Регіональна економіка. книжка

205

адміністрування податків і зборів шляхом зміни підходів у оподаткуванні і скасування неефективних місцевих зборів.

Прийняття нового Податкового кодексу України дозволить законодавчо врегулювати справляння місцевих податків і зборів в Україні, оптимізувати перелік цих податків і зборів, розширити об’єкт і базу оподаткування,

встановити справедливі ставки, що надасть можливість створити надійне джерело доходної частини місцевих бюджетів.

Міжбюджетні відносини. Види трансфертів: субсидії, дотації і

субвенції.

У бюджетній системі України, до складу якої входить більше 12 тис.

бюджетів, обов’язково виникають взаємовідносини між різними бюджетами,

яким притаманні великі за обсягом зустрічні потоки бюджетних коштів.

Підставою для існування міжбюджетних відносин є визначені законодавством держави: – розподіл повноважень між державною виконавчою владою та органами місцевого самоврядування;

гарантія з боку держави щодо фінансування наданих повноважень органам місцевого самоврядування;

розмежування доходів і видатків між ланками бюджетної системи.

Міжбюджетні відносини – це відносини між державою та її адміністративно-територіальними одиницями — АР Крим, областями,

органами місцевого самоврядування щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання своїх повноважень,

передбачених законодавством [15; 385]. Держава здійснює регулювання міжбюджетних відносин з допомогою міжбюджетних трансфертів.

Міжбюджетні трансферти — кошти, які безповоротно передаються з одного бюджету до іншого. Для визначення величини міжбюджетних трансфертів використовується фінансовий норматив бюджетної забезпеченості. Він визначається шляхом ділення загального обсягу фінансових ресурсів, спрямованих на реалізацію бюджетних програм, на кількість населення або споживачів певних послуг. Фінансові нормативи для

206

місцевих бюджетів коригуються з урахуванням особливостей регіону – соціально-економічних, демографічних, кліматичних, екологічних та інших.

У 2008 році збільшено перерахунок місцевим бюджетам. Обсяг перерахувань з державного бюджету у місцевий на 7903,6 млн. грн., або на 17,4 % більше 2007 року, і визначено у сумі 53,3 млрд. грн., згідно Закону України

«Про Державний бюджет на 2008 рік».

Основними видами міжбюджетних трансфертів є: дотації вирівнювання;

субвенції; субсидії.

Дотації вирівнювання – міжбюджетні трансферти на вирівнювання дохідної спроможності бюджету, який їх отримує.

Дотації вирівнювання надаються з державного бюджету місцевим бюджетам, бюджетам АР Крим, обласним, якщо прогнозована величина доходів відповідних бюджетів не покриває видатків, обрахованих з використанням фінансових нормативів бюджетної забезпеченості [7; 290].

Найбільший рівень дотаційності притаманний районним бюджетам, майже на третину дотаційними є обласні бюджети, бюджети АР Крим, міст республіканського (АР Крим) і обласного значення. Причинами високого рівня дотаційності обласних і районних бюджетів є відсутність реальної дохідної бази, а також діючий порядок надання дотацій вирівнювання, згідно з яким обласні та районні бюджети перетворилися у транзитні на шляху просування бюджетних трансфертів від державного бюджету до більшості місцевих бюджетів України.

Для збалансування місцевих бюджетів обсяг дотацій вирівнювання з державного місцевим бюджетам на 2008 рік збільшиться у 1,5 рази в порівнянні з 2007 роком, і буде становити 28,6 млрд. грн.

Субвенції — міжбюджетні трансферти для використання з певною метою в порядку, визначеному тим органом, який прийняв рішення про надання субвенції. Характерною ознакою субвенцій є цільове використання одержаних коштів. Метою надання субвенцій є фінансування державних програм чи проектів, а також забезпечення органів місцевого самоврядування коштами,

необхідними для виконання делегованих повноважень.

207

З державного бюджету місцевим бюджетам останніми роками надаються субвенції з метою компенсації втрат унаслідок введення пільгового оподаткування, що призвело до зменшення доходів бюджету; на здійснення програм соціального захисту та виконання інвестиційних проектів, на соціально-економічний розвиток регіонів; виконання заходів щодо попередження аварій і запобігання техногенним катастрофам у житлово-

комунальному господарстві та на інших аварійних об'єктах комунальної власності.

Субсидії загального призначення (на практиці їх називають дотаціями)

надаються місцевим бюджетам для їх збалансування; механізм надання не потребує цільового використання одержаних коштів і тому такі субсидії не обмежують самостійність місцевої влади. Субсидії спеціального призначення

(або субвенції) передбачають цільове використання одержаних коштів.

Субсидії виділяються місцевим бюджетам для покриття витрат населенню, пов'язаних з підвищенням цін і тарифів на роботи і послуги соціального характеру.

