ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ

–ліквідація дотацій збитковим підприємствам;

–зменшення видатків на фінансування ВПК, соціальних програм, державне управління;

–реформа системи оподаткування.

Дефіцитний бюджет, зазвичай,	має	місце у період	спаду обсягів
національного виробництва, коли податкові надходження зменшуються, а
потреба у видатках зростає.
Профіцитний бюджет характерний для періоду економічного зростання
і застосовується як засіб для упередження економічного			, бумуза яким
неминуче наступає економічний спад.
Балансування бюджету, таким	чином,	здійснюється не	щорічно, а
залежно від фази ділового циклу.

Розрізняють такі види бюджетного дефіциту:

–фактичний — відображає реальні надходження і видатки за певний період часу;

–структурний — показує, якими мають бути надходження, урядові витрати і дефіцит при потенційному обсязі національного виробництва;

–циклічний — відбиває вплив циклічних коливань на надходження, видатки

та дефіцит і визначається як різниця між фактичним	і структурним
дефіцитом.
Нагромаджена сума позичених урядом коштів для	фінансування
дефіциту державного бюджету утворює державний борг.
Державний борг існує у двох формах:

– внутрішнього боргу перед юридичними та фізичними особами країни;

– зовнішнього		боргу	перед	іноземними		країнами(міжнародними
фінансовими		організаціями, урядами			іноземних	країн	та іноземними
приватними особами й організаціями).
Існує	безпосередній зв'язок між бюджетним дефіцитом і державним
боргом. з	одного боку,		державний	борг	є різницею	між	нагромадженою

сумою всіх позитивних сальдо бюджетів і сумою всіх від'ємних сальдо (дефіцитів), отже, бюджетний дефіцит формує державний борг. З іншого боку, зростання боргу потребує додаткових витрат бюджету на його обслуговування, що зумовлює зростання бюджетного дефіциту.

Вплив державного боргу на економіку:

–позитивний – у фазі економічного спаду використання державних запозичень стимулює споживчий попит, збільшує рівень зайнятості населення, сприяє зростанню рівня доходів у суспільстві, стимулює економічне зростання;

–негативний – витіснення приватного капіталу, що обмежує економічне

зростання, спричиняє до перерозподілу доходів на користь власників

державних	облігацій, зменшення	обсягу	споживчого	попиту,
збільшення податків для обслуговування державного боргу, перекладання
відповідальності	за погашення	боргових	зобов'язань на	майбутні

покоління тощо.

Управління державним боргом – це система заходів держави, пов'язана з:

101

–вивченням кон'юнктури на ринку позичкового капіталу;

–випуском та розміщенням нових боргових зобов'язань;

–погашенням нових боргових зобов'язань;

–виплатою відсотків на позики;

–зміною строків позик;

–зміною відсоткових ставок на позики (конверсія);

–анулюванням боргу (у випадку фінансової неспроможності держави).

Держава може рефінансувати свій борг, тобто випустити нові боргові зобов'язання для розрахунку за старі борги.

3. Фіскальна політика держави. Податки та їх види.

Фіскальна політика – це бюджетно-податкова політика держави, яка спрямована на стабілізацію економіки. Вона має два напрями:

-податкова політика;

-політика витрат з державного бюджету. Головним джерелом доходів держави є податки.

Податки	–	обов'язковий внесок	до бюджету	відповідного рівня
платниками податків у порядку та на умовах, визначених законодавством.
Податкова		система – сукупність	чинних у країні податків, форм,
принципів та методів їхньої побудови, а також інститутів та організацій,
що забезпечують вилучення їх, здійснюють контроль за дотриманням
податкового законодавства.
Функції	податків безпосередньо		пов'язані з	функціями фінансів.

Існують такі функції податків:

Фіскальна – централізація частини ВВП у бюджеті на загальносуспільні потреби.

Розподільча – перерозподіл вартості ВВП між державою, юридичними та фізичними особами.

