his_uk1
.pdf
100
ГАНЧЕВ О.І., СТОЯНОВ Ф.Ф., ШЕРЕМЕТА О.М.
відбутися у 1596 р. в Бересті. Але собор одразу ж розколовся на дві частини – уніатську та православну.
Уніатська частина затвердила утворення греко-католицької церкви, що підпорядковувалась Папі римському. Визнавалися основні догмати католицької церкви, але мова богослужіння залишалася церковнослов’янською, а обряди православними. Уніатське духовенство урівнювалося з католицьким: не сплачувало податків, отримувало місця у сеймі. Уніатська шляхта могла претендувати на державні посади.
Таким чином, ватиканська ідея унії, яку й було реалізовано, означала приєднання української національної церкви до католицької.
Алеправославнийсобор, щопроходивводночас, невизнав правомірністьрішенняуніатів. Замістьконсолідаціїукраїнське суспільство ще більше розкололося.
Після Берестейського собору починається наступ на інтереси православ’я. Православна церква, як така, опинилася поза законом. Церковні землі передавались уніатам, православні фактично втратили вищу церковну ієрархію.
Не набагато кращим було становище й греко-католицької церкви. Католицька верхівка розглядала її радше не як самостійну церковну організацію, а як засіб посилення власного впливу. Опинившись зрадниками для православних, уніати не стали й повноцінними, з погляду Риму, католиками. Окрім того, їх не визнав польський король.
На початку XVII ст. почалася боротьба за відновлення православної церкви. За сприянням Конашевича-Сагайдач- ного, було відновлено православну ієрархію. Він висвятив 5 єпископів: Мелетія Смотрицького, Ісавія Кобинського, Йосифа Куруєвича, Ісака Борецьковича, Полісія Іполитовича. Владислав IV, король польський, який вирізнявся лояльністю, визнав православну церкву. “Пункти заспокоєння” 1632 р. визнавали легітимність православної церкви у межах Речі Посполитої. Митрополитом православним став Петро Могила
(1632-1647рр.).
Явище унії у історіографії не має однозначної оцінки. Радянські дослідники розглядали даний крок як ганебний. Сучасний львівський дослідник Михайло Довбишенко вважає,
що перехід до уніатської церкви був добровільним. Він вирахував, що на 1630 рік на Волині 25% населення були уніатами. Показовим є те, що Мелетій Смотрицький, який спочатку був вираженимантиуніатом, проїхавшись по осередкам православ’я, став ярим уніатом. У трактаті “Тренос” він говорить про те, що
“православ’я – це занедбана гілка Буквар Івана Федорова. Львів, християнства”. Зараз у офіційній 1574 р. Унизу листа – герб українській історіографії є точка Львову та типографська марка зору, що унія – це крок України Федорова.
до Західної цивілізації.
Культура України у Литовсько-Польську добу.
Цю добу в культурі України розглядають як період відродження (дану концепцію вперше сформулював М. Грушевський). Під “Відродженням” розумілося продовження традицій КиївськоїРусіувсіхвидахмистецтва. Окрімтого, вцейперіод українська культура починає орієнтуватися на Західні зразки, де панував Ренесанс, що базувались на традиціях античності. Дані тенденції можна знайти у архітектурі, скульптурі та живописі українських митців.
У часи середньовіччя формується український етнос. Є дві основні позиції з приводу даного питання:
▪радянські дослідники вважають, що в період Київської русі сформувався єдиний Давньоруський етнос; у XIII–XIV ст. під впливом політичного чиннику він розпадається на три осередки, а вже у XIV–XV ст. з цих відокремлених частин складаються східнослов’янські етноси (росіяни, українці, білоруси). Так звана теорія “єдиної колиски”.
▪М.С. Грушевський сформулював так звану автохтонну, місцеву теорію формування українського етносу. Він вважає, що українці як етнічна спільність формуються ще за часів Київськоїрусі, авперіодXIV–XVII ст. закріплюютьсяосновні ознаки українського етносу.
XIV–XVII ст. в сучасній українській історіографії характеризується як час формування української еліти та національної культури.
