ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ

позичальником, а й гарантом емісії та організатором ринку.
Зовнішньоторговельний банк здійснює операції з кредитування експорту
та імпорту за зовнішньоторговельними розрахунками, гарантує й обліковує
векселі з експортних кредитів, наданих комерційними банками.
До складу кредитної системи входять і небанківські фінансові інституції,
здатні акумулювати грошові засоби та розміщувати їх на засадах строковості,
повернення і платності.
Страхові	компанії здійснюють			акумуляцію		грошових		засобів	у
специфічній	формі —	шляхом		продажу	страхового		захисту, який
засвідчується страховим полісом (договором, свідоцтвом). Отримані страхові
премії страхові компанії вкладають у цінні папери приватних підприємств та
державні цінні папери. Страхові компанії, що страхують життя, надають
довгострокові кредити, а ті, що займаються ризиковими видами страхування
— короткострокові.
Пенсійні	фонди — акумулюють			грошові	засоби	у формі		пенсійних
внесків та нарахувань. Вони формуються як приватними підприємствами, так
і державними органами. Пенсійні фонди розрізняють за формою організації
управління та за структурою активів. Так, мають місце пенсійні страхові
фонди, управління якими здійснюють страхові компанії, а також пенсійні
фонди, що перебувають в управлінні приватних підприємств або банків за
дорученням останніх. Є також фондовані пенсійні фонди(їхні засоби
інвестують у цінні папери) та нефондовані (виплата пенсій із поточних
надходжень).
Фондові	біржі, брокерські		фірми, фінансові			компанії та		інші
організаційні	форми	небанківських фінансових				інститутів		доповнюють

структуру кредитної системи.

Крім національних кредитних інститутів, існують і міждержавні:

Міжнародний валютний фонд (МВФ) — міжнародна валютно-кредитна організація, що регулює міждержавні валютно-кредитні відносини. МВФ — спеціалізована установа ООН. Членом МВФ може бути тільки країна — член ООН. Заснований у 1944 р. на Бреттон-Вудській конференції (США). Штабквартира МВФ — у Вашингтоні.

Функції МВФ:

–сприяння міжнародному співробітництву у валютній сфері;

–сприяння міжнародній торгівлі шляхом стабілізації валютних курсів;

–	встановлення багатосторонньої системи платежів між	країнами—
	членами МВФ;
–	усунення валютних обмежень і надання кредитів для	врегулювання
	платіжних балансів.

Кошти МВФ формують члени-учасники згідно із встановленої квотою. Членами МВФ є понад150 країн світу. Його капітал перевищує120 млрд дол. США.

Світовий банк — міжнародний інвестиційний інститут(спочатку Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР)), створений одночасно із МВФ. Мета Світового банку— сприяння економічному та соціальному

111

розвитку країн світу.

До складу Світового банку входять: МБРР, Міжнародна фінансова корпорація (МФК) та Міжнародна асоціація розвитку (МАР).

6. Грошово-кредитна політика

Грошово-кредитна,	або	монетарна політика –				це	регулювання
розмірів емісії грошей,	величини		і	структури	грошової		маси в	цілях
стабілізації національної економіки,			підтримання рівня зайнятості, контролю
над інфляцією та стимулювання економічного зростання.						видидва :
Вся система грошового		обігу		поділяється	на		готівково	-

грошовий обіг та безготівкові розрахунки, а сукупність готівкових грошей та безготівкових розрахунків складає грошову(монетарну) базу народного господарства, тобто грошову пропозицію.

Стабільність та зростання макроекономічних показників при проведенні грошово-кредитної політики залежить від вибору ,засобівякі часто називають інструментами грошово-кредитної політики. Ці інструменти в основному діють або на кількість грошей, головним чином, у формі банківських депозитів, або на відсоткову ставку.

Основні інструменти грошово-кредитної політики:

–регулювання офіційної облікової ставки по кредитах, які надає Національний банк;

–встановлення обов’язкової резервної норми Національним банком для для комерційних банків;

–операції на відкритому ринку (ринку цінних паперів).

