Регіональна економіка. книжка

					455
		Професійно-технічна освіта [58]			Таблиця 20
№				Станом на	Станом на
				01.01.2007	01.01.2008
1.	Кількість		професійно-технічних	930	927
	навчальних закладів
	з них за галузевим спрямуванням:			333	331
	-	промисловості		185	184
	-	будівництва		270	269
	-	аграрного профілю		142	143
	-	сфери послуг
	в тому числі нових типів
	з них:
	-	вищих професійних училищ		1170	173
	-	центрів професійно-технічної освіти		24	32
	-	професійних ліцеїв		497	505
2.		Контингент учнів, слухачів		449,8 тис.	430,1 тис.
	у тому числі:			428,9 тис.	406,6 тис.
	випускники основної та старшої школи
				20,9 тис.	19,8 тис.
	незайняте населення та працівники
	підприємств			18,2 тис.	18,5 тис.
	за соціальним станом			4,4 тис.	4,4 тис.
	- дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського
		піклування
	- з вадами фізичного та розумового розвитку
3.		Прийом учнів, слухачів, всього		280,8 тис.	276,6 тис.
	в тому числі:			211,7 тис.	203,8 тис.
	-	за державним замовленням
				7,6 тис.	6,2 тис.
	- за договорами з юридичними та фізичними особами
	З них прийнято на І курс			201,1 тис.	193,6 тис.
4.		Кількість найменувань робітничих		524
		професій, за якими здійснюється
		підготовка у ПТНЗ за освітньо-
		кваліфікаційним рівнем
		“кваліфікований робітник”, всього
5.	Підготовлено за професіями випускників, всього			254,6 тис.	199,3 тис.

Структура освіти в Україні відповідно до Закону України «Про освіту»

(далі Закон про освіту) включає: дошкільну освіту, загальну середню освіту,

позашкільну освіту, професійно-технічну освіту, вищу освіту, післядипломну освіту, аспірантуру, докторантуру, самоосвіту.

Вища освіта забезпечує фундаментальну наукову, професійну та практичну підготовку за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями.

Вона здійснюється у вищих закладах освіти відповідних рівнів акредитації:

456

першого і другого (училище, технікуми, коледж та інші прирівняні до них заклади освіти) та третього і четвертого (університети, академії, інститути,

консерваторії та інші прирівняні до них заклади освіти).

Вища освіта України представлена 553 навчальними закладами І–II

рівнів акредитації, в яких навчається близько 441,3 тис. студентів (табл. 21).

Крім того, в Україні функціонує 351 вищий навчальний заклад III–IV

рівнів акредитації, в яких навчається більш ніж 2372,5 тис. студентів.

	Вищі навчальні заклади України [56]			Таблиця 21
			(на початок навчального року)
	Кількість закладів:		Кількість студентів у закладах:, тис.
	I-II рівнів	III-IY рівнів акредитації	I-II рівнів	III-IY рівнів
	акредитації		акредитації	акредитації
1990/91	742	149	757,0	881,3
1995/96	782	255	617,7	922,8
2000/01	664	315	528,0	14ῧ2,9
2001/02	665	318	561,3	1548,0
2002/03	667	330	582,9	1686,9
2003/04	670	339	592,9	1843,8
2004/05	619	347	548,5	2026,7
2005/06	606	345	505,3	2203,8
2006/07	570	350	468,0	2318,6
2007/08	553	351	441,3	2372,5

Серед галузевих груп навчальних закладів України найбільше студентів вчиться у закладах, що готують спеціалістів для промисловості та будівництва, освіти, сільського господарства, охорони здоров'я, економіки та права, транспорту та зв'язку.

Педагогічні та медичні освітні заклади розміщені рівномірно по території країни, обласних центрах та містах обласного підпорядкування.

Профіль підготовки спеціалістів для інших галузей відповідає переважно регіональній спеціалізації господарства України. Найбільше закладів вищої освіти, зокрема III–IV рівнів акредитації, сконцентровано у Харкові, Києві,

Одесі, Дніпропетровську, Львові, Донецьку.

