his_uk1

180

ГАНЧЕВ О.І., СТОЯНОВ Ф.Ф., ШЕРЕМЕТА О.М.

Поразка у Кримській війні показала, що армія потребує реорганізації. Кримська або Східнавійна(1853-1856 рр.) відбувалася між Російською Імперією, Туреччиною, Великою Британією, Францією та Сардинським королівством за панування на Близькому Сході

Засідання земської комісії. Гравюра, 1880 р. і Балканах. В ході дип-

ломатичного конфлікту з Францією з питання контролю над церквою Різдва Христова у Віфліємі, Росія, з метою чинити тиск на Туреччину, ввела війська до Молдови і Валахії. Відмова російського імператора Миколи I вивести війська призвела до оголошення 4 (16) жовтня 1853 р. Туреччиною, а за нею Великою Британією і Францією, війни Росії. Найбільш важлива подія війни – це спільна англо-французька експедиція і напад на Севастополь. Облога Севастополя продовжувалася рік, до вересня 1854 р. Росія зазнала поразки. За Паризьким мирним договором 1856 р. Росія відмовлялася від зміцнення Аланданських островів, погоджувалася на свободу судноплавства по Дунаю, відмовлялася від протекторату над Валахією, Молдавією і Сербією, також від частини південної Бесарабії. Принципове значення для Росії мав пункт про нейтралізацію Чорного моря, який фактично означав заборону мати на Чорному морі військові флоти, арсенали й фортеці. Умови даного договору та хід війни показав повнувійськовунеспроможністьРосійськоїімперії. Дановійна була головним поштовхом та причиною військових реформ у Російській імперії. У 60-х рр. за ініціативи військового міністра Мілютіна почалися військові реформи. Найбільше значення малареформа1874 р, заякоюзапроваджуваласязагальнавійськова повинність замість рекрутських наборів. Це означало що усігромадяникраїни, щодосягли21-річноговікуповиннібули служити у збройних силах. У піхоті строк служби становив 6 років, нафлоті– 7. Створювалисьспеціальнінавчальнізаклади для підготовки офіцерів. Армія оснащувалася сучасними видами зброї, створювався паровий військовий флот.

Проведення реформ 60–70-х рр. XIX ст. розширило громадянські права населення, долучило до числа громадян таку

чисельну верству, як селянство, зробило їх активними учасниками суспільного життя.

Таким чином,	реформи
60–70-х рр. XIX ст. свідчили
про те, що Росія просувається
капіталістичним шляхом, вони
позитивно вплинули на со-
ціально-економічний	розвиток
України.	Читання маніфесту про відміну

Українське національно- кріпосного права, 1861 рік

культурне відродження у др. пол. XIX ст. Кирило-Ме- фодіївське братство.

У середині XIX ст. Київ стає центром загальнополітичного українського національного руху. В університетах Києва та Харкова навколо революційно налаштованої професури гуртується передова громадськість. У лютому 1846 р. у Києві виникає таємна політична організація Кирило-Ме- фодіївське братство. Організаторами були: Микола Костомаров – викладач Київського університету, магістр історії,; Микола Гулак – чиновник канцелярії генерал-губернатора, студент Київського університету – Василь Білозерський та Пантелеймон Куліш – український письменник. Тарас Шевченко приєднався до організації вже тоді, коли вона була сформована. Всього братство нараховувало 12 членів, близька 100 людей підтримали з ним зв’язок. За період діяльності братства було створено декілька програмних документів, серед яких основних було два – “Устав слов’янського братства святих Кирила та Мефодія” та “Книга буття українського народу”. За програмою, основна мета діяльності братчиків полягала у наступному: знищення самодержавства, кріпосного права, ліквідація соціальної нерівності, введення загальної освіти. Вони були типовими українофілами, виступали за об’єднання всіх слов’ян в єдину республіканську державу на федеративній основі. У програмних документах братчиків знайшли своє відображення ідеї християнського соціалізму, звичаєвого права, просвітництва, соборності українського народу. Братчики були впевнені у особливій місії українського народу, України як такої.

Братчики роздавали прокламації з ідеєю об’єднання слов’ян уборотьбі зросійським царизмом. Займались просвітництвом українського народу. Так, П.Куліш написав перший

181

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

182

ГАНЧЕВ О.І., СТОЯНОВ Ф.Ф., ШЕРЕМЕТА О.М.

український підручник з історії України – „Книга буття українського народу”.

У березні 1847 р. за доносом студента О.Петрова були заарештовані всі члени Кирило-Мефодіївського братства. Після суду їх відправили на заслання у різні губернії без права повернення на Україну, без права викладацької діяльності у галузі народної освіти.

П. Куліша заслали у Центральну Росію. М. Гулак три роки просидів у Шлісбурській фортеці. М.Костомаров рік провів у Петропавловськійфортеці, апотімйоговідправилиузаслання у середню Росію. Т.Шевченко як найзапекліший змовник був відправлений в Оренбург, потім у Новопетрівське укріплення на Каспійському морі. Цар Микола І заборонив йому писати і малювати. Шевченко був у засланні 10 років, але не відмовився від своїх ідей.

Не дивлячись на знищення організації, традиції національного руху продовжувались.

Кирило-Мефодіївське братство – це перша спроба українського національного руху перейти від культурного до політичного етапу боротьби за національне відродження. Програма братства мала антикріпосницьку та антицарську основу.

Ліквідація братства була поштовхом до подальшої боротьби української інтелігенції проти царизму за відродження незалежної української держави.

Політика російського царизму щодо України у др. пол. XIX ст. Національно-визвольний рух на українських землях у 60-90 рр. XIX ст.: хлопомани, народовці, москвофіли, Громади.