Облікова ставка (ставка рефінансування)- це плата за кредит, який надає Національний банк комерційного банку Кожний комерційний банк залучає

кошти у вигляді кредитів	Національного	банку і вкладів населення та
підприємств, а потім видає	кредити у	вигляді позички. Різниця між

відсотками, за якими банк одержує кредити, за якими він їх видає, утворює маржу – дохід банку від операцій.

Зменшення облікової ставки стимулює комерційні банки брати кредити у Національного банку. При цьому банк зменшує відсоткову ставку по вкладах , що робить не вигідним зберігання грошових заощаджень в банку, а краще їх інвестувати у виробництво.

Підвищення облікової ставки дає зворотний ефект – комерційні банки не користуються кредитами Національного банку, пропозиція на ринку грошей спадає, зростає відсоткова ставка по вкладах, що призводить до зменшення інвестицій у виробництво та зниження обсягів виробництва.

Отже, облікова політика Національного банку являє собою механізм

безпосереднього	впливу на	ліквідність комерційних банків за допомогою
змін вартості	кредитів	рефінансування, що		побічно чинить вплив		на
економіку держави в цілому.
Обов’язкова	резервна	норма– це	частина (у		відсотках) банківських
депозитів (вкладів) і інших		зобов’язань	банку,	яка	повинна знаходиться	у

112

розпорядженні Національного банку. Наприклад, в Україні резервна норма складає по строкових(заощаджувальних) вкладах 10-12 %, по поточним рахунках – 6-8 %, по євровалюті – 8-10 %.

Система обов’язкових резервів, які банк зберігає у вигляді депозитів у Національному банку та касової готівки, призначається для:

–забезпечення стабільності банківської системи;

–здійснення грошово – кредитної політики;

–підвищення ефективності міжбанківських розрахунків;

–забезпечення ліквідності комерційного банку.

Норма обов’язкового резервного покриття є основним методом регулювання кредитної емісії, тобто випуску в обіг безготівкових чекових грошей, а через резервну норму національний банк регулює кредитну емісію комерційних банків.

Операції на відкритому ринку– це купівля або продаж урядом цінних паперів (державних облігацій) суб’єктам ринку з метою впливу на сукупні

витрати економіки і масу грошей в обігу.
	Грошово-кредитна політика
Якщо	в країні відбувається	економічний	спад	чи , депресіято

застосовується спеціальна грошово-кредитна політика, яка носить назву

експансіоністської або політики “дешевих” грошей. Вона включає в себе такі заходи:

-зниження резервної норми обов’язкових банківських резервувань;

-зниження облікової процентної ставки;

-закупівля у населення та комерційних банків державних цінних паперів.

Врезультаті політики“дешевих” грошей збільшується пропозиція грошей в обігу, кредити стають дешевими і доступними для підприємств, що збільшує сукупний попит і допомогає вийти з депресії.

Вперіод економічного піднесення при інфляції попиту використовується грошово-кредитна політика рестриктивного характеру, яка носить назву

політики “дорогих” грошей.

Заходи політики «дорогих грошей»:

-збільшується облікова процентна ставка;

-збільшення норми обов’язкових банківських резервувань;

-здійснюється продаж державних цінних паперів(облігацій) на відкритому ринку.

Врезультаті політики“дорогих” грошей кредити стають дорожчими і обмежують сукупний попит. При цьому з обігу вилучається зайва маса надлишкових грошей, що стримує зростання цін в країні. В розвинутих країнах для подолання“перегріву” економіки спочатку застосовується політика “дорогих” грошей, а потім стримуюча фіскальна політика.

Питання для самоконтролю

1.Що таке "фінанси"? Що таке фінансова система, які її складові?

2.Що таке державний бюджет? Які його функції і джерела надходжень?

113

3.Що таке кредитна система?

4.Які функції здійснює центральний банк і комерційні банки?

5.Які існують інструменти грошово-кредитної політики?

ТЕМА 11. АГРАРНІ ВІДНОСИНИ ТА ТЕОРІЯ ЗЕМЕЛЬНОЇ РЕНТИ

1.Аграрні відносини, їхній зміст і особливості.

