Тема 2. Феноменологія клінічних проявів

(4 год.)

Питання, що винесені на самостійне опрацювання:

1. Проблема норми та патології у клінічній психології.

2. Критерії оцінки варіантів норми.

3. Аутизм та інтраверсія.

4. Патологічна нерішучість та амбівалентність.

5. Резонерство та демагогія.

6. Дисоціація психічних процесів.

7. Аморфність мислення.

8. Демонстративність, манірність та гебоідофренічна поведінка.

Методичні вказівки::

1. Проаналізуйте причини діагностичних помилок при оцінці ознаки, що клінічно спостерігається.

2. Визначте, які з патопсихологічних симптомів не можуть усвідомлюватися хворим?

3. Випишіть специфіку найбільш складних у діагностичному плані психологічних феноменів та психопатологічних симптомів: причепливі думки, побоювання та рухи – нав’язливість; аутизм – інтраверсія; патологічна нерішучість - амбівалентність; резонерство – демагогія.

4. Складіть словник термінів до теми, який має включати визначення: аутизму, інтроверсії, патологічної нерішучості, амбівалентності, резонерства, демагогії, дисоціації психічних процесів, аморфності мислення, демонстративності, манірності, гебоідофренічної поведінки.

Література:

1. Менделевич В.Д. Клиническая и медицинская психология. – М.: МЕДпресс-информ, 2002. – С. 92 – 107.

2. Справочник по психологи и психиатрии детского и подросткового возраста / Под общей ред. С.Ю.Циркина. – СПб.: Питер, 2001. – С.13-14, 147.

Запитання для самоконтролю:

1. Прояв у хворого такої особливості поведінки, як придуркуватість (“нелепость”), безглуздість, імпульсивність у сполученні з нецілеспрямованою поведінкою має назву: а) істерія, б) гебефренія, в) іпохондрія; г) демонстративність, е) кататонія.

2. Безплідне, безцільне, що ґрунтується на порушенні мислення, мудрування має назву: а) демагогія, б) амбівалентність, в) аутичне мислення, г) резонерство.

3. На відміну від аутизму при інтраверсії спостерігається: а) критичність до власної замкненості, б) менш виражена замкненість, в) відсутність галюцинацій, г) відсутність маячіння, д) некритичність до власної замкненості.

4. У чому, на думку Л.Л.Рохліна, складність проблеми норми та патології в клінічній психології?

Короткий конспект лекції “Феноменологія клінічних проявів”

Основою диференціації психологічних проявів індивідуальних особливостей психічної діяльності від психопатологічних симптомів є вірна та точна феноменологічна оцінка ознаки, що клінічно спостерігається (феномену у вузькому розумінні).

Посилення ризику діагностичних помилок за рахунок психіатричної обізнаності людини, неправильної оцінки стану самим хворим, неможливості спостерігати за хворим, відсутність критики у хворого, аналізування проявів хвороби самим хворим.

Об’єктивно неусвідомлені симптоми (маячні ідеї та надцінні ідеї) можуть існувати з умовно неусвідомленими або усвідомленими не в повній мірі та не в будь-який час (галюцинації, нав’язливі ритуали).

Не можуть бути повністю усвідомлені пацієнтом аутизм, апатія, амбівалентність, абулія, манія, розірваність, резонерство, деякі якісні порушення мислення.

Не можна вважати головними у розпізнанні хвороби симптоми, що декларуються хворим за допомогою відомих йому медичних (психіатричних) термінів. Побудова діагностики на основі визначення свого стану самою людиною часто призводить клінічного психолога до діагностичних помилок.

Проблема норми та патології у клінічній психології найбільш складна. Постають два питання: чи можливе виникнення психопатологічних феноменів у здорової людини? Чи в період їх появи людину не можна вважати повністю здоровою та треба визнати “умовно душевнохворою” (маючи на увазі під душевною хворобою не тільки психози, але й невротичні розлади)?

