his_uk1

120

ГАНЧЕВ О.І., СТОЯНОВ Ф.Ф., ШЕРЕМЕТА О.М.

промислів, від утримання шинків та торгівлі. Вособисту майнову власність козака входила частка військової здобичі, платня за найману працю (гроші, хліб та ін.), приплід

Запорізькі козаки атакують. Франс Рубо. від худоби, городи-

на та все інше те,

що виготовлялось особисто.

Військова справа козаків була організована відповідно до стандартів тогочасного європейського війська. Запорізьке козацьке військо складалося з піхоти, кінноти та артилерії. Морську справу тоді не виділяли в окрему галузь.

Піхота – до неї входили найбідніші козаки, які не мали грошей, щоб купити собі коня. Це була головна часина козацького війська. Вони винаходили нові методи бою. “Бій у окопах”, який винайшли запорожці потім перейняли всі європейські війська.

Кіннота – частина козацького війська, що була не чисельною. Козацькі кавалеристи не мали школи, тому вони поступалисяувправностіпольськимгусарамтататарськимвершникам. Козацькийвершникбувозброєнийсписом, маввогнепальнузброю, лук зі стрілами, носив з собою сокиру та молот.

Артилерія – у запорожців існувала дрібнокаліберна артилерія. Так само називалася гармата (одну з них було знайдено біля о. Сасик у Буджаку).

Назви частин війська за часів Визвольної війни були наступними: припис (частина війська, що складалася з новоприбулих на Січ), затяг (наймані підрозділи), черні (підрозділ, що складався з рядових козаків), старинні козаки (козаки з великим стажем бою або вихідці з козацького роду), охотні війська (ті, щонаймалисядобровільно: волохи, німцітаін.), серденята (найхоробріші, найзавзятіші добровольці; при П.Дорошенкові нараховував такий підрозділ до 12 тис. у 1669 р. були розпущені), компанійці (кінні війська, що стежили за громадським порядком).

Головною військовою одиницею був полк. На 20–30 рр. XVII ст. він складався з 500 чоловік. Всього нараховувалося 6 реєстровихполків: Білоцерківський, Канівський, Корсунський, Переяславський, Черкаський, Чигиринський.

Мали козаки ос-
новні	правила ве-
дення бою: маневру-
вали комунікаціями
району воєнних дій
– трималися оборон-
ногобою (влаштову-
вали у відкритій міс-
цевості	укріплення
з возів); застосову-
вали контрудари та		«Козаки пишуть відповідь турецькому султану
здійснювалиморські		Мехмеду IV, 1676 р». І.Ю. Рєпін, 1880-1891.
походи; використо-

вували фактор раптовості; застосовували галас та розгардіяш для спантеличення противника; впроваджували прикордонну систему оборони; користувалися засобами сигналізації: якщо підпалювали 1 фігуру – рух татар поблизу прикордонної смуги; 2 – татари пішли у наступ; 3 татари напали на форпост.

Славилися козаки і своїми морськими походами. Вони виходилиучорнеморена130-150чайках(одначайкавміщувала до 50-70 чоловік), вели відкритий бій з турецькими галерами, здійснювали напади на турецькі та татарські гарнізони. Протягом 1606-1637 рр. запорожці здійснили 10 найбільш вдаліших походів, серед яких визначними були такі:

▪1606 р. – взяття фортеці Варна;

▪1608 р. – козаки хитрістю взяли та спалили Перекоп;

▪1609 р. – запорожці напали на Ізмаїл, Кілію, Білгород;

▪1614 р. – були знищенні турецькі міста Трапезунд та Синоп;

▪1616 р. – знищення фортеці Кафа, звільнення декілька тисяч невільників;

▪1621 р. – козаки беруть участь у Хотинській війні.

Під час цих битв прославилися кошові отамани та прості козаки: Самійло Кішка, Петро Сагайдачний, Марк Якимовський, Яків Бородавка.

Козацька державність мала цілу низку особливостей, які не дали Запорізькій Січі можливості стати повноцінною державою. Передусім підвалини її створення були скоріше моральні, ніж етнічні. Сюди ж слід віднести нечітку визначеність території. Окрім цього, основною, якщо не єдиною, функцією Запорізької Січі як державного утворення була військова конфронтація. А питанням внутрішнього устрою – фінансовій системі, освіті, інфраструктурі, будівництву міст

121

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

Козацькі клейноди

Козацький табір під час бою

122

ГАНЧЕВ О.І., СТОЯНОВ Ф.Ф., ШЕРЕМЕТА О.М.

тощо – уваги практично не приділялося.

Однак існування Запорізької Січі було вельми значним фактором у міжнародних стосунках. Кіш Війська Запорізького вів переговори і укладав угоди з Річчю Посполитою, Московською державою, Кримським ханством,

Швецією, підтримував своєю військовою потугою окремі держави і коаліції.

