ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ

		відсоткова зміна QDA			DQD
EDI	=		=			QD			, де
		відсоткова зміна PB				DI
						I

∆QD – зміна обсягу попиту; ∆І – зміна обсягу доходу;

І – обсяг доходу до його зміни.

Для нормальних товарів ЕDI > 0 , для нижчих – ЕDI < 0.

Поділ товарів на нижчі та нормальні(вищі) не містить у собі якоїсь внутрішньої причини. Він спричиняється поведінкою споживача як реакцією на зміну попиту, зумовленою зміною доходу. Відтак споживач відносить той чи інший товар (послугу) до розряду нижчих або нормальних.

ІІІ. Перехресна еластичність попиту.

Наявність товарів-субститутів і товарів-комплементів формує відповідну

реакцію (чутливість) споживачів	стосовно	обсягу попиту на	споріднені
товари. Якщо ціна змінюється	на один	із товарів ,парито це	потребує

дослідження перехресної еластичності попиту.

Перехресна еластичність попиту — це чутливість споживчого попиту на товар А до змін, що відбулися в ціні супутнього товару В.

Коефіцієнт перехресної еластичності					попиту– це відношення
відсоткової зміни попиту на товар А до відсоткової зміни ціни товару В.
			відсоткова зміна QDA		DQDA
E		=		=	QDA	, де
	DA / B		відсоткова зміна P		DPB

B

PB

ЕDA/B - перехресна еластичність попиту ;

∆QDA – зміна обсягу попиту на товар А;

DQda *100% - відсоткова зміна обсягу попиту на товар А;

Qda

∆РВ – зміна ціни на товар В;

DPв *100% - відсоткова зміна ціни на товар В.

Pв

Для товарів – субститутів обсяг попиту на товар А змінюється прямо пропорційно зміні ціни на товар В : ЕDA/В > 0/

Для товарів – комплементів обсяг попиту на товар А знаходиться в

оберненій залежності від зміни ціни на товар В : ЕDA/В< 0.						коефіцієнт
Для незалежних товарів(які			не	є	спорідненими)
перехресної еластичності має нульове значення, тобто ЕDA/В = 0. Це означає,
що, наприклад,	зміна ціни на	пральний		порошок не впливає			на обсяг
попиту на взуття.
Еластичність пропозиції.
Явище еластичності властиве не тільки попиту, а й пропозиції.
Еластичність	пропозиції –	це	чутливість		пропозиції	до	змін, що

відбуваються в ціні товару, який підприємець готовий поставити на ринок.

61

На поведінку підприємства стосовно зміни обсягу , товарівщо пропонуються на ринок, впливає насамперед ціна. Цінова еластичність пропозиції визначається як відношення відсоткової зміни обсягу пропозиції до відсоткової зміни ціни товару

DQS

EDI = QS

DP

P

Як видно із формул, цінова еластичність попиту має точно такий самий вигляд, як і цінова еластичність пропозиція, за винятком того, що в першому випадку чисельник вміщує показник зміни попиту, а в другому – пропозиції.

Оскільки крива попиту має від’ємний нахил(зворотна залежність обсягу попиту від ціни), а крива пропозиції— додатний (пряма залежність), то й коефіцієнти еластичності попиту і пропозиції матимуть різні знаки. ЕDp — від'ємний, ЕSр — додатний. На еластичність попиту впливають також фактор часу і взаємозамінність факторів виробництва(зростання ціни на один із факторів, який можна замінити іншим, дешевшим, зумовлює скорочення витрат підприємця і збільшення пропозиції).

4. Взаємодія попиту і пропозиції. Ринкова рівновага.

Ситуація на ринку, коли підприємці	пропонують за	певною ціною
стільки товарів, скільки споживачі готові	купити, називають	ринковою

рівновагою.

Іншими словами, ринкова рівновага має місце тоді, коли попит і пропозиція за певної ціни є урівноваженими

Р

A S

O0

Pe
A	D
Qe	Q

Рис.4 Ринкова рівновага
На графіку рівновага зображена точкою 0,Оде	перетинаються крива
попиту (AD) і пропозиції (AS).
Цій точці рівноваги відповідає рівноважна ціна Ре	та рівноважний обсяг

62

попиту і пропозиції (Qе.)

Рівноважна ціна Ре — це ціна, за якої внаслідок дії конкурентних сил

продавці пропонують стільки товарів, скільки покупці					готові їх купити.
Якщо ціна підніметься вище рівноважного рівня, то на ринку відбудуться
такі зміни: обсяг попиту зменшиться, а пропозиція зросте.						Утвориться
надлишок запропонованих	товарів.	Якщо	ж	ціна	опуститься		нижче
рівноважного рівня (Pе), то	попит	зросте, а		пропозиція		зменшиться.