2.Форми власності на землю і форми господарювання в аграрному секторі економіки.

3.Земельна рента, її сутність, види і механізм утворення.

4.Ринок земельних ресурсів. Ціна землі.

5.Агропромислова інтеграція й агропромисловий комплекс.

6.Державна політика регулювання і підтримки сільськогосподарського виробництва.

1. Аграрні відносини, їхній зміст і особливості.

Специфіка сільськогосподарського виробництва зумовлює численні особливості відтворення в усій системі агропромислового комплексу (АПК).

Аграрні	відносини являють		собою особливу		систему економічних
відносин, що	складається	в	суспільстві	щодо	земельної , власності
землеволодіння і землекористування в сільському господарстві. Їх специфіка
визначається тим, що головним		і	не відтворюваним засобом виробництва

агрокультури є земля. Розподіл землі між класами і соціальними групами в різних економічних системах визначає характер аграрних відносин, що складаються в них, породжуючи часом гострі протиріччя в суспільстві. Радикальні вирішення цих протиріч здійснюються в ході прогресивних аграрних реформ, мета яких – створення таких умов, у яких би безпосередній виробник займав положення хазяїна на землі, вільно вибираючи виробничий напрямок для свого господарства, розпоряджався зробленим продуктом і доходом.

Таким чином, аграрні відносини— це складова частина економічних

відносин, які	виникають	у	сільському господарстві з приводу				володіння й
використання	землі		як	головного	засобу		сільськогосподарськ
виробництва,	а також		виробництва, розподілу, обміну			й	споживання
сільськогосподарської продукції та послуг.
Найважливішою особливістю аграрних відносин є те, що в сільському
господарстві основним засобом виробництва є земля.
Особливість аграрних відносин зумовлена й тим, що земля є предметом
праці й одночасно засобом виробництва.
Внаслідок того, що економічний процес відтворення в аграрній сфері
тісно переплітається		з	природним, виникає		ще низка	особливостей

сільськогосподарського виробництва:

114

– природно-кліматичні умови, структура ґрунту, біологічні чинники, що
впливають на продуктивність праці. Одні й ті самі						кількість		і	якість
затраченої праці можуть бути представлені різною						кількістю		продукції,
залежно від названих факторів;
– природно-кліматичні фактори зумовлюють і ритм виробництва, його
сезонний	характер, значний		розрив	між	робочим	періодом		і	часом
виробництва;
– особливості використання техніки, фінансування і формування доходів
сільськогосподарських підприємств у зв'язку із						сезонним		характером
виробництва. Для виконання сільськогосподарських робіт необхідно мати
повний комплекс техніки, яка використовується протягом певного сезону, а
решту часу простоює;
– остаточний розмір доходів формується лише наприкінці року, після
реалізації продукції (особливо в землеробстві);
– рівень	концентрації		виробництва		значною	мірою		визначається
розмірами	земельних	угідь, їхньою		врожайністю		й	інтенсивністю

використання;

–спеціалізація виробництва зумовлена насамперед географічними і природно-кліматичними факторами;

–ефективне використання землі можливе за раціонального комбінування сільськогосподарських галузей, економічно і біологічно обґрунтованих сівозмін;

– значна частина виробленої продукції споживається ,всередині господарств. Тому в аграрній сфері довше зберігаються натуральні та напівнатуральні види виробництва;

–широка комбінація великих, середніх і дрібних господарських одиниць різних форм власності;

–велика залежність результатів виробництва від погодних умов вимагає створення в господарствах страхових фондів на випадок посухи, повені,

іншого стихійного лиха для забезпечення безперервного проце відтворення. Необхідності створення таких страхових фондів немає в інших галузях народного господарства, де природний фактор не впливає або майже не впливає на результати господарювання.

Суб'єктами економічних відносин в аграрному секторі є:

–суспільство в цілому в особі держави;

–сільськогосподарські підприємства;

–індивідуальні виробники сільськогосподарської продукції(фермери, сімейно-індивідуальні господарства, землевласники, підприємці-орендарі).

