Регіональна економіка. книжка

225

17.Проаналізуйте діяльність кредитно-фінансових регіональних систем.

18.Розкрийте функціонування регіональних цінних паперів і фондових ринків.

19.У чому полягає суть стратегічного планування регіонального розвитку,

які стадії воно включає?

20. Охарактеризуйте прогнози соціально-економічного розвитку регіону,

мету, принципи і етапи їх складання.

21. Розкрийте принципи вироблення програм, мета і механізми реалізації програм соціально-економічного розвитку регіону .

Рекомендована і використання література

1.Бечко П.К. Податкова система. Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 368 с.

2.Василик О.Д. Теорія фінансів: Підручник. – К.: НІОС, 2000. –

С.178.

3.Державне регулювання економіки / За ред.. д-ра.екон. наук, проф..,

акад.. АН вищої школи України І.Р. Михасюка. – ЛНЕУ ім., І.Франка.

Підручник. Друге вид., виправлене і доповнене. – К.: Атака, Ельга – Н, 2000. – 592 с. (522; 222; 226).

4. Ковальчук С.В., Форкун І.В. Фінанси. Навч. посібник. – Львів: Новий Світ – 2000, 2006. – 568 с. (478; 550).

5. Ковтун О.І. Державне регулювання економіки: Навч. посібник. – Львів:

Новий Світ – 2000, 2006. – 432 с.

6.Крисоватий А.І., Десятнюк О.М. Податкова система: Навчальний посібник. – Тернопіль: Карт-бланш, 2004. – 333 с. (251-252).

7.Місцеві фінанси. Підручник / За ред. д.е.н., професора Кириленко О.П.–

К.: Знання. – 2006. – 677 с. (–С.36- 39; – С.75-77; 290).

8. Олійник О.В., Філон І.В. Податкова система: Навчальний посібник. – К.:

Центр навчальної літератури, 2006. – 456 с. (365-374).

9.Петленко Ю.В., Рожко О.Д. Місцеві фінанси : Опорний конспект лекцій.

–К.: Кондор, 2003. – 282 с. (– С.185-188; 196; 198-199)

226

10. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка /За ред.

Є. П. Качана. - Київ: Юридична книга, 2005. - 704 с.

11. Регіональна економіка: Навчальний посібник / За ред. Я.Б.Олійника. –

К.: КНТ, Видавець Фурса С.Я., 2007. – 444 с. – С.315 - 316.

12. Статистичний щорічник України за 2006 рік / Держкомстат України. –

К.: В - во ’’Консультант’’ , 2007. – С.55-57.

13. Тарангул Л.Л. Оподаткування та регіональний розвиток (теорія і практика): Монографія. – Ірпінь: Академія ДПС України, 2003. – 286 с. (с.8084).

14.Чистов С.М. Державне регулювання економіки: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. – Київ: КНЕУ, 2002.– 208 с. – C.147.

15.Швайка Л.А. Державне регулювання економіки. Навчальний посібник.

– К.: Знання, 2006. – 435 с. (– С.380; 385387).

16.http://minfin.kmu.gov.ua/control/publish;

227

Глава ІІ.

РОЗВИТОК І РОЗМІЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ

Розділ 1. Економічний потенціал України

1.1. Населення і трудовий потенціал України

Населення і трудовий потенціал України є складовими економічного потенціалу держави. Їх роль особливо зростає в густозаселених регіонах з недостатніми природними ресурсами. Головну роль воно відіграє як елемент продуктивних сил.

Від населення значною мірою залежить формування міжрайонних функцій виробництва, потужність і структура потоку продукції, яка вивозиться за межі певної території, розвиток місцевого виробництва.

Трудовий потенціал створюють можливості для повнішого використання наявних природних ресурсів, сприяючи тим самим підвищенню рівня комплексного розвитку регіону. На території, добре забезпеченій трудовими ресурсами, розвивається виробництво з високою трудомісткістю продукції.

Населення як споживач значно впливає на розвиток галузей, які забезпечують його потреби в продуктах харчування і промислових товарах,

послугах. За кількістю населення, його статево-віковою структурою,

розподілом між містом і селом, рівнем зарплати, культурно-освітнім рівнем визначають обсяги й асортимент продукції галузей, що виробляють товари народного споживання.

Демографічна ситуація

Для визначення багатогранного впливу населення на процес економічного і соціального розвитку країни, треба детально дослідити як його демографічні параметри, так і особливості розселення, трудову діяльність.

