his_uk1

160

ГАНЧЕВ О.І., СТОЯНОВ Ф.Ф., ШЕРЕМЕТА О.М.

БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ ДОГОВІР, 1651 РОКУ

(Літопис Григорія Граб’янки, полковника гадяцького. – К., 1976.)

«Військо козацьке має складатися лише з двадцяти тисяч чоловік.

«КозакиможутьпроживатилишевКиївському воєводстві, та й то лише на королівських землях.

«Ні Браславське, ні Чернігівське воєводство козаків не матимуть.

«Вся сірома віднині знову повинна лишатися у підданстві. «Ляхи во віки віків не згадуватимуть про бунти.

«Усі прибутки панські панам слід повернути. «Чигирин залишається за козацькою булавою.

«Віра православна та духовенство повинні бути недоторканими. Хто взяв чи привласнив церковні скарби і пожитки, повинен повернути їх.

«Шляхта, що воювала в козацьких загонах, не позбавляється ні прав, ні гонору.

«Жиди, так як і раніше, знову будуть торгувати на Україні. «Хана і татар гетьман мусить помирити з королем. Якщо ж хан не захоче з королем у злагоді жити, то козаки повинні пор-

вати з ним.

«Без відома короля козацькому гетьману забороняється вести переговори з зарубіжними монархами.

«Козаки з Крилова, Канева та Черкас матимуть свій суд у Києві».

Погодовши статті миру і взявши заложниками Собєського та Потоцького, Хмельницький разом з полковниками приїхав до коронного гетьмана, привітав його і вони своїми підписами та присягою скріпили угоду про замирення. Воно було нетривке, протрималося як лід, тільки до прийдешнього літа. Проте все ж дозволило і козакам і ляхам повернутися до своїх домівок во здравії.

ЛИСТ ДО ГОСУДАРЯ, ЦАРЯ ТА ВЕЛИКОГО КНЯЗЯ ВСЕРОСІЙСЬКОГО

ОЛЕКСІЯ МИХАЙЛОВИЧА ВІД БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО, ГЕТЬМАНА ЗАПОРІЗЬКОГО

(Літопис Григорія Граб’янки, полковника гадяцького. – К., 1976.)

Богдан Хмельницький, гетьман запорізький, та все військо запорізьке низько до землі б’є чолом.Вже скільки літ ми, Богдан Хмельницький, гетьман війська запорізького, та все військо запорізьке, повсякчас боремося з ляхами і з божою допомогою їхні наїзди відбиваємо і спеціа-льними грамотами та через посланців наших, б’ючи чолом перед царем, твоєю царською велич-ністю, просимо твою світлість прийняти нас під єдиновірну дужу та високу руку твоєї царської величності.

Ітепергосподьнезвіданимисвоїмидолямизвершивобидвіці справи – у наших ворогів, ляхів, пиху збив і добру раду царському серцю подав. Ревнуючи за вірою православною, твоя царська величність зжалилась над церквами та над святими місцями та над народом єдиновірним і зволив нас, Богдана Хмельницького гетьмана запорізького тавсе військо запорізьке ієдиноплемінних росіян, під свою дужу та високу царську руку милостиво прийняти. І коли приближений твоєї царської величності боярин та намісник тверський Василь Васильович Бутурлін, окольничий та намісник муромський Іван Васильович Олеферов та думський дяк Ларивон Дмитрович Лопоухін з наказу твоєї царської величностіприїхалидонасіграмотутвоюпривезлиібезмежнумилість царську нам сповістили та знамена військові і дарунки твоєї царської величності передали та довгі розмови про всякі справи повели з нами, то цим невимовна нас обрадували. І тоді ми, Богдан Хмельницький, гетьман війська запорізького і все військо запорізьке і увесь народ, у містах, містечках та селах начальство

ісірома (з доброї, воістину вільної спонуки та ідучи за бажанням нашим ібезлукавства усерці) присягнули тобі, великому государеві, цареві та великому князеві Олексію Михайловичу, всієї Русі самодержцю, присягнули твоїй царській величності на вірність і ніякісінької зради не помишляючи щодо царів навколишніх, що хотіли нас собі підкорити, ми, помишляючи про них, як про невірних, дружно одного тебе, благочестивого великого государя

іцаря нашого, обрали, возлюбили і всім серцем своїм, силою та помислами приєдналися до твоєї царської величності.