Взаємодія суб'єктів аграрних відносин є основою економічних відносин

уцьому секторі. Ці суб'єкти: вступають в економічні відносини не лише між собою, а й з представниками інших галузей і суспільством в цілому. Отже, аграрні відносини є складовою загальної системи економічних відносин суспільства.

Об’єктами аграрних відносин є: земля, сільськогосподарська продукція, засоби виробництва, земельна рента.

115

2. Форми власності на землю і форми господарювання в аграрному секторі економіки

Характер і особливості аграрних відносин визначаються насамперед формою власності на землю як основний засіб виробництва

У сучасних умовах власність на землю в різних країнах має такіформи:

приватна, державна, колективна.

-державна форма власності– земля як об’єкт власності належить суспільству або державі(заповідники, земля для побудови державних підприємств, для транспортних потреб);

-приватна форма власності– земля належить приватним землевласникам (ділянки землі для забудови, для індивідуального, сільськогосподарського виробництва);

-колективна форма власності– земля належить колективним сільськогосподарським підприємствам (КСП).

Правову основу для відносин власності на землю складає закон„Про селянське (фермерське) господарство”, прийнятий ВРУ в1992 році і закон „Про власність”, прийнятий ВРУ в 1991 році.

У більшості держав світу, у тому числі й в Україні, законодавчо

закріплене право приватної власності на землю. Питання про форму власності на землю має важливе значення для кожного громадянина країни, тому що земля– це унікальне природне багатство, природне середовище існування суспільства, і будь-яка людина повинна мати право на частину цього природного надбання. Наявність різних форм власності на землю і землекористування є основою багатоукладності сільського господарства. Світова практика показує, що в аграрному секторі ефективно функціонують різноманітні за розмірами і формами власності види підприємств— дрібні, середні й великі, засновані на повній власності на землю, частковій власності й оренді; сімейні ферми, сільськогосподарські кооперативи і корпорації. Усі вони мають однакові права у відносинах з державою, іншими аграрними і сільськогосподарськими підприємствами та організаціями.

Під впливом певних умов, економічних, природних, соціальних, науково-технічних факторів, історичних традицій сформувалися різні моделі ефективних аграрних економік:

Американська форма організації аграрної сфери, приміром, ґрунтується на приватних фермах з власною або орендованою землею, тісно пов'язаних із сервісними структурами, харчовою індустрією, банками. Останнім часом дедалі активнішу роль відіграють акціонерні підприємства.

Західноєвропейська модель спирається на сімейні ферми, розгалужену і всеохоплюючу кооперацію з чітко налагодженим сервісом, дотриманням цінового паритету і жорстких квот.

Китайська модель земельної реформи, що була проведена у80-х роках, передбачала ліквідацію комун, директивного планування й обов’язкових поставок. Земля закріплена за селянськими сім’ями. Розвивається кооперація, створюється потужна місцева переробна промисловість.

116

Суб’єкти прав власності на землю в Україні Суб’єкти права державної власності на землю:

–Верховна Рада України – на землі загальнодержавної власності;

–Верховна Рада Республіки Крим – на землі у межах території республіки, за винятком земель загальнодержавної власності;

–обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради народних депутатів

–на землі у межах їхніх територій, за винятком земель, що перебувають у загальнодержавній власності.

Суб’єкти права приватної власності на землю:

–сільськогосподарські приватні (приватно - орендні) підприємства;

–індивідуальні (сімейні форми);

–сільськогосподарські кооперативи;

–сільськогосподарські акціонерні товариства;

–об’єднання (асоціації, спілки) сільськогосподарських виробників.

Крім того, громадяни України мають право на одержання у приватну власність земельних ділянок для:

–ведення особистого підсобного господарства;

–будівництво й обслуговування будинку (присадибна ділянка);

–індивідуального дачного, гаражного будівництва, садівництва.

Види сільськогосподарських підприємств за соціально-економічною природою:

1.Державні підприємства – працюють на землі, що є державною.

2.Приватні (приватно-орендні) сільськогосподарські підприємства –

займаються виробництвом сільськогосподарської продукції та товарів, діють на засадах підприємництва і самоврядування.