Надзвичайно докучало Запоріжжя Польській державі. Адже масові втечі селян позбавляли феодалів робочих рук, а козацькі походи на Крим і Стамбул ускладнювали стосунки Речі Посполитої з Османською імперією. Тому, проводячи політику «поділяй і володарюй», польський уряд брав до себе наслужбузаможнучастинукозаків, забезпечившиїмпривілеї. І вже їхніми руками він намагався придушити свавілля запорожців, обмежити самостійність, спрямувати енергію козаків на головне завдання – охорону південних кордонів Польщі.

У1572р.занаказомпольськогокороляСигізмундаІІАвгуста формується загін із 300 козаків, які вносилися у спеціальний список– реєстр. Реєстровимкозакамбулавстановленавиплата

зпольської казни, вони не підпорядковувалися місцевій владі, а лише призначеному урядом «старшому»; козацька старшина отримала знаки влади – клейноди:

Булаву – атрибут гетьманської влади, за формою – палиця

згоріхового дерева довжиною до 70 см, з насадженим зверху позолоченим шаром. Булава прикрашалася бірюзою;

Бунчук – військова регалія – довга дерев’яна палиця з мідним шаром зверху, з якого звисає кінний хвіст;

Корогву – військовий прапор – виготовлявся з найкращої тканини (атласу, тафти). Були різного кольору: червоні, сині, жовті, чорні, білі та ін. На них вишивали зображення ПокровиБогородиці, Архангела Михайла, герб війська Запорізького, Сонце, Луну та ін.

Печатку – зображення козака з шаблею, самопалом та мушкетом. Надпис: «Печатка Війська його королівською милістю Запорізького». Печаттю завідував військовий суддя.

Центром реєстрового козацтва стало м. Трахтемирів. Запорізька Січ також формально підпорядковувалася реєст-

ровому козацтву, але Речі Посполитій так і не вдалося взяти її під свій контроль. У 1578 р. реєстр становив 500 козаків, а у 1590 – вже тисячу. Але наприкінці XVI – на початку XVII ст. реєстрове козацтво разом з запорожцями все частіше виступа-

ло не тільки проти турецько-татарських агресорів, а й проти польсько-шляхетського феодального гніту, підтримуючи селянство.

Навіть будучи перехідною формою від професійної общини до повноцінної держави, Запорізька Січ відіграла найвизначнішу роль у процесі українського державотворення, її існування ознаменувало собою наступний після ГалицькоВолинського князівства етап поступового формування української етнічної держави.

Козацько-селянські рухи кінця XVІ – першої половини XVІІ ст.

Колоніальна політика Польщі, посилення кріпацтва, покатоличення викликали активний протест українського населенняізумовилидекількапотужнихповстань, якіносилиантифеодальний та національно-визвольний характер.

На кінець XVI ст. активізувалися походи козаків проти Туреччини, що помітно погіршило її стосунки з Польщею. У відповідь польський уряд категорично заборонив подібні походи і стратив деяких їхніх організаторів. Але це не зупинило козаків. Поступово їхні виступи проти польських панів набувають дедалі більш організованих форм. У 1591 р. починається повстання реєстрових козаків під керівництвом Криштофа Косинського. Приводомповстаннястала, якцечастобуваловтічаси, особистаобразаКосинськогонакнязяОстрозького, якийвідібраву ньогомаєток. Протенезабаромневеликеповстання, підтримане місцевими селянами, переросло у значний народний рух, охопивши Київщину, Брацлавщину, Поділля і Волинь.

У лютому 1593 р. князь Острозький розбив військо Косинського на р. П’ятці. Козаки уклали угоду, згідно з якою Косинський позбавлявся гетьманства, козаки втрачали право нападати на сусідні країни, а селяни-втікачі поверталися

123

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

124

ГАНЧЕВ О.І., СТОЯНОВ Ф.Ф., ШЕРЕМЕТА О.М.

	до своїх поміщиків. Але Косинський з
	вірними козаками втік на Січ і звідти у
	травні 1593 р. знову розпочав наступ на
	Черкаси. Там він зазнав поразки від чер-
	каського і канівського старости Є. Виш-
	невецького і загинув. Його розбите вій-
	сько відступило на Запоріжжя.
	У 1594–1596 рр. розгорнулося нове
	повстання під проводом Северина На-
	ливайка, який, до речі, був сотником у
	князя Острозького і брав участь у приду-
Князь Костянтин	шенні повстання Косинського. Але піс-
	ля битви на р. П’ятці він кинув службу
(Василь) Острозький	і організував загін нереєстрових козаків
	для походів на татар. Захопивши багато

здобичі, Наливайко послав гінців на Січ із закликом розгорнути антипольську боротьбу. Запорізькі козаки, очолювані Григорієм Лободою, виступили на підтримку, і вже до початку 1596 р. повстання охопило Київщину, Брацлавщину, Волинь, Поділля. Не останню роль у такому стрімкому успіхові відігралоте, щоосновніпольськісилиуцейчасперебувалиуМолдавії, де підтримували польського ставленика на молдавський трон. Але, побачивши реальну загрозу з боку козаків, польський уряд вирішив направити проти них коронне військо.