101
ІСТОРІЯ УКРАЇНИ
102
ГАНЧЕВ О.І., СТОЯНОВ Ф.Ф., ШЕРЕМЕТА О.М.
НАВЧАЛЬНІ ПОСІБНИКИ, БАЗОВІ МОНОГРАФІЇ ТА СТАТТІ
Бачинська О.А. Давня та нова історія України. – Методичні рекомендації для студентів історичного факультету. – Одеса, 2003.
Беляева С.А. Южнорусские земли во второй половине XIIXIV в.: По материалам археол. исслед. – Киев, 1982
Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях. – Луцьк, 2000.
ГАЛИЧИНА. Берестейськаунія– поступуЄвропу/Рад. енциклопедія історії України. – К., 1969. – т.1.,УРЕ. – К., 1962. – т. 2.
Греков И.Б. Восточная Европа и упадок Золотой Орды (на рубеже XIV-XV вв.). – М., 1975.
Грамоты великих князей литовских и удельных с 1390 по
1569 год. – Киев. – 1868. – № 9.
Греков И.Б. Очерки по истории международных отношений Восточной Европы XIV-XVI вв. – М., 1963.
Греков БД., Якубовский А.Ю. Золотая Орда и ее падение.
– М.; Л., 1950.
Грушевський М. Історія України-Руси. – К., 1993. – Т. ІV. Дашкевич И. Заметки по истории Литовско-Русского госу-
дарства. – Киев, 1885.
Дзюба О, Довбищенко М, Русіна О.Історія України. Литовсь- ко-польська доба. – К., 1997р.
Довідник з історії України/За ред. І. Підкови та Р. Шуста.
– К., 1993.
Довнар-Запольский М.В. Государственное хозяйство великого княжества Литовского при Ягеллонах. – К., 1901.
Дорошенкод Д. Нарис Історії України. – К., 1992. Енциклопедія українознавства (у 10 томах) / Головний редак-
тор Володимир Кубійович. – Париж, Нью-Йорк: «Молоде Жит-
тя», 1954-1989.(укр.)
Иванов П.А. Исторические судьбы Волынской земли с древнейших времен до конца XIV века. – Одесса, 1895.
Історія України: нове бачення / За ред.О. І. Гуржыя, Я. Д. Ісаєвича, М.Ф. Котляра. – К., 1994.
Кирпичников А.Н. Военное дело на Руси в ХIII-XV вв. – Л., 1976.
Котляр М.Ф. Галицька Русь у другій половині XIV – першій чверті XV ст.. – К., 1982.
Крип’якевич І.П. Галицько-Волинське князівство. – К., 1984.
Ловмяньский X. Русско-литовские отношения в XIV-XV вв. // Феодальная Россия во всемирно-историческом процессе.
– М., 1972.
Любавский М.К. Очерки истории Литовско-Русского государства до Люблинской унии включительно. – М., 1910.
Любавский М.К. Областное деление и местное самоуправление Литовско-Русского государства ко времени издания первого Литовского статута. – М., 1892.
Малий словник історії України / Відповідальний редактор Валерій Смолій. – К.: Либідь, 1997.
Молчановский Н. Очерк известий о Подольской земле до
1434 года. – Киев, 1885.
Очерки по истории международных отношений Восточной Европы XIV-XVI вв. – М., 1963.
Пашуто В.Т, Образование Литовского государства. – М., 1959.
Пашуто В.Т. Очерки по истории Галицко-Волынской Руси.
– М., 1950.
Петроса Ю. А. Османская империя: могущество и гибель. М., 1992
Петрунь Ф. Степове Побужжя в господарському та військовому укладі українського пограниччя // Журн. научно-исслед. ка-
федр в Одесce. – 1926. – T.2.
Пичета В.И. Белоруссия и Литва в XV-XVI вв.: (Исслед. по ист. соц.-экон., полит, и культур, развития). – М., 1961.
Полонська-Василенко Н. Історія України. – Мюнхен, 19721976
Послания Гедимина / Подгот. В.Т.Пашуто и И.В.Шталь.