228

Чисельність населення, його динаміка та статево-вікова структура найважливішими показниками демографічної характеристики народонаселення. Важливим є також показник природного приросту населення (табл. 3.).

За останні 80 років населення України збільшилося в 1,3 раза.

Водночас були величезні людські втрати внаслідок війн, політичних репресій, голодомору 30-х років. Результатом таких механічних втрат населення є його сучасна деформована вікова структура.

Починаючи з 1993 р. загальна чисельність населення України почала зменшуватись. В цьому році в державі народилося 634 тис. осіб, а померло

669 тис. (природне скорочення населення становило мінус 35 тис. осіб).

Загальне скорочення чисельності населення (внаслідок природної депопуляції й механічного відтоку) в 1992 р. становило вже мінус 117 тис.

осіб, в 1993 р. мінус 180 тис. У 1996 р. народилося 467,2 тис. осіб, а померло

776,7 тис. осіб (природне скорочення становило -309,5 тис. осіб), в 1998 р. –

відповідно 419,2 тис. осіб і 719,9 тис. (мінус 300,7 тис. осіб, або -6,0‰), в 1999 р. – відповідно 389,2 тис. осіб і 739,2 тис. осіб (мінус 350,0 тис. осіб, або

-7,0‰), в 2000 р. – відповідно 385,1 тис. осіб і 758,1 тис. осіб (мінус 373,0

тис. осіб, або -7,5‰), в 2003 р. – відповідно 408,6 тис. осіб і 765,4 тис. осіб

(мінус 356,8 тис. осіб, або -7,5‰), в 2005 р. – відповідно 426,1 тис. осіб і

782,0 тис. осіб (мінус 355,9 тис. осіб, або -7,6‰), а в 2006 р. – відповідно

460,4 тис. осіб і 758,1 тис. осіб (мінус 297,7 тис. осіб, або –6,4‰).

Таблиця 3

Динаміка чисельності населення України (станом на 1 січня відповідного року) [22], [29].

Показник	1940	1970	1990	1995	2000	2006	2007
Чисельність населення, млн.	41,3	47,1	51,8	51,7	49,7	46,07	46.64
осіб
У тому числі:
чоловіків	19,7	21,3	24,0	24,0	23,1	21,6	21.46
жінок	21,6	25,8	27,8	27,7	26,6	25,1	25, 18
Природний приріст, ‰	13,0	6,4	1,7	-5,8	-7,5	-7.6	-6.4

229

3 0
2 5
2 0
1 5																																									н ар од жуван іс т ь
1 0																																									с м ер тн іс ть
																																									п р ир од н ий
5																																									п р ир іс т
0
		1 94 0				1 960				1 970				198 0				1 99 0								8
-5																							1 99				200 0				200 2				2 00 6
-1 0

Рис. 3. Природний рух населення України (‰) [22].

Значне зниження народжуваності та зростання смертності населення зумовлені погіршенням умов його життя. Певну роль відіграє також складна екологічна ситуація, яка особливо загострилася після катастрофи на ЧАЕС.

Усі регіони держави зазнали впливу радіоактивного забруднення, що підтверджується різким зростанням смертності після 1986 р. Найвищими вони є серед осіб старших вікових груп. Зросла смертність серед чоловіків віком понад 40, а серед жінок – понад 50 років. Основні причини смертності

– хвороби серцево-судинної системи, новоутворення, нещасні випадки,

отруєння, травми та ін.

Досить висока в Україні смертність дітей у віці до року. У 2006 р. вона становила 10,1‰, у міських поселеннях – 9,4‰ а в сільській місцевості –

11,2‰. Хоча загалом спостерігається її зниження (у 1985 р. – 15‰), у

регіонах зі складною екологічною ситуацією, особливо прилеглих до Чорнобильської зони, вона зростає.

Регіональні особливості відтворення населення України можна простежити за даними таблиці (додаток 6).

Величина коефіцієнта народжуваності залежить від багатьох названих вище чинників. Окремо слід виділити показники шлюбності та розлучень,

230

питання формування сім’ї. В Україні кількість зареєстрованих шлюбності постійно зменшується (9,3‰ у 1990 р. і 5,5‰ – у 2000 р.). Правда в 2001 р. –

дещо збільшився – 6,3‰, а у 2006 р. – 7,6‰. Разом з тим незначно, але збільшилась кількість зареєстрованих розлучень (3,8‰ у 2006 р. проти 3,7 – у 1990 р.).