3.Селянське (фермерське) господарство — як правило, сімейно-трудове об'єднання мешканців села, життя і побут яких пов'язані з землеробством, особистою працею, спрямованою на виробництво товарної маси продуктів харчування, продовольства й сировини і на одержання доходів.

4. Сільськогосподарські		кооперативи —		добровільні		об'єднання
фізичних	і юридичних осіб в іншу		юридичну	особу	на	засадах членства,
об'єднання	пайових внесків, участі		у спільній		сільськогосподарській

виробничій діяльності й обслуговуванні переважно члені» кооперативу.

5.Акціонерні товариства — підприємства, капітал яких утворюється за рахунок внесків його учасників (акціонерів) шляхом придбання акцій.

6.Приватне підсобне господарство громадян— форма виробництва,

яка ґрунтується на приватній власності громадян, а також на їхній особистій праці та праці членів їхніх сімей; є додатковим джерелом прибутків і має споживчий характер.

3. Земельна рента, її сутність, види і механізм і утворення

Складовою аграрних відносин є рентні відносини, виникають у зв'язку з виробництвом і привласненням додаткового прибутку на осн використання землі.

117

Рента – це передача частини доходу, створеного землекористувачем, власнику землі. Ефективність сільськогосподарського виробництва залежить від багатьох факторів, і насамперед від раціонального використання землі, її родючості. Розрізняють природну і штучну родючість ґрунтів. Природа є сукупністю "фізичних, хімічних і біологічних властивостей ґрунтів, а штучна

– результатом здійснюваних людьми заходів, спрямованих на поліпшення якості землі та методів землеробства.

У реальній дійсності як для землевласника, так і для землекористувача мас значення економічна родючість. Критерієм економічної родючості ґрунтів є обсяг урожаю, отриманого з площ, які мають однакову природну родючість.

Звиникненням власності на землю виникає й відповідна форма доходу

—земельна рента .В умовах капіталізму земельна рента формується на основі прикладання капіталу до землі й тому є в загальній масі додаткового продукту надлишком над середнім прибутком.

Отже, земельна рента за своєю природою— це не що інше, як надлишкова частина чистого прибутку. Причиною її є природні монополії, характерні для сільського господарства, які породжують відповідно три основних види земельної ренти: диференційну, абсолютну й монопольну.

Диференційна		рента утворюється				незалежно	від	форм власності			на
землю.
Земельна рента за своєю суттю, як це було								з'ясовано вище, є
надлишковою частиною прибутку. У						промисловості		вона—	явище
тимчасове, тому що конкуренція не						дає можливості надовго				закріпити
виключні умови, що її породжують, як привілеї окремих підприємців. У
сільськогосподарському виробництві інші умови функціонування капіталу.
Основний засіб виробництва — земля, обмежена у просторі, з одного боку,
наявними земельними угіддями планети(більше їх створити неможливо), з
іншого — кордонами			держав. Водночас			потреби	у продукції		сільського
господарства		постійно			зростають. Збільшується			попит			на
сільськогосподарську сировину з боку промислового виробництва, зростає
чисельність населення на планеті, збільшуються грошові доходи населення.
Обмеженість		земельних		угідь		і зростаючий попит на продукцію
аграрного	сектору		роблять		неможливим		зосередження			виробництва
сільськогосподарської продукції лише на кращих землях. Людство, щоб
забезпечити свої потреби в продукції сільського господарства, змушене
одночасно обробляти всі землі, придатні для використання. Це створює
певні виняткові умови, які породжують монополію на землю як об'єкт
господарювання.
Отже	якщо	людство		змушене		одночасно обробляти всю, землю
незалежно	від її	якості, то,		очевидно,		повинні	бути	певні	умови, які

забезпечують можливість покривати витрати на виробництво й отримувати середній прибуток не лише на середніх і кращих землях, а й на гірших. Інакше гірші землі невигідно буде обробляти, і вони випадуть із сільськогосподарського обороту, а попит на продукцію землеробства не

118

задовольнятиметься .

