ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ

порядку і дотримання прав людини, природно - кліматичні умови і стан навколишнього середовища, наявність вільного часу й можливості його

ефективного

використання, а

також

суб'єктивні

відчуття

, спокою

комфортності та стабільності.

Поняття

рівня і якості життя населення тісно пов'язані й визначають

стан економічного та соціального розвитку країни. Рівень сімейних доходів

не повинен бути нижчим запрожитковий мінімум, тобто за величину, яка у

вартісному

вираженні

відображає

законодавчо

визначений

рівен

споживання: товарів і послуг, необхідних для забезпечення життєдіяльності

людини та збереження її здоров'я.

За

Законом

України"Про

прожитковий

мінімум" норматив

прожиткового мінімуму формується з розрахунку на місяць на одну особу, а

також

окремо

для

,

тиххто

належить

до

основних

соціальних

і

демографічних:

груп

населення. Прожитковий

мінімум

є

індикатором

визначення

межі

бідності в

суспільстві

й

відбиває

якісний

рівень

у

споживанні населення.

Прожитковий мінімум розділяє сім'ї(домогосподарства, окремих осіб)

на

дві

умовні

групи

за

рівнем

споживання— забезпечених

та

малозабезпечених.

Оскільки крайнім проявом бідності є злиденність, то

поряд

із

прожитковим мінімумом використовують поняттяфізіологічного мінімуму,

під

яким

розуміють вартісну величину середньодушового сукупного

доходу,

що

забезпечує такий рівень задоволення потреб

у

харчуванні,

нижче якого існування людини недопустиме.

Фізіологічний мінімум – межа, що розділяє дві найнижчі групи сімей за

рівнем

споживання –

малозабезпечених

(бідних)

та

незабезпечених

(злиденних).

Прожитковий мінімум є важливим соціально-економічним нормативом

для визначення: розмірів мінімальної заробітної плати; мінімальної пенсії за

віком;

допомоги

багатодітним

сім'ям; виплат

безробітним; стипендій

та

інших соціальних виплат; величини неоподатковуваного мінімуму доходів

громадян; державних стандартів обслуговування і забезпечення в галузях

охорони здоров'я, освіти та ін.

Структура сімейних доходів за напрямами використання їх: харчування;

придбання одягу та взуття; придбання товарів тривалого користування;

соціально-культурні та побутові послуги; комунальні послуги; транспорт;

заощадження; інші витрати. Структура витрат сім'ї є важливим показником

економічного розвитку країни.

Згідно

із законом

Енгеля (німецького

статистика, який

у XIX

ст.

здійснив аналіз споживання сімей (осіб) із різними рівнями доходів), у міру

зростання доходів сім'ї загальне споживання благ збільшується, але у різних

пропорціях та структурних співвідношеннях. Зі зростанням доходів сім'ї

знижується

питома вага витрат на харчування, частка

витрат

на

одяг,

зазнають незначних змін витрати на житло та комунальні послуги, а от

питома

вага витрат на

задоволення культурних та інших

нематеріальних

151

потреб суттєво зростає.

В умовах становлення ринкового середовища в економіці України внаслідок взаємозумовленої дії об'єктивних та суб'єктивних факторів формування доходів населення характеризується такими тенденціями:

–розширенням структурних складових сімейних доходів;

–суттєвим зниженням загального рівня реальних доходів;

–поглибленням розриву між номінальними доходами доходами, що є у розпорядженні;

–слабким і нестійким зростанням факторних доходів;

–домінуванням перерозподільчих процесів у створенні доходів;

–зростанням частки доходів від реалізації продукції особистого підсобного господарства;

–натуралізацією частки отримуваних доходів;

–тінізацією доходів з метою ухилення від сплати податків.

Досягнення оптимальної структури і рівня сукупних сімейних доходів є одним із найбільш актуальних завдань сучасної політики. Але на практиці в умовах ринкової економіки існує значна нерівність у розподілі доходів.

Причини, нерівномірності розподілу доходів населення:

–відмінності в освіті й особистих здібностях;

–нерівномірний розподіл економічних ресурсів;

–відмінності у становищі на ринку;

–різне ставлення до ризиків;

–наявність зв'язків або дискримінації.