161

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

162

ГАНЧЕВ О.І., СТОЯНОВ Ф.Ф., ШЕРЕМЕТА О.М.

Ітому благонадійна дерзаємо думати, що коли що проситимемо у тебе, великого государя царя нашого, у твоєї царської величності, то безмежно віримо, що одержимо, як у тому запевняв нас згаданий приближений твоєї царської величності боярин та його товариші і у тій певності нас утвердив. Тому посланців наших – суддю військового Самуїла Богдановича та полковника переяславськогоПавлаТетерюзїхнімитоваришами– допресвітлого лику твоєї царської величності виряджаємо з цією грамотою

іпросимо, аби ти, твоя царська величність, їм свої праведні очі показав та своє вухо милостиво прихилив і наші прохання вислухав.

Івсе те, про що вони почнуть просити, ти, твоя царська величність, вислухай їх милостиво і нас, – Богдана Хмельницького, гетьмана війська запорізького з усім народом руським, з духовним та мирським людом, що перебуває у різних станах та твоєї монаршої милості жадає – порадуй. Наші статути, привілеї та всякі свободи і маєтності люду мирського та духовного, що їх вони мали з давніх давен, ще від князівських часів та від панів благочестивих і від королів польських, і які вони в землях руських стверджували, заради яких ми з діда-прадіда свою кров проливали і які ми нині маємо, і від яких відступитися не збираємося навіть під страхом смерті, і зараз заради цих прав лицем до землі припадаємо і щонайпокірніше просимо тебе, твоя царська величність, своїми грамотами закріпити усе те навічно. Бо твоя воля нам була обіцяна наближеним твоєї царської величності бояриномтайоготоваришами. Вониговорили, щовеликийгосударнас буде краще жалувати, аніж королі польські та князі давні, тільки ви чолом бийте та служіть вірно.

Івдруге, і втретє лицем до землі припадаємо і твою царську величність молимо, аби ти підтвердив грамотами усе, що просимо, і щоб ми надалі одержували все, що будемо просити у тебе, твоєї царської величності, у великого государя нашого. І щоб ми, Богдан Хмельницький, гетьман війська запорізького і все військо запорізьке і народ руський, що живе у різних станах, радувались твоїй безмежній щедрості і щоб тобі, великому государеві, твоїй царській величнос-ті всіляко сприяли і, щиро слугуючи, на ворогів ополчались та щоб заради тебе кров свою проливали і, під єдиним богом і під єдиним сонцем ходячи, щоб тобі благочестивому монарху, твоїй царській величності служили від роду й до роду во віки віків. А твою царську величність в свою чергу просимо хай ми під покровом крила твого продуваємо, як орлине гніздо під крилом орла, просимо прикрити нас, вірних твоїх підданих, своєюмилістюіпросимозахиститисвоїмизбройнимимо-

наршими силами від своїх ворогів і боронити та у своїй милості тримати іще та іще просимо.

Багаточоговграмотіненаписано, протевсетобі, великомугосударю, твоїйцарськійвеличностіповідаютьпосланцінаші. Миж, передаючи себе во віки віків невимовній та великій твоїй милості, господа бога молимо, аби Ваша царська величність на щонайясніших престолах пресвітлого царства російського многолєтствував та благополучно довгоденствував і усіх земних царів щоб мав собі за піврічних. Нехай так буде від нині і во віки віків.

Писано в Чигирині, місяця лютого у 17 день 1654 року.

Вашій царській величності безпосередні піддані і щонайвірніші слуги Богдан Хмельницький, гетьман з військом Вашої царської величності запорізьким.

БЕРЕЗНЕВІ СТАТТІ, НАДАНІ БОГДАНУ ХМЕЛЬНИЦЬКОМУ У ВІДПОВІДЬ ВІД ЦАРЯ РОСІЙСЬКОГО ОЛЕКСІЯ МИХАЙЛОВИЧА

(Літопис Григорія Граб’янки, полковника гадяцького. – К., 1976.)