– Вильнюс, 1966. – №2.
Похилевич Д.Л. Крестьяне Белоруссии и Литвы в XVI-XVIH
вв. – Львов, 1957.
Пресняков А.Е. Лекции по русской истории: Западная Русь и Литовско-Русское государство. – М., 1939. – Т.2, вып.1.
РансименС. ПадениеКонстантинополяв1453 г. / Пер. сангл.
М., 1993.
Рогов А.И. Русско-польские культурные связи в эпоху Возрождения (Стрыйковский и его Хроника). – М., 1966.
Рубель В.А. Історія середньовічного сходу: Курс лекцій.
– К.,1997.
Русина О.В. Україна під татарами та Литвою. – К., 1998. Русские княжества и земли перед Куликовской битвой // Ку-
ликовская битва. – М.,1980.
Сафаргалиев М.Г. Распад Золотой Орды. – Саранск, I960
103
ІСТОРІЯ УКРАЇНИ
104
ГАНЧЕВ О.І., СТОЯНОВ Ф.Ф., ШЕРЕМЕТА О.М.
Смирнов В.Д. Крымское ханство под верховенством оттоманской Порты до начала XVII в. – М., 1987.
Федоров-Давыдов Г.А. Общественный строй Золотой Орды.
– М., 1973
ФлоряБ.Н. Борьбамосковскихкнязейзасмоленскиеичерниговские земли во второй половине XIV в. // Пробл. ист. географ.
России. – Вып.1. – М., 1982
Флоря Б.Н. Литва и Русь перед битвой на Куликовом воле // Куликовская битва: Сб. ст. – М., 1980.
Флоря Б.И. Русско-польские отношения и политическое развитие Восточной Европы во второй половине XVI-XVII вв. – М., 1978.
Черепнин Л.В., Пашуто В.Т. Образование Русского централизованного государства в сравнительно-историческом аспекте
(XVI-XVII вв.) // Вопр. истории. – 1978. – № 2.
Шабульдо Ф.М. Земли Юго-Западной в составе Великого княжества Литовского. – К., 1987
Щапов Я.Н. Княжеские уставы и церковь в Древней Pycи XIXIV вв. – М., 1972.
Юргинис Ю.М. Бояре и дворяне и их землевладение в ВеликомкняжествеЛитовском// Ежегодникпоаграр. ист. Вост. Евро-
пы. – 1969. – Киев, 1979. – С.21-22.
Яковенко Н. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця ХVІІІ століття. – К., 1997.
ДЖЕРЕЛА
УСТАВА НА ВОЛОКИ (1557р.)
(Литовская метрика//Русская историческая библиотека.
– Т.ХХХ. – Юрьев, 1914.)
(Артикул) 19. Робота підданим через війта має бути замовлена на тиждень з чим і на котрий день люди до роботи прийти мають, а війт того ж дня людям визначить роботу, і якщо котрийсь чоловік не вийде на роботу, то за перший день прогулу заплатить гріш, а за другий день-барана, а якщо й третій раз прогуляє, або через п’янство не вийде, то бичем на лавці скарати, а дні пропущені відробити; однак, якби з якої причини підданий не міг вийти на роботу, він має через сусіда або через лавника оповістити про те уряд, а уряд визнавши причину заслужну, не має його ніякою за ті провини карати, але іншого дня заставити відробити повинність, яку він пропустив, але не відкуплюватися від роботи нікому. Пустих волок підданим не орати; а якщо котрийсь не вписавшися в реєстр, посміє те вчинити, то збіжжя втратить до нашої стодоли (клуні) і за провину рубель (карбованець) грошей до казни нашої заплатить. А до роботи приступати підданим, як сонцесходить, азійти(зроботи), якзаходить(сонце), авідпочинку тим, що з худобою роблять, перед обідом година, в полуденьгодина, надвечір-година; а котрі пішо роблять, тим відпочинку в ті ж часи, але по півгодини має бути, а то літом на Великдень відпочивання; а хто рано на роботу не вийде через запізнення, такий другого дня стільки часу, на скільки спізнився, відробити має.