Для визначення нерівномірності розподіліу доходів використовується крива Лоренца, на основі якої американський економіст Макс Лоренц (1876—1959 рр.) проілюстрував диференціацію розподілу доходів між окремими верствами населення, що представлено на рис. 19.

Рис. 19. Крива Лоренца

На рис. 19 бачимо, що лінія ОА відображає ситуацію абсолютної рівності у розподілі доходів, коли 20 % сімей володіють 20 % сукупних доходів суспільства, 40 % сімей — 40 % доходів і т. д. Пряма ОВ відбиває

152

ситуацію абсолютної нерівності у розподілі доходів, коли 1 % сімей отримує
100 % усіх доходів. Крива ОСА показує стан фактичного розподілу доходів,
тобто реальний пайовий розподіл сімей між сукупними доходами всього
суспільства.
Крива Лоренца дає підстави для висновків про ступінь розриву між
фактичним	розподілом			доходів		і	станом .рівнПоглибленнясті
нерівномірності		в	розподілі		доходів		графічно	виражається	зміною
конфігурації кривої Лоренца у бік збільшення її увігнутості відносно лінії
абсолютної рівності (бісектриси ОА),
Важливою проблемою регулювання нерівномірності розподілу доходів є

визначення оптимального співвідношення міжекономічною ефективністю та соціальною справедливістю, оскільки значне втручання держави у

перерозподіл суспільних доходів знижує стимули до підприємницької

продуктивної	діяльності	одних	членів	суспільства	та	породж
споживацькі настрої в інших.

Контрольні запитання і завдання

1.Які існують принципи розподілу доходів у суспільстві за марксистською та маржиналістською концепціями?

2.Яка існує класифікація видів доходів і відмінності між ними?

3.У чому різниця між номінальними і реальними доходами?

4.Як сучасна економічна теорія розглядає дохід на капітал?

5.Якими факторами визначається дохід підприємця? Яких форм він

набуває?

Тема 14. ОРГАНІЗАЦІЙНІ ОСНОВИ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.

1.Підприємництво, його суть, принципи та функції.

2.Економічні основи розвитку підприємництва та його види і форми. Інтереси підприємців та суспільства.

3. Менеджмент та маркетинг як наукові основи підприємницької діяльності.

1.Підприємництво, його суть, принципи та функції.

Векономічній теорії «підприємництво» розглядається як багатовимірне і широке поняття, за різними критеріями. В ньому переплітається сукупність економічних, юридичних, політичних і психологічних відносин.

Економічна суть підприємництва заключається в	тому, що це
економічна категорія, яка виражає відносини між суб’єктами	господарської

153

діяльності, спрямованої на досягнення такої комбінації економічних ресурсів, яка здатна забезпечити їм отримання максимального доходу.

Підприємництво представляє собою тип господарської поведінки, що ґрунтується на самостійності та незалежності суб’єктів економіки відносно

вибору: що,

скільки, як,

для кого

і

для

чого

виробляти? При

цьому

підприємницька діяльність засновується на повній

відповідальності за

прийняті рішення та їх наслідки. Це господарське мистецтво, яке стає

управлінською творчою діяльністю з метою пошуку найбільш перспективних

сфер застосування ресурсів.

Класики економічної теорії(А. Сміт,

Д.

Рікардо)

заклали

теоретичні

підвалини підприємництва, розглядаючи підприємця як власника, господаря,

бізнесмена, тобто як людину, яка організовує свою

справу

і

має

мету

діяльності: максимізацію

прибутку. Йому

властивий

специфічний

метод

економічного

мислення,

здатність

до

,ризикуоригінальність

підприємницьких ідей та підходів до вирішення господарських проблем.

Поняття "підприємець" уперше

ввів

у

наукову

термінологію

французький

економіст

.Р Кантільйон.

Основною

рисою

підприємця

він

вважав вміння ризикувати. Німецький учений М. Вебер мотивами діяльності підприємця називав прагнення до влади і визнання. На думку німецького економіста В. Зомбарта, найважливішими рисами підприємця є уміння організувати справу, вірність угодам, а австрійського економіста . Й Шумпетера — новаторство.