У березні 1596 р. повстанці С. Наливайка об’єдналися з загонамиГригоріяЛободитаполковникаМаксимаШауливурочищіГострийКаміньбіляТрипілля, дедалибійполякам. Після поразки, забравши свої сім’ї, вони мусили відступати за Дніпро і рухатись на схід. Біля м. Лубни в урочищі Солониця вони стали табором, очікуючи допомоги запорожців, але були оточені. Складне становище козаків погіршувалося загостренням суперечностей серед старшини, керівники повстання не змогли знайти спільних рішень щодо виходу зі складної ситуації. Лобода був вбитий за підозрою в зраді, а Наливайка і Шаулу козаки видали полякам. Опір було зламано. Наливайка і його соратників повезли до Варшави і у квітні 1597 р. стратили.

Селянсько-козацькі повстання кінця XVI ст. зазнали поразки через внутрішню неорганізованість і відсутність єдності. Але вони ж наочно продемонстрували вплив нового соціального явища – козацтва, особливо у спілці з селянством, дрібною шляхтою та міщанами.

Іншийшляхреалізаціїпотенціалукозацтваобраввидатний діяч вітчизняної історії – гетьман Петро Сагайдачний. Наро-

дився він на Самбірщині, освіту здобув в
Острозькій школі та в школі Львівського
братства. Прославився як прекрасний ор-
ганізатор козацьких походів проти татар
і турків.
Спершу П.Сагайдачний проводив
політику мирних угод і компромісів для
захисту прав України. Він зі своїми ко-
заками брав участь у війні польського
короля Сигізмунда III з Московською де-	Северин Наливайко.
ржавою. Але найвизначнішу роль Війсь-	Козацький отаман,
ко Запорізьке відіграло під час Хотинсь-	керівник
кої війни.	антифеодального
У 1620 р. Туреччина організувала	селянсько-козацького
150-тисячний похід з метою остаточно	повстання в Україні
розбити Польську державу. Річ Поспо-	та Білорусі.
лита змогла виставити лише 40-тисяч-

не військо і тому змушена була звернутися по допомогу до запорізьких козаків, пообіцявши їм поступки у релігійному питанні та значну платню. Але вирішальним тут було інше: Сагайдачний чітко усвідомлював, що агресія Туреччини не обмежиться Річчю Посполитою, а продовжиться і проти України. У Хотинській битві брало участь 40-тисячне козацьке військо, що стало важливим фактором перемоги поляків (жовтень 1621 р.). Але за умовами Хотинського миру козакам було заборонено плавати Дніпром у Чорне море і здійснювати походи до турецьких берегів. Кордон між Туреччиною і Польщею встановлювався по Дніпру.

Значним був внесок П. Сагайдачного у захист православ’я в Україні. Він залучив усе Військо Запорізьке до складу Київського братства, відновив втрачену після Берестейської унії вищу церковну ієрархію, висвятив на сан київського митрополита Іова Борецького, архієпископа і кількох єпископів. Велику увагу Сагайдачний приділяв розвиткові української культури й освіти, все своє майно він заповів братствам Києва і Львова.

Помер П. Сагайдачний від рани, одержаної у Хотинській війні, 10 квітня 1622 р. Пойогосмерті прокотилася новахвиля козацьких повстань.

У1625 р. післяповстанняначолізМаркомЖмайломпольськийурядзмушенийбувпідписатиКуруківськуугоду, згідно з якою козацький реєстр становив уже 6 тис. у складі шести полків – Київського, Корсунського, Канівського, Черкаського,

125

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

126

ГАНЧЕВ О.І., СТОЯНОВ Ф.Ф., ШЕРЕМЕТА О.М.

Петро Конашевич-Сагайдачний гетьман українського реєстрового козацтва (1614-1622), відомий політичний та культурно-просвітницький діяч. Прославився як організатор воєнних походів запорізьких козаків проти турків і татар. Під його керівництвом здобуто міста Варну, Очаків, Перекоп (1607), Синоп, Трапезунд, Кафу (1616). Перемоги Сагайдачного сприяли піднесенню міжнародного значення українського козацтва. Став першим із українських гетьманів, який прагнув поєднати військову могутність українського козацтва з діяльністю інших станів українського суспільства (духовенства, української шляхти та міщан) для досягнення автономії України у складі Речі Посполитої

Білоцерківського, Переяславського, але козакам було заборонено здійснювати самостійні військові походи.

Приводомдлянаступногозаворушеннясталисуперечності між реєстровими і нереєстровими козаками. В 1630 р. запорожці під орудою Тараса Федоровича (Трясила) виступили з Січі. Незабаром повстання охопило Лівобережжя і частину Правобережжя. 30-тисячний загін повсталих розгромив коронне військо під Переяславом і змусив Річ Посполиту шукати компромісу. Нова угода збільшувала реєстр до 8 тис. осіб, зберігалися привілеї козацької старшини. І хоча Федорович з частиною козаків повернувся на Запоріжжя, селяни, міщани та нереєстрові козаки ще якийсь час продовжували боротьбу. Широкий суспільний рух в Україні змусив королевича Владислава у 1633 р. затвердити на сеймі «Статті для заспокоєння руського народу», які легалізували існування православної церкви і повертали їй частину майна. Але вже у 1634 р., після закінчення польсько-російської війни, в якій на боці Польщі воювали й козаки, уряд Речі Посполитої знову урізав права та вольності українців.

