1.5. Політичні міфи і чутки

Виборча боротьба неможлива без широкого використання особливих способів і прийомів впливу, до яких належать дезінформація (обман), методів, поширення чуток і міфів.

Дезінформація (обман). Дезінформація - це спосіб психологічного впливу, який полягає в навмисному наданні суперникам або електорату такої інформації, що вводить їх в оману щодо дійсного стану справ. Дезінформація містить у собі використання свідомо помилкових даних і повідомлень. У цьому випадку вони стають обманом. Межу між дезінформуванням і обманом важко помітити.

Дезінформація (обман) у передвиборній боротьбі повинна характеризуватися відсутністю шаблону у формах і змісті. Заходи щодо дезінформування повинні здійснюватися за єдиним задумом, планом. Вони повинні ретельно поєднувати пропорції правди і неправди (за максимального використання правдоподібної інформації) з обов'язковим приховуванням реальних намірів, цілей і завдань. Дезінформація широко застосовується у всіх видах психологічних операцій.

У стратегічних операціях основними напрямами дезінформування, як правило, є:

введення в оману майбутніх суперників щодо реальної участі чи неучасті у виборах, своїх стратегічних планів, ідей, задумів, матеріальних ресурсів, союзників тощо;

створення ілюзії бездіяльності й байдужості до результатів виборів.

«витік» свідомо викривленої інформації про суперників, їхні ідеї, плани, матеріальне забезпечення та ін.;

Чутки. Чутки - це недостовірні чи частково достовірні нічим іншим не підтверджені повідомлення про які-небудь події, що виходять від однієї особи чи групи осіб і усно передаються від однієї особи до іншої.

Модель психологічного впливу чуток становить систему, в якій суб'єкт психологічного впливу (СПВ) і об'єкт психологічного впливу (ОПВ) є підсистемними.

Психологічний вплив чуток містить у собі три взаємозалежні етапи чи моменти: операційний, тобто вплив суб'єкта; процесуальний, тобто прийняття (неприйняття) впливу об'єктом психологічного впливу; результат, тобто відповідні реакції - наслідки перебудови психіки ОПВ, реакції - наслідки перебудови ОПВ, що виконують функції зворотного впливу ОПВ на СПВ. Найчастіше чутки викликають підвищену напруженість, стрес, астенічні психічні стани тощо. За основу психології чуток звичайно беруть дві характеристики: інформаційну та експресивну. Перша характеристика становить об'єктивний ступінь вірогідності повідомлення, а друга визначає тип емоційної реакції, на яку розраховані ці чутки при їх сприйнятті.

Відповідно до інформаційної характеристики чутки умовно розподіляються на чотири типи: 1) абсолютно недостовірні чутки; 2) недостовірні чутки з елементами правдоподібності; 3) правдоподібні чутки; 4) достовірні чутки з елементами неправдоподібності.

З урахуванням експресивної характеристики і типів бажаної емоційної реакції чутки в ході виборчої кампанії можна розподілити на такі: 1) чутка-бажання; 2) чутка-опудало; 3) агресивна чутка; 4) чутка-прикриття.

За походженням чутки бувають стихійними чи навмисне сфабрикованими. Іноді чутка зароджується стихійно, але, потрапивши на певний ґрунт, знаходить зацікавлених розповсюджувачів, готових прикрасити інформацію відповідно до своїх інтересів. Це потрібно використати під час виборчої кампанії. За силою впливу чутки розподіляються на такі, що збуджують групову думку; спонукають до поодинокої і групової антигромадської поведінки; руйнівні (що руйнують зв'язки між окремими особами й групами, сіють недовіру тощо).

Варто мати на увазі дві вирішальні умови, сукупність яких і є основною причиною виникнення і поширення чуток, виразність яких визначає в основному інтенсивність циркуляції.