Уряд Російської імперії проводив політику національного та соціально-економічного поневолення українського народу. На українських землях проводилась цілеспрямована політика русифікації. Українська мова була прибрана з усіх навчальних закладів і державних установ, її почали називати “мужичою”. Більшість українських дворян добровільно перейшли на вживання російської мови навіть у родинному колі. Насамперед русифікувалися міста, де більшість чиновників були росіяни, що переїжджали сюди з Росії.

Владабуластурбованатим, щовкін. 50 – поч. 60-хрр. XIX ст. у недільних школах навчання велося українською мовою, історія викладалась не за офіційними підручниками. У 1862 р. недільні школи були закриті.

	Тарас Шевченко (1814–1861) – видатний
	український поет і прозаїк, художник, автор
	численних геніальних поетичних творів.
	1838 р. викуплений з кріпацтва, а 1840 р.
	видав збірку «Кобзар». За участь у Кирило-
	Мефодіївському товаристві та за антиса-
	модержавні ідеї заарештований і засланий
	солдатом до Орловської фортеці з царською
	резолюцією про заборону писати і малювати.
	Тяжке багаторічне заслання, душевні пережи-
	вання за долю України та хвороба призвели до	183
	передчасної смерті.

Вся друкована продукція повинна була проходити цензу-	УКРАЇНИ
ру. За наказом з Петербурга в українській літературі не можна
було допустити переваги любові до України (батьківщини)
над любов’ю до імперії (вітчизни). Підтримувалася думка, що
українську мову не можна вважати самостійною, що це лише
діалект російської мови, в якому багато слів та зворотів поль-	ІСТОРІЯ
ського походження.
Навіть поданий на розгляд цензури на поч. 60-х рр. ук-
раїнський переклад Євангелія, зроблений Ф. Морачевським,
був визнаний небезпечним і шкідливим лише через мову пе-
рекладу.
Міністр внутрішніх справ Російської імперії Валуєв 18
липня 1863 р. видав циркуляр, яким суворо заборонялося дру-
кувати книги “навчальні і взагалі призначені для початкового
читання народу” українською мовою.
Саме навчання українською мовою визначалося як
політична пропаганда проти Росії. Слова валуєвського
циркуляра про те, що української мови “не було, немає і бути
не може” свідчили про антиукраїнську внутрішню політику
царського уряду. За словами Івана Огієнка, на українську лі-
тературу, науку, культуру наклали важкі пута, а українську
інтелігенцію відірвали від народу.
Відродження українського національного руху в Над-
дніпрянській Україні спочатку не викликало стурбованості
російської влади. Але вже у 1862 р. ситуація різко змінилася.
У вересні перестав виходити часопис “Основа” через переслі-
дування цензури і поліції та часткові фінансові труднощі. Пі-
дозріле ставлення до українського руху було пов’язане з під-
готовкою і вибухом польського повстання 1863 р. Царський
урядпочинаєтрактуватиукраїнськийрухякпольськуінтригу.

Гімназисти з вчителем Закону Божого

184

ГАНЧЕВ О.І., СТОЯНОВ Ф.Ф., ШЕРЕМЕТА О.М.

Було організовано постійне цькування руху з боку офіційної преси, розгромлено Полтавську і Чернігівську громади, проведено арешти у Києві, Харкові, закрито всі недільні школи.

Проте й цього було замало. У сер. 70-х рр. XIX ст. у Петербурзібуластворена таємна урядова комісія, щомала виробити ефективні заходи щодо боротьби проти українства. Наслідком їїроботибувпідписанийОлександромII, Емськийедикт(1876 р.). Він забороняв друкувати українською мовою і завозити з- за кордону будь-які книги, навіть тексти до нот. Заборонялось ставити українські спектаклі, концерти, співати українських пісень. Всі словники повинні були друкуватись російською абеткою. З російськомовних текстів цензура вилучила слово “Україна”, замінивши його на принизливе – “Малоросія”.

Звиявом української національної самобутності боролась

іРосійська православна церква. Синод забороняв проповіді українською мовою, українську вимову в богослужінні, будування церков в українському стилі тощо. Вчителями в духовних навчальних закладах теж були росіяни, які вели навчання у дусі офіційного імперського патріотизму.

Як реакція на заборону до культурного відродження українського народу та народного просвітництва, серед української інтелігенції формуються організації, які мали на меті донести до народу відомості про його народ, про визначну культуру.

У 60-90 роках XIX ст. на Наддніпрянській Україні і на Західноукраїнських землях утворюються організації, серед яких найвідомішими були хлопомани, народовці та москвофіли.

Хлопомани–таємнийгурток,щосформувавсяукінці50-хрр. серед студентів Київського університету. Найбільш активним діячами були Б.Познанський, Т.Рильський, О.Свидницький. Ідейним натхненником організації був В.Антонович. Основною своєю метою вбачали: зближення з селянством, відстоювання його інтересів, виховання в селянині національного патріота. Кінцева мета – це повалення царизму та встановлення демократичної республіки українців, росіян та поляків. Назву “хлопомани” отрималивіднедоброзичливців, самісебеназивали українофілами. Проіснував гурток до 1861 р. за ініціативою учасників. Вони потім, об’єднавшись з іншими студентами, створили нову організацію – українську громаду.

Народовці–ліберальнийукраїнськийнаціональнийрухнаЗа- хіднійУкраїні. Об’єднувавстудентів, священиків, інтелігенцію. АктивнимидіячамицьогорухубулиО.Вахнянин, Ю.Романчук, К.Сушкевич, О.Борковський. У 1868 р. за їхньою ініціативою

у Львові було засновано куль- турно-просвітницьку організацію “Просвіта”, відкрито типографію, випускалися газети. Вони виступали за об’єднання українського національнорухуНаддніпрянської та Західної України.