Щоб нейтралізувати Січ, польський уряд у 1635 р. ініціював побудову на Дніпрі фортеці Кодак, але того ж року козаки підкомандуванням Івана Сулими розгромиликодацьку залогу та зруйнували фортецю.

У 1637–1638 рр. вибухнули нові повстання під керівництвом Павла Бута (Павлюка), Дмитра Гуні та Якова Острянина. Тут знову показала себе проблема суперечностей між реєстровим і нереєстровим козацтвом, що й стало однією з причин

поразки у 1638 р. Це дало можливість уряду Польщі у тому ж році нав’язати козацтву «Ординацію Війська Запорізького реєстрового, якеперебуваєнаслужбіРечі Посполитої». В ній реєстр обмежувався до 6 тис., на чолі козаків затверджувався польський комісар, заборо-

нялася виборність, віднов- План Кодацької фортеці, відбудованої лювалася фортеця Кодак. у 1639 році. З атласу Ф. Гетканта.

Період козацької активності змінився десятиліттям так званого «золотого спокою».

Але козацько-селянські повстання підготували грунт для розгортання широкого національно-визвольного руху середини

XVII ст.

127

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

128

ГАНЧЕВ О.І., СТОЯНОВ Ф.Ф., ШЕРЕМЕТА О.М.

НАВЧАЛЬНІ ПОСІБНИКИ, БАЗОВІ МОНОГРАФІЇ ТА СТАТТІ

АпановичО.М. Конструктивнаісторичнадіяльністьукраїнського козацтва// Праці Українського педагогічного інституту ім. Драгоманова у Празі. – 1991. – № 5.

БарвинскийВ.А. ИзисторииказачествалевобережнойУкраины // Журналминистерства народногопросвещения. – 1910. – №1.

Брехуненко В.І. Стосунки українського та донського козацтва як фактор польсько-козацьких відносин 16 – пер. пол.17 ст. // Наукові записки... Києво-Могилянської академії. – 1999. – т. 14.

Голубовский П. Печенеги, торки и половцы до нашествия татар. История южнорусских степей IX-XIII вв.– К., 1884.

Горобець В.М. Питання формування козацького стану в політиці царського уряду в Україні: 2 п.17 – п.18 ст./ Українське козацтво: витоки, еволюція, спадщина. – 1993 р., т. 1.

ГрушевськийМ. Байда-Вишневецькийвпоезіїйісторії// Запискиукраїнськогонауковоготовариства вКиєві.– К., 1909.– Кн. 3.

Грушевський М.С. Козацтво на Україні // Вісник Київського університету. – Серія Історія. – 1992 . – № 5.

Дашкевич Я.Р. Козацтво на Великому кордоні//Український історичний журнал. – 1990. – № 12.

Драгоманов М.П. Об украинских казаках, татарах и турках.

– К., 1876.

Жулинський М. Козаччина як об’єкт художнього зображення та формування національної самосвідомості // Вісник Міжнародної асоціації українознавства. – 1991. – №3.

Каманин И. М. К вопросу о козачестве до Богдана Хмельницкого // Чтения истории общества Нестора-летописца – К., 1894.– Кн. 8.– Отд. 2.

Коцур Н.І. З історії козацтва: життя, побут і здоров’я // Наукові записки з української історії (Переяслав-Хмельницький).

– 1998. – т. 5.

Крип’яхевич І. П. Козаччина у політичних комбінаціях 16201630 рр. // Записки наукового товариства ім.Т.Г. Шевченка.

– Львів, 1914.

Кумке К. К вопросу о термине «казак – казачество», относящемуся к 16-17 вв.// Українське козацтво. – 1993. – т. 1.

ЛазаревскийА.М. ПочепскиеказакииМеншиков: 1710 – 1722 гг. // Черниговский листок. – 1863. – № 7-8.

ЛазаревскийА.М. Украинскиеказакив20-хгг. 17 в./ Материалы чтений исторического обществе Нестора-летописца. – 1901.

– т. 15. – № 4. – отд. 5.

Леп’явко С.А. Згадка про невідомі козацькі реєстри //Знання та праця. – 1997 р.

Лучицкий И.В. К истории казачества в н.18 в. // Киевская ста-

рина. – 1891. – № 3.

МаркевичН.А. Оказаках/ Чтениявобществеисторииидревностей российских. – 1858. – № 4.

Маслійчук В. «Шляхетськість» слобідсько-української козацької старшини 2 п.17-18 ст. : ономастика, геральдика, генеалогія / Збірник секції мистецтв. – Т.240. – К., 2000.