Першою з таких умов є інтерес аудиторії до деякої теми. Найбезглуздіше повідомлення має шанс бути переданим далі, якщо воно викликає інтерес. Однак інтерес сам по собі недостатній для виникнення чутки - для цього, як відзначалося, потрібний інтерес незадоволений. За наявності вичерпної і безперечної інформації ймовірність виникнення чуток щодо певної теми падає до нуля. Звідси друга умова - дефіцит надійної інформації. Підкреслимо, що тут йдеться не про об'єктивну вірогідність наявних повідомлень, а про суб'єктивну оцінку ступеня власної поінформованості. Так, найточніші відомості, отримані з джерела, що не заслуговує в аудиторії на довіру, зберігають інформаційний дефіцит, тоді як неправдиві відомості з престижного для цієї аудиторії джерела ліквідують дефіцит і блокують поширення чуток. Тому якщо йдеться про досить масштабні аудиторії і про політично значущі події, проблеми (велику частину повідомлень стосовно яких люди зазвичай одержують не емпірично, а через різні канали масової публічної і міжособистісної комунікації), то дефіцит надійної інформації визначається співвідношенням двох змінних: кількості офіційних повідомлень з цього предмета на даний момент часу і ступеня довіри до джерела офіційних повідомлень. Інтенсивність циркулювання чуток прямо пропорційна інтересу аудиторії до теми і зворотно пропорційна кількості офіційних повідомлень на даний момент і ступеня довіри до джерела повідомлення. Однак необхідно підкреслити, що наведена модель охоплює тільки змістовні умови виникнення і поширення чуток і не стосується власне функціональних мотивів, що також необхідно мати на увазі. Так, циркулювання чуток полегшує міжособистісні контакти, ніби надає їм додаткового імпульсу, і тому непрямою умовою виникнення чуток стає депривація функціональної потреби в спілкуванні. Усна передача «неофіційних повідомлень» підкреслює часом соціально-психологічний статус того, хто передає, престижну близькість до джерела, тому поширенню чуток сприяє незадоволена потреба індивідів у соціально-психологічному самоствердженні. Циркулювання чуток, у тому числі навіть «чуток-залякувань», як виявилося, здатне в деяких випадках знижувати емоційне напруження у великій групі (через ідентифікацію за аналогією – «усім погано»), а виходить, емоційна напруга сама по собі служить додатковим фактором виникнення чуток. Водночас нестерпною для людей може стати емоційна збідненість, тривале позбавлення значущих емоційних навантажень, за якої потреба у враженнях реалізується за рахунок циркулювання чуток. Використовується технологія впливу, побудованого на поширенні єдиного за своєю спрямованістю блоку чуток. До нього входить як інформація, яка явно ганьбить об'єкт дискредитації, так і та, що нібито «прославляє», «захищає» і «співчуває». Також стрімко поширюється в житі нашої країни такий феномени як політичні міфи. Політика завжди прагнула знайти своє обґрунтування у філософії або релігії та своє виправдання у моралі, бажання замахнутися на щось «високе» було смішною і марною справою. Історія політики довела, що моральною політика бути не може. «Моральна політика» – це перший найтриваліший політичний міф, якщо ви бачили хоча б одного «морального» політика, з початку Незалежності України,зявилась би надія, що не все ще втрачено і країну ще можливо витягнути з вічного кризису . Термін моральна політика «Філософічною» (ідеологічною) вона реалізується лише на теоретичному рівні політичної свідомості не висловлюючи інтересів усіх верств суспільства. Міф — розповідь, як символічне відображення деяких подій, що існували в окремих на­родів у певний час, на початку їх історії.

На відміну від стереотипу, в якому у спрощеній формі відзеркалюється певний доволі складний елемент дійсності, міф набагато складніше явище психічного життя. На думку видатного російського філософа М. Мамардашвілі, міф – це машина культури, що перекидає місток від природного стану людини до цивілізації, конструює саму людину.

Міф управляє людиною, створює для неї особливу — міфологічну реальність. Безкінечний потік інформації, навала символів, образів, «картин» сприяє міфологізації свідомості людини, оскільки міф постає стійкою структурою й дозволяє запровадити певну впорядкованість до хаотичної «картини світу». Міф виявляється тією самою «реальністю», в яку людина відверто хоче вірити.