Сучасні процеси формування сім’ї в Україні мають такі особливості:

тенденція до збільшення кількості ранніх шлюбів і високі показники розлучень; практично не реалізується настанова сімей на народження 2 – 3

дітей; малозабезпечені сім’ї відкладають народження першої дитини. В

результаті для України характерна в середньому така сімейна структура:

батько, мати, 1,1 дитини.

Низькі показники народжуваності та зростання смертності свідчать про несприятливу демографічну ситуацію практично на всій території України крім Закарпатської області (природний приріс у 2006р. – +0,5‰). Проте найгірша вона у північних і східних областях (Чернігівська, Сумська,

Луганська, Полтавська та ін.), де найнижчі показники природного руху населення.

Демографічна ситуація в Україні характеризується також і показником середньої тривалості життя, тобто кількість років, яку в середньому належить прожити даному поколінню народжених, якщо припустити, що впродовж життя цього покоління рівень смертності в окремих вікових групах буде такий, як зараз. Для тих, хто народився в 2004–2005 рр., цей показник становить до 68,0 років, причому чоловіків – 62,2, жінок – 74,0 роки. За цим показником Україна посідає 52-ге місце в світі. Середній вік жителя України

– 37 років.

Зниження природного приросту населення спричинює деформацію його вікової структури, зниження природного приросту трудових ресурсів. "Старіння" населення призводить до збільшення демографічного навантаження на працездатних, до певних труднощів у формуванні трудових ресурсів та забезпеченні господарства робочою силою, є одним з

231

найтривожніших симптомів погіршення демографічних умов його відтворення. Висока частка осіб у віці, старшому за працездатний (вже в 2006

р. – 23,8 % проти 22,6% у 1996 р.), скорочує обсяги трудового потенціалу держави. Якщо частка пенсіонерів серед населення зростає, то представників молодшого покоління – скорочується (в 2006 р. – 15,8% проти 21,5% у 1996).

Людей працездатного віку в країні понад 50% (у 2006 р. їх було 60,4% проти

55,8 у 1996 р.). Кількість жінок в Україні залишається стабільною і становить

– 53,9% населення.

Проблеми статевої-вікової структури населення значно відрізняються по регіонах. Наприклад, у Закарпатській і Донецькій областях вони є діаметрально протилежними. Певні особливості спостерігаються в сільській і міських поселеннях. Зокрема, в сільських адміністративних районах України природного приросту населення немає, (крім Закарпатської області – природний приріст – 0,0‰), а в багатьох з них відбувається процес депопуляції, тобто народжуваність тут менша за смертність. В селах вікова й статева структури населення різко погіршуються, що, безперечно, негативно впливає на розвиток продуктивних сил (особи пенсійного віку тут у 2006 р.

становили 35,0%).

Особливості статево-вікової структури свідчать про високе демографічне навантаження на населення працездатного віку. Так, у 2006 р.

цей показник становив 656 непрацездатних осіб на 1000 працездатних (у

сільській місцевості 840, а в містах 581 особа).

Наведені відомості про демографічну ситуацію в країні необхідні для вивчення процесів відтворення трудових ресурсів, визначення їх кількісної та якісної структури.

Показники народжуваності та смертності помітно відрізняються в різних областях України. За цим критерієм їх можна поділити на три групи:

області Західноукраїнського регіону, в яких дещо більша народжуваність і дещо менша смертність населення, ніж у середньому по Україні;

232

області Південного регіону з вищими за середньоукраїнські показники народжуваності та смертності;

області Східного регіону з нижчими за середньоукраїнські показниками народжуваності та вищими показниками смертності.

Міграція населення

Окрім природного руху населення одним із важливих чинників, які зумовлюють зміну чисельності населення країни та впливають на його перерозподіл по регіонах та населених пунктах, є механічне переміщення людей або міграція. Міграція – це переміщення людей із зміною місця проживання. Міграції мають різну спрямованість, тривалість, інтенсивність залежно від багатьох чинників та причин. За причинами міграції можуть бути соціально-економічні або трудові, екологічні, релігійні, політичні,

сімейно-побутові. За напрямками переміщення людей міграції поділяються на міждержавні міграції та міжрегіональні. Міждержавні міграції, що спрямовані за межі країни, називаються еміграцією, а протилежного напрямку імміграцією.

Міграції можуть бути постійними, або сезонними залежно від термінів міграції. Залежно від форм переміщення можуть бути добровільними чи примусовими, залежно від форм організації організованими або стихійними.