Мацеевский В.А. Исторические отрывки о казаках // Журнал министерства народного просвещения. – 1837. – №9.

МицикЮ.А., СтепанковВ.С., СтороженкоІ.С. Сполохикозацької звитяги: нариси.. – Дніпропетровськ, 1991.

Падалка Л. В. По вопросу о существовании Запорожской Сечи в первые времена запорожского козачества // Киевская ста-

рина, 1894.– № 5.– С 258-276, № 6,- С. 439-461.

Панашенко В.В. Побут і звичаї козацької старшини / Українська козацька Держава – К., 1994.

Рігельман О. Літописна оповідь про Малу Росію та її народ і козаків узагалі.– К., 1994.

Сергійчук В. Українські козаки на службі Речі Посполитої // Військо України. –– 1993. – №2,3.

Сергійчук В.І. Походи українського козацтва в Європу в 16

– пер.пол.17 ст./ Запорозьке козацтво в українській історії, культурі та національній самосвідомості. – К., 1997.

Синайский В.И. Древнеримская община в сравнении с козачьей общиной. – К. 1915.

Слабченко М. Соціально-правова організація Січи Запорозької // Праці комісії для виучування історії західноруського та українського права.– К., 1927.– Вип. 3.

СмолійВ.А. Феноменукраїнськогокозацтвавзагальноісторичному контексті // Український історичний журнал. – 1991. – № 5.

Швидько Г.К. Еволюція українського козацтва Гетьманщини у др. Пол. 17-18 ст./ Проблеми історіографії та джерелознавства історії запорозького козацтва. – Запоріжжя, 1993.

Щербак В.О. Козацька верхівка др. пол.16 – сер.17 ст. // Київська старовина. – 1997.– № 5.

Щербак В. О. Формування козацького стану в Україні (друга половина XV – середина XVII ст.).– К., 1997.

Щербина В. Доля козаччини на лівобережній Україні / Збірник секції мистецтв. – 1930. – т. 100.

Яворницький Д.І. Українсько-руське козацтво перед судом історії. – Катеринослав, 1919 р.

129

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

130

ГАНЧЕВ О.І., СТОЯНОВ Ф.Ф., ШЕРЕМЕТА О.М.

ДЖЕРЕЛА

ЛИСТ ЗАПОРОЖЦІВ ТУРЕЦЬКОМУ СУЛТАНУ

(Місцями запорозькими: нариси та спогади. – 3-є видання. – Едмонтон: Славута, 1985.)

Лист запорожців турецькому султанові є найбільш відомою письмовоюпам’яткоюісторіїЗапорозькоїСічі. Листєвідповіддю Запорозьких козаків на вимогу турецького султана Мехмеда IV. Написаний у 1676 році. Був перекладений різними європейськими мовами. Німецькийваріантлистаактивнопоширювавсяавстрійським командуванням серед власних військ під час битви за Відень у 1683 році.

Лист турецького султана до козаків

Я, султан і владика Блискучої Порти, син Мухаммеда, брат Сонця і Місяця, внук і намісник Бога на землі, володар царств Македонського, Вавілонського, Єрусалимського, Великого і Малого Єгипту, царнадцарями, володарнадволодарями, незрівняннийлицар, нікимнепереможенийвоїн, володардреважиття, невідступний охоронецьгробуІсусаХриста, опікунсамогоБога, надіяйутішник мусульман, устрашитель і великий захисник християн, повеліваю вам, запорозькікозаки, здатисяменідобровільноібезжодногоопору, і мене вашими нападами не змушувати перейматись.

Султан турецький Мухаммед IV.

Запорозькі козаки турецькому султану!

Ти – шайтан турецький, проклятого чорта брат і товариш і самого люципера секретар. Який ти в чорта лицар, якщо голою сракою їжака не вб’єш? Не будеш ти годен синів християнських під собою мати! Твого війська ми не боїмося, землею і водою будемо битися з тобою! Вавілонський ти кухар, македонський колесник, єрусалимський броварник, александрійський козолуп. Великого і Малого Єгипту свинар, татарський сагайдак, кам`янецький кат, подолянський злодіюка, самого гаспида внук і всього світу і підсвіту блазень, а нашого бога дурень, свиняча морда, кобиляча срака, різницька собака, нехрещений лоб, хай би взяв тебе чорт! Отак тобі козаки відказали, плюгавче!.. Числа не знаєм, бо календаря не маєм, місяць на небі, год у книзі, а день такий у нас, як у вас, поцілуй за те у сраку нас!..

Підписали: Кошовий отаман Іван Сірко зо всім кошем запорізьким.

ОРДИНАЦІЯ ВІЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО, ЗАВЕДЕНА ПОЛЬСЬКИМ УРЯДОМ

1638 рік

(Перекладено з польської мови за виданням: Volumina legum – T. III. – Петербург, 1859.)