Регулююча – вплив податків на різні аспекти діяльності їхніх платників Елементи системи оподаткування:

–суб'єкт (платник податків) – юридична чи фізична особа, що сплачує податки;

–об'єкт оподаткування – кількісно визначений економічний феномен, який служить базою для оподаткування. Іншими словами, податкова база – це грошова сума, з якої вилучається податок;

–джерело оподаткування – дохід платника податку, що підлягає

оподаткуванню.

Джерело та об'єкт оподаткування взаємно пов'язані, оскільки власне дохід є джерелом сплати податку. Так, якщо оподатковують власне дохід або майно, що забезпечує дохід, ці два елементи взаємопов'язані. Якщо ж сплачується податок на майно чи землю, які перебувають в особистому користуванні й не приносять доходу, такий взаємозв'язок втрачається.

Податкова ставка (норма оподаткування) – законодавчо встановлений розмір податку на одиницю оподаткуванн

102

Податкова ставка може існувати в таких формах:

–середньої податкової ставки– відношення обсягу податків до величини доходу, що підлягає оподаткуванню;

–граничної податкової ставки – відношення приросту податків до приросту

доходу, що підлягає оподаткуванню.
– податкові		пільги – звільнення				від податків або зменшення				податкових
ставок.
Зв'язок		між	розміром		податкової		ставки	та	обсягами		податкових
надходжень до бюджету дослідив американський економіст. ЛафферА.
Графічне зображення цієї залежності відоме як "крива Лаффера"
Ця	крива		виявляє	таку		ставку	оподаткування, за		якої	податкові
надходження		досягають			максимального		обсягу(N).	При	подальшому
зростанні податкової ставки нівелюються							стимули	до підприємництва та

праці, знижується податкова база та податкові надходження до бюджету. При податковій ставці 100 % держава не отримуватиме доходу, оскільки охочих працювати безоплатно немає.

Рис. 13. Крива Лаффера

Класифікація податків:

1.Залежно від рівня державних структур:

–загальнодержавні (встановлюються державними органами влади вищого рівня);

–місцеві (встановлюються місцевими органами владита управління)

2.За об'єктом оподаткування:

–податки на доходи фізичних і юридичних осіб (заробітну плату, прибуток, ренту тощо);

– податки	на	майно(сплачуються	постійно	впродовж	усього	часу
перебування майна у власності);

–податки на споживання (сплачуються при використанні доходів).

3.За методом стягнення:

–розкладні — спочатку встановлюється обсяг податкових надходжень, необхідних для потреб держави, а потім цю суму розкладають на окремі

103

частини за територіями, і, нарешті, між окремими платниками;

–окладні — встановлюються спочатку податкові ставки, а далі розмір податку для кожного платника.

Визначальним критерієм класифікації податків є форма оподаткування. За цією ознакою розрізняють такі форми податків:

Прямі — вилучаються безпосередньо у власників майна, отримувачів доходу (податок на прибуток, податок на землю, податок на майно, тощо).

Непрямі (опосередковані) — вилучаються у сфері реалізації або споживання товарів та послуг, тобто перекладаються на споживача і не залежать від рівня доходу: ПДВ, акцизні податки, мито на іноземну продукцію тощо.

Принципи оподаткування:

–обов'язковість;

–	оптимальне	поєднання	економічної	ефективності	та	соціальної
	справедливості;
–	відносна стабільність у короткота середньостроковому				періоді	і
	гнучкість у довгостроковому періоді;

–прогресивний характер оподаткування;

–захист вітчизняного виробника;

–уникнення подвійного оподаткування.

Методи оподаткування:

–пропорційне оподаткування — не враховує диференціації доходів при встановленні податкової ставки;

–прогресивне оподаткування — середня ставка прогресивного податку зростає в міру збільшення доходу; платник податків сплачує не тільки

більшу суму податку, а й більший відсоток(частку). Прогресивне
оподаткування		справляє	найсильніший			тиск	на	осіб	з	високими
доходами;
– регресивне	оподаткування ґрунтується			на	зниженні		ставки податку			в
міру зростання доходу. Такий метод оподаткування вигідний для осіб із
високим рівнем доходів, але вразливий для дрібних платників податків.
		Фіскальна політика
Заходи держави		у сфері	регулювання		оподаткуванні			та	державних
витрат називається фіскальною політикою.
Фіскальна	політика – це		особливий		вид стабілізаційної				політики
держави, який полягає у свідомому маніпулюванні державним бюджетом в
цілому, державними витратами і податками					в	цілях	змінення		реального
обсягу виробництва,		зайнятості,	контролю	над		інфляцією, стимулювання

економічного росту. Фіскальна політика формується парламентом країни, який затверджує державний бюджет, а реалізується урядом і, в першу чергу, міністерством фінансів

До інструментів фіскальної політики відносяться: доходи та видатки державного бюджету, дефіцит державного бюджету, державний борг.