(Артикул) 20. Фільварки хочемо мати, щоб вони скрізь були заведені, причому якнайбільшого розміру, при кожних замках і дворах наших, крім тих, де б грунти погані або не родючі були,- такі (грунти) наказати людьми осаджувати, зоставивши на уряд у кожному полі по одній волоці, а урядову волоку огородник із своїм бидлом обробити має, а за це (йому) морг землі на огород,
зчого лічби чинити і платити (він) не повинен. Уряд наш гумно під пильним наглядом повинен мати, щоб у нього ні в чому шкоди нам не сталося, а збіжжя, ужаття всякого повинен мати на себе третій сніп, віддавши спочатку десятину і засіявши пашню нашу; а умолоти всякого збіжжя наші ревізори в усіх гумнах при дворах наших мають бути і того доглядати і навчити, щоб скрізь
зповним вимолотом і без пилу збіжжя обмолочувалося. А продавання збіжжя гуменного має бути по лічбі прийняте, по чому управитель положить, як продавати; для того і для всіх підданих
105
ІСТОРІЯ УКРАЇНИ
106
ГАНЧЕВ О.І., СТОЯНОВ Ф.Ф., ШЕРЕМЕТА О.М.
мають бути бочки торгові в дворах і гумнах наших, в селах, і на
всіх шляхах однакової міри, по чотири корці краковських...
РІШЕННЯ ЛЮБЛІНСЬКОГО СЕЙМУ ПРО ОБ’ЄДНАННЯ ПОЛЬЩІ І ЛИТВИ В ОДНУ ДЕРЖАВУ-РІЧ ПОСПОЛИТУ (1569р.)
(Дневник Люблинского сейма. – Спб., 1869.)
Ми, Сігізмунд Август, всім узагалі і кожному зокрема, кому відати належить, людям теперешнього часу і майбутніх часів оголошуємо даною грамотою таке: нам відомо, що всі чини королівства часто нагадували славної пам’яті батькові нашому Сігізмундові, королю польському, і просили його на сеймах і в інших випадках, щоб завершено було те з’єднання або унія Великого князівства Литовського з королівством Польським... Знаючи, що це об’єднання приносило велику славу і користь обом народам, ми спрямували на це діло нашу думку і волю, призначили без дальшого загаяння тут спільний сейм, щоб вирішити і здійснити це діло, щоб уже обов’язково на цьому сеймі було поставлено і закінчено справедливе і ґрунтовне об’єднання і злиття цих держав, так щоб на майбутній час унія не тільки не могла бути перервана і розладнана, а й щоб приносила такі плоди, які б могли дати польському і литовському народові насамперед можливо більший і твердий мир і збереження в цілості, а потім славу і окрасу.
На скликаному таким чином цьому сеймі явилися особисто всі пани сенатори духовні і світські і всі інші чини польського
ілитовського народу і, за нашим допущенням і згодою, після взаємних між ними нарад, додержуючи цілком усіх привілеїв, закінчили всю цю справу унії між ними в братерській любові, і ця унія викладена нами за згодою всіх тих чинів обох народів в таких пунктах.
Обрання короля.
Насамперед: Польське королівство і Велике князівство Литовське, згідно з попередньою інкорпорацією між ними, складають з обох вищезазначених народів одно, нерозрізнюване, неподільне тіло, одно зібрання, один народ, так що віднині у цього з двох народів одного зібрання, з’єднання неподільного народу
імайже єдиного, однорідного, нерозрізнюваного і неподільного тіла буде на вічні часи одна голова, не окремі государі, а один - король польський, який згідно з давнім звичаєм і привілеєм,
спільними голосами поляків і литви буде обиратися в Польщі, а не в іншому місті... Обраний таким чином на польське королівство буде миропомазаний і коронований у Кракові. Що ж до обрання, введення його на стіл Великого князівства Литовського, то воно повинно припинитися, так щоб уже віднині не було ніякого сліду його і подоби.