Всі міжбюджетні трансферти поділяються на дві групи залежно від цільового спрямування коштів: поточні, капітальні. До поточних офіційних трансфертів зараховували грошові допомоги (дотації), які одержували бюджети нижчих рівнів за недостатньої ефективності дохідних джерел.

Капітальні офіційні трансферти (субвенції) передбачали цільове використання одержаних коштів. Цілі, на які спрямовувалися субвенції, переважно були пов'язані з виконанням органами місцевого самоврядування делегованих державою повноважень.

Третій вид трансфертів — передача коштів до державного бюджету України та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів. Так, у випадках,

коли прогнозні показники доходів бюджету (Автономної Республіки Крим),

обласних і районних бюджетів, міських (міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і міст обласного значення)

бюджетів перевищують розрахунковий обсяг видатків відповідного бюджету,

208

для такого бюджету встановлюється обсяг коштів, що підлягає передачі до державного бюджету України.

Четвертий вид міжбюджетних трансфертів — це інші дотації, які надаються з державного бюджету місцевим бюджетам.

Міжбюджетні трансферти формуються за рахунок [15; 386]: 25 %

податку з доходів фізичних осіб, що справляється на території АР Крим та відповідної області; 25 % плати за землю, що справляється на території АР Крим та відповідної області; плати за ліцензії та інші спеціальні дозволи на здійснення певних видів господарської діяльності.

Міжбюджетні трансферти посідають чільне місце в доходах місцевих бюджетів України, за останні роки їх частка зросла з 17,8 % до 42,5 % сукупних доходів місцевих бюджетів України, у тому числі дотації становили 23,5 %,

субвенції — 18,6 %, кошти, що передавалися з інших бюджетів - 0,4 % [7;292 ].

Трансферти є основним методом бюджетного регулювання.

Формування позабюджетних, валютних та інших цільових фондів

місцевих органів влади.

Один із інститутів у системі місцевих фінансів – це різноманітні

позабюджетні фонди. Вони, як правило, акумулюються на окремих рахунках,

використовуються за цільовим призначенням для фінансування конкретних програм чи заходів. Утворення та функціонування таких фондів здійснюється на основі законодавства та положень про ці інститути, що затверджуються представницькими органами місцевої влади. Інститут позабюджетних,

валютних та інших цільових фондів в Україні запроваджено у 1990 р. після прийняття законодавства про місцеве самоврядування та Закону про бюджетну систему.

Правова база формування позабюджетних фондів місцевих рад склалася головним чином в 90-х pp., що зміцнило фінансові основи місцевого самоврядування в Україні. До 1995 р. це, по суті, було єдине джерело коштів органів місцевого самоврядування, які не перерозподілялися центральною владою. Позабюджетні фонди можуть утворюватися за рахунок надходжень від необов'язкових платежів, добровільних внесків фізичних і юридичних осіб, від

209

інших не бюджетних коштів. За ст. 65 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ці кошти перебувають на спеціальних рахунках в установах банків.

Складовою позабюджетних фондів органів місцевого самоврядування є

цільові фонди. Ради можуть створювати в межах законодавства України цільові фонди для розв'язання будь-яких соціальних та економічних проблем на підвідомчій території. На місцевому рівні створюються також відділення загальнодержавних цільових фондів.

В Україні створений як на центральному, так і на місцевому рівнях

Державний фонд сприяння зайнятості населення. Серед джерел його формування визначено відрахування з республіканського та місцевих бюджетів коштів не менше 3% від їхніх розмірів, обов'язкові внески підприємств, установ та організацій тощо.

Державний фонд приватизації й позабюджетні фонди приватизації

АР Крим та інших адміністративно-територіальних одиниць України.

Кошти зазначених фондів спрямовуються на погашення внутрішнього державного боргу України, а також на відшкодування витрат, пов'язаних з приватизацією, на кредитування технічного переозброєння приватизованих підприємств та ін.

Кошти, одержані від приватизації державного житлового фонду,

зараховуються до спеціально створених позабюджетних приватизаційних

житлових фондів місцевих рад або до відповідних фондів підприємств, на

балансі яких є відомче житло.

Законодавство України передбачає формування позабюджетних фондів місцевих рад для фінансування шляхових робіт; для охорони навколишнього середовища. На місцевому рівні функціонують регіональні відділення Державного інноваційного фонду та місцеві підрозділи Пенсійного фонду,

Фонду соціального страхування, інших державних цільових позабюджетних фондів.

Досвід формування позабюджетних фондів та цільових фондів місцевих органів влади в Україні показує наявність багатьох нерозв'язаних проблем як у

210

законодавстві, так і у сфері його реалізації. Правова база, що регламентує діяльність численних позабюджетних цільових фондів, потребує систематизації та уточнення. Слід також чітко визначити й розмежувати компетенцію місцевих рад різних рівнів і держави у сфері управління територіальними відділеннями державних позабюджетних фондів та місцевими позабюджетними фондами.