Сучасна економічна наука, в залежності від характеру використання прямих і побічних фінансових методів, розглядає два види фіскальної

104

політики: дискреційну і недискриційну (автоматичну).

Дискреційна фіскальна політика засновується на жорсткому втручанні держави в економіку, коли уряд приймає рішення про зміну податків або витрат з бюджету.

Недискриційна фіскальна політика базується на “діївмонтованих” в

економіку	стабілізаторів, які	не	вимагають	втручання	уряду
короткостроковому періоді.
Дискреційна фіскальна		політика	держави	може бути ,	щотакою

стимулює або стримує зростання обсягів виробництва в залежності від фази економічного циклу, тобто поділяється на стимулюючу і стримувальну.

Стимулююча фіскальна політика використовується урядом в період економічного спаду та кризи і полягає у зростанні державних видатків на підтримку економіки (державних закупок і інвестицій) та зменшенні податкового тиску шляхом зниження податкових ставок або відміни деяких податків. Така політика неминуче призводить до дефіциту державного бюджету, що породжує зростання державного боргу, емісію грошей , і відповідно, інфляції.

Стримувальна фіскальна політика традиційно використовується урядом в умовах економічного піднесення, що супроводжується інфляційними процесами, і направлена на обмеження, зменшення обсягів виробництва, передбачає зменшення державних витрат і зростання податкових ставок,

введення нових податків. Результат стримуючої фіскальної політики–
ліквідація надлишку держбюджету та зниження обсягів виробництва.
Проведення		стримувальної		фіскальної	політики	в	умовах	спаду
виробництва призводить до ще більшої економічної кризи, але знижує
інфляцію і державний борг.
При	недискриційній (автоматичній) фіскальній політиці					стабілізація
економіки може бути досягнута і без значного впливу держави, за рахунок
внутрішніх можливостей економіки. В якості вмонтованого стабілізатора
виступає податкова система. Податки представляють собою зменшення
потенціальної купівельної спроможності, так званий «витік з економіки». У
період зростання обсягів виробництва податкові надходження збільшуються
за рахунок підвищення ділової активності, доходів населення та, будучи
витоком,	стримують		подальше	зростання. При	падінні		виробництва

податкові надходження знижуються, купівельна спроможність зростає, збільшується обсяг виробництва.

	4. Кредит: суть, види, форми та функції.
Існування кредиту пов'язане з позичковим капіталом.
Позичковий	капітал – це грошовий капітал, який	надається його
власниками або	розпорядниками як позика з метою отримання доходу в
формі позичкового відсотка (процента).
Рух позичкового капіталу називають кредитом.
Кредит – це	система відносин з приводу акумуляції	та використання

105

тимчасово вільних грошових засобів на основі повернення та платності у формі позичкового відсотка.

Джерелом кредитних ресурсів є:

1.Грошовий капітал, що вивільняється в процесі кругообороту промислового та торговельного капіталу.

2.Рух бюджетних засобів, цільових фондів та резервів.

3.Грошові доходи і заощадження приватних осіб.

Для того щоб тимчасово вільні грошові засоби не переставали виконувати функцію капіталу, вони повинні рухатись, бо тільки рух забезпечує їхнє зростання. Наявність тимчасово вільних грошових засобів, з одного боку, та наявність суспільної потреби в їхньому використанні– з іншого, зумовлюють об'єктивну необхідність існування кредиту.

Принципи функціонування кредиту Обов'язковість повернення кредиту. Тимчасове вивільнення грошових

засобів робить можливим тільки тимчасове кредитування їх і передбачає обов'язкове повернення кредитних ресурсів.