Сейми Головний сейм завжди повинен бути один, а не окремі; крім
того, повинен бути один ніколи не роздільний сенат для всіх справ і потреб тих народів і ніколи вже не повинен бути іншим, тобтонеповиненскладатисялишезсенаторівтогоаботогонароду. Сенат .повинен бути при нас, крім того часу, коли буде сейм в Литві і в Польщі; він завжди повинен бути запрошуваний до всіх справ, про все знати і радити, згідно з своїм обов’язком. А якби трапилися важливі справи, коли при нас не було б сенаторів, то в силу давнього звичаю буде дано звістку про все як у Польщі, так і в Литву і ніщо ніколи не буде поставлено і вирішено без відома сенаторів обох народів.
Монета Монета повинна бути одноманітна і однакова по вазі, і пробі,
поділу і напису, що ми і наші потомки без загаяння зобов’язані будемо здійснити...
Торгові мита Як у Польщі, так і в Литві повинні бути знищені всі торгові
мита і побори на землі і на воді, під якою б назвою вони не були,- наші, сенаторські, шляхетські, духовні; віднині і на вічні часи не слід брати ніяких мит з духовних і світських людей шляхетського звання і з їх підданих з будь-яких речей їх власної роботи і кормління, але з тим, про те, щоб вони цим шляхом не сприяли униканню від купецьких мит , щоповело бдо зменшення ізатаювання давніх наших .мит і мит інших чинів у Польщі і в Литві.
107
ІСТОРІЯ УКРАЇНИ
108
ГАНЧЕВ О.І., СТОЯНОВ Ф.Ф., ШЕРЕМЕТА О.М.
ЛИТОВСЬКИЙ СТАТУТ 1588 р. ПРО ФЕОДАЛЬНЕ ЗЕМЛЕВОЛОДІННЯ
(Хрестоматія з історії Української СРС. – Т.1.)
Хочемоіпостановляємо, щобусіпідданінаші, якдуховні, так
ісвітські, князі й бояри і вся шляхта, які маєтки свої батьківські, куплені і яким-небудь звичаєм нажиті за прародителів наших славної пам’яті їх милостей королів і великих князів литовських, а також і за нашого щасливого (володіння) держали і володіли, щоб їм такі маєтки вічно від нинішнього часу і в прийдешні часи держатиіволодіти, іїмсамим, іпотомкам, тобтоїхродові; хочби
ілистів, тобто грамот і кріпосних документів ніяких не було, як вище в цій же статті у другій главі, про це досить є описано.
ВИНИКНЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА
114
ГАНЧЕВ О.І., СТОЯНОВ Ф.Ф., ШЕРЕМЕТА О.М.
ПЛАН
1.“Українське козацтво”: проблема походження та етапи еволюції.
2.Запорозька Січ: політико-соціальний та військовий устрій.
3.Козацько-селянські рухи кінця XVІ – першої половини XVІІ ст.
“Козацтво”: проблема походження та етапи еволюції.
Характерною рисою заселення території України у XV ст. було те, що основна маса людності мешкала на здавна обжитих землях – Київщині, Галичині, Волині, Поліссі та Поділлі. А південні землі – Середня Наддніпрянщина, Запоріжжя
– мали значні природні багатства, але були незаселені. Саме тут і постає нове соціальне явище – козацтво.
Виділяють два основні етапи у розвитку українського козацтва:
–перший етап – з XV до кінця XVI ст. – у даний період козацтво існувало як побутове явище і не усвідомлювало себе української національною силою;
–другий етап – з кінця XVI (десь 70 –ті роки) до середини XVII ст. – за даний час козацтво сформувалося в окремий соціальний стан, усвідомило себе як єдину силу боротьби за українську національну ідею.
Зприводупоходженняукраїнськогокозацтвауісторіогра-
фії панує декілька теорій:
1)козаки сформувалися на іноетнічній основі – український літописець Григорій Граб’янка, а за ним і російський дворянський історик Олександр Рігельман вбачали в останніх нащадків хозарських племен. В ряду прихильників гіпотези про походження українських козаків від чужоземних народів слід назвати російського історика M. M. Карамзіна, який вважав попередниками козацтва половців і чорних клобуків. Слідом за В. М. Татищевим версію про те, що козаки вийшли з Кавказу, повторили Г. Ф. Міллер і П. І. Симоновський.