«Козаки з своїми вольностями та маєтностями мають своє право. Ні бояри, ні воєводи, ні стольники, що проживатимуть тільки в Києві та Переяславі, у їхні справи не втручаються. Козаків може судити тільки своє товариство та своя старшина – де є три козаки, то третього судять двоє.

«Козацькі маєтки та їхні землі нікому не вільно відбирати. Прибутками з маєтків вільно можуть користуватися не лише козаки, а і, після їхньої смерті, їхні дружини та їхні діти. Діти та жінки їхні користуються волею, як і їхні батьки та предки, і ніхто ні в чому не може порушити права, що віддавна надані руськими князями та польськими королями людям духовним та мирянам.

«Київський митрополит та все малорсіїське духовенство прийматиме благословення святого патріарха московського, але святий патріарх московський у їхні права втручатися не буде.

«По всіх містах від малорсійського народу у магістраті повинні бути війти бургомістри, райці, члени та інші чиновники, котрі мають керувати трудовим людом і повинні збирати з-посе- ред нього (окрім козаків) побори на государя грішми та хлібом. Ці побори вони мають здавати в Києві та Переяславі.

163

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

164

ГАНЧЕВ О.І., СТОЯНОВ Ф.Ф., ШЕРЕМЕТА О.М.

«Тими поборами має порядкувати не лише воєвода, а також і малоруські чиновники. Вони мають право відраховувати гроші на шістдесят тисяч козаків по три карбованці щорічно.

«Гетьманові покласти платню у тисячу золотих червінців щорічно і віддати йому у підданство Чигирин та Чигиринський повіт.

«Старшині генеральній та полковникам, старшині полковій та сотникам і хорунжим теж покласти річну плату згідно з чином.

«Наутримання артилерії, гармашів таартилерійської прислуги виділити місто Корсунь з повітом.

«Гетьману, аби не мати збитків та не мати витрат, забороняється і приймати послів з навколишніх держав і посилати їх туди. За винятком випадків, коли царська величність звелить гетьманові вирядити послів у ту чи іншу державу.

«Гетьманові забороняється мати справу з кримським ханом (за винятком торговельних). Це для того, аби татари та ногайські кочівники не нападали на Малоросію з війкою і не плюндрували її та людей у ясир не брали.

«Якщо ж так трапиться, що з господньої волі помре гетьман, то козаки, шануючи давні звичаї, з-поміж себе оберуть нового і повідомлять про це його царській величності. А царська величністьнакажейомустатипередсвоїмнайяснішимзороміпожалує гетьманові булавутазнамена іспеціальною монаршоюграмотою затвердить його на гетьманування».

ПУНКТИ КОЗАКАМ ВІД КОРОЛЯ ПОЛЬСЬКОГО, ЗАКРІПЛЕНІ У МІСТІ ГАДЯЧІ

6 ВЕРЕСНЯ 1658 РОКУ

(Літопис Григорія Граб’янки, полковника гадяцького. – К., 1976.)

Нехай унії не буде зовсім, ляхи ж нехай при своїй, а русь при своїй лишаються вірі. Нехай митрополит київський та чотири руських владики займають у сенаті місце за архиєпископом гнєздинським. Нехайкозацтвабуденебільшеінеменшешестидесяти тисяч. Нехай гетьман Великого князівства руського українського навічно буде чільним київським воєводою та генералом. Сенаторів корони Польської будемо обирати не лише з середовища католиків, а і з-поміж руських.

Нехай церкви та монастирі з усіма своїми прибутками лишаються незайманими і нехай не скоряються мирській владі. Русь

матиме свєю академію, свою документацію та канцелярії і не лише польських, а й руських навчителів. Усі злочини та наїзди, які мали місце в часи минулої війни ще за життя Хмельницького

іякі по правді, а не притворно даровані і навіки забуті, так і повинні лишатися дарованими і забутими. Якщо ж хто чинитиме інакше, це може призвес-ти до війни.