Створиться дефіцит товарів на ринку.

Для відновлення рівноваги в першому випадку ціна повинна знизитись, а в другому — зрости і повернутися до рівня ціни Ре.

Ціна рівноваги — не просто ціна, в якій урівноважуються закупівлі й продажі. Вона означає, що покупці зорієнтовані продовжувати здійснювати закупівлю товарів у тих обсягах, у яких виробники погоджуються продовжувати постачати їх на ринок.

Стан і рівноваги є теоретичною абстракцією. У реальному житті така економічна ситуація виникає лише подекуди і дуже швидко порушується.

Однак розуміння механізму		встановлення	і	порушення	рівноваги має
надзвичайно	важливе	значення	для	розуміння	закономірно

функціонування економічної системи, впливу на неї економічної політики та коригування останньої.

Питання для самоконтролю

1.Зв’язок яких явищ виражає закон попиту?

2.Які чинники впливають на зсув кривої попиту? Коли відбувається зсув ліворуч, а коли — праворуч?

3.Що таке рівноважна ціна? Які функції вона виконує?

4.Що таке пропозиція? Які фактори на неї впливають?

5.Що таке еластичність попиту і пропозиції?

ТЕМА 7. ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ МАКРОЕКОНОМІКИ. СУСПІЛЬНЕ ВІДТВОРЕННЯ ТА ЕКОНОМІЧНЕ ЗРОСТАННЯ. ЕКОНОМІЧНІ ЦИКЛИ

1.Суть макроекономіки як складової економічної теорії.

2.Суть суспільного відтворення та основні макроекономічні показники.

3.Економічне зростання: сутність, типи і фактори.

4.Ефективність суспільного виробництва.

5.Теорія сукупного попиту і сукупної пропозиції.

6.Економічні цикли та їх фази. Теорія "довгих хвиль" в економіці.

1. Суть макроекономіки як складової економічної теорії.

Макроекономіка – складова частина економічної теорії. Вона вивчає економічні закони, закономірності і механізм функціонування економіки як

63

єдиного цілого на макрорівні, тобто на рівні національної економіки. Макроекономіка спирається на“Економікс” як базову дисципліну, і досліджує проблеми ефективного використання обмежених виробничих ресурсів з метою максимального задоволення постійно зростаючих потреб людства.

Завданням макроекономіки є пізнання, систематизація, узагальнення та

пояснення	процесів, які	обумовлюються		механізмом		функціонування
національної економіки.
Мета	макроекономіки – аналіз		визначення		шляхів		підвищення
ефективності національної економіки.

Проблеми які вивчає макроекономіка:

-темпи, фактори, тенденції економічного зростання;

-досягнення макроекономічної рівноваги між сукупним попитом і сукупною пропозицією;

-рівень зайнятості та безробіття;

-рівень цін та інфляція;

-державний бюджет та платіжний баланс, тощо.

Головна	ціль макроекономіки– це аналіз макроекономічних
параметрів	економічного життя країни та їх динаміки				і надання
рекомендацій уряду		по	вдосконаленню	регулювання	економіки	т

підвищенню ефективності суспільного виробництва.

2. Суть суспільного відтворення та основні макроекономічні показники

Процес виробництва як основа забезпечення існування людини має постійно відновлюватися. Процес суспільного відтворення — це постійне й безперервне відновлення результату суспільного виробництва— продукту, а також робочої сили, засобів виробництва, природних ресурсів, інформації, форм та методів організації праці.

Залежно від результатів процесу відтворення розрізняють таківиди

відтворення:

1)просте;

2)розширене;

3)звужене відтворення.

При простому відтворенні в кожному наступному циклі відбувається відновлення суспільного продукту в незмінних обсягах і такої самої якості. Розширене відтворення передбачає, що виробництво відновлюється у постійно зростаючих масштабах. Звужене відтворення характеризується повторенням суспільного виробництва в обсягах, що є меншими, ніж у попередньому періоді.

Проаналізувати результати суспільного відтворення дає змогусистема

національних	рахунків (СНР),	створена	за	такими	методологічними
принципами:	основі концепції	господарського		кругообороту, за якою в
1) На

64

економічній системі відбувається постійний рух потоків ресурсів і товарів, що обслуговуються потоками витрат і доходів.

2)Використовується розширене трактування продуктивності праці,

коли продуктивною вважається будь-яка діяльність, визнана суспільством як необхідна, що приносить дохід.