Організацію війська Запорозького реєстрового, що перебуває на службі Річі Посполитої

Через те, що єдиним нашим бажанням у справі управління державами є знайти такі способи, з яких наші вірнопіддані завжди переконувалися б у нашій королівській ласці, але, оскільки козацька сваволя так розгнуздалася, що для приборкання її довелося рушити наші війська і битися з козаками 1, і з благословення Бога як володаря всіх воєн, розгромити і уразити їх, відвернувши цим страшну небезпеку від Річі Посполитої, – тому на вічні часи позбавляємо козаків старшинства, всяких старовинних судових установ, права, доходівііншихвідзнак, набутихнимизавірніпослуги від наших предків і тепер внаслідок заколотів утрачених, і бажаємо тих, кого живих зберегло воєнне щастя, мати в стані простого народу, оберненого в хлопів.

Реєстровим же козакам, число яких Річ Посполита визначила на своїй службі тільки 6 тисяч і які смирилися перед нами і Річчю Посполитою, ми встановлюємо таку військову організацію, згідно з постановою цього сейму.

На місце старшого, який більше не буде [вибиратись] зсеред козаків, ми будемо ставити старшого комісара, від сейму до сейму, зарекомендацієюгетьманів, – людину, якабулабнародженав шляхетському стані, в лицарській справі досвідчена, підтримувалабувійськулад, запобігалабусякимбунтам, булабсправедлива до вбогих людей і з розпорядження гетьмана приходила б у той час і на призначене місце, де потребуватиме Річ Посполита. Він мусить бути приведений до присяги за такою формою:«Я, такийто, присягаю Господу Богу, в святій Трійці єдиному, що на цій посаді вірно і віддано буду служити найсвітлішому Владиславу IV, королю, моємупанові, йогонаступникам, королямпольським, і Річі Посполитій, сваволю козацьку по моїй можливості буду заспокоювати, заздалегідь запобігати бунтам і про останні гетьмана коронного вчасно повідомляти, чинити справедливість потерпілим від козаків, а козакам кривд і несудових присудів не чинити. Буду додержуватися всіх вказівок і в усьому коритися наказам гетьмана. Так поможи мені, Боже, і його святі страждання».

131

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

132

ГАНЧЕВ О.І., СТОЯНОВ Ф.Ф., ШЕРЕМЕТА О.М.

Цьому комісарові мусять коритися осавули, полковники, сотники, як і все військо.

Всі вони, також полковники з комісаром, мусять залежати від гетьмана. Більше того: і осавулами мусять бути шляхтичі, досвідчені в лицарському ремеслі, випробуваної доблесті і віри. Сотники і отамани можуть обиратися з самих козаків, добре заслуженихперед нами і Річчю Посполитою, і людей лицарських. Резиденція комісара мусить бути в Трахтемирові, як у центральному пункті. Полковники мусять перебувати кожний при своєму полку, причому не відлучатися з своїх місць, хіба на законній підставі і то з відома коронного гетьмана.Полки з своїми полковниками повинні ходити по черзі на Запорожжя для охорони тих місць і щоб перешкодити татарським переходам через Дніпро. Треба невпинно стежити, щоб козацька вольниця не ховалась по островах і звідти не чинила б походів на море. Разом з тим жоден козак не повинен наважуватись ходити на Запорожжя без паспорта комісара; спійманий комендантом козацьким, він підлягає смертній карі.

При виході українського війська в поле повинен також одночасно виходити і комісар з двома полками за межі волості, особливо коли немає виняткової небезпеки, і там, розташувавшись коло Чорного шляху, чинити опір татарським роз’їздам. В разі великої небезпеки він мусить з’єднати все військо і піти з ним туди, куди направить його гетьманський наказ.Попереджаємо також про те, що, перебуваючи на службі у Річі Посполитої, козаки не терпітимуть від старост і українських підстарост безсудних вироків. Так само козаки не повинні втручатися ні в які справи, що їх не стосуються, і не повинні чинити ніяких труднощів у здобуванні доходів у наших маєтках, – за цим полковники і комісар повинні пильно стежити, і якби виявились недбалими в виконанні своїх обов’язків, то підлягають відповідальності перед коронним гетьманом. В разі виникнення справи між міщанином з наших маєтків і реєстровим козаком в судах у таких справах повинні засідати підстарости з полковником.

Призначаємо також іменем нашим і Річі Посполитої комісарів для визначення осілості козаків, якою повинні користуватися козаки на вічні часи з тим, щоб не було щорічних приписок на шкоду Річі Посполитій і зменшення доходів з наших маєтків. Козаки реєстрові ніким не повинні бути обтяжені як щодо земель, так і особисто. Наші міщани, згідно з старовинними правами і заборонами, не повинні ні самі вступати в козаки, ні втягати в це своїх синів, ні навіть віддавати заміж за козаків своїх дочок під страхом кари з конфіскацією майна.

Попереджаємо і про те, що козаки в далеких українських місцевостях (крім Черкас, Чигирина, Корсуня, де для безпеки від поганих повинні проживати) і в інших містах на самій Україні не проживали, щоб, живучи там разом, вони не мали ніякого приводу до зборищ і далі до бунтів.