Ніяких податей короні польській не давати, а також ніяких військових загонів не при-ймати на терені, що перебуває під владоюгетьмананаобохберегахУкраїни. Якщожгетьманукраїнський захоче кого-небудь з своїх обдарувати шляхтянством, то те король за клопотанням гетьмана має затвердити. А щоб гетьман зараз і на потім завжди мав сто чоловік у шляхтянському сані, то король згоден уже зараз згадану сотню затвердити і видати відповідні клейноди. Коронному війську назавжди заборонити постій на Україні, за винятком випадків, коли їх скрута до цього змусить.

Проте й тоді гетьман малоруський повинен командувати ним

івладу над ним мати. Ко-зацьким же полкам вільно можна стояти у всіх володіннях короля, духовенства та сенаторів. Дозволити гетьману українському карбувати гроші і використовувати їх для розрахунків з воїнством. У всіх, навіть у щонайпотрібніших для корони польської справах, ляхи повинні радитись з козаками і повинні пильнувати, як відкрити дорогу до Чорного моря по Дніпру. Коли ж цар московський почне війну з поляками, то козаки в цю війну втручатись не будуть. Якщо ж він з Україною щось задумає вчинити, то поляки її повинні всіляко захищати. Тим же з ляхів, хто у козаків буде служити, слід зберегти чини і звання.За зраду забирати маєтки у королівську казну і з реєстрових книг імена зрадників викреслювати. Гетьманові заборонити шукати протекції за кордоном.

Нехайвінвідчуєсебевсьоголишеяквірнопідданийкоролівства польського. Надалі слід зберігати і приязнь з кримським ханом і не ображати маєстату государя московського і цим самим дати змогу козакам повернутися до своїх домівок. А оскільки гетьман з військом запорізьким та з виділеними воєводствами, як вільний до вільних, як рівний до рівних, добровільно приєднується до корони польської, то його королівська милість та Річ Посполита дозволяють гетьманові народу руського мати суди гетьманського трибуналу там, де він захоче. І нехай печатарі, маршалки, підскарбії та інші довірені офіціальні особи того суду будить рівні у правах з коронними.

Чигиринський повіт, як і раніше, нехай залишається при булаві.

165

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ

XVII-XIX СТ.

ПЛАН

1.Українсько-російські відносини кінця ХVІІ–ХVІІІ ст. Втрата автономії Гетьманщини. П.Орлик та перша українська Конституція.

2.Адміністративно-територіальнийустрійтарегіональ- ний поділ українських земель у складі Російської та Австрійської імперій в кін. ХVІІІ – поч. ХІХ ст.

3.Впливреформадміністративно-політичногоуправління 60–70 рр. ХІХ ст. на соціально-економічний розвиток і політичне становище в Україні.

4.Українське національно-культурне відродження у пер. пол. XIX ст. Кирило-Мефодіївське братство.

5.Політика російського царизму щодо України у др. пол. XIX ст. Національно-визвольний рух на українських землях у 60-90 рр. XIX ст.: хлопомани, народовці, москвофіли, Громади.

6.Революція 1848-1849 рр. та її вплив на західноукраїнські землі. УкраїнськихрухуАвстро-УгорськійтаРосійськійімпе- ріях .Перші українські партії кінця XIX ст.

Українсько-російські відносини кінця ХVІІ–ХVІІІ ст. Втрата автономії Гетьманщини. П. Орлик та перша українська конституція.

Українсько-російські відносини різко змінюються наприкінці ХVІІ ст. У січні 1681 р. Росія, Туреччина і Крим підписуютьБахчисарайськумирнуугоду, заякоюЛівобережнаУкраїна з Києвом входили до складу Росії, Поділля і частина Київщини залишалися за Туреччиною, а територія між Дніпром і Південним Бугом мала бути нейтральною.

До кінця XVII ст. Україна втратила свою територіальну неподільність. Непослідовна політика української шляхти і козацької старшини, невпинна боротьба за гетьманську булаву руйнували державність України.