3)При обчисленні макроекономічних показників використовується поняття "додана вартість", яке означає, що для реального обчислення

загального обсягу виробництва необхідно, щоб усі товари та послуги, вироблені протягом певного року, були враховані тільки один раз, оскільки значна кількість їх проходять декілька виробничих . стадійЗметою уникнення багаторазового врахування одного й того самого продукту при обчисленні ВВП враховується тільки кінцевий продукт. Кінцевий продукт — це товари та послуги, куплені для споживання, а не з метою подальшої обробки, переробки чи продажу.

Результати суспільного відтворення відображає ціла низка показників. Розглянемо окремі з них.

Валовий внутрішній продукт— загальна ринкова вартість усіх кінцевих товарів і послуг, створених на території певної країни протягом визначеного періоду (найчастіше одного року).

Методи обчислення ВВП. Показник ВВП можна розрахувати трьома методами:

–виробничим;

–методом обчислення витрат;

–методом обчислення доходів.

При виробничому методі підсумовується додана вартість, створена всіма

галузями	економіки. Для	кожної галузі спочатку розраховується	обсяг
валового випуску, зменшуваний на величину проміжного споживання.
Отримані показники додаються. Однак через складність підрахунків			цей
метод практично не використовується.
Метод	обчислення за	витратамиполягає в додаванні витрат	усіх

економічних суб'єктів: домашніх господарств, підприємств, держави, а також іноземних підприємств та громадян, які здійснюють експортно-імпортні операції. Отриманий показник матиме такий вигляд:

ВВП = С + І + G + NХ,

де С — витрати домашніх господарств на придбання споживчих товарів; І — валові приватні інвестиції (витрати підприємств на придбання сировини,

матеріалів, обладнання, технологій тощо); G — витрати держави на утримання державного апарату (армії, правоохоронних органів та ін.); NХ — чистий експорт, розрахований як різниця між вартістю вивезених із країни і ввезених у країну товарів.

Метод обчислення за доходамипередбачає додавання всіх доходів економічних суб'єктів країни:

ВВП = W + Р +І + R+A+Тн,

де W — заробітна плата з усіма додатковими виплатами до неї; Р — прибуток підприємств усіх форм власності та господарювання(до

65

вирахування	податків); I — процент, що	його отримують домашні
господарства	від розміщення заощаджень	у фінансових установах; R —
рентні доходи власників різноманітного майна від передачі його в оренду; А

— амортизаційні відрахування; Тн — непрямі (або побічні) податки (такі як податок на додану вартість, акцизи, мито), що входять у ціну товару.

Амортизація – це показник, який характеризує рівень зношуваності основних фондів; норма амортизації визначає ту частину прибутку, яка використовується на заміну зношеного обладнання новим.

Використання того чи іншого методу розрахунку ВВП залежить від чинної інформаційно-статистичної бази.

На основі валового внутрішнього продукту можна розрахувати й інші показники системи національних .рахунківПоказник чистого внутрішнього продукту (ЧВП) розраховується шляхом віднімання від

вартості	ВВП	амортизаційних	відрахувань. ЧВП	є	досконалішим
індикатором обсягу виробництва конкретного року.
		ЧВП=ВВП – А
Особливе місце в системі економічних показників займаєнаціональний

дохід (НД). Це фактично зароблений дохід усіх економічних суб'єктів країни.

НД можна розрахувати двома способами:
–	як різницю між ЧВП і непрямими податками:
–	як	суму	доходів	НД=ЧВП – Тн;	господарств, підприємств (окрім
				домашніх

амортизаційних відрахувань) і держави (окрім непрямих податків).

НД=W+P+І+R

Отже, НД характеризує результат діяльності всіх економічних суб'єктів суспільства. Цей показник не враховує затрати минулої праці й частину вартості, створену за рахунок непрямих податків.

У національних рахунках використовується показник особистого доходу

(ОД), що визначається шляхом відрахування з суми національного доходу

внесків на соціальне страхування, податків на прибуток підприємств та їхніх

нерозподілених прибутків, а також додаваннямтрансфертних

платежів,

які представляють собою соціальні виплати з бюджету у вигляді допомоги з

безробіття,

пенсії, стипендії, допомоги

багатодітним

та

інші

соціальні

виплати.

Після

сплати

відповідних

податків

із

суми

особистого

доход

залишається дохід, що йде на придбання споживчих товарів та утворення

заощаджень, який називається доходом кінцевого використання (КД).

Про

результати

розширеного

відтворення

економічного

потенціалу

країни найповніше уявлення дає національне багатство.