Отже, підприємець – це суб’єкт, що поєднує у собі новаторські, комерційні та організаторські здібності для пошуку і розвитку нових видів, методів виробництва, нових благ та сфер застосування капіталу. А звідси і підприємництво – це тип господарської поведінки підприємців стосовно організації, розробки, виробництва і реалізації благ з метою отримання

прибутку і	соціального ефекту. Економічна				сутність підприємництва
проявляється	у вияві		ініціативної, новаторської, самостійної				діяльності,
спрямованої	на	отримання		особистого	доходу	на	основі	найбіль
ефективного використання факторів виробництва.
Об’єкт	підприємництва –			сукупність	певних	видів	економічної
діяльності, на основі якої, шляхом комбінації ресурсів, підприємець досягає
своєї мети – максимізації доходу.
Суб’єкти підприємницької діяльності: приватні особи; група юридичних
або фізичних осіб; держава в особі відповідних органів.
Основними ознаками			підприємницької діяльності є			наступні: творчий
підхід, ініціативність		у	вирішенні економічних проблем, новаторство,

ризиковість,	економічна	та соціальна	відповідальність і масштабність
мислення.	принципи	підприємницької	діяльності: самоокупність,
Основні

самофінансування, самозабезпечення, матеріальна зацікавленість, економічна відповідальність, господарська самостійність у межах чинного законодавства і контроль державних органів за його дотриманням.

154

Функції підприємництва.

Основні функції підприємництва, в яких системно розкривається його сутність: новаторська; соціальна; особистісна; ресурсна; організаційногосподарська.

Новаторська (творча) функція підприємництва полягає у генеруванні та реалізації нових ідей, здійсненні техніко-економічних, наукових розробок та проектів, що пов’язані з господарським ризиком.

Соціальна функція спрямована на сприяння реалізації соціальної мети, спрямованої на забезпечення потреб суспільства.

Особистісна функція спрямована на реалізацію та розвиток потенціалу особистості підприємця та членів його колективу.

Ресурсна функція підприємництва передбачає, що воно націлене на найбільш ефективне використання матеріальних, трудових, фінансових та інформаційних ресурсів з урахуванням досягнень науки, техніки і управління виробництвом.

Організаційно-господарська функція підприємництва полягає у комбінації ресурсів виробництва в оптимальних пропорціях, здійсненні контролю за їх ефективним використанням, полягає у впровадженні нових форм та методів організації виробництва.

2. Економічні основи розвитку підприємництва та його види і форми. Інтереси підприємців та суспільства.

Для нормальної підприємницької діяльності необхідні певні економічні, політичні та юридичні передумови.

Економічні передумови підприємництва полягають у тому, щоб у суспільстві функціонували підприємства з різними формами власності на рівноправній основі і в межах конкурентного ринку. Для створення таких умов на початку90-х років ХХ . ств нашій країні було проведено роздержавлення та приватизацію власності.

Політичні передумови підприємництва полягають у створенні в країні сприятливого політичного клімату та наданні усім господарююсим суб’єктам

гарантій збереження їхньої власності.
Юридичні	передумови підприємництва	ґрунтуються	на	створенні

законодавчої і нормативної бази і створенні для всіх учасників ринкових відносин однакових прав і умов економічної діяльності.

В Україні прийняті і діють ряд нормативних актів, які заклали підвалини

для формування підприємництва. Найважливішими серед			них є	Закони
України «Про власність»,		«Про підприємництво», прийняті	у 1991 році. У
Законі	України "Про	підприємництво" зазначається, що	обов'язковою
умовою	та ознакою	підприємництва є свобода економічної		діяльності

людини, її самостійність у виборі господарської діяльності та джерел її організації, прийняття управлінських рішень, вільний вибір постачальників і

споживачів	вироблюваної	продукції, вільне	наймання	працівників,
встановлення цін відповідно до законодавства.

155

Чинне законодавство України певною мірою обмежує можливість займатися підприємницькою діяльністю деяким категоріям громадян:

-військовослужбовцям;

-службовим особам органів прокуратури, МВС, суду, державного арбітражу, державного нотаріату;

-представникам органів державної влади та управління;

-громадянам, що мають судимість за економічні злочини.

Такі обмеження існують у			всіх розвинутих країнах і зумовлен
необхідністю	позбавити	осіб, що	працюють	у	владних	структурах,
можливостей	створювати	пільгові	умови	для	своєї	підприємницької

діяльності і захистити суспільство від зловживань і корупції. Підприємництво може реалізуватися у промисловій, аграрній, науковій,

інформаційній, сервісній та інших сферах. Його слід відрізняти від бізнесу, який є більш емкою категорією, оскільки означає будь-який вид діяльності, навіть протизаконний.