Національно-визвольна війна українського народу закінчилася фактичною поразкою. Не можна не враховувати й зовнішній фактор – постійні агресії, скеровані на ліквідацію будь-яких виявів самостійності Української держави. Але разом із тим вона зумовила створення національної Української держави, зміцнивши традиції боротьби проти іноземного, соціального, національного і релігійного гніту, розвинувши в українському народі почуття національної самосвідомості. За часівправлінняІ.Мазепи, якерозпочалосяу1687 р., автономія

України ще більше обмежувалася, ніж
за його попередника І.Самойловича
(Коломацькі статті). І.Мазепа був
вихідцем із шляхетського роду, мож-
ливо, тому його внутрішня політика
була орієнтована на шляхту. Отримав-
ши блискучу вищу освіту в європей-
ських університетах, він був гарним
політиком. За свого гетьманування
протягом 20 років, він підтримував
Москву, завдяки чому намагався роз-
ширити територію Гетьманщини на
Правобережну Україну. У 1704 р.
йому це вдається. На Правобережжі	Петро І.
розпочалося повстання під проводом	Російський імператор.
Семена Палія, окрім того на Поль-	Поль де Ларош, 1838р.
щу наступали швецькі війська, Ско-

риставшись ситуацією, Мазепа, з дозволу Петра І, окуповує Правобережжя. Так, у 1704 р. Україна була знову цілісною. Але зовнішня ситуація була складною. Петро І поступово обмежував автономію України. І.Мазепа знайшов підтримку у особі Карла XII, короля швецького. 28 жовтня 1708 р. Мазепа відкрито перейшов на бік шведів. Умови домовленості були такими: Карл XII допомагає Україні у боротьбі за незалежність, а Мазепа підтримує його 50 тисячами козаків у війні з Петром І. Останній, коли дізнався про зраду Мазепи, назвав його “Юдою” і наказав знищити м. Батурин – гетьманську резиденцію. Складністьситуаціїполягалаутому, щобільшість старшини не підтримали Мазепу, а прості селяни погано ставилися до протестантів-шведів, православні росіяни були їм набагато ближчими за духом. Після Полтавської битви, яка відбулася 27 червня 1709 р., у якій блискуче перемогли російські війська, плани І.Мазепи щодо незалежної України були вже не здійсненими. Він разом з частиною козаків йде до Туреччини, але незабаром 21 вересня 1709 року помирає. Новим гетьманом за наказом царя був обраний І.Скоропадський (1708–1722рр.). За часів його правління посилюється контроль Москви над Україною. До гетьмана був приставлений резидент – стольник А. Ізмайлов. У 1715 р. Петро І ліквідував виборність старшини і полковників. У 1721 р. Росія проголошена імперією. Після закінчення Північної війни Петро І вживає заходи з ліквідації автономії України. В 1722 р. створюється Малоросійська колегія (1722–1727

173

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

174

ГАНЧЕВ О.І., СТОЯНОВ Ф.Ф., ШЕРЕМЕТА О.М.

Мазепа Іван – визначний український політичний діяч, дипломат, гетьман Лівобережної України (1687–1708).

Ставши гетьманом, Мазепа прагнув об’єднати в єдиній державі Правобережжя, Лівобережжя, Запоріжжя, Слобожанщину. ЗнаючиставленняросійськогоурядудоУкраїни, восени 1708 р. укладає угоду з шведським королем Карлом ХІІ, яка передбачала відновлення державної незалежності України у союзі зі Швецією. Перехід гетьмана на сторону Карла ХІІ викликав масові репресії московських військ проти українського населення. Після поразки шведських військ під Полтавою разом із Карлом ХІІ переховувався у турецьких володіннях, де і скінчив своє життя.

Іван Мазепа. Портрет невідомого художника кінця XVIII ст.

рр.) на чолі з бригадиром С.Вельяміновим. Вона складалася з шести російських офіцерів і прокурора та поділяла владу з гетьманом. По смерті І. Скоропадського вводиться заборона на вибори гетьмана. Українські питання з Колегії іноземних справ переходять до російського Сенату. Наказний гетьман П. Полуботок, який був гетьманом протягом 1722–1724 рр., очолив боротьбу за залишки автономії Гетьманщини і домігся відСенатупевногообмеженняфункційМалоросійськоїколегії. Але в середині 1723 р. він був заарештований і ув’язнений в Петропавловській фортеці, де й скінчив своє життя.