Москвофіли – найбільш по-

міркована, консервативна течія в українському національному русі. Вони об’єднували українських поміщиків, молоду буржуазію, священиків уніатської церкви та тих, хто не хотів жити під ослаблою Австро-Угорською ім-

перією. Основною ідеєю був такий вислів: “краще потонути у російськомуморі, ніжупольськомуболоті”. Вонисподівалися на підтримку Росії у політичній боротьбі з Польщею. На отримані від Росії гроші, відкрили газету “Слово” та мали сильну політичну організацію “Руську Раду”. Вони виступали за те, що не має українського народу, а є “єдиний руський народ від Карпат до Камчатки”. Не визнавали українську мову, вважали її діалектом. “За літературну мову можна брати лише російську:” – вважали москвофіли. Політичний курс москвофілів був непослідовним: з одного боку, вони підтримували Росію, з іншого – запевняли Австро-Угорщину у своїй підтримці. Серед простого населення вони не мали прихильників. Активним москвофіламибулиБ.Дубицький, І.Наумович, М.Качковський, Д.Зубрицький, А.Добрянський. Діяльністьмосквофіліввнесла розкол в український рух Австро-Угорщини.

Освітній діяльності приділяли свою увагу і громади – таємні гуртки, які виникають у 50-х рр. XIX ст. в Одесі, Києві, Харкові, Полтаві та Чернігові. Вони не мали певних програм, об’єднували демократичну налаштовану інтелігенцію та інші прошарки населення. Лідером Київської громади був М.Драгоманов.

У 60–80-х роках український національний рух був ще слабким і не мав певної ідеї та чітко сформованою програми, але став підґрунтям для формування у кінці XIX ст. перших українських національних партій.

185

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

186

ГАНЧЕВ О.І., СТОЯНОВ Ф.Ф., ШЕРЕМЕТА О.М.

Володимир Антонович (1834-1906) – видатний українськийісторик, археолог, етнограф, професор Київського університету, фундатор Історичного товариства Нестора-літописця. Автор багатьох праць з історії України.Антонович зібрав і видав 8 томів «Архіву Південно-Західної Росії», в яких були вміщені цінні матеріали з історії Правобережної України 16-18 ст.

Революція 1848-1849 рр. та її вплив на західноукраїнські землі. Українських рух в австро-Угорській і Російській імперіях. Перші українські партії кінця XIX ст.

У 1848 рр. у більшості європейських країн відбулися революції. Внаслідок революцій майже повсюдно було покінчено з панщиною та різними формами середньовічної залежності селян, що зумовило вперше в історії широку участь народних мас у політичному житті і тим самим демократизацію політичного процесу. У європейських країнах розпочалося становлення громадянських суспільств. Невід’ємною складовою частиною революцій стали визвольні рухи багатьох національно поневолених народів Східної і Центральної Європи. Звідси пішла назва широких революційних подій в Європі в 1848 р. – “Весна народів”. Революційний рух охопив і Австрійську імперію. Основним вогнищем українського національного руху 1848–1849 рр. стала Східна Галичина. Революційні події започаткувала група представників грекокатолицькогодуховенства, якавручилагубернаторупетиціюз вимогою запровадити в школах і громадському житті Східної Галичини українську мову, забезпечити українцям доступ до всіх посад, зрівняти в правах духовенство всіх віросповідань. 2 травня 1848 р. у Львові була заснована перша українська політична організація – ГоловнаРуська Рада, яка взяланасебе функції українського національного уряду. Рада складалася з 30 постійних членів – діячів української інтелігенції, її очолив єпископ Григорій Якимович. Друкованим органом Головної Руської Ради стала “Зоря Галицька” – перша у Львові газета українською мовою. У маніфесті Ради, зверненому до всіх народів Австрійської імперії, обґрунтовувалась правомірність боротьби українців за свою державу. За національну символіку галицьких українців було прийнято синьо-жовтий прапор та герб із зображенням золотого лева на синьому полі.

Умістах, містечках і селах Східної Галичини було організованоблизько50 місцевихРуськихРад, якірозгорнулиактивну громадсько-політичну та культурно-освітню діяльність.

Ужовтні 1848 р. у Львові відбувся перший з’їзд діячів української науки і культури, на якому було засновано “Галицько-Руську матицю” – культурно-освітню організацію, яка мала завдання видавати для народу популярні книжки.

Найрадикальніше настроєна львівська молодь вирішила добиватись силою змін у суспільстві. У ніч з 1 на 2 листопада 1848 р. у Львові розпочалось збройне повстання. 2 листопада урядовівійськазалишилимісто, урядовцімісцевогоуправління направили до Австрійської імперії депутацію з проханням

«врятувати львів’ян». Війська відкрили вогонь з гармат по центру міста. Це викликало в багатьох місцях пожежі. Повстанці зазнали значних втрат і змушені були припинити опір. Сотні повстанців постали перед військовими судами і були засуджені.

Щоб не допустити залучення до революції селянства, імператор Фердинанд проголосив скасування панщини у Галичині (травень 1848). Селянські маси гостро сприймали несправедливість реформи, за якою вони втратили сервітутні права. Селянський рух на Буковині очолив депутат рейхстагу (парламенту) Лук’ян Кобилиця, який організував кінний загін і вирушив з ним у визвольний похід. У населених пунктах він організував вибори до органів місцевого самоврядування, роздавав народу землю. Повстання тривало протягом півтора року. Йоговдалосяприборкатизадопомогоюурядовихвійськ. Л.Кобилиця після катувань був страчений.