На нижчій стадії капіталізму підприємець втілював риси власника, організатора та управляючого(менеджера). Нині єдність цих рис властива лише на приватному підприємстві.

На вищій стадії капіталізму за панування крупних акціонерних компаній відбувається відокремлення капіталу-власності від капіталу-функції, процесом організації й управління виробництвом починають займатися професійні управлінці — менеджери.

Підприємницька діяльність розділяється на певні види і ,формив залежності від різних критеріїв і напрямів діяльності.

В залежності від напрямів і функцій класифікують такі традиційні види підприємницької діяльності:

-виробнича;

-фінансова;

-торговельна (комерційна);

-страхова;

-інноваційна (наукова).

Виробниче підприємництво - підприємництво, спрямоване на виготовлення різноманітної продукції, виконання робіт і надання послуг для споживачів.

Фінансове підприємництво - діяльність щодо купівлі-продажу грошей,
валюти і цінних паперів. Такою діяльністю займаються комерційні банки,
фондові біржі, інвестиційні фонди та ін.
Торговельне (комерційне) підприємництво - діяльність								щодо	купівлі-
продажу	товарів	і	послуг.Такою		діяльністю			займаються		передусі
торговельні організації, різні посередники.
Страхове підприємництво — діяльність					щодо		страхування ризиків			та
відшкодування витрат. Цей вид діяльності здійснюють страхові компанії,
пенсійні фонди та інші організації.
Інноваційне (наукове)			підприємництво — підприємництво, що виступає
перед	виробничою	стадією		виробництва		і	реалізується		у	діяльност

156

ризикових підприємств, які працюють над втіленням у виробництво нової ідеї чи проекту, а отже спеціалізуються на проведенні науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок.

За формами власності та організацією можна виділити такі види підприємництва:

- індивідуальне, засноване на приватній власності фізичної особи та її

праці;

- сімейне, яке ґрунтуються на приватній власності однієї сім’ї з можливістю використання найманої робочої сили;

-приватне або партнерське(малі підприємства, товариства, кооперативи, що користуються найманою працею);

-колективне, яке функціонує на основі власності трудового колективу на майно, продукцію і доходи.

Перехід до інноваційної моделі підприємницької діяльності в умовах

індустріального	суспільства	породжуєнові	форми підприємницької
діяльності:

-венчурне підприємство (бізнес);

-інжиніринг;

-лізинг;

-технопарки;

-торговельну мережу;

-франчайзинг та ін.

Венчурне	підприємництво здійснюється			у	сфері	фінансування
високотехнічних проектів, займається цільовими інженерними розробками,
продукуванням	та	запровадженням	інновацій		з	метою	отриман

максимального прибутку. Його особливість заключається в тому, що це ризикована форма підприємництва, тому що управлінці вкладають незначну частку інвестицій (менше 10%), але беруть на себе повний ризик за кінцеві результати проектів. Інституційні та приватні інвестори забезпечують фінансування і ризикують своїми інвестиціями.

За оцінками американських економістів, 15% венчурних компаній приречені на повну втрату ризикового капіталу; 30% компаній – отримують

скромний	прибуток, зате 30% ризикових	фірм	за	декілька	років
перекривають прибутком інвестований капітал у30 – 200 разів.				Венчурні
підприємства вигідні великим компаніям, банкам, страховим компаніям,
оскільки	таким шляхом вони використовують підприємницький				талант
дрібних бізнесменів, їх енергію і творчу ініціативу, частково перекладають на

них ризик нововведень. Тому кожна п'ята новинка науки і техніки, успішно впроваджена крупними компаніями розвинутих країн світу, запозичена у венчурних фірм і дає високий комерційний результат.

Інжиніринг – система надання					послуг	фірмою-консультантом		фірмі-
клієнту при будівництві промислових та інших об’єктів.
Лізинг	–	форма	дострокової оренди, де орендодавачем є				лізингова
компанія.	Орендатор		бере	на	себе	відповідальність	за	збереження
орендованого		майна,	сплату	орендних платежів, податків та			страхових

157

платежів. Орендовані об’єкти, як правило, купуються лізинговою компанією на прохання орендатора, і в кінцевому результаті залишаються йому після сплати орендних платежів протягом декількох років.

