Короткий конспект лекції “Особистість та її клінічні прояви”

У структурі індивідуальності особистість посідає вище ієрархічне місце. На відміну від типів темпераменту та рис характеру, які є сталими та практично не змінними параметрами психічної індивідуальності, якості особистості можуть змінюватися протягом життя, мають тенденцію до розвитку в залежності від зовнішніх та внутрішніх прагнень.

Особистість – це відносно стійка система соціально значущих рис, яка характеризує індивіда як члена суспільства. Для прояву цих рис важливе значення має соціум. Властивості темпераменту та риси характеру можуть виявлятися незалежно від соціального оточення, прояв особистісних якостей неможливий поза спілкуванням.

Основними відмінностями особистісних якостей від характерологічних рис є ступінь вольової регуляції поведінки, використання моральних основ, світоглядних настанов, схильностей та соціальних інтересів для вибору системи вчинків.

Ю.М.Орлов виділяє дві категорії людей: “люди звички” та “люди волі”.

Одна з важливих характеристик – ціннісна орієнтація або особистісні цінності.

Рівнева характеристика смислових сфер за Б.С.Братусем: нульовий, прагматичний, егоцентричний, групоцентричний, просоціальний.

Індивідуалістична та колективістська орієнтація цілей та потреб індивіда.

Диференціально-аналітична концепція Н.Пезешкіана – схема пріоритетів: тіло/відчуття, фантазії/майбутнє, діяльність/робота, контакти. Західна та східна модель пріоритетів.

Психоаналітична теорія З.Фрейда. Структура особистості - Ід, Его, Суперего. Становлення особистості на основі принципів задоволення, реальності та постійності.

Теорія аналітичної психології К.Юнга. Архетипи – самість, аніма, анімус, тінь, его, персона. Поняття “колективного безсвідомого”.

Індивідуальна психологія А.Адлера – формування особистості під впливом прагнення до досконалості та переваги. Поняття “гіперкомпенсації дефекту”, “комплекс неповноцінності”.

Гештальтпсихологія – здатність перейти від опори на середовище та регуляції середовищем до опори на себе та на саморегуляцію. Організм як ціле, принципи “тут і тепер”, “як і чому” (за Ф.Перлсом).

Біхевіоризм – особистість як сума патернів поведінки генетичної природи. Вчинок – це вироблена звичка, сформована за механізмом рефлексів (за Б.Скіннер). Поняття обмовлення та підкріплення.

Гуманістична психологія – параметри “обладания” та “буття”, ставлення до життя та смерті, релігійні потреби (за Е.Фроммом). Психологія самоактуалізації А.Маслоу та шляхи гармонійного особистісного зростання (більш повне переживання того, що відбувається всередині та навколо людини; життя є постійним вибором, тому вибір завжди повинен відбуватися на користь особистісного росту; пристосування до своєї внутрішньої природи, актуальність, реальність; чесність та прийняття на себе відповідальності за свої дії та вчинки; віра у свої судження та відповідна поведінка; максимальне використання своїх здібностей та розуму; інтеграція у світ; знаходження своїх психологічних захистів та відмова від них).

Найбільш значущими для вітчизняної клінічної психології є напрямки радянської психології: теорія відношень особистості В.Н.Мясіщева, діяльнісна теорія О.Н.Леонтьєва, теорія установки Д.Н.Узнадзе, структура особистості за К.К.Платоновим.