Революціясприялавиникненнюукраїнськогонаціональновизвольного руху на Закарпатті.

У ході революції Головна Руська Рада домагалась поділу Галичини на Західну (польську) та Східну (українську), запровадженнянавчаннярідноюмовою. ПравлячіколаАвстрії не хотіли вступати в конфлікт з Центральною Народною радою, яка виражала інтереси польських кіл і виступала проти реформ, та Руським Собором, що представляв ополячених українських шляхтичів. Усе ж у 1848 р. уряд погодився на запровадження української мови у народних школах та викладання цієї мови, як обов’язкового предмета, в гімназіях. У 1849 р. відкрито кафедру української мови у Львівському університеті, її першим керівником став Яків Головацький.

Після поразки революції 1848–1849 рр. у Австрійській імперіїбуловідновленонеобмеженувладумонарха. Поступки,

187

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

188

ГАНЧЕВ О.І., СТОЯНОВ Ф.Ф., ШЕРЕМЕТА О.М.

яких вдалося добитися українському національному рухові, були відмінені. Головна Руська Рада в 1851 р. була розпущена.

Але революція мала велике значення: було скасовано панщину, створено першу легальну політичну організацію українців з наданням їм виборчих прав, відбулося зростання національної самосвідомості та досвіду політичної боротьби.

Отримавши певні досягнення у культурнійтаосвітнійсфері,український рух Австро-Угорщини поступово

Обкладинка перейшов на політичний рівень. Саме «Русалки Дністрової» тут наприкінці XІX ст. формуються

перші національні українські партії. Перехідним етапом, підґрунтям для їхнього створення

булатакзване«Братствотарасівців». Воносформувалося1892 р. у Харкові зі студентів. Серед її засновників були І.Липа, М.Байздренко, М.Базькевич, В.Боровик. Вони створили тайну організацію“молодугромаду” з20 студентів. Гуртки“тарасівців” виникли у Києві, Полтаві, Чернігові, Одесі. Їхньою програмою було об’єднання України, визнання української мови літературною. Це була помісь романтичного націоналізму, крайнього радикалізму та ліберального культурництва. Через рікпіслясвогозаснуваннявонобулознищене. Післяцьогостудентський рух набуває особливого розмаху. У 1898 р. у Львові був скликаний нелегально перший з’їзд студентських громад. На другому з’їзді, об’єднавшись у партію під назвою “Молода Україна”, вони проголосили і випустили свою політичну “Програму української національної партії”. Вони стояли на позиціях соціал-демократизму, виступали за соборність України. Реалізовувати їхні плани стала Революційна українська партія (РУП), яка сформувалася у 1899 році, від’єднавшись від “Молодої України”. У 1899 році виникає соціал-демокра- тична партія на чолі з М. Ганкевичем. Головний її лозунг – “Вільна українська держава, вільна республіка”. Народовцям Австро-Угорщини в цей час вдалося відвоювати декілька депутатських місць у парламенті, за що вони заприсяглися служити на вірність Габсбургам. Вони назвали даний період «новою ерою» у суспільному житті Галичини. Проти даних поглядів, з лозунгом «Боротьби проти нової ери» виступила

русько-українська радикальна партія, що виникла у 1890 році під егідою І.Франка. У 1899 році І.Франко разом з іншими радикаламиутворюютьУкраїнськунаціонально-демократичну партію, лідером стає Юліан Романчук. Окремими пунктами програмибулооб’єднаннязусиль“російськихукраїнців”, “русинів угорських” та українців Галичини та Буковини. Правлячим органом став – Народний комітет – головна ідея – боротьба за незалежну самостійну Україну.

Таким чином, ХІХ ст. стало періодом справжнього національного відродження: зросла національна свідомість українців, значних успіхів досягла українська культура. Національ- но-визвольний рух як в Наддніпрянській, так і в Західній Україні пройшов шлях від культурно-просвітницького до політичного, висунувши гасло політичної самостійності України.

189

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

190

ГАНЧЕВ О.І., СТОЯНОВ Ф.Ф., ШЕРЕМЕТА О.М.

НАВЧАЛЬНІ ПОСІБНИКИ, БАЗОВІ СТАТТІ ТА МОНОГРАФІЇ

Бантыш-Каменский Д. Жизнь Мазепы. – М., 1834.

Борщак І. Мазепа. Орлик. Войнаровський. Історичні есе.

– Львів., 1991.

Борщак І., Мартель Р. Іван Мазепа: Життя і пориви великого гетьмана / Автор. пер. з франц. М.Рудницького. – К., 1991.

Верига В. Нариси з історії України (кінець XVIII – початок

XXст.). – Львів, 1996.

Верстюк В. Ф., Дзюба О. М., Репринцев В. Ф. Україна від

найдавніших часів до сьогодення. Хронологічний довідник. – К., 1995.

Грабовський С., Ставрояні С., Шкляр Л. Нариси з історії українського державотворення. – К., 1995.

Грицак Я. Нарис історії України. Формування модерної української нації: XIX-XX століття. – К., 1996.

Гуменюк М., Кравченко Є. М. Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький. Бібліографічний покажчик. Л. 1962.

Енсен А. Мазепа: исторические картины. – К.,1992.

Ісаєвич Я. Україна давня і нова. Народ, релігія, культура.

– Львів, 1996.

Історія України в особах IX-XVIII ст. – К., 1993.

Історія України в особах XIX-XX ст. – К., 1995. Костомаров М.І. Історія України в житєписах визначних її

діячів. – Львів, 1918.

Костомаров Н. И. Исторические монографии и исследования.