Призначаємо також комісарів сейму для того, щоб вони придивилисьдотрахтемирівськихземельіщобземлі, силоювідібрані козаками, були повернуті старим володільцям.

РОЗПОВІДЬ ПРО КОЗАЦЬКУ БИТВУ З ЛЯХАМИ ПІД ПЕРЕЯСЛАВОМ; ПРО ГЕТЬМАНА ТАРАСА, ЧОМУ ТОЙ ПОВСТАВ НА ПОЛЯКІВ

(Літопис Григорія Граб’янки, полковника гадяцького. – К., 1976 р.)

Одразу ж після смерті Сагайдачного, гетьмана запорізького, і вйогочасиуКиєвітавмістахукраїнськихкнязі, воєводиістарші булиправославними, томуішкодинечинили. Аколижбралисобі за жінку ляшок і коли від благочестія відходили та до костьолу римського приставали, тоді починали чимдуж церкву православну до унії привертати, а на своїх підданних повинності накладати та різними поборами притісняти; і на велике нещастя України, після битв, які були у поляків зі шведами, полки ляхів зайняли Київське воєводство, стали постоєм у містах та селах і почали великушкодучинитилюдям. Всьогоцьогокозакинестерпіли, повстали, ляхів порубали, а тих, що живі лишилися, розігнали; з цієї причини коронний гетьман Конецьпольський з великою силою вирушив на козаків, маючи намір всіх їх знищити; а козаки зібралися всією своєю силою, обрали собі гетьманом Тараса і року 1628 під Переяславом вступили в битву з ляхами. У цій битві козаки стільки ляхів порубали, скільки не загинуло їх за многії літа війни з шведами; а золоту корогву гусарську за Дніпром у бору вщент знищили. Після битви цієї уклали перемир’я.

Здобувши передишку під Переяславом і пообіцявши не чинити на Україні козакам та люду руському шкоди, поляки підступно замишляли відплатити за поразку під Переяславом, всіляко прагнули козаків погубити; виступили на Україну і простий люд почали притісняти поборами та солдатськими постоями, козаків знатних потаємно, а щонайголовніших не криючись викрадали та по-різномуврукисмертівіддавали. Нестерпівшитого, року1637, козаки зібралися, настановили гетьманом Павлюка і вирушили на

133

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

134

ГАНЧЕВ О.І., СТОЯНОВ Ф.Ф., ШЕРЕМЕТА О.М.

Кумейки супроти ляхів, але під Кумейками коронний гетьман Конецьпольський, до підступу вдавшися, здолав козаків, з тими ж, що залишилися оружно стояти під Боровицею, уклав перемир’я, а через деякий час, до хитрості вдавшись, піймав гетьмана Павлюка і у Варшаві відділив голову від тіла. А козаків почали на палі сажати. Забачившивсете, козакипереконалися, щоляхизамислили всіх їх загубити і знову року 1638 зібралися, настановили собі гетьманом Остряницю, а на підмогу дали козака Гуню, і повстали проти ляхів, виманили їх у степ на річку Старицю, і там у битві множество їх побили. Побачивши, що не сила їхня козаків подолати, ляхи хитрістю на мир їх підмовили.

Ітут, мир укладаючи, пан Кисіль та інші панове іменем самого гетьмана Конецьпольського поклялися, Що волю козакам дадуть і кров’ю платити не будуть; та скоро ту клятву порушили, зловили гетьмана Остряницю і Гуню й стратили у Варшаві,

аКазиму, сотника київського і сина його посадовили на палю,

атакож силу козаків славних і хоробрих під різними тортурами погубили: одних начетверо розтинали, других на палю саджали,

аще інших за ребра на залізних гаках вішали. І відтоді всякі свободи у козаків забрали, а люд благочестивий тяжкими й нечуваними поборами пригнітили, не відаючи, що бог за кривду та за кров невинну помсту насилає.

Саме від тих часів беруть свій початок побори різні – якісь дуди, повивачне та пороговищизна, подимне та поголовне, очкове, ставищизна, поємщизна, сухомельщина. Навіть храми господні жидам розпродали і малят тільки з дозволу жидівського хрестити можна було, та і всякі обряди церковні, що їх благочестиві правили, були віддані в аренду жидам. Козаків же поклали мати всього шість тисяч, всіх же останніх, хай він буде навіть сином найславетнішого козака, віддали у підданство, а реєстрових у великій нарузі ляхи тримали – ні честі, ні слави, ні волі, перебивались вони гірше, аніж у неволі турецькій. А ще понастановляли над реєстровими козаками полковників і сотників і всю старшину тільки лядської віри, щоб не давали їм волі; і використовували їх, коли треба грубу палити, а старости істарші всякі ставили козаків коней та хортів глядіти і двори прибирати.