Платність. Платою позичальника за право тимчасового використання не свого (позиченого) капіталу є позичковий процент, який є Для нього витратою. Для кредитора ж процент за кредит є платою за те, що він ризикує своїм грошовим капіталом, який надає в позику.

Строковість. Позика має бути повернена позичальником кредиторові у строк, визначений кредитною угодою.

Історично першою суспільною формою кредиту вважають лихварський капітал. В умовах розвиненої ринкової економіки впродовж тривалого

еволюційного розвитку кредит набув найрізноманітніших форм.
За суб'єктами кредитних відносин, об'єктом позик, сферою поширення
та розміром позичкового відсотка розрізняють такі види кредиту:
1. Комерційний кредит — надається	одним підприємцем іншому у
вигляді продажу товарів із відстрочкою	платежу. Об'єктом комерційного

кредиту є товарний капітал.

Інструментом комерційного кредиту є вексель. Останній може набувати форм простого (видається позичальником на ім'я кредитора із зазначенням місця та часу видачі векселя, розміру суми, місця й часу платежу) і переказного векселя, або тратти (письмовий наказ кредитора позичальникові про сплату певної суми третій особі або пред'явнику). Особа, що видає

переказний	вексель,	називається		трассантом,	а	особа, на користь якої
виписана тратта.
Мета	комерційного		кредиту— прискорення			реалізації товарів та
втіленого в них прибутку.
Величина позичкового відсотка за комерційний кредит нижча від
банківського; входить у ціну товару та суму векселя.
2. Банківський		кредит — найпоширеніша			форма		кредиту. Об'єктом
банківського кредиту є грошовий капітал.
Кредитором		є	,банкє	позичальником –			домогосподарства,
підприємницький і державний сектор.

106

Мета банківського кредиту – отримання прибутку з позик. Банківський кредит не має цільового обмеження.

Банківський кредит — це форма кредиту, за якою банк надає клієнтові у тимчасове використання частину власного або залученого грошового капіталу на умовах повернення та платності у вигляді банківського відсотка.

3. Споживчий кредит— надається банком приватним особам для придбання предметів особистого споживання довгострокового користування (холодильників, пральних машин, телерадіоапаратури, меблів, автомобілів тощо).

Споживчий кредит існує у двох формах: комерційного (купівля товарів у розстрочку) та банківського (грошова позика в банку для купівлі товарів довгострокового використання). Позичковий процент за цією формою кредиту досить високий.

4.Іпотечний кредит— довгострокова позика під заставу нерухомого майна (землі, житла, виробничих будівель). Його надають переважно спеціалізовані іпотечні банки під заставу нерухомого майна. У випадку несвоєчасного повернення кредиту позичальник втрачає заставлене нерухоме майно, і воно переходить у власність банку.

5.Лізинговий кредит— відносини між юридичними особами, що

виникають	з	приводу	оренди	майна і	супроводжуються	укладанням
лізингової	угоди,	в якій	лізинговою	компанією є	банк, що на замовлення

орендаря купує обладнання і надає його в оренду.

6. Ломбардний кредит — короткостроковий кредит під заставу рухомого майна, яке можна швидко реалізувати. Застава забезпечує повернення кредиту. Вартісна оцінка застави повинна перевищувати суму кредиту. Якщо кредит повертається своєчасно зі сплатою відсотка, позичальник залишається власником заставленого майна. Якщо кредит не повертається в строк, право власності на заставлене майно переходить до кредитора, який, реалізуючи майно, утримує суму боргу та відсоток.

Сучасною формою ломбардного кредиту є банківський кредит під заставу депонованих у банку цінних паперів.

7. Державний кредит — система економічних відносин між державою в особі її органів влади чи управління, з одного боку, та фізичними і юридичними особами — з іншого, за яких держава виступає як позичальник, кредитор чи гарант.

8. Міжнародний кредит– це рух міжнародного капіталу, наданого державою, банком, іншою юридичною чи фізичною особою однієї країни іншій країні, банкові, юридичній чи фізичній особі іншої країни на певний строк на умовах повернення та платності.