Смерть Петра І у 1725 р. та загроза війни з Туреччиною змінили політичну ситуацію в Росії. Під тиском О. Меншикова, який володів значними маєтками в Україні, у 1727 р. Петро II ліквідував Малоросійську колегію і дозволив вибори гетьмана. Ним було обрано Д. Апостола. Але незабаром з’являються так звані “Рішительні пункти”, які визначали статус України у складі Росії. Причому вперше цей документ виник не у формі угоди, а як царський указ. Гетьман не мав права дипломатичних стосунків, старшина і полковники затверджувались імператором, усі митні прибутки України мали надходити у державну скарбницю. Тобто мова йшла лише про формальне відновлення автономії, хоч це і затримало цілковиту інтеграцію Гетьманщини у структуру Російської імперії. Після смерті Д. Апостола у 1734 р. російська імператриця Анна Іоанівна (1730-1740 рр.) не дозволила обрати нового гетьмана, і всю владу в Україні пере-

	дала князеві Шаховському і так званому
	Правлінню гетьманського уряду.
	У середині XVIII ст. козацька стар-
	шина почала клопотатися про віднов-
	лення гетьманства. 22 лютого 1750 р. за
	рішенням Єлизавети Петрівни, Правлін-
	ня гетьманського уряду було розпущено,
	і на гетьмана обрано К. Розумовського
	– молодшого брата фаворита імператри-
	ці. Розумовському вдалося розширити
	автономію України, повернувши її спра-	Кирило Григорович
	ви з Сенату до іноземної колегії. Київ і
	Запоріжжя знову підпорядковувалися	Розумовський,
	гетьманові. За Розумовського відновили	останній гетьман
	свою діяльність та право генеральний	Лівобережної України
	суд та генеральна старшина.	(1750–1764), граф,
		російський генерал-
	У 1754 р. була ліквідована одна з
	важливих ознак автономії – державна	фельдмаршал,
	митниця на кордоні між Гетьманщиною	президент
	та Росією. А з 1761 р. Київ перейшов під	Петербурзької
	пряме імперське правління.	академії наук.
		Портрет
	Нова імператриця Катерина II, праг-
	нучи уніфікації та централізації держав-	французького худож-
	ного управління, у 1764 р. після звер-	ника Луї Токке, 1758 р
	нення Розумовського з проханням про

введення спадковості гетьманування і розширення його прав, знову ліквідувала цей інститут в Україні. Уся повнота влади зосередилась у руках президента Другої Малоросійської колегії (1764–1786 рр.) генерал-губернатора П. Румянцева. Колегія складалася з чотирьох російських представників, чотирьох українських старшин, прокурора, двох секретарів (росіянина і українця). На початку 80-х років був скасований полковий устрій на колишній Гетьманщині. У 1776 р. Катерина II ліквідувала слобідське козацтво, більшість заможних козаків наказним порядком перевела в гусари, а частину – в селянський стан. Старшина отримала офіцерські звання і статус дворянства. На території слобідських полків було створено Слобідсь- ко-Українську губернію з центром у Харкові.

Після завершення російсько-турецької війни 1768–1774 рр, за Кючук-Кайнарджійського мирним договором землі між Дніпром та Південним Бугом увійшли до складу Російської імперії. Запорізька Січ, яка була захисним форпостом від татар та турків, таким чином, втрачала свою функцію. Катерина

175

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

176

ГАНЧЕВ О.І., СТОЯНОВ Ф.Ф., ШЕРЕМЕТА О.М.

