7. Препарати, що діють на серцево-судинну систему

Серцево-судинні захворювання посідають перше місце в структурі захворюваності та смертності всього населення земної кулі. Під впливом різних факторів, у тому числі спадкових, погіршується кровопостачання серця й виникає ішемічна хвороба у вигляді стенокардії, інфаркту міокарда або кардіосклерозу. «Вбивця номер один» – так називають лікарі одну з найпоширеніших у світі хвороб. Ускладненням її є серцева недостатність, що зводить до мінімуму фізичну активність людини. Ще одним поширеним захворюванням серцево-судинної системи є артеріальна гіпертензія, що характеризується стабільно високим артеріальним тиском. Збої в ритмі серця викликають брадикардію (уповільнення скорочення серця), тахікардію (часті скорочення) або аритмію (неритмічні скорочення). Утворення відкладень на внутрішніх стінках артерій призводить до їх ущільнення та звуження отвору, що ускладнює кровообіг. Артерії перестають адекватно реагувати на збільшення потреби органів у кровопостачанні. Таке захворювання називають атеросклерозом. Причиною його виникнення є порушення обміну холестерину та інших ліпідів або їх надмірне вживання з їжею. Наслідки атеросклерозу стають причиною приблизно половини смертельних випадків в більшості розвинених країн світу.

Звичайно, неможливо розповісти про всі існуючі ліки, що впливають на діяльність серцево-судинної системи, тому зупинимося лише на найважливіших групах, призначених для профілактики та лікування найбільш поширених захворювань, приділивши основну увагу їх впливу на процеси, що відбуваються в організмі людини.

Всі існуючі препарати для лікування серцево-судинних захворювань можна об'єднати за фармакологічними властивостями в такі основні групи:

1) кардіотонічні засоби;

2) антиаритмічні препарати;

3) засоби, що поліпшують кровопостачання органів і тканин, мозковий кровообіг;

4) гіпотензивні та гіпертензивні засоби;

5) ангіопротектори та гіполіподемічні засоби;

6) засоби, що інгібують або стимулють згортання крові.

Загалом, для лікування різних захворювань серця використовується велика кількість препаратів.

7.1. Кардіотонічні препарати

7.1.1. Серцеві глікозиди

Кардіотонічні засоби широко використовуються для лікування серцевої недостатності. Одними з перших препаратів в цьому ряду були серцеві глікозиди – складні сполуки рослинного походження з кардіотонічною активністю. Їх часто називають дигіталісом, оскільки типові представники цього класу препаратів представляють собою екстракти наперстянки Digitalis purpurеа. Вперше індивідуальний глікозид дігітоксин був виділений у 1875 р. з листя наперстянки. Надалі він отримав широке застосування як лікарський засіб. Згодом були виділені й інші серцеві глікозиди. До рослин, що містять серцеві глікозиди, відносять різні види наперстянки (Digitalis purpurea L., Digitalis lanata Ehrh. та ін.), горицвіту (Adonis vernalis L. і ін.), конвалії (Convallaria majalis L.), обвойнику (Periploca graeca L.), різні види жовтушника (Erysimum canescens Roth., Erysimum cheiranthoides L. та ін.), строфанту (Stro-phanthus gratus, Strophanthus Kombe), олеандру (Nerium oleander L.), морознику (Helleborus purpurascens W. et K.), деяких інших рослин. Глікозиди й тепер залишаються важливою групою лікарських препаратів для лікування гострої та хронічної серцевої недостатності, яка викликана послабленням функції міокарду та, відповідно, декомпенсацією діяльності серця. Якщо для виконання звичайної роботи серце витрачає занадто багато енергії та кисню, порушується білковий і ліпідний обміни, обмін крові, підвищується венозний тиск, зростає венозний застій (гіпоксія), виникає тахікардія (збільшення частоти серцевих скорочень), сповільнюється коронарний тік крові, з'являються набряки, зменшується діурез. Для нормалізації діяльності міокарду застосовують серцеві глікозиди, які взаємодіють з Na/К АТФазою м'язових клітин серця, зменшують активність ферменту, змінюють іонний баланс в міокарді, що в результаті призводить до підвищення вмісту в ньому Са²⁺ – іонів, а це, в свою чергу, сприяє утворенню білка актоміозину, необхідного для серцевого скорочення. Серцеві глікозиди нормалізують метаболічні процеси та енергетичний обмін в серцевих м'язах, тим самим створюють умови для відновлення енергозатрат.

Вивчення структури серцевих глікозидів показало, що ці сполуки складаються з агліконового кільця, що забезпечує їх фармакологічну активність, та різної кількості молекул вуглеводів, які впливають на фармакокінетичні властивості препарату. Аглікони мають стероїдну структуру з п’ятичленним мононенасиченим лактонним кільцем у більшості активних серцевих глікозидів. Структура серцевих глікозидів може бути зображена загальною формулою:

де R – вуглеводний радикал;

R¹= –Н або –СН₃ (іноді інші групи);

R² = –Н або –ОН;

R³ = –Н або –ОН.

Встановлено, що специфічна кардіотонічна активність глікозидів визначається лише структурою аглікону, а вуглеводні залишки впливають на їх розчинність, транспортування через клітинні мембрани, здатність зв'язуватися з білками плазми тканин і токсикологічні ефекти.

За фізико-хімічними властивостями серцеві глікозиди поділяють за полярністю їх молекул. Полярні (гідрофільні) глікозиди, основним представником яких є строфантін, малорозчинні в ліпідах і погано всмоктуються у шлунково-кишковому тракті. Тому їх застосовують тільки парентерально (внутрішньовенно). Полярні глікозиди виводяться переважно нирками, на що треба звертати увагу при захворюваннях нирок. Неполярні (ліпофільні) глікозиди, основним представником яких є дигітоксин, добре розчинні в ліпідах і легко всмоктуються у шлунково-кишковому тракті. Значна кількість неполярного глікозиду, що всмоктався у кишечнику, потрапляє в печінку та виділяється з жовчю, а потім реабсорбуєтся в шлунково-кишковому тракті. Неполярні глікозиди практично не виділяються з сечею. Порушення функції виділення у нирок мало впливає на їх видалення з організму. У зв'язку з тим, що неполярні глікозиди добре всмоктуються і не руйнуються в шлунково-кишковому тракті, вони достатньо ефективні при прийомі всередину.

Основними показниками для призначення серцевих глікозидів є гостра та хронічна серцева недостатність, мерехтіння та тремтіння передсердь, пароксизмальна тахікардія (аритмія серця, яка характеризується нападами різкого збільшення частоти серцевих скорочень при збереженні однакових проміжків між ними).

У медичній практиці в наш час застосовують індивідуальні серцеві глікозиди (виділені з рослин) та їх напівсинтетичні похідні, а також галенові та неогаленові препарати (порошки, настої, настоянки, екстракти). Оскільки ці препарати є сильнодіючими речовинами, необхідна їх стандартизація. З цією метою використовують фізико-хімічні, а також біологічні методи, що передбачають визначення активності в дослідах на тваринах. Необхідно враховувати, що величина терапевтичної дози для різних серцевих глікозидів залежить не тільки від їх біологічної активності, що встановлюється вказаними способами, але і від їх всмоктування у шлунково-кишковому тракті, стійкості в організмі та здатності до кумуляції при повторному застосуванні.