2)козацтво формується на автохтонній основі. Основоположниками даної теорії формування українського козацтва можна по праву вважати польського хроніста Мартіна БельськоготафранцузькогодворянинаГійомаЛевассерадеБоплана. ПодальшийрозвитоквоназнайшлавлітописіСамійлаВеличка,
асаме– обґрунтуванняпоходженнякозаківзмісцевоїукраїнської людності. Українська історіографія XIX – початку XX ст.:
В. Б. Антонович, М. О. Максимович,М.І.Костомаров,П.О.Куліш, І. М. Каманін, Д. І. Яворницький, М. С. Грушевський – поглибили і розширили останню тезу, довівши її до логічного завершення. Останні десятиріччя не внесли принципових змін у висвітлення проблеми.
Взагалі слово «козак» було запозичене слов’янами у сусідніх тюркомовних племен. Такий стан як «Козацтво» спочатку
сформувалося серед татарського населення Півдня України. Козаками називали татар, які не мали ніякої власності і займалися грабунком. Вони складали найнижчий стан татарського суспільства. СпілкуючисьзнаселеннямСтепу, слов’янськенаселенняпереймаєдануназвуізастосовуєїїдосвоїхоб’єднань, які за функцією спочатку були ідентичні татарським козакам.
Виділяють у історіографії і декілька причин, що зумовили появуукраїнськогокозацтва: соціальні(посиленняфеодальної експлуатації, юридичне оформлення кріпосної залежності); економічні (нестача орної землі, необхідність колонізації вільних земель Дикого поля); політичні (прагнення польської адміністрації залучити козацтво на службу для охорони південних кордонів від татарської загрози); національні (спротив політиці колонізації та покатоличення українського населення); стратегічні (загроза з боку Кримського ханства).
Уперше козаки на території України згадуються у польській хроніці Мартіна Бєльського під 1471 роком. Так розповідає Мартін: «коли литовські війська спустилися до р. Савранки, то тут було населення, що добре знало територію, називало себе козаками.». Під 1492 роком міститься згадка про козаків, які атакували турецьку військово-морську галеру під Тягинею і визволили українців, захоплених у полон і проданих у рабство. Як писав професор Михайло Грушевський, це була перша в історіїофіційназгадкапродіїкозаківнаморі. ЗXVI ст. відомівже загони козаків, які організовували князі, землі яких межували з татарськимитериторіями. КнязіОстрозький, Мировінський, Ружинський формували їх для оборони власних територій. У 20- 50-их роках у писемних джерелах згадуються чисельні козацькі загони, які здійснюють постійні напади на татарські улуси під керівництвом ватажка, обраного серед своїх.
115
ІСТОРІЯ УКРАЇНИ
116
ГАНЧЕВ О.І., СТОЯНОВ Ф.Ф., ШЕРЕМЕТА О.М.
Одним з джерелами формуванняновоїсоціальноїверствивУкраїнібуло селянство, яке, тікаючи у степ, протестувало проти закріпачення та посилення феодальної експлуатації, та міщанство, котре
Проводи на Січ. О.Сластьон. йшло на південь спочатку з метою сезонного про-
мислу, полювання, рибальства, а потім об’єднувалося й будувало на Дикому полі невеличкі захисні містечка – прообрази Січі. Цімістечка булидвохтипів– уходитастани. Уходи– від «уходників», тих міщан і селян, що сезонно приходили у Степ боротися з татарами. «Стани» – це постійні поселення козаків, які осідали на землю і заводили господарство. Наприкінці XV ст. не було обмежень ні релігійних, ні національних для тих, хто йшов у козаки. За реєстром 1581 року визначили, що 80% козаків українці за походженням. Головними справами козаків на початку була організація походів проти татар і заготівля дичини та риби.
Запорізька Січ: політико-соціальний та військовий устрій.