– Т.XVI. – Мазепа и мазепинцы. – СПб., 1905.

Когут З. Російський централізм і українська автономія. Лікві-

дація гетьманщини (1760-1830). – К., 1996.

Костомаров Н. И. Мазепа. – М, 1992. Крип’якевич І. Історія України. – Львів, 1992.

Крупницький Б. Гетьман Мазепа та його доба. – К., 2003. Крупницький Б. Гетьман Пилип Орлик (1672-1742): його

життя і доля. – Мюнхен, 1956.

Литвин В. М. Украина: политика, власть. – К., 1997. Луців В. Гетьман Іван Мазепа. – Торонто, 1954.

Оглоблин О. Гетьман Іван Мазепа та його доба. – Нью-Йорк, 1960.

Павленко С. Іван Мазепа як будівничий української культу-

ри. – К.,2005.

Павленко С. Іван Мазепа. – К., 2003. іл.

Павленко С. Оточення гетьмана Мазепи: соратники та при-

бічники. – К., 2004.

Радишевський Р., Свербигуз В. Іван Мазепа в сарматськороксоланському вимірі високого бароко. – К., 2006.

Розумний. Я. Маркіян Шашкевич на Заході, Інститут-За- повідник Маркіяна Шашкевича. – Вінніпег, 2007.

Субтельний О. Україна: історія. – К., 1993.

Субтельний О. Мазепинці. Український сепаратизм на почат-

ку XVIII ст. – К.: Либідь, 1994.

Таирова-Яковлева Т. Мазепа. – М., 2007. Уманец Ф. Гетман Мазепа. – СПб., 1897.

Шах С. Маркіян Шашкевич і Гал. Відродження. – Париж

– Мюнхен – 1961.

ЯковенкоН. УкраїнськашляхтазкінцяXIV досерединиXVII ст. (Волинь і Центральна Україна). – К., 1994.

191

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

192

ГАНЧЕВ О.І., СТОЯНОВ Ф.Ф., ШЕРЕМЕТА О.М.

ДЖЕРЕЛА

ПЕРША КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ ГЕТЬМАНА ПИЛИПА ОРЛИКА

1710 рік

Пункт 6.

Якщо в самодержавних країнах шанується такого, як в мирний час, так і в час війни, слушного і корисного державному устрою і порядку, що звичайно задля загального блага вершаться приватні і громадські ради, і навіть самі самодержці, особисто присутні на них і головуючі, не противляться піддати свої рішення розсуду і схваленню своїх міністрів і радників, то чому ж би тоді й серед вільної нації не дотримуватися такого-от благотворного ладу?

Таж у Війську Запорозькому здавен-давна дотримувалися і нині дотримуються саме такого порядку при гетьманській владі, згідно зі старовинним законом вольностей. Однак дехто з гетьманів Війська Запорозького захоплювали собі необмежену владу, геть потоптавши рівність і звичаї, і свавільно встановлювали отой закон: “Так хочу-так повеліваю”. Через те непритаманне гетьманському уряду самоуправство у Вітчизні і Війську Запорозькому запроваджувався розлад, викривлення прав і вольностей, утиски посполитих та насильний, невиважений розподіл військових посад, а відтак росла зневага до генеральної старшини, полковників і значного товариства. Тому ми - генеральна старшина кошовий отаман і все Військо Запорозьке склали угоду і затвердили з найяснішим гетьманом у ході виборів його ясновельможності закон, який повинен мати вічну силу у Війську Запорозькому: чільними радниками у нашій Вітчизні мають бути генеральні старшини з огляду на важливість їхніх посад, а також через те, що вони постійно перебувають при боці гетьмана; після них у звиклому порядку ті ж права народних радників нехай мають городові полковники; крім того, з кожного полку необхідно вибрати зі згоди гетьмана до

Генеральної ради як генеральних радників по одному визначному вислуженцю із людей розважливих і заслужених. З тими генеральними старшинами, полковниками ігенеральними радниками повинентеперішнійясновельможнийгетьман, атакожйого наступники радитися про безпеку Вітчизни, про спільне благо і про всі громадські справи і немає права нічого вирішувати, роз-

починати і здійснювати своєю волею без попереднього розгляду

ісхвалення ними. Тому-то тепер, на виборах гетьмана, призначаються одностайною ухвалою три сесії Генеральної ради, які повинні кожного року проводитися у гетьманській резиденції: першанаРіздвоХрістове, друганаВеликдень ітретянапразник Покрови Пресвятої Богородиці. На ті сесії повинні прибути не лише полковники зі своєю старшиною і сотниками, не лише генеральні радники з усіх полків, але також посли від Війська Запорозького Низового для участі і дораджування; по одержанні універсалу від гетьмана вони зобов’язані бути присутніми і прибути точно у визначений час. І коли ясновельможний гетьман запропонує якісь питання для спільного розгляду, то всі вони повиннічеснойщиро, недбаючипрожоднийзисксвійвласнийчи інших осіб, - відкинувши лихі заздрощі і мстиві намисли, давати слушні поради в такий спосіб, щоб не заподіяти тим ані урази честі гетьмана, ані шкоди справам Вітчизни, - нехай обминуть її лихо і згуба! Якщо ж поза тими згаданими сесіями Генеральної ради, що для них визначено спеціальні терміни, траплятимуться якісь справи, котрі треба невідкладно розглянути, вирішити і залагодити, то ясновельможний гетьман може вжити всієї повноти влади і впливу для владнання і попровадження таких справ з відома генеральної старшини. Також якщо прибудуть якісь листи

зчужоземних держав чи сторін, призначені ясновельможному гетьманові, то їхній зміст належить його ясновельможності обговорити з генеральною старшиною і повідомити свої відповіді на них, щоб не лишалось у тайні листування, в першу чергу - з чужинецькими країнами і таке, що могло б завдати шкоди безпеці Вітчизни і громадському благу.