Національне багатство — це сукупність створених та нагромаджених

у

країні

працею

всього

суспільства

матеріальних,

розвіданихблаг

природних

ресурсів, досягнутого

рівня

освіти людей, їхнього

досвіду,

майстерності, творчих

здібностей,

які

призначені

для

розширеного

відтворення з метою підвищення добробуту нації.

Від

ефективного

використання

національного

багатства

залежить

66

економічний і соціальний прогрес суспільства.

3.Економічне зростання: сутність, типи і фактори

Втеоретичному і практичному аспектах поняття “економічне зростання” тісно пов'язане з термінами“розширене відтворення” та “економічний розвиток”, але за своїм змістом— це не тотожні економічні категорії.

Наприклад, розширене відтворення охоплює процеси як на макрорівні (національна, світова економіка), так і на мікрорівні(галузь, підприємство). Економічне зростання ж характеризує стратегічні цілі руху економіки на макрорівні (національному, світовому). Тут на перший план висувається проблема кількісного та якісного розвитку національної економіки.

Під економічним зростанням розуміють розвиток національної економіки протягом певного періоду, котрий вимірюється абсолютним приростом чи темпами приросту валового внутрішнього продукту, валового

національного продукту й національного доходу в цілому						або	темпами
приросту цих показників у розрахунку на душу населення.
Показники	абсолютного		приросту		використовуються	в	більшості
випадків для оцінювання темпів зростання економічного потенціалу країни
та темпів приросту ВВП на душу населення.
1. Темп зростання ВВП: Т зр		=	У1	×100%
		У0

2. Темп приросту ВВП: Т прир = У1 -У 0 ×100% ,

У 0

де У1 – обсяг ВВП в поточному періоді в грошовому вираженні, У0 – обсяг ВВП в базовому періоді.

Існують такі типи економічного зростання:

-екстенсивний тип;

-інтенсивний тип;

-змішаний тип.

Екстенсивний		тип економічного			зростання	досягається		завдяки
кількісному	приросту		факторів		виробництва	за	їхнього	незмінног
технічного рівня .У таких умовах обсяг національного продукту зростає за
рахунок кількісного збільшення обсягів праці(чисельності працівників,
збільшення	тривалості		робочого	часу), залучення у		виробництво		нових

джерел сировини, палива, енергії, використання додаткових земельних площ (при незмінній віддачі природних ресурсів), а також на основі незмінної ефективності використання засобів праці(капіталовіддача може бути навіть спадною).

Інтенсивний тип економічного зростання характеризується зростанням обсягу ВВП за рахунок удосконалення факторів виробництва та ефективного використання їх. Інтенсивний тип економічного зростання здійснюється на базі технічного й технологічного вдосконалення виробництва, якісних змін у

67

кваліфікації робочої сили, економії природних ресурсів тощо. В розвинених індустріальних країнах інтенсивний тип переходить у свою вищу форму– інноваційний тип економічного зростання.

Виділяють також третій тип економічного зростання– змішаний. Йому притаманне збільшення обсягу ВВП як завдяки залученню більшої кількості факторів виробництва, так і за рахунок удосконалення техніки, технології, організації виробництва.

Однак економічна практика не знає екстенсивного чи інтенсивного типів економічного зростання в чистому вигляді. Як правило, вони співіснують, утворюючи змішаний, або реальний, тип економічного зростання.

Фактори економічного зростання

Факторами економічного зростанняназивають явища та процеси, які впливають на обсяги реального виробництва і якість продукції.

За способом впливуна економічне зростання всі фактори можна поділити на фактори пропозиції, фактори попиту, які впливають на зростання як фактори прямої і непрямої дії:

Фактори пропозиції або прямі факторибезпосередньо впливають на економічне зростання:

–удосконалення технології та організації виробництва;

–збільшення кількості та поліпшення якості природних ресурсів, зростання чисельності й професіоналізму трудових ресурсів;

–збільшення обсягу і поліпшення якісного складу основного капіталу;

–розвиток підприємництва.

Фактори попиту або непрямі фактори– опосередковано впливають на можливість реалізації потенціалу прямих факторів:

–рівень сукупних витрат економіки;

–рівень цін на виробничі ресурси;

–рівень податків;

–норма позичкового процента;

–ступінь монополізації ринку.

4. Ефективність суспільного виробництва та її показники.

Сучасна економічна теорія і світова практика господарювання оцінюють результати функціонування економіки країн двома способами: економічним зростанням і ефективністю суспільного виробництва. Ці поняття близькі та взаємопов’язані одне з одним, проте не тотожні.