457

Культура і мистецтво. Культура як самостійна соціально-культурна галузь включає до себе широке коло державних і громадських органів,

підприємств, установ, організацій, закладів культури. До цієї галузі належать:

театральне, музичне, хореографічне, образотворче, декоративно-прикладне,

естрадне і циркове мистецтво; концертні організації, музеї, бібліотеки,

будинки культури та ін.; кінематографія; телебачення і радіомовлення;

видавнича справа, поліграфія і торгівля книгами.

Найбільш поширеним закладом культури в Україні є бібліотеки, кіль-

кість яких у 2006 становила 19,8 тис. з книжковим фондом 324 млн.

примірників книжок і журналів. У сільській місцевості діяло понад 14,9 тис.

бібліотек з книжковим фондом 140 млн. примірників. Однак кількість бібліотек не дає повної картини про рівень бібліотечного обслуговування на-

селення, який залежить перш за все від ступеня розвитку мережі бібліотечних установ і їх територіальної доступності, від наявності книжкових фондів та їх співвідношення з чисельністю населення.

Центрами культурного відпочинку населення вважаються клубні установи, яких на кінець 2006 р. налічувалось понад 19 тис., у тому числі у сільській місцевості – понад 17 тис. Однак клубні установи відсутні майже у кожному другому селі. Зрозуміло, діяльність клубних установ залежить не стільки від їх наявної місткості, скільки від кількості та якості заходів, які там проводяться.

Кінообслуговування в Україні представлено 3,2 тис. кіноустановками з платним показом, а кількість відвідувань кіносеансів за рік 12 млн. У міських поселеннях працюють постійні кінотеатри. Найвищий показник кіновідвідувань у містах, великих містах, курортних центрах. В цих поселеннях в останні роки намітилася тенденція до пожвавлення інтересу до кіно після різкого скорочення середнього рівня відвідування кінотеатрів в 90-

ті роки минулого сторіччя.

Якщо мережа закладів культури (клуби, бібліотеки, кіноустановки) в

Україні зменшується, то театрів – незначно зростає. У 2006 р. в країні

458

функціонувало 137 професійних театрів. Кількість відвідувань театрів також має тенденцію до зростання після тривалого скорочення4.

Найбільше професійних театрів функціонує у Києві, Львові, Одесі,

Дніпропетровську, Донецьку, Миколаєві та в Автономній Республіці Крим. а

державних музеїв – у Києві, Львові, Одесі, Полтаві, Запоріжжі, Харкові,

Чернігові, Донецьку. Серед областей за цим показником виділяються:

Луганська, Дніпропетровська, Івано-Франківська та Автономна Республіка Крим.

Музейна справа за останні роки набула нових форм та напрямків. Зараз в Україні налічується близько 445 музеїв (включаючи філіали), у тому числі:

історичні, меморіальні, краєзнавчі, природничонаукові, мистецтвознавчі,

галузеві та ін.

Найдоступнішими популяризаторами культури є засоби масової інформації: газети, журнали, радіомовлення, телебачення та мережа Internet.

Збереження культурної спадщини для подальших поколінь – завдання,

яке повинне вирішуватися на державному рівні. Ринок не в змозі з нею справитися. Необхідне вибіркове бюджетне фінансування забезпечення збереження найбільш цінних об'єктів і досягнень вітчизняної культури і історії, що отримали світове визнання. Разом з тим велика кількість культурних заходів: концертів, виставок, музеїв – цілком вписуються в систему ринкових відносин, і тому державі тут можна піти від зайвої фінансової опіки, залишивши за собою загальний контроль.

Охорона здоров’я. Система включає лікувальні, лікувально-профілак-

тичні, санітарно-протиепідемічні та інші медичні установи, різні види соціального забезпечення, відпочинку і фізичної культури. Матеріальні умови функціонування комплексу забезпечують медична промисловість,

матеріально-технічне постачання і збут. Охорона здоров'я включає також

4 за 90-ті роки цей показник зменшився втричі і становив у 2007 р. 6 млн.

відвідувань на рік.