За сучасними статистичними даними можна лише в загальних рисах відтворити обсяги внутрішньодержавної міграції, оцінити її наслідки для економічного розвитку України. Аналіз статистичних даних дає підстави говорити, про те, що в державі постійно зменшується чисельність населення внаслідок міграційного відтоку. Якщо в 1990 р. коефіцієнт чистої міграції становив +1,5‰, в 1995 р. – -1,8, в 1998 р. – -1,9‰, то в 2002 р. – -0,7‰, а в

2006 р. – +0,3‰ [22], [29].

Правда, це не зовсім точно і повно відповідає сучасним міграційним процесам, що відбувається в Україні.

Рівень міграції населення залежить від регіональних особливостей.

Правда більшість областей втрачають населення й трудові ресурси (як і вся

233

Україна) на користь інших держав світу. Причини цього різні, їх не можна зводити тільки до погіршення економічного стану в Україні. В міграційному процесі держави багато важать свобода пересування, наявність відповідних занять тощо. Проте, звичайно, зростання міграційної рухомості населення України більше спричинене економічними, ніж будь-якими іншими чинниками (політичними, національними, релігійними тощо). Перебудова економіки України призвела до великих змін у житті держави: політична і фінансова нестабільність, значний спад виробництва, банкрутство й закриття багатьох підприємств. Це, у свою чергу, викликало повальне вивільнення працівників, зниження рівня заробітної плати, затримки з її виплатою і, як наслідок, зниження рівня життя населення в цілому.

Внаслідок неврегульованості відносин України з більшістю країн у сфері трудової міграції, наша держава стає джерелом виходу нелегальних працівників-мігрантів. Виїжджаючи за кордон у туристичні подорожі, багато людей залишаються на роботу (на невизначений період часу). Найбільше таких мігрантів в Італії, Португалії, Греції, Чехії, Іспанії, Великобританії,

Кіпрі, Ізраїлі, США, Німеччині, Польщі. Серед країн СНД працевлаштування українських працівників-мігрантів найбільше в Росії, що стосується інших країн СНД, то обсяги міграції не тільки не зростають, а навпаки скорочуються. За неофіційними даними за кордоном проживають 5–7 млн.

українців (20 – 25% працездатного населення держави).

Наведені цифри ілюструють втрату молодою українською державою трудового потенціалу, що особливо важливо для розвитку її економіки.

Зрозуміло, що в економічно розвинуті країни мігрує найпотужніший,

найякісніший (фізично й інтелектуально) трудовий потенціал нації.

Більшість мігрантів – це економічно активне населення та населення молодих вікових груп, що мають середню спеціальну та вищу освіту.

Внаслідок поглиблення економічної кризи в Україні значно зменшилися обсяги внутрішньої міграції населення, тобто між регіонами,

областями, населеними пунктами. Так, за офіційною статистикою в 2006 р.

234

міжрегіональна міграція становила 440898 осіб прибулих та 440898 осіб

вибулих.

За тривалістю переміщення населення виділяють безповоротну і тимчасову міграції. Тимчасові міграції включають сезонні та маятникові

переміщення.

Сезонні міграції населення – це тимчасове (сезонне) його переміщення.

Вони бувають внутрішньота міждержавними, а також економічними

(забезпечення робочою силою певних галузей господарства на період

сезонного збільшення робіт) та соціально-культурними (поїздки на навчання,

лікування, відпочинок, туризм).

Значних розмірів в останні десятиріччя набули маятникові трудові поїздки населення (“маятникові міграції”), тобто регулярне переміщення населення з одного населеного пункту в інший на роботу або навчання без

зміни місця проживання.

Основною причиною зростання кількості людей, які працювали за межами свого населеного пункту, був посилений промисловий розвиток міст.

Цьому сприяли також недостатній вибір професій на селі, низький рівень

механізації виробництва, широке використання ручної праці в сільському господарстві та ін.

Скорочення	діяльності,	зменшення	потужності,	ліквідація та
перепрофілювання	багатьох	підприємств	і установ, де	були зайняті

“маятникові мігранти”, а також зменшення кількості рейсів автобусів та приміських поїздів, подорожчання транспортних послуг, всі ці та інші причини зумовили різке скорочення кількості таких мігрантів. Багато з них стали безробітними, дехто знайшов собі роботу у місці проживання або включився в сезонні міграції за межі області чи держави.

Рівень життя населення

Статистичні органи поки що не публікують синтетичних показників рівня життя людей в розрізі областей та економічних районів, тому виникає потреба в порівнянні господарського розвитку цих регіонів. Для цього