ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ

національного банку, що спричинило знецінення національної грошової одиниці;

- перехід Росії у1993р. до торгівлі енергоносіями за світовими цінами призвів до інфляції витрат і шоків пропозиції в Україні.

Антиінфляційна політика.

Антиінфляційна політика – це боротьба держави з інфляційними процесами, вона представляє собою різні заходи, в залежності від того, яка форма інфляції домінує в данний момент в країні.

Для боротьби з інфляцією держава проводить антиінфляційну політику, яка передбачає:

–зростання виробництва і насичення ринку товарами;

–структурну та конверсійну перебудову економіки;

–обмеження емісії грошей;

–скорочення дефіциту державного бюджету;

–стимулювання нагромаджень та інвестицій;

–приватизацію і стимулювання середнього й малого підприємництва;

–скорочення ставок податків;

–регулювання валютного курсу;

–ослаблення інфляційних очікувань;

–роздержавлення, приватизацію, розвиток підприємництва;

–проведення грошової реформи конфіскаційного типу.

Уряд проводить майже протилежні заходи при різних формах інфляції.
Антиінфляційна політика при інфляції попиту:
- не допускати емісії грошей, незабезпечених відповідним випуском
товарів і послуг;
- обмежувати		доходи		населення	і	тим	самим		СПо	шля
заморожування		заробітної		плати	населення; обмеження			прибутків
підприємств	шляхом		підвищення		податків; контроль			держави		за

співвідношенням зростання продуктивності праці в суспільстві та рівня

заробітної плати в сторону збільшення темпів					зростання	продуктивності
праці;
-	потрібно	підтримувати «валютний коридор» фіксованого				курсу по
відношенню до твердих валют, спираючись на стимулювання вітчизняного
виробництва конкурентноспроможної продукції;
-	рекомендовано		продавати	населенню та	банківським		установам
державні облігації та цінні папери;
-	необхідно проводити ефективну кредитно-грошову					політику на
підвищення		рівня	банківської	відсоткової	, ставкиспрямовану		на
подорожчання кредитів;

-необхідно дотримуватися позитивного сальдо платіжного балансу і раціоналізувати зовнішньо-економічні зв’язки країни.

Антиінфляційна політика при інфляції пропозиції:

-необхідно проводити індексацю заробітної плати, стипендії, пенсії та інших доходів населення.;

-рекомендоване тимчасове зменшення рівня податків;

91

- застосовувати кредитно-грошову політику, спрямовану на здешевлення

кредитів;

-

стимулювати

експорт

конкурентноспроможної

продукції

для

отримання

іноземної

валюти

і

збільшення

купівельної

спроможності

національної валюти;

В Україні на сучасному етапі розвитку інфляція попиту поєднується з

інфляціює пропозиції, що утруднює проведення антиінфляційної політики.

Вона

повинна

мати

системний

характер

і

стосуватися

підвищенн

ефективності функціонування всієї економіки за такими напрямами:

-ефективна грошово – кредитна політика, спрямована на досягнення стабільності національної грошової одиниці;

-впорядкування державних фінансів для досягнення збалансованого державного бюджету і усунення емісії грошей як інструменту фінансування дефіциту державного бюджету;

-структурна перебудова національної економіки за рахунок ефективної інвестиційної політики;

- раціональна	зовнішньо-торгівельна		політика, спрямована		на
досягнення збалансованого зовнішньо – торгівельного балансу;
- підвищення	ефективності	функціонування		банківської	,системи
відновлення довіри населення до банків, збільшення обсягів кредитування
вітчизняних	товаровиробників	для	стимулювання		інвестицій
виробництво.

Питання для самоконтролю

1.Які фактори визначають попит і пропозицію на ринку праці?

2.Які існують форми і причини безробіття?

3.У чому суть закону Оукена ?

4.У чому суть інфляції? Назвіть її основні типи і причини.

5.Які можливі основні шляхи подолання інфляції?

ТЕМА 9. ЕКОНОМІЧНА РОЛЬ ДЕРЖАВИ

1.Економічна суть і функції держави.

2.Форми і методи державного регулювання економіки. Державний сектор економіки.

3.Основні напрямки економічних реформ в Україні. Роль держави у процесі реформування.

1. Економічна суть і функції держави

Державне регулювання економіки(ДРЕ) — це система заходів задля здійснення підтримуючої, компенсаційної та регулюючої діяльності держави заради створення нормальних умов ефективного функціонування ринку і

92

вирішення складних соціально-економічних проблем розвитку національної економіки й усього суспільства.