Ащоб постало щире обопільне довір’я поміж гетьманом і генеральною старшиною, полковниками і генеральними радниками, необхідне для проведення таємних і публічних нарад, то кожензнихповинен, першніжприступитидовиконанняобов’язків своєї посади, особисто присягнути на вірність Вітчизні, на щиру відданість гетьманові, а також на сумлінне виконання обов’язків своєї посади схваленою публічно присягою відповідної форми.

Якщо ж у діях ясновельможного гетьмана буде спостережено щось незгідного справедливості, хибного щодо військових прав

івольностей чи зловорожого Вітчизні, то генеральні старшини, полковники і генеральні радники владні використати свободу голосу, щоб особисто або ж - якщо того вимагатиме крайня і невідклична потреба - публічно на нараді висловити докір його ясновельможності і рішуче стримати від зневаги отчистих прав і вольностей, не завдаючи при тому ані найменшої образи високій

193

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

194

ГАНЧЕВ О.І., СТОЯНОВ Ф.Ф., ШЕРЕМЕТА О.М.

гетьманській честі. На ті докори ясновельможний гетьман не повинен ані ображатися, ані не має права за них мстити, - навпаки, повинен постаратися виправити переступи.

Крімтого, коженгенеральнийрадникусвоємуполку, дебуде обраний публічним голосуванням до Генеральної ради, владен разом з городовим полковником достерігати справедливого ладу, брати участь в управлінні, кермуючи з допомогою загальних порад, а також повинен приглядатися і рішуче виступати проти кривд і утисків посполитому люду.

Іподібнодотого, якгенеральнастаршина, полковникиігенеральні радники повинні дотримуватись добрих звичаїв, належно шанувати високу гідність найяснішого гетьмана, виявляти йому відповідні його високому становищу почесті і вірний послух, - так і ясновельможному гетьманові зі свого боку пристало також матиїхзапобратимів, анезаслуг, невважатиїхсвоїмивласними підручними та не примушувати зумисне для приниження їхньої гідності ганебно і негоже вистоювати у своїй присутності, за винятком тих випадків, коли вимагатимуть обставини.

СПИСОК «КНИГИ БУТТЯ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ» М. I. КОСТОМАРОВА, ЩО БУВ ВИЛУЧЕНИЙ У М. I. ГУЛАКА ПІД ЧАС ОБШУКУ

ВОЛЕКСІЇВСЬКОМУ РАВЕЛІНІ 2 КВІТНЯ 1847 р.

1.Бог создав світ: небо і землю і населив усякими тварями і поставив над усею тварью чоловіка і казав йому плодитися і множитися і постановив, щоб род чоловічеський поділився на коліна

іплемена, і кожному колінові і племені даровав край жити, щоб кожне коліно і кожне племено шукало Бога, котрий од чоловіка недалеко, і поклонялись би йому всі люди і віровали в його, і любили його, і були б усі счастливі.

2.Але род чоловічий забув Бога і отдався діаволу, і кожне племено вимислило собі богів, і в кожному племені народи повидумували собі богів і стали за тих богів биться, і почала земля поливатися кровю і усіватися попелом і костями, і на всім світі сталося горе, і біднота, і хвороба, і несчастя, і незгода.

3.І так покарав людей справедливий Господь потопом, войнами, а найгірше — неволею.

4.Бо єдин єсть Бог істинний і єдин він цар над родом чоловічим, а люде як поробили собі багато богів, то з тим укупі поробили багато царів, бо як у кожному кутку був свій бог, так у

кожному кутку став свій цар, і стали люде биться за своїх царів, і пуще стала земля поливатися кровію і усіватися попелом і костями, і умножилось на всім світі горе, біднота і хвороба, і нещастя,

інезгода.

5.Нема другого бога, тільки один Бог, що живе високо на небі і же вездесущий духом святим своїм, і хоч люде поробили богів в постаті звіриної і чоловічої со страстями і похотями, а то не боги, то страсті і похоті, а правив над людьми отець страстей і похотей чоловікоубийця діавол.

6.Немає другого царя, тільки один пар небесний утішитель, хоч люде і поробили собі царів в постаті своїх братів-людей со страстями і похотями, а то не були царі правдиві, бо цар єсть то такий, що править над усіма, повинен бути розумніший і найсправедливіший над усіх, а розумніший і найсправедливіший єсть Бог, а ті царі со страстями і похотями, і правив над людьми отець страстей і похотей чоловіко-убийця діавол.

7.І ті царі лукаві побрали з людей таких, що були сильніші або їм нужніші, і назвали їх панами, а других людей поробили їх невольниками, і умножились на землі горе, біднота і хвороба, і нещастя, і незгода.

8.Два народи на світі були дотепніші: євреї і греки.

9.Євреїв сам Господь вибрав і послав до їх Моїсея і постановив їм Моїсей закон, що прийняв од Бога на горі Синайській,

іпостановив, щоб усі були рівні, щоб не було царя між ними, а знали б одного царя — Бога небесного, а порядок давали б судді, котрих народ вибирав голосами.

10.Але євреї вибрали собі царя, не слухаючи старця святого Самуїла іБогтодіжпоказавїм, щовонинегараздзробили, бохоч Давид був лучший з усіх царей на світі, однак його Бог попустив у гріх; він одняв у сосіда жінку; се ж так було, аби люди зрозуміли, що хоч-який добрий чоловік буде, а як стане самодержавне панувати, то зледащіє. І Соломона мудрішого з усіх людей, Бог попустив у саме велике кепсьтво — ідолопоклонсьтво, аби люди зрозуміли, що хоч який буде розумний, а як стане самодержавне панувати, то одуріє.

