю. 60% «хвостів» Кривбасу можна використовувати у виробництві будматеріалів.

Однак досі лише окремі українські підприємства, зокрема Центральний та Інгулецький ГЗК, ММК ім. Ілліча, займалися промисловою переробкою відходів, а це означає, що підприємства бояться змінювати традиційну технологію видобутку сировини [7, 18-20].

351

Питання і завдання для самоконтролю

1.Проаналізуйте структуру та сучасний стан розвитку металургійного комплексу України.

2.Охарактеризуйте передумови розвитку та розміщення чорної металургії України.

3.Дослідіть вплив чорної металургії на формування та розвиток промислових районів.

4.Обґрунтуйте чинники та особливості розвитку районів чорної металургії.

5.Визначте основні завдання розвитку чорної металургії України.

6.Проаналізуйте проблеми та шляхи вдосконалення розвитку чорної металургії України.

7.Охарактеризуйте передумови розвитку та розміщення кольорової металургії України.

8.Дослідіть вплив кольорової металургії на формування та розвиток промислових районів.

9.Обґрунтуйте чинники та особливості розвитку районів кольорової металургії.

10.Визначте основні завдання розвитку кольорової металургії України.

11.Проаналізуйте проблеми та шляхи вдосконалення розвитку кольорової металургії України.

3.3. Машинобудівний комплекс

Машинобудівний комплекс України охоплює понад 20 спеціалізованих галузей, тобто практично всі галузі машинобудування (крім годинникової).

Він є основою важкої індустрії й відіграє вирішальну роль у створенні матеріально-технічної бази господарства. В сучасних умовах машинобудуванню належить винятково важлива роль у прискоренні науково-технічного прогресу. Випускаючи знаряддя праці для різних галузей

352

господарства, машинобудування забезпечує комплексну механізацію та автоматизацію виробництва.

До комплексу входять 11267 підприємств, з яких 146 - великих, 1834 -

середніх та 9287 - малих з виробництва різноманітних машин і устаткування,

приладів і апаратури, різних видів транспортних засобів тощо; 58 підгалузей; 1,6 млн. зайнятих. Частка машинобудування в загальному обсязі продукції

(робіт, послуг) промисловості становить 13,4 %, у валовій доданій вартості промисловості – 15,6 %. У галузі зосереджено понад 15 % вартості основних засобів і майже 6% оборотних активів вітчизняної промисловості та понад

22% кількості найманих працівників [28; 4].

Це трудомістка галузь промисловості і водночас належить до металомістких галузей. Науковими дослідженнями машинобудування займаються 116 організацій. Пріоритетні галузі – авіаційна, ракетно-

космічна, суднобудування, електронна, виробництво міських транспортних засобів, оборонні галузі експортного напрямку, виробництво зернових комбайнів, енергозберігаючого обладнання.

У 90-ті роки минулого сторіччя спад виробництва продукції машинобудування був одним з найбільших в промисловості України.

Найбільший занепад простежується в сільськогосподарському (на 81%, 2006

до 1990 року) та гірничо-шахтному (84%) машинобудуванні; виробництві обладнання для легкої промисловості.

За 2000-2006 рр. в галузі має місце зростання обсягів виробництва – виробництво продукції збільшилося у 2,46 рази при середньорічному темпі приросту 19,75%, промислової продукції відповідно в 1,64 рази та 10,4%.

Зростає частка інноваційної продукції в загальному обсязі реалізованої машинобудівної продукції: з 10,4% у 2001 р. до 18,8% у 2006 р. При цьому виробництво лише окремих видів продукції в натуральному виразі (легкові автомобілі, персональні ЕОМ, освітлювальні лампи, електровентилятори тощо) досягло половини і дещо більше випуску 1990 р. (табл. 9). Виробничі потужності більшості підприємств завантажені на 50-60 %.

353

Таблиця 9

Динаміка виробництва деяких видів продукції машинобудування [56]

						2006
	Продукція	1990	1995	2005	2006	до
						1990,
						%
	Електродвигуни змінного
	струму з висотою осі	11,4	2,1	0,9	0,7	6,1
	обертання 63–355 мм, млн.
	кВт
	Екскаватори, тис. шт.	11,2	2,3	0,6	0,8	7,1
	Трактори, тис. шт.	106,2	10,4	5,5	3,7	3,5
	Тракторні сівалки, тис. шт.	57,1	1,5	11,3	8,9	15,6
	Автомобілі, тис. шт.	196,0	67,4	206	277	141,3
	Автобуси, тис. шт.	12,6	2,2	4,7	7,7	61,1

Українське машинобудування й надалі частково залежить від постачання матеріалів, сировини, комплектуючих з країн СНД, що склалося ще за часів існування Союзу. Майже 100 підприємств входять до списку залежних, а 70 із них знаходяться у критичній залежності від Росії. В умовах відсутності внутрішнього попиту на продукцію вітчизняного ВПК (5-7 %)

експорт залишається єдиним джерелом існування та розвитку незначної частки оборонних підприємств. Сьогодні, одне з головних завдань комплексу

– зменшення залежності від інших країн через розвиток власного виробництва багатьох необхідних компонентів для всіх видів продукції.

Водночас понад 50 % виробленої в країні машинобудівної продукції відправляється на експорт, який за 2001-2006 pp. зріс більше, ніж у 3 рази.

Частка імпортної продукції у внутрішньому споживанні досягла 57,8 %, а

власного виробництва – 42,2 %. Темпи імпорту машинобудівної продукції значно випереджають темпи експорту, що негативно впливає на торговельний баланс та збільшує його від'ємне сальдо. Відповідно зростає і частка машинобудівної продукції в загальному імпорті товарів країни.

354

Через нестачу фінансових ресурсів дуже повільно вирішуються проблеми відновлення виробничого потенціалу галузі на основі використання інноваційних технологій і реалізації вітчизняних наукових розробок, подальшої зміни структури товарного виробництва і розвитку інвестиційного машинобудування, забезпечення конкурентоспроможності кінцевої продукції.

Галузева структура й асортимент продукції машинобудування залежать від особливостей розміщення його виробництва. Особливо великий вплив на розміщення окремих галузей і підгалузей машинобудування мають технологічні процеси, форми організації виробництва. Проте машинобудування належить, насамперед, до галузей "вільного розміщення",

оскільки на нього менше, ніж на інші галузі, впливають природні умови й ресурси. Розміщення підприємств машинобудування визначається передусім економічними чинниками, найголовнішими серед яких є трудові ресурси та споживач, оскільки ряд галузей машинобудування відзначається високою трудомісткістю виробів, що потребує високого рівня кваліфікації зайнятих.

До таких галузей передусім належать електротехнічна, електронна й підшипникова, виробництво енергетичного устаткування тощо.

Окремі галузі машинобудування металомісткі. Зокрема, для виготовлення металургійного обладнання вартістю 1 млн. крб. (у цінах до квітня 1991 р.) потрібно 2000 т металу, а цементного – 3000 т. Через це металомістке машинобудування, як правило, тяжіє до джерел сировини.

Оскільки більшість машин і технологічного обладнання має великі габарити,

їх виробництво розміщують в районах споживання, що сприяє зменшенню витрат на транспортування. Найефективнішим є розміщення машинобудівних підприємств поблизу джерел сировини та споживача.

Вартість машин та обладнання при цьому істотно зменшується за рахунок скорочення транспортних витрат на перевезення сировини й готових виробів.

Серед економічних чинників дуже важливими є спеціалізація й кооперація.