459

освітянські заклади (медучилища, коледжі, медінститути, медуніверситети,

курси перепідготовки кадрів), комплексні і галузеві наукові інститути й організації, а також систему управління ними.

Лікарняні заклади в свою чергу поділяються на спеціалізовані – туберкульозні, інфекційні, для інвалідів Великої Вітчизняної війни та територіально-дільничі – районні, міські, обласні, республіканські.

Основна лікувально-діагностична робота здійснюється в поліклініках -

при лікуванні 80% хворих; тут працює більше половини лікарів системи охорони здоров'я.

До санаторно-курортних закладів належать санаторіїпрофілакторії,

курортні поліклініки, бальнеологічні об'єкти.

В Україні налічується 2.9 тис. лікарняних закладів на 444 тис. ліжок та

7,9 тис. лікарських амбулаторно-поліклінічних закладів, ємність яких становить 998 тис. відвідувань за зміну (табл. 22). Деяке загальне зменшення кількості лікарень за останні роки пояснюється перш за все їх реорганізацією і укрупненням.

						Таблиця 22
			Заклади охорони здоров'я [56]
	Кількість	Кількість лікарняних ліжок			Кількість	Планова ємність амбулаторно-
					лікарських	поліклінічних закладів
	лікарняних
					амбулаторно-
	закладів,			на 10 000		всього відвідувань за	на 10 000
		всього, тис.			поліклінічних
	тис			населення		зміну, тис.	населення
					закладів, тис.
1990	3,9	700		135,5	6,9	895	173,1
1995	3,9	639		125,1	7,2	966	189,0
2000	3,3	466		95,0	7,4	973	198,4
2001	3,2	466		96,6	7,4	980	203,4
2002	3,1	465		97,3	7,4	980	205,0
2003	3,0	458		96,6	7,6	981	206,8
2004	2,9	451		95,7	7,7	987	209,6
2005	2,9	445		95,2	7,8	990	211,7
2006*	2,9	444		95,6	7,9	998	214,8

*Дані розрахункові

Спостерігається найбільш активний розвиток мережі закладів у таких областях: Тернопільська (32 новостворені заклади), Київська (60) та Полтавська (21); зазначений показник різко відрізняється в таких областях,

460

як Запорізька (1 новостворений заклад), Харківська (1), Чернігівська (1), а

також у містах Києві (2) та Севастополі (1) [57].

Мережа установ санітарно-епідеміологічної служби складається з: 769

санепідстанцій (Центральна санепідстанція МОЗ України, Кримська республіканська, 24 обласні, 105 міських санепідстанцій та 81 районних санепідстанцій в містах (в т.ч. м. м. Київ та Севастополь ), 475 районних санепідстанцій сільських районів, 3 Центральних СЕС на водному,

залізничному та повітряному транспорті, 4 басейнових та 12 портових СЕС, 6

санепідстанцій на залізницях та 49 лінійних СЕС на залізницях, 8

санепідстанцій спеціалізованих медико-санітарних частин), 1 протичумна станція, 27 дезінфекційних станцій, на яких покладено завдання щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Міністерству охорони здоров’я підпорядковано 37 спеціалізованих санаторіїв загальною плановою потужністю на 9346 ліжок. З них 23

спеціалізовані санаторії на 6826 ліжок здійснюють лікування дітей. 14

санаторіїв визначені для лікування дітей із соматичними захворюваннями

(крім туберкульозу) та 26 санаторіїв для лікування хворих на туберкульоз ( 3

дитячих санаторії здійснюють лікування як хворих на туберкульоз, так і дітей із соматичними захворюваннями).

Регіонально санаторії розташовані: в АР Крим – 14

протитуберкульозних санаторіїв для дорослих та підлітків та 8 дитячих, в

Одеському регіоні – 4 протитуберкульозних санаторії та 4 дитячих, в Івано-

Франківській області – 3 протитуберкульозних санаторії, в Київській області

– 2 протитуберкульозних санаторії, у Львівській та Запорізькій областях – по

1 дитячому санаторію [57].