Кредиторами	і	позичальниками		можуть	також	бути	міжнародні
організації (МВФ,	МБРР та		ін.), регіональні об'єднання держав(ЄБРР),
асоціації виробників та експортерів товарів.
9. Кредит "стенд-бай" –			надається	країнам –	членам	МВФ	для

визначених МВФ цілей на підставі угод "стенд-бай" терміном до 12 місяців, а в окремих випадках до ЗО років. За цією угодою країна— член МВФ має

107

право придбати в МВФ іноземну валюту в обмін на національну в межах попередньо обумовленої суми на визначений угодою термін.

Функції кредиту:

Перерозподільча — кредит забезпечує акумуляцію тимчасово вільних грошових ресурсів домогосподарств, підприємницького та державного сектору, перетворюючи їх у позичковий капітал, який завдяки використанню численних форм кредиту перерозподіляється на користь тих суб'єктів, які

мають тимчасову потребу використання запозичених грошових засобів.
Емісійна функція виявляється			у	створенні		нових платіжних засобів
кредитними установами.
Економія витрат обігузавдяки тому, що кредит суттєво прискорює
швидкість	обороту	грошових	ресурсів			і	здешевлює	обслуговування
грошового обігу.
5. Банківська система та її структура. Функції Центрального банку.
Банківсько-кредитна система –				це	система		кредитних	відносин,
принципів і форм кредитування(функціональна структура) та сукупність
кредитно-фінансових		установ, які	створюють,			акумулюють і		надають
грошові засоби на засадах кредитування (інституціональна структура).
У	загальному	виглядіструктуру			банківської		системи	можна
представити таким чином:

–центральний банк (Національний Банк України);

–комерційні банки;

–спеціалізовані банківські установи (іпотечні, зовнішньоторговельні, ощадні банки тощо);

–небанківські фінансово-кредитні установи (страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні компанії і т. ін.).

Центральний банк — це державна установа, яка є головною ланкою

кредитної системи. Його ще називають банком банків, виходячи із завдань та функцій, які він виконує.

Функції центрального банку:

—розробка та реалізація грошово-кредитної політики;

—емісія готівкових грошей — монопольне право центрального банку;

—емісія безготівкових грошей;

—зберігання золотовалютних резервів країни;

—акумуляція та зберігання касових резервів комерційних банків Зміст

цієї функції полягає в тому, що кожний комерційний банк як член національної кредитної системи зобов'язаний зберігати певний відсоток від суми вкладів на резервних рахунках центрального банку, який називається норма резервування;

—контроль та регулювання діяльності комерційних банків.

–кредитування комерційних банків у період економічних труднощів;

–виконання кредитних та розрахункових операцій на потребу уряду. Зміст цієї функції полягає в тому, що надходження до державного

108

бюджету акумулюються на рахунках центрального банку, тому саме він

здійснює	операції щодо		акумуляції	грошових засобів та витрат їх
урядовими	організаціями.		Він також	здійснює	за розпорядженням
уряду операції з іноземною валютою та золотом, із державними цінними
паперами, виконує взаємне зарахування боргових зобов'язань тощо.
Головне		завдання центрального		банку— управління емісійною,
розрахунковою та кредитною діяльністю.
Комерційні		банки є	основою	кредитної	системи. Найбільшого

поширення набула така організаційно-правова форма банків, як акціонерна.

За способом формування статутного капіталу розрізняють комерційні банки без участі держави, з участю держави, з участю іноземного капіталу тощо.

Залежно від обсягу операцій, які виконують комерційні банки, їх

поділяють	на	такі	види: універсальні (здійснюють	усі	операції) та
спеціалізовані	(виконують		менший обсяг операцій, обслуговують певну
галузь чи сферу економічної діяльності або групу клієнтів).
Функції комерційних банків:

–ведення поточних рахунків (акумуляція безстрокових депозитів);

–акумуляція строкових депозитів вкладників;

–видача грошових засобів з рахунків;

–перерахування з одного рахунка на інший;

–розміщення акумульованих грошових засобів шляхом надання кредитів, купівлі-продажу цінних паперів;

–продукування кредитних грошей шляхом мультиплікації банківських депозитів та ін.