	II вирішила її позбутися. Їй не потрібна
	була така неконтрольована сила у сере-
	дині держави. Війська царського генера-
	ла Текелії, повертаючись із Криму, не-
	сподівано оточили Січ.
	П. Калнишевський – останній ко-
	шовий отаман – згодом був засланий
	царським урядом на Соловки. Козацька
	старшина отримала офіцерські звання у
	російській армії. Значна частина козаків
	переселилась у межі турецьких володінь
Єлизавета Петрівна.	і утворила Задунайську Січ.
Російська імператриця	У 1781 р. був ліквідований полково-
(1741-1762 рр.).	сотенний устрій, а Лівобережжя поділе-
Портрет роботи	не на три намісництва – Київське, Чер-
Карла Ванлоо, перша	нігівське, Новгород-Сіверське (потім –
чверть XVIIIст.	Малоросійське генерал-губернаторство).
	У 1783 р. українську національну

армію у складі 10 полків було перетворено на регулярні пікінерські полки за взірцем російської армії. Того ж року кріпосне право було поширене на українське селянство. У 1785 р. виходить “Жалувана грамота дворянству”, за якою українська шляхта отримує дворянські права та привілеї.

У другій половині XVIII ст. в Україні утверджується суспільно-політичнийустрій, характернийдлявсієїРосійської

імперії. Усі органи Української
держави були остаточно знищені.
ІдеясамостійноїтанезалежноїУк-
раїни продовжувала жити серед пос-
лідовників І.Мазепи, які знаходилися
у еміграції. У 1710 році вони вибрали
собі гетьманом у вигнанні П.Орлика.
Він був з доброю вищою освітою
та великим політичним досвідом.
П.Орлик жив у Швеції, Німеччині, а
потім у Туреччині.. Усюди він шукав
союзників, які б підтримали україн-
ців проти Російського імператора.	Катерина II.
Але пошуки були марними. Він склав
проект першої Конституції України,	Російська імператриця
яка отримала назву “Пакти і Консти-	(1762-1796 рр.).
туція прав і вольностей Запорозького	Портрет роботи
війська”, оригінальний документ сус-	Федіра Рокотова, 1770 р.

Пилип Орлик – гетьман України у еміграції (17101742). Шукаючи підтримки у різних європейських держав, порушував питання про допомогу у справі відновлення української державності. Намагався сформувати власні військові сили та залучити їх до боротьби проти Російської імперії. Був останнім українським гетьманом періоду Гетьманщини, який відкрито поставив питання про створення української незалежної держави. Автор книг присвячених І. Мазепі, І. Обидовському, а також маніфестів «Вивід прав України» та «Маніфест до європейських урядів».

пільно-політичної думки України XVII ст. Конституція загалом була орієнтована на переваги парламенту та обмеження влади гетьмана. Відчувався вплив західноєвропейської думки

уданому документі. Хоч Конституція і не була запроваджена

ужиття вона стала видатною пам’яткою української держав- но-політичної думки.

Адміністративно-територіальний устрій та регіональний поділ українських земель у складі Російської та Австрійської імперій в кін. ХVІІІ – поч. ХІХ ст.

Після трьох поділів Польщі українські землі опинилися у складі двох імперій: Російської (Правобережна Україна, Лівобережна та Південна) й Австрійської (Східна Галичина, Північна Буковина, Закарпаття).

Свою колонізаторську політику стосовно українського народу російська влада здійснювала адміністративними методами. У 1796 р. були ліквідовані намісництва і утворені губернії та генерал-губернаторства. Таким чином, було ліквідовано сліди давньої автономії України. В результаті адміністративнихреформ українські землі булиподілені на3 генерал-губер- наторства, кожне у складі трьох губерній: Київське (Право-

бережна Україна) – Київська, Подільська, Волинська губернії;

Малоросійське (Слобожанщина та Лівобережна Україна) –

Харківська, Чернігівська, Полтавська губернії; Новоросійське (Південь України) – Катеринославська, Миколаївська (потім Херсонська) і Таврійська губернії.

На відібраних у Війська Запорізького просторах Північного Причорномор’я і Приазов’я поселилися іноземці – серби, болгари, греки, вірмени, євреї, німці, їх приваблювали родючі землі, державна допомога.

177

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

Олександр І. Російський імператор

(1801-1825 рр.).

Портрет роботи Володимира Боровиковського, кінець XVIII ст.

178

ГАНЧЕВ О.І., СТОЯНОВ Ф.Ф., ШЕРЕМЕТА О.М.