Технопарки – одна із найпоширеніших у розвинених країнах форма венчурного підприємництва (ризикових фірм). Вони виникають шляхом об’єднання персоналу університетських та науково-дослідних центрів, які прагнуть комерціалізувати результати своїх науково-дослідних розробок. Зразком утворення технопарку біла модель науково-виробничого центру, створеного на базі Стенфордського університету Каліфорнії(США), який зосереджує майже 3 тис. електронних фірм, де працюють близько 2 тис. осіб.

Торговельна		мережа	– два	чи	більше		магазинів під		загальним
володінням і контролем, які продають товари аналогічного асортименту,
мають спільну	службу		закупівель		та	,збутуа	можливо, й	аналогічне
архітектурне оформлення (наприклад,				мережа магазинів «Billa»,				«Ашан»,
«ДЦ», «Космо»).
Фрайчанзинг	–	найпоширеніша		форма		інтеграції малого		і	великого
підприємництва	у	галузі	збуту. Суть		франчайзингу полягає			в	тому, що

головна велика компанія (франчайзор) укладає угоду з малими та середніми незалежними підприємствами (франчайзі) про надання їм виключного права

на продаж	її товарів чи послуг під торговельною маркою - компанії
франчайзора	(наприклад, фірма «Mc. Donald’s»).

Інтереси підприємців та суспільства

Ще раз згадаймо слова А. Сміта про те, що, переслідуючи свої егоїстичні інтереси, люди краще задовольняють суспільні інтереси, ніж у тому випадку, коли б вони намагалися зробити це спеціально. Підприємців англійський учений розглядав у такому самому аспекті.

Наскільки		відповідає ця	формула		реаліям минулого і сьогодення,
однозначно відповісти неможливо. Отже, найбільш загальною відповіддю на
поставлене запитання буде: "так і ні". Тоді					логічно	постає нове запитання:
коли	інтереси	підприємців	і	суспільства		збігаються, коли ?ніЗ

філософського погляду між інтересами підприємців і суспільства існує

суперечлива єдність. Це означає, що за певних умов і на певному проміжку
часу інтереси підприємців і суспільства збігаються; в інших випадках між
ними може виникати суперечність і навіть конфлікт, здатний перерости в
антагонізм.
Якщо підприємці виготовляють товари і послуги				для	задоволення
суспільних потреб з мінімальними витратами і не встановлюють монопольно
високих цін, їх інтереси збігаються з інтересами суспільства. Проте для
практики трансформаційних перетворень в Україні, як і				загалом для
економічної	теорії, важливо	з'ясувати, коли	інтереси	підприємців		і
суспільства не збігаються.
Відмінність інтересів суспільства і підприємців. Оскільки підприємці є
основними господарюючими суб'єктами, найактивнішими дієвими особами в
реалізації цілей та найважливіших рис економічної системи капіталізму на
нижчій стадії	його розвитку, завдяки їх діяльності		виникли і	кілька	століть

158

розвивалися	корінні	вади		ринкової	економіки: економічна		криза,
монополістичні	тенденції		в	економіці, масове		безробіття,	класова
поляризація суспільства		та	. інПерефразовуючи		слова .А Сміта,		можна

сказати, що, дбаючи лише про власні інтереси, підприємці у процесі своєї діяльності завдали ринковій економічній системі, а отже і суспільству, більше втрат, ніж вони прагнули б це зробити свідомо.

За сучасних умов, ставлячи за мету привласнення максимально високих прибутків, підприємці (або частина з них) можуть досягти її різними

шляхами:

–виготовлення неякісних товарів, неякісне виконання робіт і надання неякісних послуг;

–встановлення завищених цін на товари, послуги і виконувані роботи і внаслідок цього привласнення максимально високих прибутків;

–ухиляння від сплати податків, що є важливою				ознакою		тіньової
економіки;
–створення	фіктивних	фінансових	трастів	та	інших	фінансових
інститутів, які "викачують" гроші значної кількості довірливих вкладників;
–створення товарів та надання послуг, які загрожують життю і здоров'ю
значної кількості людей(наркобізнес, торгівля зброєю				та	.),ін торгівля
дітьми, работоргівля (перетворення повій на живий товар);

–вивіз капіталів за кордон. В Україні щорічно за кордон в середині90-х років XX ст. вивозилося до 6 млрд. дол. Відплив тіньового капіталу за кордон утричі перевищує західні кредити, всі види допомоги.