Основні функції держави в економічному житті країни:

–створення правової бази функціонування суб'єктів ринкової економіки;

–формування конкурентного середовища і його захист;

–усунення (мінімізація) негативних екстерналій;

–розподіл і перерозподіл доходів;

–розробка і здійснення науково обґрунтованої і цілеспрямованої державної структурної політики;

–виробництво суспільних товарів і благ;

–регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Об'єкти державного регулювання економіки— сфери, галузі, регіони, а

також явища, ситуації та умови соціально-економічного життя країни, де виникли або можуть виникати проблеми, які не вирішуються автоматично або терміново, як того вимагають умови нормального функціонування економіки і підтримання соціальної стабільності.

Конкретні		об'єкти		державного			регулювання: економічний		цикл;
структура економіки;			умови		нагромадження й інвестиційна діяльність;
науково-технічний прогрес та інноваційні процеси; грошовий обіг, інфляція;
ціни; платіжний		баланс;		блок	соціальних проблем(зайнятість і доходи
населення, підготовка й перепідготовка кадрів, соціальний захист тощо);
умови конкуренції; навколишнє середовище (екологічні проблеми); регіони
тощо.
Суб'єкти ДРЕ — це суб'єкти виконання та суб'єкти впливу.
Суб'єкти	виконання — держава					та її	інституційні органи(законодавчі,
виконавчі і судові органи різних рівнів).
Суб'єкти	впливу — фізичні				та юридичні особи, громадські й політичні
об'єднання, засоби масової інформації, окремі особистості тощо.
Моделі реформування економіки:
– американська		(так	зване		стихійне входження в )ринокпередбачає
поступовий характер реформ, пасивну роль держави в цьому процесі,
зведену	в	основному			до	законодавчої діяльності		й	використання
традиційних економічних важелів регулювання;

–японська — визнає активну роль держави у трансформаційному процесі: державне сприяння входженню в ринок та жорсткий контроль з боку держави через використання комплексу прямих, непрямих, економічних, правових, специфічних і нетрадиційних методів регулювання.

За прикладом Японії трансформацію національної економіки за активної
участі держави здійснили ряд нових індустріальних країн(Південна Корея,
Сінгапур та ін.).
Система державного регулювання	економіки	в Україні перебуває	в
процесі реформування, зазнаючи впливу	різних	факторів об'єктивного	і
суб'єктивного характеру.

93

2. Форми і методи державного регулювання економіки

Державне регулювання економіки здійснюється у наступних формах:

-бюджетно-податкова або фіскальна політика;

-кредитно-грошова політика;

-адміністративно-економічна політика;

-цінова політика;

-соціальна політика.

Бюджетно-податкове (фіскальна політика) регулювання пов'язане з функціонуванням державних фінансів, формуванням державного бюджету та державними витратами і спрямоване на реалізацію цілей соціально-економічного розвитку країни.

Кредитно-грошове регулювання — діяльність держави, спрямована на забезпечення економіки повноцінною і стабільною національною валютою та регулювання грошового обігу відповідно до потреб економіки.

Адміністративно-економічне	регулювання передбачає	заходи
адміністративного та економічного	характеру, спрямовані на	створення

умов для функціонування ринкової системи і реалізації соціальних цілей суспільства (демонополізація, роздержавлення, приватизація, макроекономічне планування і програмування, формування системи економічних, екологічних та соціальних стандартів і нормативів, регламентування зовнішньоекономічної діяльності).

Цінове регулювання — вплив держави на ринкове ціноутворення шляхом законодавчих, адміністративних чи судових заходів з метою проведення кон'юнктурної та структурної політики, приборкання інфляції, стимулювання виробництва, його модернізації, посилення конкурентоздатності національної економіки, пом'якшення соціальної напруги тощо.

Соціальна політика – це політика соціального захисту мало захищених верств населення та безробітної частини населення, спрямована на підтримку нормального рівня життя.

Основні методи державного регулювання економіки.

Методи державного регулювання економіки — це сукупність способів,

прийомів	та	засобів	державного	впливу	на	соціально-економічний
розвиток	країни. Вони		поділяються	напрямі	і	непрямі методи
регулювання.

Прямі методи, за допомогою яких держава безпосередньо втручається в економічні процеси. Прямі методи можуть здійснюватися у таких формах:

держконтракт, держзамовлення, субсидії, субвенції,			дотації,	прямі витрати
уряду, встановлення	фіксованих	цін, валютних	курсів,	ліцензування,

встановлення державних стандартів і нормативів тощо.

