5. Лікарські засоби які діють переважно на центральну нервову систему (цнс)

Для функціонування складного багатоклітинного організму необхідна узгоджена діяльність його частин. В організмі функції, що контролюють активність окремих його частин (клітин, тканин чи органів), регулюють передачу інформації від одних частин до інших, виконують дві тісно пов’язаних між собою системи – ендокринна та нервова. Однак є принципова різниця між роботою цих систем. Ендокринна система контролює процеси, що відбуваються порівняно повільно, а нервова система керує швидкими реакціями, тривалість яких вимірюється долями секунди.

Нервова система організму чутливо реагує на зміни, що відбуваються як у зовнішньому середовищі, так і в усіх органах. Тому вона безпосередньо приймає участь в усіх процесах, пов’язаних з виникненням та розвитком захворювань організму.

Центральна нервова система (ЦНС) – основна частина нервової системи тварин та людей. Вона складається з нейронів і їх відростків (аксонів). У безхребетних ЦНС представлена системою тісно зв'язаних між собою нервових вузлів (гангліїв), у хребетних – тварин (включаючи людей) – спинним і головним мозком.

Головна і специфічна функція ЦНС – здійснення простих і складних високодиференційованих відповідних реакцій, що отримали назву рефлексів. Центральну нервову систему з органами і кінцівками з'єднує периферична нервова система.

До лікарських засобів, які діють переважно на ЦНС відносяться речовини, які змінюють її функції, безпосередньо впливаючи на різні відділи мозку. Передача нервових імпульсів в синапсах ЦНС, як і в синапсах периферичної нервової системи, здійснюється за допомогою медіаторів. Роль медіаторів в синапсах ЦНС виконують ацетилхолін, норадреналін, дофамін, серотонін, γ-аміномасляна кислота (ГАМК), деякі інші амінокислоти (глутамінова, аспарагінова кислота).

Лікарські речовини, що впливають на ЦНС, стимулюють або пригнічують передачу нервових імпульсів в синапсах. Механізми дії речовин на синапси ЦНС різні. Речовини можуть впливати на синтез, виділення медіаторів або їх інактивацію, порушувати чи блокувати рецептори, на які діють медіатори.

Лікарські речовини, що діють на ЦНС, представлені наступними групами: засоби для наркозу, снодійні, протиепілептичні, протипаркінсонічні засоби, анальгетики, аналептики, психотропні засоби.

5.1. Засоби для наркозу

Засоби для наркозу в терапевтичних дозах викликають зворотне пригнічення спинномозкових рефлексів, втрату свідомості, всіх видів чутливості, зниження тонусу скелетної мускулатури із збереженням діяльності дихального та судинного центрів. Основа дії наркотичних засобів – процеси, що призводять до порушення міжнейронної синаптичної передачі. В залежності від глибини розрізняють чотири рівні хірургічного наркозу. В залежності від фізико-хімічних властивостей наркотичних засобів та методів їх застосування, засоби для наркозу ділять на інгаляційні та неінгаляційні

5.1.1. Засоби для інгаляційного наркозу

Для загального знеболення (наркозу або загальної анестезії) анестезіологи використовують різні лікарські засоби. До засобів для інгаляційного наркозу відносять ряд рідин, які легко випаровуються: фторотан, метоксифлуран, діетиловий етер та деякі інші газоподібні речовини (наприклад, закис азоту). Препарати цієї групи вводять в організм шляхом інгаляції. Інгаляційні наркотичні засоби швидко всмоктуються і також швидко виводяться з організму через дихальні шляхи. Діетиловий етер, хлористий етил та хлороформ широко застосовувались для анестезії з перших років її виникнення. Довгий час ці сполуки були домінуючими інгаляційними анестетиками, проте, в наш час вони витіснені менш токсичними сполуками: фторотаном (галатаном), тефлураном та іншими галогенвмісними сполуками.

Однією з важливих властивостей засобів для інгаляційного наркозу є їх ліпофільність. Ліпофільність речовини визначається як відношення концентрації цієї речовини в жировій тканині до концентрації її в водній фазі (при розподілі речовини між фазами). Механізм дії наркотичних речовин (загальних анестетиків) досі не з'ясований, але можна сказати, що існує залежність між мінімальною концентрацією, яка викликає анестезію та ліпофільністю загальних анестетиків.

Одним з найкращих засобом для інгаляційного наркозу є фторотан:

Фторотан

Ця сполука має сильну наркотичну дію, швидко (через 1 – 2 хвилини) викликає наркоз, діє ще 3–5 хвилин після припинення введення.

Для посилення релаксації м’язів використовують сумісне введення міорелаксантів, наприклад, дитиліну та флуорвмісних анестетиків. Також для інгаляційного наркозу застосовують галогенвмісні етери – метоксифлуран, енфлуран, ізофлуран:

Метоксифлуран Енфлуран Ізофлуран