11.Бо хто каже сам на себе: “Я лучший оду всіх і розумніший над всіх, усі мусять мені коритися і за пана мене уважати і робить те, що я здумаю”, той зогрішає первородним гріхом, котрий погубив Адама, коли він, слухаючи діавола, захотів порівнятися з Богом, здурів, той, навіть, подобиться самому діаволу, котрий хотів стать вровню з Богом і упав у пекло.

12.Єдин бо єсть Бог і єдин він цар — Господь неба і землі.

13.Тим і євреї, як поробили собі царів і забули єдиного царя

195

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

196

ГАНЧЕВ О.І., СТОЯНОВ Ф.Ф., ШЕРЕМЕТА О.М.

небесного, зараз одпали і от істинного Бога і почали кланятися Ваалу і Дагону.

14.І покарав їх Господь: пропало і царство їх і всіх забрали у полон халдеї.

15.А греки сказали: не хочем царя, хочем бути вільні і рівні.

16.І стали греки просвіщенні над усі народи, і пішли од них науки і скуства, і умисли, що тепер маємо. А се сталось за тим, що не було у них царей.

17.Але греки не дізнались правдивої свободи, бо хоч одріклись царей земних, та не знали царя небесного і вимишляли собі богів; і так царей у їх не було, а боги були, тим вони вполовину стали такими, якими були б, коли у них не було богів і знали

бнебесного Бога. Бо хоч вони багато говорили про свободу, а свободні були не всі, а тільки одна частка народа, прочі ж були невольниками; і так, царів не було, а панство було: а то все рівно, якби у їх було багато царків.

18.І покарав їх Господь; бились вони між собою і попали в неволю і спершу під македонян, а вдруге до римлян.

19.І так покарав Господь род чоловічеський, що найбільша часть його, сама просвіщенна, попалась в неволю до римських панів, а потім до римського імператора.

20.І став римський імператор царем над народами і сам себе нарік богом.

21.Тодівозрадувавсядіаволівсепеклозним. Ісказаливпеклі: оттепер уже наше царство; чоловік далеко отступив од Бога, коли один нарік себе і царем і богом вкупі.

22.Але в той час змилувався Господь — отець небесний — над родом чоловічим і послав на землю сина свого, щоб показать людям Бога, царя і пана.

23.І прийшов син Божий на землю, щоб одкрити людям істину, щоб тая істина свободила род чоловічий.

24.І навчав Христос, що всі люде — брати і ближні, всі повинні любить попереду Бога, а потім один другого, і тому буде найбільшаяшанаодБога, хтодушусвоюположитьзадругисвоя.

Ахто первий між людьми хоче бути, повинен бути всім слугою.

25.І сам на собі приклад показав: був розумніший і справедливіший з людей, стало буть цар і пан, а явився не в постаті земного царя і пана, а народився в яслах, жив у бідності, набрав учеників не з панського роду, не з учених філософів, а з простих рибалок.

26.І став народ прозрівать істину, і злякалися філософи і люде імператора римського, що істина бере верх, а за істиною буде свобода, і тоді вже не так легко буде дурить і мучить людей.

27.І засудили на смерть Іісуса Христа — Бога, царя і пана

—і претерпів Іісус Христос оплєванія, заушенія, бієнія, хрест і погребєніє за свободу рода чоловічого тим, що не хотіли приняти його за царя і пана, бо мали другого царя-кесаря що сам себе нарік богом і пив кров людськую.

28.А Христос-цар свою кров пролив за свободу рода чоловічого і оставив на віки кров свою для питанія вірним.

29.І воскрес Христос в третій день і став царем неба і землі.

30.Ученики його, бідні рибалки, розійшлися по світу і проповідували істину і свободу.

31.І ті, що приймали слово їх, стали братами між собою — чи були преж того панами або невольниками, філозофами або не вченими. Усі стали свободними крові ю Христовою, котору зарівно приймали, і просвіщенними світом правди.

32.Іжилихристиянебратством, усеунихбулообщественнеі були у них вибрані старшини і ті старшини були всім слугами, бо Господь так сказав: “Хто хоче першим бути, повинен всім бути слугою”.

33.Тоді імператори римські і пани, і чиновні люде, і вся челядь їх, і філософи піднялись на християнство і хотіли викоренити Христову віру і гибли християне; їх і топили, і вішали, і в чверті рубали, і пекли, і залізними гребінками скребли, і ині тьмочисленні муки їм чинили.

34.АвіраХристованеуменьшалась, ачимгіршекесарііпани лютовали, тим більше було вірующих.

35.Тоді імператори з панами змовились і казали поміж собою: уже нам не викоренити християнства, піднімемось на хитрощі, приймемо її самі, перевернемо ученіє Христово так, щоб нам добре було, та й обдуримо народ.

36.І почали царі приймати християнство і кажуть: “От бачите: можно бути і християнином і царем вкупі”.

37.І пани приймали християнство і казали: “От бачите: можно бути і християнином і паном вкупі”.

38.А того не уважали, що мало сего, що тільки назваться. Бо сказано: “Не всяк глаголяй ми: господи, господи! внидєть в царство небесноє, то творяй волю отца моєго, і же єсть на небесах”.

39.І піддурили архієреїв і попів, і філозофів, а ті і кажуть: “Істино так воно єсть, ажеж і Христос казав: “Воздадіте кесарево кесареві, а Боже Богові”; і апостол говорить: “Всяка власть од Бога”. Так уже Господь установив щоб одні були панами і багатими, а другі нищими і невольниками.