Такі умови створюються через , тещо суспільна вартість продуктів землеробства визначається не середніми умовами виробництва, як у промисловості, а умовами виробництва на відносно гірших ділянках землі. При цьому відносно гіршими вважаються не лише ті землі, що мають гірші природні якості, а й ті, які мають гірші економічні якості, тобто розташовані на великій відстані від пунктів споживання, переробки й реалізації продукції сільського господарства.

За таких умов прибуток від реалізації продукції з середніх і кращих ділянок землі (як за родючістю, так і за місцезнаходженням) буде більшим від середнього. Цей надлишок над середнім прибутком і становить земельну ренту — диференційну, що поділяється на два типи:

Диференційна рента І — це додатковий чистий дохід, одержуваний у результаті продуктивнішої праці на кращих за природною родючістю і місцезнаходженням землях.

Диференційна	рента II — виникає		в	результаті	штучного		підвищення
продуктивності	землі	завдяки	використанню			ефективніших			засобів
виробництва, тобто за рахунок додаткових вкладень капіталу в землю.
Умови створення диференційної ренти:
Диференційна	рента	:І Відмінності		у природній		родючості		грунтів	і
неоднакове місцезнаходження земельних ділянок.
Диференційна	рента II: Відмінності			родючості		ґрунтів	за	рахунок
додаткових капіталовкладень у земельну ділянку, що веде до створення
диференційні ренти І і II.
У країнах, де	панує	приватна	власність на землю і діє					міжгалузева
конкуренція, існує	ще	йабсолютна	рента, яка		утворюється			на всіх

використаних землях, у тому числі й на гіршихїї причиною є монополія приватної власності на землю, яка закріплює високу норму прибутку у сільському господарстві понад середню норму прибутку.

Причина		Монополія на землю як об’єкт господарювання

		- Обмеженість земельних ресурсів;
	Умови формування	- Відмінності в природній родючості грунтів і неоднакове
		місце розташування земельних ділянок;

-особливості дії законів вартості і ціноутворення в сільському господарстві.

Джерело

Форми вилучення

Надлишок додаткового продукту, що утворюється на кращих природних земельних ділянках або в результаті продуктивніших додаткових капіталовкладень у землю

Орендна плата, рентні платежі, плата за землю, зональні ціни

Рис. 14. Причини, умови формування, джерела та форми вилучення диференційної ренти

119

Абсолютна рента утворюється		як	надлишок	суспільної вартості
сільськогосподарської	продукції	над	ціною	виробництва(затрати

виробництва плюс середній прибуток) . Інакше кажучи, абсолютна рента є різницею між ринковою вартістю продукції та ціною виробництва. Вона виникає тоді, коли за обмеженості землі як головного засобу виробництва існує і монополія приватної власності на землю. Вона заважає вільному

переливанню капіталу				з	промисловості в сільське господарство, що
спричиняє технічне відставання цієї галузі порівняно з промисловістю.
	Причина			Монополія приватної власності на землю
	Умови формування			Відсутність вільного переливу капіталу
	Джерело			Надлишок прибутку над середнім прибутком
	Форми вилучення			Орендна плата, податок на землю

Рис. 15. Причини, умови формування, джерела та форми вилучення абсолютної ренти

Крім диференційної і абсолютної ренти існуємонопольна рента. Вона утворюється через обмеженість і невідтворюваність земель особливої якості чи певних кліматичних умов. Оскільки виробництво такої продукції не може бути збільшене за рахунок залучення у сільськогосподарський оборот нових земель, а постійний попит на продукцію не задовольняється, ' вляється можливість реалізувати таку продукцію замонопольно високими цінами. Рівень цих цін визначається не реальними витратами виробництва продукції а виключно платоспроможним попитом заможних споживачів цих рідкісних продуктів. Різниця між монопольно високою ціною такого продукту і його вартістю й становитиме монопольну земельну ренту, яка надходить у розпорядження землевласника.

Причина

Умови формування

Джерело

Монополія на землю, розташовану у виняткових природних умовах

Монопольні ціни

Частина прибутку, створена в інших галузях, що її отримує землевласник через перерозподіл

Форми вилучення		Вища орендна плата, земельний податок

Рис. 16. Причини умови формування, джерела та форми вилучення монопольної ренти.

120