В умовах жорсткої інформаційної та психологічної боротьби за виборця, переможе той, хто зможе нав’язати свою «картину світу», свою оригінальну концепцію міфологізованої реальності цільовій аудиторії. Політичний міф у такій спосіб покликаний впорядкувати політичну реальність й постає як засіб інтерпретації дійсності. Він може використовуватися для реалізації конкретних політичних завдань: боротьби за владу, легітимізації влади, здійснення політичного панування або панування політичної ідеології.На думку українського політолога Г. Почепцова, політичний міф – це універсальна конструкція, яку завжди можна наповнити конкретним політичним змістом.Російський учений А. Цуладзе виокремив два види політичного міфу. Технологічні міфи. Вони створюються для реалізації конкретних політичних завдань. Це «міфи на один день» або псевдо міфи, оскільки не мають укорінення в архетипах. Натомість «вічні» або архетипні міфи глибоко укорінені в ментальності народу – архетипах, які виступають енергетичним зарядом міфу. Як влучно зауважила російська дослідниця О. Г. Рюмкова, політичний міф – це архетипічна конструкція, яка визначає існування певної політичної системи та претензії на особливу роль у цій системі особистості або групи. За умови кризових ситуацій суспільство може через міф відновлювати картини світу, що були зруйновані та опановувати їх знову. Головна роль політичного міфу – це відновлення зруйнованого соціального світу та подолання світоглядної кризи.Отже, якщо при конструюванні політичні міфи не спиратимуться на архетипи й не відображатимуть компонентів міфу традиційного, то міфічні конструкції (міфологеми) що виникатимуть не будуть сприйнятті масовою свідомістю.Важливою функцією політичного міфу є легітимізація владних інститутів. Міф є основою легітимної влади та її стрижнем водночас. Тому зазіхання на головні політичні міфи держави є зазіханням на основи легітимності цієї держави. Стосовно національної свідомості, то вона також просякнута міфами. За суттю історія нації – це міф, що створений нею про саму себе, виходячи з ідейно-політичних міркувань про власне місце у швидкоплинному світі, адже політичний міф виступає своєрідним гарантом національної самоідентифікації в історичному минулому.Архетипи зашифровані також і в політичній мові і можуть активізуватися за допомогою слів, фраз, образів. Звернення до архетипів дозволяє вирішити проблему різного сприйняття слів різними соціальними верствами. Наприклад, Гітлер казав: «Я розумію народ і не спілкуюсь з ним, доки він не перетвориться в масу».Вправно нагнітаючи емоції юрби, він дійсно «змішував» робітників, селян, бюрократів, військових, домогосподарок у єдину сіру масу. Не випадково нацисти перетворювали свої збори на феєричні шоу. Коли юрба впадала в екстаз, Гітлер починав говорити те, що хотів донести до людей. Він спілкувався із натовпом мовою образів, звертався до найпримітивніших структур свідомості людей, до тих міфологічних пластів, які швейцарський психоаналітик К. Юнг називав архетипами. За К.  Юнгом, на цьому рівні зникає індивідуальність, а є лише колективне несвідоме[22,34].

Висновок

З першого розділу можна зробити висновок що, в політичній діяльності без маніпуляції ніяк не обійтись, існують різні технології маніпуляцій, самі розповсюджені, це засіб массової інформації, підкуп виборців, «паблік рілейшнз» . У першому розділі розкривається вплив маніпулятивних технологій на політичні цінності безпосередньо визначення терміну маніпуляції . Визначаються необхідні умови для застосування у виборчому процесі „прозорих”, „чистих” виборчих технологій, особливо на місцевому рівні. Розглядається роль виборчих технологій у житті суспільства. Роль і значення політичних технологій, політичного маніпулювання, впливу політичної реклами на свідомість людини за для витіснення одних понять і нав’язування своїх «правильних» понять.

Розділ II. Захист від політичних маніпуляцій, сугестія,гіпноз