–масове розкрадання державної власності в процесі її роздержавлення і приватизації. Це явище є типовим для пострадянських країн, у менших масштабах — для розвинутих країн світу;

–фальсифікація торгових марок, обважування, обрахунки споживачів та інші види шахрайства;

–діяльність монополій, зокрема негативні аспекти такої діяльності.

Ці та інші незаконні способи збагачення підприємців вступають в антагоністичну суперечність з інтересами суспільства, підривають його економічну могутність і суверенітет.

3. Менеджмент та маркетинг як наукові основи підприємницької діяльності.

В	умовах		індустріального	суспільства	науковою	осн
підприємницької діяльності виступають менеджмент та маркетинг.
Менеджмент		є	діяльністю	щодо	керівництва	людьми

найрізноманітніших організаціях. Він є вмінням досягати поставлених цілей, використовуючи працю, інтелект, мотиви поведінки інших людей, а також сферою знань, яка забезпечує реалізацію функції керівництва. Водночас це і певна категорія людей, соціальний прошарок працівників управління. Роль менеджменту особливо яскраво виявилася в30-ті роки XX ст. – період криз та зрушень у світовій економіці.

159

Менеджмент (англ. management – управління) – процес

забезпечення

прийняття

рішень

із

застосуванням

досягнень

науки

управління, що

передбачає комплексний аналіз чинників, які впливають на ефективність

виробництва; цілеспрямований вплив на підлеглих працівників в інтересах

успішного

вирішення завдань, що постають у процесі роботи , фірми

підприємства, організації.

Сучасні

теорії

менеджменту, як

правило, втілюють

теоретичні

положення неформальної школи управління корпорацією, орієнтованої на

максимальне використання людських ресурсів. Ця школа виділяє два підходи

людини до праці, умовно позначаючи їх символами«X» та «Y». Згідно з

теорією

«X»,

яка відображає традиційні погляди на процес управління,

людина є ледачою та безініціативною, намагається ухилятися від роботи,

уникати відповідальності. Тому над працівником повинен тяжіти ієрархічний

апарат

управління,

здійснюючи

всебічний контроль

та

найдокладнішу

регламентацію діяльності. Він є зовнішньою силою, яка спонукає людину до

праці.

Теорія «Y» ґрунтується на тому, що затрати людських сил, здібностей у

праці такі ж природні, як у грі та відпочинку. А людині більш властива

працьовитість, ніж

лінь;

їй

притаманне

прагнення

до

успіху

та

відповідальності; вона повна ідей, честолюбних задумів; головне для неї–

реалізація власного творчого потенціалу. Тому управління повинно надавати

працівникові максимальну самостійність, яка спрямовувала б його творчу

енергію на користь фірмі та суспільству, а головне завдання менеджерів–

створити для цього необхідні умови.

Відповідно до панівного підходу щодо місця та

ролі

людини

виробничому

процесі

виділяютькомандно-адміністративний

та

партисипативний (демократичний) стилі управління підприємством.

Командно-адміністративний стиль управлінняхарактеризують: сувора

ієрархія управлінських структур; порядок, за якого підлеглому відводиться

роль виконавця наказів та розпоряджень керівника; відповідальність лише

перед керівником; всеохоплюючий контроль та найдокладніша регламентація

діяльності; переконаність, що людина є лише гвинтиком адміністративної

системи.

Такому

стилю

управління

властива

своя

система

,пріоритеті

домінуючим серед яких є кількість продукції, наступним – витрати на

виробництво, а якості продукції відводиться чи не остання роль.

Партисипативний стиль управління орієнтований на ефективну роботу

підприємства в ринкових умовах. Його основними ознаками є: максимальна

самостійність

усіх

ланок

вертикальної

та

горизонтальної

структу

управління; підвищення рівня їх відповідальності; підхід до службовця як до

особистості, що самореалізується у процесі праці.

На цих засадах ґрунтуються і головні пріоритети: забезпечення якості

діяльності та орієнтація на споживача. Якість продукції та технологічних

процесів

розглядається

як

наслідок

якісної , роботидіяльності

всіх

працівників

підприємства.

Якість

діяльності –

це

вимір

корисності

160