Держконтракт і держзамовлення — це угоди між державою і суб'єктами господарювання щодо виготовлення певного товару чи виконання певного виду послуг з метою задоволення соціально-економічних потреб споживача, стимулювання виробництва дефіцитного товару, в тому числі на експорт, розвитку пріоритетних галузей і виробництв, впровадження нових

94

технологій, виконання міжнародних угод та задоволення соціальних потреб суспільства.

Субсидія — форма цільової фінансової або матеріальної допомоги держави окремим суб'єктам економіки(галузям, регіонам, фірмам, банкам, фізичним особам, наприклад, житлові субсидії для населення).

Субвенція — форма грошової чи матеріальної допомоги, що надається державою в екстремальних ситуаціях (стихійне лихо, війна, економічні кризи тощо).

Дотація — різновид субсидій: асигнування, доплата з державного бюджету з метою збалансування бюджетів нижчих рівнів.

Ліцензування — дозвіл державних органів на право займатися певним видом діяльності, в тому числі експортно-імпортними операціями тощо.

Фіксовані ціни на товари і тарифи на послуги— державне закріплення цін на деякі товари і тарифи на послуги на певному рівні.

Державні стандарти і нормативи— встановлення єдиних вимог, норм якості, хімічного складу, фізичних властивостей, ваги, розмірів, кількості тощо.

Адміністративні заходи державної влади – заборони, дозвіл або примус (укази, розпорядження, ліцензування, встановлення фіксованих цін, валютних курсів, введення економічних, харчових, фармацевтичних, соціальних, екологічних стандартів і нормативів, контроль за виконанням законів, указів, розпоряджень тощо, санкції за порушення та ін.)

Непрямі методи державного регулювання економіки– це сукупність

опосередкованих	засобів	державного	впливу	на	діяльність	суб’єктом
економіки на основі проведення певної			кредитно-грошової, фіскальної			або

соціальної політики.

Непрямі методи найчастіше проявляються як економічні методи державного регулювання економіки.

Економічні методи державного регулювання економіки – це створення державою фінансових чи матеріальних стимулів, здатних впливати на

економічні	інтереси	суб’єктів	господарювання	і	зумовлювати	їхню
поведінку	(ставка податків, облікова ставка, митний				тариф, норма

амортизації тощо).

Державний сектор економіки й державне підприємництво як спосіб реалізації економічних функцій держави

Специфічним інструментом ДРЕ єдержавний сектор економіки– комплекс господарських об'єктів, які повністю або частково належать центральним чи місцевим органам державної влади і використовуються державою для виконання нею економічних, соціально-культурних і політичних функцій.

Об'єкти державної власності виступають:

–матеріальною основою функціонування держави як політичного інституту (майно парламенту, органів державного управління, збройних сил, міліції, монетний двір, пошта тощо);

–економічною базою для підприємницької діяльності держави: (промислові

95

й сільськогосподарські підприємства, галузі, центральний банк, залізниці тощо).

Державне підприємництво — це господарська або інша підприємницька діяльність державних підприємств з виробництва матеріальних благ та надання послуг суб'єктам економіки (приватним підприємствам і населенню).

Підприємства державного сектору оцінюються за критеріями мікромакроекономічної ефективності.

Форми державних підприємств та їх особливості:

Бюджетні підприємства:

-підпорядковані міністерству, входять у систему адміністративного управління;

-не завжди прибуткові;

-фінансуються за рахунок дежбюджету, не мають зовнішніх джерел фінансування (кредит, випуск акцій, облігацій).

Державні корпорації

-підприємства з правом господарської самостійності;

-держава є власником, а право управління передане трудовим колективам;

-форма роботи з державою— контрактна на конкурентних засадах із застосуванням тендерів.

Змішані акціонерні товариства:

-поєднують переваги приватного і державного підприємництва;

-можливе вирішення макроекономічних завдань на конкурентних засадах;

-комерційна основа господарської діяльності;

-деяким товариствам держава може встановлювати ,планиякі розробляються спільно з адміністрацією підприємства.

Мікроекономічна	ефективність	державних	підприємств	відображає
рівень їхньої рентабельності. Макроекономічна ефективність характеризує
ступінь виконання	державним сектором певних соціально-економічних
функцій (завдань):

–реалізація цілей економічної політики держави стосовно ринкового реформування країни. За допомогою державного сектору економіки вирішуються проблеми:

–забезпечення національної безпеки і цілісності економіки;

– забезпечення	збалансованого	і	стабільного	розвитку	національної
економіки;

–підвищення конкурентоздатності національної економіки, забезпечення позитивних зрушень (позитивних екстерналій);

–соціалізація економіки (сприяння зайнятості і соціальній орієнтації економіки), виробництво суспільних товарів і благ;

–створення ефективних умов для розвитку приватного сектору економіки;

–екологічного характеру;

–розвитку регіонів.