Іотак проживаючи, знову зібралися козаки під проводом Півторакожуха на Мерлі, але, не маючи ні вождя доброго, ні доброї сили, розбіглися тільки-но прочули, що на них іде князь Вишневецький з великою силою. Господь-бог же візьми та й покарай ляхів та німців-найманців сильним морозом, і сила їх в дорозі мерзли, з коней падали і в полі гинули. Вже опісля цього гетьман Конецьпольський зібрав всіх начальників польського війська і по-

чав думати, як у козаків волю забрати, бо побоювався, як би вони потайвідмістнезібралисязапорогами, таневідплатилиляхам, як тоіподобає, закривдисвої. Іроку1639 поклалинадпорогамимісто Кодак збудувати, німців найняти те місто оберігати та козаків, що на порога прямують, ловити та у воді топити, бо ж через них, козаків, ляхам не раз доводиться лихо терпіти, бо вже скільки цар турецький на козаків королю скаржився, що вони у Чорне море виходять і турецькі міста та села плюндрують. Та й це не все.

ГетьманКонецьпольськийвійськопольськетанімців-найман- цівізапорогипослав, середкозаківрозселив, абийзамалупровину їх тяжко карати та волю забирати. На ту лиху годину довелося коронному гетьману Конецьпольському власною персоною у Кодаку побувати і козаків, що були йому відрекомендовані (а поміж них і Богдан Хмельницький), полаяти, а заразом і похизуватися міцністюКодака-фортеці. Докозаківзвертаючись, вінсказав: «Чи до вподоби вам, козаки, фортеця?» Хмельницький йому відказав латинською мовою: «Що руками людськими змуроване, ними ж і зруйноване буде». Гетьман був здивований сміливою відповіддю і зле подумав про Хмельницького, пригадавши, що той у всіх козацькихповстанняхбравучасть, однакскількиїх, козаків, погинуло, а він все ще живий. І це тому, що Хмельницький був людиною хитрою у військовій справі і дуже розумною, знав задуми ляхів щодо козаків, знав суєтність їхніх клятв і розумів їхні військові задуми та все це глибоко в серці тримав, зовні привітністю прикривав, вів себе так, ніби ніякого зла на ляхів не тримає; тільки його серце зло своїм порадником має.

Г.Л. ДЕ БОПЛАН. ОПИС УКРАЇНИ.

(Пер. з фр. Я. І. Кравця. – Львів, 1990.)

ЯК КАЗАКИ ОТАМАНА ОБИРАЮТЬ

Залишаєтьсянамописатище(амицейобіцяли), яккозакивибирають свого отамана* і як вони йдуть чорноморським походом аж до Анатолії воювати турків. Ось як вони вибирають кошового отамана. Скликавши усіхшанованихстарихполковників істарих козаків, які мають у них авторитет, кожен з них віддає голос за того, кого вважає найбільш відповідним, і той вибирається більшістю голосів.

* Тут і нижче в оригіналі кошового отамана названо «генералом»,

або «головним генералом».

135

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

136

ГАНЧЕВ О.І., СТОЯНОВ Ф.Ф., ШЕРЕМЕТА О.М.

Якщо ж той, кого обрали, не погоджується добровільно, пояснюючи свою відмову невмінням, браком досвіду чи похилим віком, ніщо йому не допомагає. Кажуть лишень, що він, отже, не гіднийїхньоїчестіінамістівбиваютьйогоякзрадника, хочасамі при цьому чинять злочин. Ви пригадуєте, певно, що я говорив перед тим про їхні звичаї та підступну натуру**.

Якщо ж обраний козак погоджується бути отаманом, то дякує раді за ту виявлену йому честь, хоча додає, що не гідний цього і не спроможнийтакупосадуобійняти. Незважаючинавідмову, обіцяє, що своїми вчинками і розумними ділами, якзначними, так і буденними, старатиметьсягідноїмслужити, ажиттясвоєзавждиготовий покласти за своїх братів (так вони себе називають). При цих словах коженіз присутніх плескає в долоні, гукаючи «Слава! Слава!», а потім один за одним,відповідно до свого становища, шанобливо йому вклоняються. Отаман подає їм руку – такою є їхня форма вітання. Ось як вони вибирають свого отамана; часто цевідбувається середчистогостепу. Всійомудужепослушнііназиваютьсвогоотаманаїхньоюмовоюгетьманом. Владайогоабсолютна, вінмаєправо стинатиголови і карати на палю тих, хто провинився. Гетьмани дуже строгі, але нічого нечинять без військової ради. Неласка, якої може зазнати гетьман, примушує його бути надзвичайно розважним у військовому поході, аби не трапилася якась невдача,а при зустрічі з ворогом чи в непередбачених ситуаціях мусить виявити увесь свій хист і сміливість. Бо коли трапиться йому виявити свою малодушність, то його вбивають як зрадника і відразу ж обирають іншого гетьмана, як я вже це описав. Управляти ними і вести їх у похід – нелегка справа, і нещасний той, хто невдало це зробить. За сімнадцятьліт, якіяпровівуцьомукраї, усі, хтозаймавцюпосаду, трагічно закінчили свої дні.

** Як свідчать інші джерела, твердження Боплана про вбивство за відмову прийняти виборну посаду кошового отамана не відповідає дійсності.