Валютні фонди місцевих рад формуються на основі таких джерел: відрахування за стабільними довготерміновими нормативами від валютної виручки підприємств (об'єднань), організацій та установ, розміщених на території ради, що встановлюються законодавством України; доходів від зовнішньоекономічної діяльності самої місцевої ради; добровільних внесків й пожертвування юридичних осіб та громадян; надходження від реалізації товарів, робіт (послуг) іноземним юридичним особам і громадянам тощо. Валютні фонди зберігаються на спеціальних рахунках в установах банків і витрачаються за рішенням відповідної місцевої ради. Визначено також, що ці кошти не підлягають вилученню.

Порядок формування валютних фондів місцевих рад було передбачено Декретом Кабінету Міністрів № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (від 19.02.1993 р.). Де зазначено, що уряд АР Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі комітети місцевих рад формують відповідно республіканський (АР Крим) і місцеві валютні фонди через купівлю іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України за рахунок коштів відповідних бюджетів у межах, затверджених Верховною Радою АР Крим та місцевими радами. Збережено й інші джерела формування валютних фондів місцевих рад, передбачені законодавством України.

Резервні фонди утворюються місцевими радами за рахунок власних доходів і частини перевищення доходів над видатками бюджетів нижчого рівня. Використовуються для фінансування невідкладних заходів, не передбачених відповідними місцевими бюджетами. Згідно із Законом "Про бюджетну систему України", ці фонди утворюються за рішеннями відповідних

211

рад. Фінансування з них здійснюється на основі постанови відповідних місцевих виконавчих органів влади.

Проблема взаємодії представницьких і виконавчих органів влади на місцях при формуванні й використанні резервних фондів може призводити і до певних суперечностей між ними. З метою уникнення їх доцільно розробити типове положення про резервні фонди місцевих органів виконавчої влади. У

процесі становлення інституту позабюджетних, валютних та цільових фондів в Україні доцільно також використати окремі аспекти відповідного зарубіжного досвіду.

Кредитно-фінансові регіональні системи.

Кредитно-фінансові ресурси регіонів формуються через функціонування банківської системи країни. Банківська система України є дворівневою системою, до якої входять: Національний банк України та комерційні банки різних видів і форм власності.

На 01.01.2007 р. на території України функціонувало 193 банки. З них 170

мають ліцензії на здійснення банківських операцій та надають звітність, 167

мають ліцензії на здійснення валютних операцій. В Україні функціонує 35

банків, в які залучено іноземний капітал, в тому числі зі 100 % іноземним капіталом працює 13 банків. Статутний капітал діючих банків у гривневому еквіваленті в 2006 р. становив 26372 млн. грн. [12; 56].

У сучасних умовах банківська система відіграє стратегічну роль у розвитку економіки України. Пов'язано це в основному з нерозвинутістю ринку фінансових посередників у державі. Нині в Україні слабко розвинута ланка інвестиційних посередників — спеціальних компаній та фондів.

На сьогодні розвиток банківської системи України стримується значними

територіальними диспропорціями щодо забезпечення банківськими послугами окремих регіонів. Причому за цим показником Україна відстає від багатьох інших держав. Так, у країнах ЄС на 100 тис. осіб припадає 40 – 50 кредитних установ, Центральної та Східної Європи – 7, в Україні 3,2 (в Столичному регіоні – 5,7, на решті території України, без урахування Столичного регіону, – 3,0).

212

Рівень розвитку регіональних банківських систем значною мірою залежить від соціально-економічного розвитку регіонів, чисельності населення,

розвитку ринкової і транспортної інфраструктури, мережі зв'язку тощо.

За рівнем територіальної концентрації банківської системи (обсягом сумарних активів банків і філій, розташованих в області) регіони умовно можна поділити на чотири групи: високої (Столичний регіон), середньої

(активи банків і філій в області перевищують 1,5 млрд. грн.), незначної

(зазначений показник становить від 500 млн. до 1,5 млрд. грн. ) і низької

концентрації (менше 500 млн. грн.).

Група високої концентрації представлена м. Києвом та Київською областю

(Столичний регіон), де зосереджено більше половини діючих банків – 54,1% і 166 банківських філій (11,8% від їх загальної кількості).

Група середньої концентрації включає 8 індустріально розвинутих областей

(Дніпропетровську, Донецьку, Харківську, Одеську, Запорізьку, Львівську,

Полтавську та Автономну Республіку Крим), де сконцентровано 38,2% банків України та 620 філій (44,1%). Як бачимо, ця група характеризується значною кількістю філій, тоді як у групі високої концентрації переважають банки. Ця група посідає перше місце за розміром вкладів фізичних осіб (47,7% від загальної суми по системі) та коштів суб'єктів господарювання (46,1%).