Ефективність виробництва – категорія, яка характеризує віддачу, результативність виробництва. Вона свідчить не лише про приріст обсягів виробництва, а й про те, якою ціною, якими витратами ресурсів досягається цей приріст, тобто свідчить про якість економічного зростання.

В економічній теорії та практиці розрізняють економічну і соціальну ефективність виробництва.

Економічна ефективність – це досягнення виробництвом найвищих результатів за найменших витрат живої та уречевленої праці або зниження

68

сукупних витрат на одиницю продукції.
Соціальна		ефективність –		це	ступінь	відповідності	результатів
виробництва соціальним потребам суспільства, інтересам окремої людини.
У	найзагальнішій		формі		економічна	ефективність		суспільног
виробництва		визначається	як	співвідношення«результати – витрати»				за
формулою:

Ефективність виробництва = Результати Витрати

Економічна ефективність – це показник дуже узагальнений, оскільки характеризує ефективність усіх сукупних витрат, які припадають на випуск одиниці продукції. Тому для визначення ефективного використання кожного фактора виробництва окремо, застосовується система конкретних показників:

продуктивність праці; трудомісткість; фондовіддача; фондомісткість; матеріаловіддача; матеріаломісткість; капіталомісткість.

Продуктивність праці на мікрорівні визначається як відношення обсягу виробленої продукції до кількості робітників, зайнятих у її виробництві, або до кількості відпрацьованих людино-годин за певний проміжок часу.

Обсяг продукції

Продуктивність праці =

Кількість працівників

Продуктивність	праці	на	макрорівні	визначають		як	відношення
національного доходу до середньої чисельності працівників, зайнятих у його
створенні.			Національний дохід
Продуктивність праці =
			Середня чисельність працівників
Трудомісткість –	це показник,		який відображає кількість			затраченої
живої праці на виробництво одиниці продукції.

Трудомісткість = Вартість затрат живої праці Вартість одиниці продукції

Фондовіддача – це показник, який характеризує ефективність використання засобів праці, тобто кількість продукції, виробленої з одиниці основних виробничих фондів. Він розраховується як відношення віртості виробленої продукції до вартості основних виробничих фондів.

Фондовіддача = Вартість виробленої продукції

		Вартість основних фондів
Фондомісткість	показує	вартість	витрат	виробничих	фондів	на

одиницю виробленої продукції.

Вартість основних фондів

Фондомісткість =

Вартість виробленої продукції

Матеріаловіддача характеризує ефективність використаних предметів праці, тобто показує, скільки вироблено продукції з одиниці витрачених матеріальних резурсів. Розраховується як відношення вартості виробленої продукції до вартості витрачених матеріальних ресурсів.

Матеріаловіддача = Вартість продукції Вартість матеріалів

69

Матеріаломісткість є зворотним показником матеріаловіддачі, який характеризує вартість витрат матеріальних ресурсів на одиницю виробленої продукції.

Вартість матеріалів

Матеріаломісткість =

Вартість одиниці продукції

Капіталомісткість –		це	показник,			близький		до	показника
фондомісткості	продукції.	Він	визначається				як	відношення			обсягу
капітальних вкладень до зумовленого ним приросту								обсягу		виробленої
продукції:				K
			K Q =
				DQ
де КQ – капіталомісткість продукції;
К – обсяг капіталовкладень;
Q – приріст обсягу виробленої продукції.
	5. Теорія сукупного попиту і сукупної пропозиції.
Сукупний	попит (AD)	–	економічна			категорія, яка		характеризує
реальний обсяг національного виробництва товарів і послуг, який можуть
купити суб’єкти економіки при певному рівні цін.
Носіями сукупного попиту є населення, підприємства, уряд, іноземні
споживачі. Звідси випливає структура сукупного попиту:
	AD = С + І + G ± NX
Сукупний попит підпадає під діюзакону попиту і характеризується
такою закономірністю:
чим нижчий рівень цін, тим більшу частину національного виробництва
товарів і послуг викуплять споживачі, і навпаки, чим вищий рівень цін, тим
менший обсяг національного виробництва товарів								і послуг		викуплять
споживачі.
Цю обернену залежність між рівнем цін								та	реальним		обсяго
національного виробництвом товарів і послуг, що користуються попитом,
показує крива сукупного попиту, яка має від’ємний нахил.

I

(рівень ц ін )

a

50 %

40 %

30 %

b

20 %

A D 1

10 %

c A D 0 A D 2

Q 1

Q 2

Q 3

V нац іо н.ви р-ва то варів і по слуг

рис. 5. Модель сукупного попиту (AD)

70