Таким чином, весь цей адміністра- тивно-управлінський апарат покликаний був охороняти владу царизму на місцях. Щодо найбільшої маси населення – кріпосних селян, то вся судова і адміністративна влада над ними перебувала у руках поміщиків.

Не кращою була доля українців, які жили на землях, що входили до складу Австрійської імперії. Австрійські власті так само, як і російські, коли проводили адміністративно-територіальне розмежування, не звертали уваги на етнічний складнаселення. Внаслідокцьогоісхідногалицькі землі (де більшість були українці), і західногалицькі землі (де більшість становили поляки) потрапили в одну ад- міністративно-територіальну структуру, названу “коронним краєм” або “королівс-

твом Галіції і Лодомерії” (з центром у Львові). Влада тут належала польській шляхті, яка була основною силою як у органах місцевого самоуправління, так і в законодавчому органі краю

– сеймі. Умістахвладазосередиласьумагістратів, призначених урядом, а у селах – у землевласників або їхніх управителів.

“Коронний край” поділявся на 12 округів – дистриктів, окремим округом до 1861 р. до нього входила Буковина з центром у Чернівцях.

Закарпаття входило до складу Братиславського намісництва, Угорського королівства і поділялася на 4 жупи на чолі з жупанами. Австро-Угорська влада всілякими методами заохочувала переселення на українські землі німецьких, румунських, угорських колоністів. Політика імперії була спрямована на денаціоналізацію українців.

Вплив реформ адміністративно-політичного управління 60-70 рр. ХІХ ст. на соціально-економічний розвиток і політичне становище в Україні.

Нові умови соціально-економічного розвитку вимагали удосконалення системи управління. Після звільнення селян з кріпацтва (1861 р.) влада передавалась самоуправним сільським общинам на чолі зі старостами.

Вони вирішували всі основні питання внутрішнього життя та збору податків.

Дворові селяни звільнялись без землі, що змушувало їх переселятися у міста і ставати робітниками. Кошти, отримані поміщиками, та наявність вільної робочої сили, створювали передумови для розвитку промисловості. Скасування кріпосного права неминуче зумовлювало проведення ряду реформ для того, щоб пристосувати органи влади до нових умов.

У 1864 р. була проведена земська реформа, яка передбачала створення земських установ для управління місцевими справами, торгівлею, шкільною освітою, охороною здоров’я, утриманням шляхів і т.д. Земські зібрання відбувалися раз на рік. Делегати на них обиралися від трьох груп населення: великих землевласників, міського населення і селян. Для постійної роботи створювались земські управи, які діяли під наглядом представників від дворянства і губернаторів. У земських установах працювало багато демократично настроєних представників інтелігенції: лікарів, агрономів та ін. фахівців, частина з яких стала носіями українофільських ідей. Земства були запроваджені в усіх українських губерній, крім Правобережжя, де у зв’язку з повстанням польської шляхти їх ввели значно пізніше – у 1911 р.

На зразок земств у 1870 р. було перебудовано і міське самоврядування: створені міські думи.

Судова реформа 1864 р. проголошувала незалежність суду. Вонапередбачалапроведенняпопередньогослідстваслідчими, які не підлягали поліції. Суд ставав всестановий, тобто єдиний для всього населення, гласний. Вводився загальний процес за участю прокурора і адвоката (присяжного повіреного). Кримінальні справи розглядалися за участю присяжних. Були створені окружні суди (по одному на губернію), які були першою судовою інстанцією. Для розв’язання дрібних справ вводився Інститутмировихсуддів, якіобиралися натрирічнийтермінна земських зборах або призначалися урядом, їхні рішення могли переглядатися повітовими з’їздами мирових суддів. Мережа мирових судових дільниць була досить широкою.

Таким чином, проведення судової реформи забезпечувало перетворення феодально-станового права імперії в буржуазне, хоча при цьому у судочинстві самодержавної Росії залишалися значні пережитки кріпосництва: станове представництво у судовій палаті, окремі суди для духовенства і для військових, збереження станового волосного суду для селян, не пов’язаного із загальною судовою системою, якому надавалося право засуджувати селян до принизливого покарання різками.

179

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