40.А казали вони неправду. Хоч Христос сказав: “воздадіте кесарево кесареві”, а се тим, що Христос не хотів, щоб були

197

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

198

ГАНЧЕВ О.І., СТОЯНОВ Ф.Ф., ШЕРЕМЕТА О.М.

бунти та незгода, а хотів, щоб мирно і любязно розійшлась віра і свобода, бо коли християнин буде воздавать не християнському кесаревікесарево— платитьподаток, сповнятьзакон,— токесар, принявши віру, повинен одріктись свого кесарства, бо він тоді, будучи першим, повинен бути всім слугою; і тоді б не було кесаря, а був би єдиний цар — господь Іісус Христос.

41.І хоча апостол сказав: “Всяка власть од Бога”, а не єсть воно те, щоб кожний, що захватить власть, був сам од Бога. Уряд

іпорядок і правлєніє повинні бути на землі: так Бог постановив,

ієсть то власть, і власть та од Бога, але урядник і правитель повинні подлегать закону і сонмищу бо і Христос повеліває судиться перед сонмищем і так як урядник і правитель перші, то вони повинні буть слугами, і недостоїть їм робить те, що здумається,

ате, шо постановлене, і не-достоїть їм величаться та помпою очі одводити, а достоїть їм жити просто і працювати для общества пильно, бо власть їх од Бога, а сами вони грішні люде і самі послідніші, бо усім слуги.

42.А сьому ще гірша неправда, бутсім установлено од Бога, щоб одні пановали і багатились, а другі були у неволі і нищі, бо не було б сього, скоро б поприймали щире Євангеліє; пани повинні свободити своїх невольників і зробитись їм братами, а багаті повинні наділяти нищих, і нищі стали б также багаті; якби була на світі любов християнська в серцях, то так було б, бо хто любить кого, той хоче, щоб тому було так же хороше, як і йому.

43.І ті, що так казали і тепер кажуть і переверчують Христово слово, ті оддадуть одвіт в день судний. Вони скажуть судді: Господи, не в твоє лі ім я пророчествовах? А судія скаже їм: Не вєм вас.

44.Таким викладом зіпсували царі, пани та вчені свободу християнську.

45.Благодать дана всім язикам, а спершу коліну Яфетову, бо Сімово через жидів отвернуло Христа.

46.І перейшла благодать до племен грецького, романського, німецького, слов’янського.

47.І греки, прийнявши благодать, покаляли її, бо вони прийняли лову віру і не зовлеклись ветхого чоловіка со страстями і похотями, оставили при собі і імператорство, і панство, і пиху царськую, і неволю, і покарав їх Господь: чахло, чахло грецьке царство тисячу років, зчахло зовсім і попало до турків.

48.Романське племено — влохи, французи, гішпани — приняло благодать, і стали народи увіходить у силу і у нову жизнь і просвіщенность, і благословив їх Господь, бо лучше вони прийняли святу віру, ніж греки, одначе не зовсім зовлеклись ветхого

чоловіка со страстями і похотями, оставили і королей, і панство, і вимислили голову християнства — папу, і той папа видумав, що він має власть над усім світом християнським, ніхто не повинен судити його, а що він здумає, те буде гарно.

49.І племено німецьке — народи німецькі — приняли благодать і стали увіходить у пущу силу і жизнь нову, і просвіщенность, і благословив його Господь, бо вони ще лучче приняли віру, ніж греки і романці, і з’явивсь у них Лютер которий почав учити, що повинно християнам жити так, як жили до того часу, коли поприймали і попереверчували ученіє Христово царі і пани,

іщоб не було неподсудимого голови над церквою християнською — папи, єсть бо єдин глава всім — Христос. Але і німці не зовлеклися ветхого чоловіка, бо зоставили усебе і королів і панів,

іщегіршедозволилизамістьпапиієпіскоповорудуватьцерквою Христовою королям і панам.

50.Істаласьпослідняя лестьгіршапершої, бонетількиунімців королі, але і у других землях взяли верх над всім, і, щоб удержати народ у ярмі, поробили ідолів, отвертали людей од Христа і казали кланятися ідолам і биться за них.

51.Бо то все рівно що ідоли: хоча французи були хрещені, одначе меньше шановали Христа, ніж честь національну, і такого ідола їм зроблено, а англічане кланялись золоту і мамоні, а другі народи так же своїм ідолам, і посилали їх королі і пани на заріз за шматок землі, за табак, за чай, за вино; і табак, і чай, і вино стали унихбогами, боречено: ідежесокровищеваше, тамсердцеваше. Серце християнина с Ісусом Христом, а серце ідолопоклонникове — з своїм ідолом. І стало, як каже апостол, їх богом чрево.

52.І вимислили одщепенці нового бога, сильнішого над усіх дрібних боженят, а той бог називався по-французські егоїзм або інтерес.

53.І філософи почали кричати, що то кепство віровати в сина Божого, що немає ні пекла, ні раю і щоб усі поклонялись егоїзмові або інтересові.

54.А до всього до того довели , королі та пани; і завершилася міра їх плюгавства, праведний Господь послав свій меч обоюдоострий на рід прелюбодійний; збунтовались французи і сказали: не хочем, щоб були у нас королі та пани, а хочем бути рівні й вільні.

55.Але тому не можна було статися, бо тільки свобода, гдє духХристов, адухБожийужепередтимвигнализФранцевщини королі та маркізи, та філософи.

56.Іфранцузикоролясвогозабили, панівпрогнали, асаміпочали різатися і дорізались до того, що пішли у гіршую неволю.

199

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