Найбільш складними для діагностики в діагностичному плані є такі психологічні феномени та патопсихологічні симптоми: нав’язливі думки, спогади, побоювання, рухи; аутизм та інтроверсія; патологічна нерішучість та амбівалентність; резонерство та демагогія; дисоціація психічних процесів та аморфність мислення; симптом “вже баченого” та маячіння; іпохондричний синдром та маячні, надцінні та причепливі ідеї; сенестопатії та парестезії; демонстративність та манірність.

При оцінці нав’язливих думок можливі три варіанти станів, два з яких мають чітко психіатричне визначення: нав’язливі та насильницькі (імпульсивні) стани. При порівнянні цих хворобливих симптомів з проявами здорової психіки звертає на себе увагу ступінь чужості симптомів для самої особистості: хворий докладає багато зусиль, створює незвичайні ритуальні дії для того, щоб позбавитися на деякий час важкого переживання. Насильницькі думки, рухи частіше за все відбуваються без критичного ставлення, виникають мимовільно, автоматично. Вони не обтяжують хворого, і він не звертається до лікаря чи психолога. Важливим критерієм оцінки варіантів норми є їх відносно доцільний характер та відсутність надзвичайно тривалої фіксації.

Аутизм – стан хворого, що супроводжується зануренням у світ власних переживань, замкненістю, відгородженістю від зовнішнього світу, обмеженням контактів з оточуючими людьми (В.С.Гуськов), зменшенням потреби у спілкуванні. відсутність реального пристосування до дійсності (за Е.Блейлером). Слід пам’ятати, що аутизм - досить стійке захворювання, без значних коливань, воно розглядається в межах “дефіцитарних” симптомів.

Принципово відмінні механізми інтроверсії, яка є варіативною нормою людини, залежить від індивідуальної біологічної обумовленості рівня здоров’я та особливостей виховання, формування акцентуацій характеру. Вона не виникає раптово і здатна до компенсації під впливом зовнішніх мікросоціальних факторів. При діагностиці аутизму як патології та інтроверсії як норми часто відбуваються помилки.

Складними для психопатологічної оцінки є патологічна нерішучість та амбівалентність. Нерішучість може бути варіантом норми (особливість характеру) та відхиленням (невротики, психопати), амбівалентність – суттєва ознака шизофренії. Прояв амбівалентності може виникати у трьох сферах (Е.Блейлер): афективній, вольовій, інтелектуальній. Відміна амбівалентності від нерішучості – критичність.

Резонерство (“безплідне мудрування”) та демагогія (судження, що базуютьсяна однобічному осмисленні, розумінні чогось) теж є складнимив діагностичному плані. У період найбільш активного розвитку логічного мислення (14-20 років) у нормі можна спостерігати стани, подібні резонерству. Демагогія характеризується спеціальним наміром, свідомою метою обманути співрозмовника, резонерство – безцільне, проявляється у будь-якій ситуації та з будь-якого приводу, причому хворий сам шукає такі приводи.

Дисоціація психічних процесів полягає у “сполученні несполучних” сторін психіки, аморфність мислення та її початкові етапи (“зісковзування” та “різноплановість”) є ознаками шизофренії.

Для розрізнення симптому “вже баченого” та маячіння „інсценування з елементами помилкового впізнавання” акцент робиться на короткочасність стану “вже баченого” та повній критичності при ньому, до маячіння хворий ставиться некритично.

Процес діагностування при іпохондричному синдромі пов’язаний з методиками підтвердження чи спростування наявності соматичних, неврологічних та інших непсихічних захворювань. Ігнорування маячного характеру іпохондричних ідей може привести до несвоєчасної госпіталізації у психіатричний стаціонар.

Сенестопатії диференціюються як неприємні, аморфні відчуття в тілі хворого, що носять мігруючий характер та супроводжуються труднощами їх опису і визначенням джерела неприємних відчуттів хворим. Парестезії розглядаються не тільки як розлад відчуттів, але й як розлади мислення, що виникають при органічних ураженнях мозку. Галюцинаторні образи завжди предметні, хворий легко їх описує.

Демонстративність не свідчить про психічний розлад, але манірність поведінки (неприродність, штучність, відсутність простоти) характерні для неврозу, шизофренії, психопатії, істерії.