96

3. Основні напрямки економічних реформ в Україні. Роль держави у процесі реформування.

Специфічні	умови	формування		сучасної	системи		державно
регулювання економіки України викликані наступними причинами:
–залишки адміністративно-командної системи управління;
–незбалансованість		народного	господарства(цілі		не	підкріплені
ресурсами);

–значний зовнішній та внутрішній борг;

–слабка мотивація стратегічної діяльності, домінування тактичного управління;

–відсутність ефективних стимулів до				високопродуктивної праці		та
інтересу до виробничого нагромадження;
–велика	питома	вага	державного	сектору, низька	ефективність

управління в ньому;

–нераціональна організаційна структура управління;

–традиційні бюрократизм і корумпованість службовців.

На етапі трансформації основні економічні функції держави пов'язані зі створенням умов для становлення і розвиткумоделі соціально-орієнтованої ринкової економіки.

Головними умовами побудови моделі соціально-орієнтованої ринкової економіки будуть наступні:

–макроекономічна стабілізація і стимулювання економічного зростання;

–впровадження стабільного ринкового законодавства;

–проведення інституціональних перетворень;

–формування конкурентного середовища;

–кардинальна структурна перебудова виробництва;

–становлення національного конкурентоздатного виробництва;

–формування ефективної системи соціального захисту населення;

–забезпечення умов раціонального входження у світову економіку.

Для реалізації на практиці	данної моделі необхідні системність у
проведенні реформ, радикальність та	послідовність змін.

Питання для самоконтролю

1. Що таке державне регулювання економіки?

2.Які головні економічні функції держави у ринковій економіці змішаного типу?

4.Що є інструментами прямих і непрямих методів ДРЕ?

5.Що таке державний сектор економіки? Яке його призначення?

ТЕМА 10.ФІНАНСОВО-КРЕДИТНА СИСТЕМА. ФІСКАЛЬНА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ.

1. Фінанси, їх суть і функції. Фінансова система.

97

2.Державний бюджет. Бюджетний дефіцит і державний борг .

3.Фіскальна політика держави.Податки та їх види.

4.Кредит: суть, види, форми і функції.

5.Банківська система та її структура. Функції Центрального банку.

1. Фінанси, їх суть і функції. Фінансова система.

У сучасних умовахфінанси визначають					як	систему		економічних
відносин між державою, юридичними та фізичними особами, а також між
окремими	державами	і	міжнародними		економічними			інститутами		й
організаціями щодо акумуляції та використання грошових засобів на основі
розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту(ВВП)									і
національного доходу (НД).
Фінанси, таким		чином,	безпосередньо		пов'язані		з	грошовими
відносинами, але не тотожні їм.
Об'єктивна необхідність фінансів заключається в тому, що незважаючи
на те, що існування фінансів безпосередньо пов'язане з існуванням грошей,
причиною, що зумовила виникнення та існування їх, є не гроші, а потреби
суб'єктів	економіки (домогосподарств,			підприємницького			сектору		та
держави) у ресурсах, які б забезпечували їхню життєдіяльність.
Наявність різних потреб у суб'єктів ринкового господарства зумовлює
виникнення різних видів фінансових зв'язків.
Види фінансів
1. Державні: загальнодержавні; регіональні; муніципальні; фінанси
державних підприємств; фінанси державних установ та організацій, що
здійснюють некомерційну діяльність.
2. Громадських		об’єднань: різних		спілок;		політичних		партій;

громадських рухів; спеціальних цільових та благодійних фондів.

3. Приватні: фінанси приватних підприємств та корпорацій; фінанси комерційних установ та організацій; фінанси домогосподарств.

Державні фінанси — особлива сфера розподільчих відносин, пов'язана з первинним і вторинним розподілом та використаням ВВП з метою утворення фонду грошових засобів, необхідного для здійснення державою покладених на неї функцій.

Такі грошові засоби набувають форм:

–державного бюджету;

–регіональних бюджетів;

–місцевих бюджетів;

–спеціальних фондів;

–фінансів державних підприємств.

Роль фінансів визначається тим , щозавдяки акумуляції грошових ресурсів, тобто зібранню та накопиченню їх у спільному фонді, і розподілу їх незалежно від внеску суб'єктів, що формували цей фонд, здійснюється стабілізаційний вплив на економічний стан членів , сімекономічний'ї і соціальний клімат підприємства, відбувається економічне та соціальне

98

вирівнювання в суспільстві.