Тенденції розвитку кадрового потенціалу галузі характеризуються поступовим зниженням загальної чисельності як лікарів, так і середніх медичних працівників. Це становище відповідає динаміці руху населення країни та її регіонів. Віко-статева структура та чисельність населення має негативні тенденції. В демографічних прогнозах НАН України не очікується

461

щодо цього значних змін. Прогноз потреби в медичних кадрах на основі демографічного прогнозу характеризується поступовим зменшенням чисельності лікарів з 223,82 тис. осіб в 2005 р. до 209,5 тис. осіб в 2015 р. та зростанням чисельності середніх медичних працівників відповідно з 496,33

тис. осіб до 507,03 тис. осіб завдяки програмі заміщення та передачі деяких функціональних обов’язків лікарів середньому медичному персоналу.

У системі охорони здоров’я України у 2006 році чисельність лікарів ста овила 194731, чисельність молодших спеціалістів з медичною освітою

435781, які обіймали відповідно 241035 лікарських посад та 449578 посад молодших спеціалістів з медичною освітою [57].

Укомплектованість штатних лікарських посад фізичними особами складала 80,8%, коефіцієнт сумісництва –1,2.

Забезпеченість лікарями становить 41,6 на 10 тисяч населення,

безпосередньо лікарями, що надають медичну допомогу - 26,5 на 10 тисяч населення, що відповідає рівням Єврейських країн (Італія – 56,7; Росія –

42,2).

Вищі за середній показники забезпеченості лікарями від 42,1 до 51,1

утримуються в областях, де функціонують вищі медичні заклади освіти III-IV

рівнів акредитації. Низькі показники забезпеченості лікарями відмічаються в областях: Миколаївській – 30,7; Київській – 31,8; Кіровоградській – 32,3;

Херсонській – 32,6; Сумській – 33,7; Житомирській – 33,9.

Укомплектованість штатних посад молодших спеціалістів з медичною освітою фізичними особами складала 97,6.

Показник забезпеченості молодшими спеціалістами з медичною освітою на 10 тисяч населення становив 93,9. Вищий за середній показники забезпеченості зберігаються в областях: Чернігівській 107,6; Тернопільській

– 105,5; Житомирській – 105,1. Найнижчі показники забезпеченості молодших спеціалістів з медичною освітою відмічаються в Миколаївській області – 77,2; Київській – 83,4; Одеській – 85,5 [57].

462

Житлово-комунальне господарство. Житлово-комунальний комплекс задовольняє потреби людей у житлі та його обслуговуванні. Весь житловий фонд в Україні перевищує 1049,2 млн. м2 загальної площі житла. Міський житловий фонд становить понад 672 млн. м2, сільський – 377,2 млн. м2. У

містах державний, суспільний житловий фонд і фонд житлово-будівельних кооперативів переважає і становить дві третини, а житловий фонд в особи-

стій власності – третину. В сільській місцевості картина майже протилежна:

житловий фонд в особистій власності громадян становить близько 90%, а

державний – понад 10%.

Середня забезпеченість населення житлом у розрахунку на одного жителя в містах становить 21,5 м2 загальної площі, а в сільській місцевості –

24.4 м2. Краща забезпеченість населення житлом у міських поселеннях Луганської, Донецької, Дніпропетровської, Київської і Черкаської областей, а

в сільській місцевості – у Вінницькій, Київській, Черкаській, Хмельницькій,

Кіровоградській, Чернігівській, Житомирській, Полтавській, Сумській і Дніпропетровській областях.

На сучасному етапі розвитку житлового будівництва намітилась тенденція до комплексної забудови жилих районів. Зростає питома вага житла, побудованого за індивідуальними проектами, що враховують потреби різних верств населення. Для сільської місцевості розроблено типові впо-

рядковані (переважно цегляні) одноповерхові та двоповерхові будинки присадибного типу з господарськими будівлями, більш повним набором комунальних послуг.

За рівнем благоустрою жилі приміщення в міських поселеннях та сільській місцевості істотно відрізняються. Сільські житла гірше забезпечені газом, центральним опаленням, водопроводом, каналізацією, гарячим водопостачанням, ваннами. Найкращий рівень благоустрою житлового фонду мають нові міста і санаторно-курортні центри.