Проблема локалізації першої Запорозької Січі у Дніпровських порогах ще до сьогодні залишається відкритою. Офіційно серед україністів вважалося, що перша запорізька Січ – це був замок Дмитра (Байди) Вишневецького на острові Мала Хортиця. Такі дослід-
ники, як В.Антонович, Д. Фортеця Хотин. Сучасний вигляд.
Яворницький виказали точку зору, що Хортицьке укріплення не було Січчю, оскільки
воно не було організовано за характерною структурою управління. Сучасний дослідник українського козацтва В. Щербак вважає, що перша козацька республіка була організована на Томаківській Січі у 60-70 XVI ст. (біля м. Марганець Дніпропетровської обл.). Своє місце розташування Січ періодично змінювала: з 1593 до 1638 рр. – вона локалізувалася на о. Ба-
Дмитро (Байда) Вишневецький – перший козацький гетьман (1550-1564). Староста Черкаського і Канівського повітів. Збудував фортецю на о. Мала Хортиця, де 1557 р. відбивав напади татар. Намагався організувати союз держав для боротьби з Туреччиною і Кримським ханством. У 1563 р. втрутився в боротьбу за Кримський престол, тоді ж його загін був розбитий, а сам Вишневецький полонений, невдовзі
– виданий Туреччині і закатований у Стамбулі.
завлук; у 1638–1652 рр. розташовувалася на півострові Микитин Ріг (тепер м. Нікополь). З 1652 до 1709 рр. Січ базувалася на о. Чортомлик (на р.Скарбній). Протягом двох років запорожці сиділи на Кам’янецькій Січі, а потім внаслідок конфлікту з Петром І, царем Російським, вони перебралися на територію Кримського ханства і заснували на Олешківському лимані нову Січ. До 1734 р. запорозькі козаки воювали разом
зкримським татарами. Коли кримський хан наказав їм іти на Росію, то козаки перебралися знову на територію Російської імперії. На річці Підпільній (с. Покровське Нікопольського р- н.) вони заснували Нову Січ, яка проіснувала до 1775 року, часу знищення запорізького козацтва російської імператрицею Катериною II.
Зполітичної точки зору Запорізька Січ була фактично зародком майбутньої української держави. Вона формується як класична республіка, однак специфічні історичні умови зумовили її своєрідність.
Усіх запорожців, що постійно мешкали на Січі, очолював кошовий отаман або гетьман. Січові козаки жили в куренях
– глинобитних казармах покритих очеретом. Курені формувалисязатериторіальнимпринципомібулитакимисобі об’єднаннямиземляків. Начолікожногокуреня, щоскладався
здекількох сотень, стояв курінний отаман, якого обирали козаки з-поміж себе.
Велика територія навколо Січі, яку контролювали запорожці, поділялася на 8–10 областей – паланок. Вступ і вихід
зСічі були добровільними. На Запоріжжя стікалися люди різного соціального статусу та національного походження, але переважно це були українські селяни, що втікали від тягаря кріпосницької системи. Серед козаків були і українські шляхтичі, і міщани, і люди, що мали проблеми з законом. Усіх їх об’єднувала різка вдача, сміливість, рішучість, завзятість,
117
ІСТОРІЯ УКРАЇНИ
118
ГАНЧЕВ О.І., СТОЯНОВ Ф.Ф., ШЕРЕМЕТА О.М.
|
православна віра |
та любов |
|
до батьківщини і |
військової |
|
справи. Новоприбулому міня- |
|
|
ли ім’я (наприклад, Григорій |
|
|
Потьомкін був прийнятий до |
|
|
Січі з ім’ям Грицько Нечоса) |
|
|
і приймали до свого товарис- |
|
|
тва у ролі молодика (джури). |
|
|
Протягом трьох років джури |
|
Козак на коні. Микола Самокиш |
не могли брати участь у виб- |
|
орах старшини і, як правило, |
||
прислужували бувалим козакам. Загалом Військо Запорізьке можна поділити на січових козаків – неодружених, загартованих у боях, і волосних – сімейних козаків, які більший час жили за межами Січі, у зимівниках, де займалися землеробством, промислами, торгівлею.
