Короткий конспект лекції “Тип конституції, темперамент та характер у клінічній психології”

Існуючі класифікації рівнів індивідуальності базуються на чотирьох принципових блоках специфічних якостей та властивостей: індивідуальні якості організму; індивідуальні психічні якості (особливості протікання пізнавальних процесів); індивідуальні психофізіологічні особливості (якості темпераменту); індивідуальні соціально-психологічні якості (риси характеру та особистісні особливості).

Психічна індивідуальність – переплетіння різних психофізіологічних, психологічних та соціально-психологічних властивостей: темпераменту, характеру, якостей особистості. Ядро психічної індивідуальності – темперамент (біологічна складова психічної індивідуальності), властивості його належать до конституційних та функціонують за біологічними законами. На основі темпераменту формується характер – психологічна складова індивідуальності, а потім відбувається становлення особистості (соціальна складова психічної індивідуальності).

Клінічна різниця на першому рівні виявляється в соматичній конституції, або морфофенотипі, який є макроморфологічною підсистемою загальної конституції та в цілому відбиває основні особливості динаміки онтогенезу, метаболізму, загальної реактивності організму та біотипологію особистості (енерго-динамічні властивості).

Типи соматичної конституції людини: астенічний, нормостенічний, пікнічний.

Проблема реагування, мотивації поведінки, вироблення системи вчинків людини, що знаходиться в умовах соматичної чи психічної хвороби, стресу, фрустрації, психічної травматизації. “Реагування темпераментом, характером, особистістю”.

Темперамент – характеристики індивіда з боку динамічних особливостей його психічної діяльності, тобто темпу, ритму, інтенсивності окремих психічних процесів та станів. У клінічній психології – сукупність динамічних особливостей психічної діяльності. Соматотипи за Шелдоном: ендоморф-вісцеротонік, мезоморф-соматотонік, екоморф-церебротонік. Критика концепції. Темперамент та тип вищої нервової діяльності (за І.П.Павловим).

Параметри діагностики темпераменту: емоційність, швидкість мислення, швидкість рухових актів, спілкування; вразливість та імпульсивність.

Класифікація параметрів темпераменту за А.Томасом та С.Чессом: рівень активності; ритмічність, регулярність; наближення та віддалення; адаптивність; інтенсивність; поріг реактивності; настрій; відволікання; тривалість уваги та наполегливість.

Характер – сукупність індивідуальних, сталих стереотипів поведінки, штампів емоційних реакцій, що склалися у процесі соціалізації, стилю мислення, зафіксована у звичках і манерах система взаємин з оточуючими, психологічна складова індивідуальності. У рисах характеру відбиваються притаманні індивіду поведінкові шаблони, які носять спочатку усвідомлений характер (виховуються, прищеплюються), а потім автоматизуються. Характер є сталою структурою, що суттєво не змінюється протягом життя. Його девіації можливі у випадку тяжкої та тривалої психічної або соматичної хвороби. Основну роль у формуванні характеру відіграють форми та методи виховання.

Для клінічної психології значущим є аналіз параметрів адекватних та неадекватних форм поведінки; ознак поведінки, що відхиляється; психопатологічного стилю поведінки. Головне питання – про кардинальні ознаки гармонійних рис характеру.

Гармонійні риси характеру – сукупність індивідуально-психологічних стереотипів поведінки, що сприяють гармонізації міжособистісних взаємин та запобіганню міжособистісних та внутрішньоособистісних конфліктів. Параметрами гармонійного характеру є адаптивність та саморегуляція. Адаптивність - успішність пристосування людини до ситуацій. Адаптивність включає такі властивості: реалізм у сприйнятті оточуючого (перцептивна складова); бажання людини адаптуватися до оточуючих обставин (мотиваційна складова); здатність приймати оточуючих такими, якими вони є (регулятивна складова).

Феномен “здорового сенсу” – пізнавальний процес, в основі якого лежить адекватне сприймання та розуміння вчинків оточуючих. Феномен каузальної атрибуції – упереджене та невідповідне реальності розуміння і пояснення мотивів вчинків оточуючих.

До гармонійних рис характеру належать також адекватна самооцінка, самоповага, реальність та гнучкість рівня домагань; спонтанність, простота, автономність та проблемна центрація (за А.Маслоу), зрілість (за Б.В.Зейгарнік). Дисгармонійні риси характеру.

Клінічні прояви рис характеру: базисні (термінальні) – задоволення найважливіших потреб самої людини, що створюють внутрішню гармонію, та інструментальні – задовольняють запроси суспільства, створюють зовнішню гармонійність (актуальні первинні та вторинні здібності за Н.Пезешкіаном).

Типи характерів у клінічній психології. Істеричний тип характеру - підвищена емоційність та вразливість; егоцентричні мотиви; “жадоба визнання”; ексцентричність зовнішності, поведінки та висловлювань; брутальність афекту; афективно-мотиваційна лабільність; демонстративна, неприродна, штучна поведінка; надмірна стурбованість зовнішньою привабливістю; підвищена навіюваність; “нарцисичний” тип характеру. Шизоїдний тип характеру - замкненість, нелюдимість, відгородженість від оточуючого світу, зануреність у світ власних фантазій; нездатність переживати яскраві емоції; зниження рівня звичайного емоційного реагування та ангедонія; емоційна холодність; принципово відмінна від істеричності ексцентричність зовнішності, поведінки, висловлювань; прямота висловлювань та безкомпромісність; ригідність; схильність до поведінкових стереотипів. Епілептоїдний тип характеру – інертність психічних процесів; емоційна ригідність, схильність до тривалого застрягання на певних емоціях; уповільненість, малорухливість мислення; педантичність, підвищена акуратність, організованість, схильність до виконання норм, орієнтування на чіткі правила; схильність до дисфорій. Психастенічний тип характеру (ананкастний, обсесивно-компульсивний) – сором’язливість, збентеженість, боязкість, нерішучість; підвищена рефлексія та занижена самооцінка; обережність, недовірливість; іпохондричність; нав’язливі думки; педантичність; перфекціонізм (прагнення до досконалості в будь-якій справі); підвищена добросовісність. Астенічний тип (залежний) - запобігання будь-якої відповідальності, підкорення власних потреб потребам інших, підвищена емотивність. Паранйояльний тип характеру – надмірна чутливість до невдач та відмов оточуючих; подозрілість, пошук таємного, загрожуючого смислу вчинків оточуючих; ідеї фікс.

Акцентуації характеру - загострення рис характеру, що не доходять до патологічного ступеню, межа між нормою та патологією. Відміність акцентуацій від клінічної патології (за А.Е.Лічко): прояв не завжди і не всюди, а лише тоді, коли ситуація пред’являє підвищені вимоги до “місця найменшого опору” в характері даного індивіда; не сприяють задовільній соціальній адаптації особистості чи порушення адаптації носять тимчасовий характер; в певних життєвих ситуаціях можуть навіть сприяти соціальній адаптації.