Комплекс споживчого ринку. Комплекс торгівлі і громадського харчування задовольняє перш за все особисті потреби населення. Роздрібний

463

товарооборот визначається обсягом продажу споживчих товарів населенню через роздрібну торгову мережу громадського харчування усіма діючими підприємствами незалежно від форм власності, а також промисловими,

транспортними та іншими неторговими підприємствами безпосередньо населенню через касу підприємств. Загальний обсяг роздрібного товарообороту державної і кооперативної торгівлі (включаючи громадське харчування) становив у 2006 р. 129952 млн. грн.. Товарооборот громадського харчування в загальному обсязі роздрібного товарообороту становив 17 435,1

млн. грн.

Наприкінці 2006 р. в Україні налічувалося 73,6 тис. підприємств роздрібної торгівлі.

У загальному обсязі роздрібного товарообороту продовольчі товари становили 38%, непродовольчі – 62%. Товарооборот роздрібної торгівлі відображає один з аспектів рівня життя населення – купівельну спроможність. Диференціація товарообороту, що припадає на одну людину,

пояснюється перш за все функціональною роллю поселень, особливим економіко-географічним положенням окремих міст, густотою населення тощо. Найвищі показники роздрібного товарообороту на одну людину характерні для м. Києва, Автономної Республіки Крим, Донецької,

Харківської, Запорізької, Одеської і Львівської областей. На цей показник значний вплив мають неоднакові доходи населення в різних областях та містах, нерівномірний розподіл торгової мережі, неоднакове споживання продовольчих товарів тощо. У селах, наприклад, реалізується значно менше продуктів харчування у зв’язку з наявністю підсобних присадибних господарств.

Розміщення об’єктів громадського харчування часто не збігається з розміщенням об’єктів торгівлі. Варто пам’ятати, що підприємств громадського харчування налічується значно менше. Однак останнім часом різко зросла мережа кафе, ресторанів, буфетів, закусочних, розміщених уздовж головних вулиць міст і сіл, у місцях їх перетину, на автостанціях і

464

вокзалах, центральних частинах населених пунктів, в районі функціонування ринків та біля трас.

Розвивається мережа не тільки спеціалізованих магазинів (фірмових,

магазинів-складів, комісійних), а й підприємств громадського харчування,

особливо швидкого обслуговування.

У 2006 р. готельне господарство України було представлено 1269

готелями на 53645 номери з жилою площею всіх номерів 1120,2 тис. м2.

Побутове обслуговування займає одне з провідних місць в обслуговуванні населення. Розвиток і удосконалення побутового обслуговування населення забезпечує покращання умов життя, підвищення матеріального благоустрою всіх верств населення різних регіонів і глибокий розвиток та всебічне удосконалення особистості. На цю галузь припадає чверть загального обсягу платних послуг. Галузь об’єднує більш ніж 20

окремих, досить самостійних підгалузей, які істотно відрізняються одна від одної. Функціональне призначення кожної з підгалузей настільки різне, що це обумовлює специфічні особливості і в технічному оснащенні її підприємств і закладів, і в їх технологічному та організаційному забезпеченні. Діапазон функцій і підгалузей, які входять до побутового обслуговування, дуже широкий.

За останні роки структура виробництва основних видів побутових послуг в країні поступово приводиться у відповідність до структурних змін у потребах населення. Це сприяє подальшому підвищенню ступеня повноти задоволення потреб населення в найбільш економічно значущих видах побутового обслуговування. Зростання обсягів споживання побутових послуг в цілому та найбільш ефективних з них супроводжується підвищенням на-

родногосподарської ефективності побутового обслуговування населення в цілому. Підприємства галузі надають населенню понад 900 видів послуг.

Обсяг реалізації побутових послуг населенню становить 77,2 млрд. грн., у

тому числі у сільській місцевості – 175 млн. грн. Обсяг реалізації побутових послуг на одного жителя становить відповідно 14,2 і 10,7 грн.