Система фінансових відносин різних рівнів та ,інститутівщо забезпечують їхнє функціонування, утворюють фінансову систему країни, яка складається з:

–Фінансів держави різних видів

–Фінансів підприємств, установ, організацій

–Фінансів громадських організацій

–Фінансів домогосподарств

–Позабюджетних цільових фондів (пенсійні, соціального страхування, приватизації, тощо)

2. Державний бюджет. Бюджетний дефіцит і державний борг.

Найважливішою ланкою фінансової системи держави державнийє бюджет, який можна визначити таким чином:

–головний фінансовий план держави;

–найбільший централізований грошовий фонд, що перебуває у розпорядженні уряду;

–грошове вираження збалансованості надходжень та видатків до державної казни за певний період.

Функції державного бюджету:
Фіскальна	функція бюджету		полягає		у	вилученні		за допомогою
податків та інших джерел, які мають допоміжний характер, частини доходів
громадян, підприємств, установ, організацій					для	утримання		державного
апарату, виробництва суспільних благ.
Розподільча	функція бюджету		полягає	в	тому,		що акумульовані в
державному	бюджеті	грошові		засоби			уряд	використовує
перерозподілу, спрямовуючи їх на розвиток.
Стимулююча функція бюджету			проявляється			в	тому, що,	змінюючи

базу та ставки оподаткування, використовуючи пільги, тарифи тощо, уряд здійснює стимулюючу (обмежувальну) політику, впливаючи на циклічні коливання економіки, зміну її структури тощо.

Контрольна функція бюджету виконується завдяки тому, що він у грошовому вираженні віддзеркалює відтво-рювальний суспільний процес, виявляє економічні пропорції, відхилення від рівноваги тощо.

Головні джерела формування надходжень до державного бюджету:

–податки;

–відрахування на соцстрах та інші види відрахувань;

–державна позика (внутрішня та зовнішня);

–емісія грошей;

–продаж державного майна (приватизація).

Форми виплат із державного бюджету:

–асигнування — видатки на утримання підприємств та установ;

–субсидії — державна допомога організаціям, установам, громадянам;

–субвенції — державна грошова допомога місцевим органам влади або

99

окремим галузевим господарським органам для розвитку;
– дотації — допомога	підприємствам, організаціям, установам	для

покриття збитків з метою підтримки.

Надання бюджетних засобів підприємствам, установам та організаціям для повного або часткового покриття їхніх витрат на заходи, передбачені бюджетом, називають бюджетним фінансуванням.

Система бюджетного фінансування містить:

–механізм надання бюджетних засобів розпорядникам асигнувань;

–засоби фінансового контролю за цільовим та ефективним використанням грошових ресурсів.

Бюджетна система України— це сукупність бюджетіврізних рівнів: державного; бюджету Автономної Республіки Крим; обласних; бюджетів міст Києва та Севастополя; міських бюджетів; районних; районних бюджетів у містах; сільських та селищних.

Консолідований бюджет — це об'єднаний бюджет центрального уряду і бюджети місцевих органів влади.

За станом розрізняють державний бюджет:

–нормальний (збалансований), коли надходження і видатки бюджету врівноважені;

–дефіцитний, коли видатки перевищують доходи;

–профіцитний, коли доходи перевищують видатки.

Чи може держава витрачати більше, ніж вона має? Так за цих						умов
держава вдається до проведення додаткової грошової емісії, що є						суто
інфляційним	чинником, або	застосовує	інше	джерело	фінансування

бюджетного дефіциту — позику.

Насправді не всякий дефіцит державного бюджету є небезпечним. Якщо він не перевищує 2—3 %, він не є небезпечним; якщо ж він перевищує 5 %, існує загроза інфляційних явищ в економіці(абсолютно неінфляційних чинників фінансування державного бюджету немає).

В Україні виникло явищеприхованого бюджетного дефіциту, яке проявилося у невчасному та (або) неповному фінансуванні бюджетної сфери економіки. Таким чином, уряд скорочував видатки, зменшуючи відкритий дефіцит бюджету.

Причини бюджетного дефіциту:

–спад виробництва внаслідок циклічних коливань, який призводить до зниження рівня доходів (а відтак і податків), що надходять до державного бюджету;

– збільшення	державних	витрат	на	розвиток		військово-промислового
комплексу (ВПК), реалізацію			соціальних		програм, фінансування
збиткових підприємств тощо;

–значний сектор "тіньової економіки", що уникає сплати податків;

–зростання витрат на утримання управлінського апарату;

–непомірні втрати, приписки, розкрадання державних ресурсів тощо.

Заходи щодо зменшення бюджетного дефіциту:

–перехід від фінансування до кредитування;

100