Вони були більш заможними, ніж січові, але саме останні становилиядроВійськаЗапорізькогоіназивалисятовариством або лицарством. Частина козаків жила при містах, у селах, хуторах, на волості, тому називалися „городовими” чи „волосними”. Частина займалася чумацтвом. Виходячи з цього, визначититочнукількість населення наЗапоріжжі було неможливо. ІсторикД. Яворницький, вивчаючиданепитання, відмічає наступну постійну кількість війська у Січі: сер. XVI ст. – від 2–3 тис. чол., сер. XVII ст. – біля 5 тис., сер. XVIII ст.
– біля 10 тис. чол. У 1762 році – 20 тисяч чоловік присягли Катерині ІІ (коли цариця сідала на престол), а в 1775 р. і – на час знищення Січі – все населення січі разом з дітьми та жінками нараховувалося до 59 тис. чол.
Життязапорізькогокозацтвабудувалосянадемократичних засадах. Утім це суспільство не можна назвати цілком демократичним, оскільки соціальне розшарування серед козаків визначало їхню політичну нерівність.
Функції законодавчого органу виконувала загальна козацька рада. Владу виконавчу репрезентували кошовий отаман і старшина. Характерною рисою формування Коша була виборність. Загальна козацька рада, збираючись двічі на рік (1 січня і 1 жовтня), обирала старшину, затверджувала плани походів, вирішувала питання стосунків з зарубіжними країнами, розподілу землі тощо.
Поступово сформувалася козацька адміністрація – військовийсуддя, військовийотаман, хорунжий, скарбник, гармаш, полковник, сотник, писар, осавул та ін. Контроль за їхньою
діяльністю здійснювала ко- |
|
|
зацька рада. |
|
|
Своєрідною у Запорізь- |
|
|
кій Січі була правова сис- |
|
|
тема. На відміну від усієї |
|
|
території України, де діяли |
|
|
Литовські статути, Магде- |
|
|
бурзьке право, укази ко- |
|
|
ролівської влади і |
навіть |
|
“Руська правда”, у Січі |
|
|
найважливішу роль |
гра- |
Частина діорами «Військова рада на |
ло власне козацьке право. |
||
Воно являло собою сукуп- |
Січі» (Національний музей історії |
|
ність правових звичаїв, які |
козацтва на Хортиці). |
|
сформувались у сфері коза- |
Автор художник М. В. Овечкін |
|
цькихсуспільнихстосунків. Цеправобулонеписаним, оскільки козаки вважали, що будь-які писані закони так чи інакше обмежать їхню волю. Козацьке право фіксувало стан стосунків, які вже склалися, затверджувало військово-адміністратив- ну організацію, порядок землекористування, кваліфікувало види злочинів, покарань і та ін. Так, наприклад, до смертної кари могли приговорити за вбивство, розбій, тілесні походження, за крадіжку, а також за втечу з поля бою.
Отже, є всі підстави говорити про досить яскраво вираженуформудержавності, дотогождержавностізусімаознаками демократичної республіки: фактична рівність козаків, відсутність кріпосного права і феодальної власності на землю. Важливим об’єднуючим чинником було переплетіння волелюбних і релігійних настроїв козацтва. Захист православної віри слугував потужною ідеологічною основою життя Запоріжжя. Разом із тим не можна не зазначити і внутрішньополітичних суперечностей – майнова нерівність, соціальне розшарування, конфронтаційні настрої.
НаСічііснувалодвіформиземельноївласності: колективна та приватна. До колективної власності належали всі общинні земліпаланки.ЯкщокозакйшовзСічі,тойомунаділялиземлюз общинної, наякійвінпрацювавдлясебе, якщожвінповертався житиукурінь, тоземлювінповертавдоколективноївласності. Якщо козак самостійно знаходив незаселену територію, яка нікому не належала, то вона за правом – “займанщини” переходила у його приватну власність. Також розрізнялася власність на майно серед козаків. Так, до курінної власності належали прибутки від чумацьких, рибальських та мисливських
119
ІСТОРІЯ УКРАЇНИ