Свої функції комерційний банк виконує через операції, а саме: Пасивні – мобілізація грошових засобів.

Активні – розміщення акумульованих грошових засобів. Посередницькі – операції за дорученнями клієнтів.

Пасивні банківські операції пов'язані з акумуляцією ресурсів, необхідних

для проведення кредитних та інших активних операцій.
Структура банківських ресурсів:
а).	Власний	капітал		банку: первинний		акціонерний	капітал;
нагромаджений		капітал	за	рахунок	капіталізації частини		банківського
прибутку; резерви;
б)	Депозити	клієнтів:	строкові —		вкладники	можуть запитувати

(знімати, використовувати) кошти тільки після закінчення певного строку; до запиту (поточні рахунки) вкладник може використовувати їх у будь-який час;

в). Заощаджувальні внески, які зазвичай повільно нагромаджуються і використовуються тільки через декілька років. Заощаджувальний внесок клієнта засвідчує ощадна книжка;

г). Залучені засоби — кредити, отримані в інших банках (міжбанківський кредит);

д). Засоби, отримані від емісії та розміщення цінних паперів банку. Активні операції комерційних банків пов'язані з розміщенням ресурсів з

109

метою одержання прибутку. Це кредитні операції та операції з розміщення цінних паперів.

За об'єктами активні операції можна поділити на такі види.

Вексельні операції (купівля векселів у компанії та видача під них позик). Підприємство, яке продає свій товар іншому підприємству в кредит, одержує вексель, за яким воно може отримати гроші від підприємця-покупця тільки через певний проміжок часу. Якщо підприємцю-продавцеві гроші потрібні раніше, ніж настане термін платежу, то він може продати вексель банку. Ця операція називається обліком векселів.

Підтоварні операції — надання кредиту під заставу товарів і товарних документів.

Фондові операції — операції з цінними паперами, що мають таку структуру: кредит під цінні папери; банківські інвестиції, тобто купівля банками цінних паперів.

Лізингові операції, учасниками яких є три суб'єкти: лізингова компанія, функції якої виконує банк; орендар, що замовляє банку (лізинговій компанії) устаткування, яке він хоче взяти в оренду; підприємство, яке виробляє це

устаткування.
Факторингові операції –			придбання	банком (факторинговою фірмою)
права вимагати виплати за фінансовими зобов'язаннями, скупленими в різних
осіб. Іншими	словами,	це	передача	підприємством	банкові	права на
управління	своєю	дебіторською		заборгованістю. Банк	при	цьому
зобов'язується	в міру необхідності фінансувати за допомогою кредиту
виконання всіх фінансових зобов'язань такого підприємства. Факторинг – це
універсальна	форма, яка	охоплює інформаційне, бухгалтерське, збутове,

кредитне, юридичне та страхове обслуговування клієнтів.

Трастові (довірчі) операції – операції банків щодо управління майном та

виконання інших послуг в інтересах і за дорученням клієнтів.
Елементом	кредитної	системи	є	також	спеціалізовані	-кредитно
фінансові інститути, до яких відносяться:
Ощадні	банки – фінансові		установи, що		спеціалізуються	на
обслуговуванні	населення,	залученні	грошових		заощаджень громадян,

наданні кредитів та інших банківських послуг.

Іпотечний банк — банк, що спеціалізується на наданні довгострокових кредитів під заставу нерухомого майна(землі, будівель тощо) та випуску заставних листів, забезпечених нерухомістю.

Інноваційний банк спеціалізується на фінансуванні й кредитуванні інноваційних проектів. Кредитування здійснюється шляхом придбання відповідних акцій та розміщення облігаційних позик.

Інвестиційний банк залучає довгостроковий позичковий капітал і надає його в розпорядження позичальникам(підприємцям, державі) через випуск облігацій та інших видів боргових зобов'язань. Він з'ясовує характер і обсяг фінансових потреб позичальників, узгоджує умови позики, вибір виду цінних паперів, визначає термін їхньої нової емісії та розміщення серед інвесторів.

Інвестиційний банк є не тільки посередником між інвестором

110