До групи незначної концентрації належать 9 регіонів (Луганська,

Миколаївська, Волинська, Івано-Франківська, Черкаська, Херсонська,

Чернігівська, Сумська та Вінницька області). В перелічених областях діє 6,4%

банків та 391 (27,8%) філія.

До останньої групи – низької концентрації – входить 7 регіонів (Рівненська,

Хмельницька, Житомирська, Закарпатська, Тернопільська, Кіровоградська,

Чернівецька області), в яких розташовано 1, 3% та 228 філій (16,2%).

Територіальну нерівномірність розміщення банків в України певною мірою згладжує розвиток мережі філій. Найефективнішими нині є банківські системи регіонів, що входять до групи середньої концентрації. Володіючи 38,7%

активів, вони забезпечують одержання 84,3% загального прибутку банківської системи країни. Усунення територіальних диспропорцій та підвищення

213

ефективності банківської діяльності сприятиме стабільному розвитку банківської системи України та посиленню її впливу на економічне піднесення в кожному регіоні.

Аналіз регіональних особливостей побудови банківської системи України засвідчує: значні диспропорції у її розвитку призвели до вимивання коштів з регіонів із низьким рівнем розвитку фінансової інфраструктури та інвестиційної привабливості у регіони (області) розвинуті та інвестиційно-

привабливіші.

За показником залучення (вилучення) через банківську систему фінансових ресурсів у регіонах усі області (регіони) України можна умовно поділити на дві групи:

1)регіони-донори, з яких через банки вилучаються фінансові ресурси;

2)регіони-отримувачі, котрі залучають фінансові ресурси з інших регіонів.

До першої групи слід віднести АР Крим, Донецьку, Житомирську, Івано-

Франківську, Київську, Луганську, Львівську, Тернопільську, Хмельницьку,

Черкаську та Чернігівську області. Найбільшими донорами в Україні є Донеччина,

Львівщина та Луганщина. Явище вилучення фінансових ресурсів з регіону є дуже небезпечним для економіки областей, оскільки в результаті виникає брак коштів,

необхідних для інвестиційної діяльності, а це у свою чергу призводить до збільшення ціни на ресурси та загального колапсу інвестиційної діяльності суб'єктів господарювання.

До другої групи належать Вінницька, Волинська, Дніпропетровська,

Закарпатська, Запорізька, Кіровоградська, Миколаївська, Одеська, Полтавська,

Рівненська, Сумська, Харківська, Херсонська, Чернівецька області та м. Київ.

Найбільшим утримувачем коштів в Україні є Київ. Явище вимивання коштів із регіонів потребує особливої уваги, оскільки воно посилює диспропорції у їх соціально-економічному розвитку. Така ситуація спонукає до пошуку нових шляхів стабілізації руху фінансових ресурсів між регіонами. Один із них – підвищення ролі регіональних банків у фінансовому секторі регіонів.

Національний банк України – це емісійний центр держави, який проводить єдину державну політику в галузі грошового обігу, кредиту, зміцнення

214

грошової одиниці, організовує міжбанківські розрахунки, координує банківські системи в цілому, визначає курс грошової одиниці щодо валют інших країн. Він має монопольне право на випуск грошей в обіг, а також випуск національних грошових знаків за рішенням Верховної Ради України.

Даючи дозвіл на створення на території України комерційних банків шляхом їх реєстрації, Національний банк здійснює і контрольний нагляд за їх діяльністю в частині дотримання ними економічних нормативних актів. Свою діяльність на рівні з виконанням своїх функцій і прав Національний банк проводить через регіональні управління по областях і республіці Крим, які є його підрозділами і виконують частину його функцій.

Нині фінансово-кредитну систему формують, крім різноманітних комерційних банків, такі позабанківські організації, як лізингові компанії,

факторингові компанії, інвестиційні фонди, страхові організації, фінансові структури (пенсійні фонди, кредитні спілки, ломбарди, каси взаємодопомоги),

трастові товариства.

Банки в Україні функціонують як універсальні або як спеціалізовані. За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними,

розрахунковими(кліринговими).

Банки в Україні створюються у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю або кооперативного банку. За формою власності банки можуть бути державними, акціонерними, кооперативними,

приватними, муніципальними або змішаними.

В Україні, крім Національного банку України, державними банками є Ощадний банк України та Український експортно-імпортний банк. Відповідно до чинного законодавства в Україні можуть засновуватися і кооперативні банки. Вони створюються за принципом територіальності і поділяються на

місцеві та центральний кооперативні банки.

Широкого розвитку в регіонах України набули великі комерційні банки.

Так, у всіх регіонах, включаючи райони й міста, мають свої філії та відділення Український акціонерно-комерційний промислово-інвестиційний банк,

акціонерно-комерційний Укрсоцбанк та Ощадбанк України. Поряд з ними все