ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ

В Україні, яка здійснила перехід до ринку, мале підприємництво не набуло того значення, яке властиве ринковим системам, що формувалися

еволюційним		шляхом. Розвиток	його ще	не	достатній	і потребує
державного сприяння і підтримки.
	Характерні риси дрібних підприємств:
–	велика кількість;
–	гнучкість	(здатність швидко	реагувати	на	кон'юнктурні	зміни в
економіці);

–нестійкість (у США щороку банкрутують три із п'яти заново створених малих фірм).

Функції дрібних підприємств

–оперативно реагують на кон'юнктурні коливання економіки;

–використовують структуру економіки відповідно до змін у структурі смаків, потреб, уподобань тощо;

–розширюють межі економічної свободи, керуючись у своїй діяльності економічною доцільністю, а не рішеннями управлінських кооперативних чи державних органів; забезпечують розвиток конкуренції;

–сприяють послабленню монополізму;

–створюють додаткові робочі місця;

–	насичують	ринок товарами та	послугами за	відсутності	великих
стартових капіталів;
–	швидко	відшкодовують витрати	і відновлюють	здатність	заново
інвестувати;

–є основою для формування середнього класу;

–активні щодо інноваційної діяльності.

Сучасна змішана модель ринкової економікипоєднує					різні		типи
підприємств	і	різні	організаційно–правові	форми	їх	за	принципо

економічної доцільності. Зміст останньої визначається мінімізацією витрат та максимізацією прибутку.

Підприємства повинні діяти на принципах господарського розрахунку, основними з яких є: а) отримання прибутку на основі створення необхідних суспільству товарів і послуг та підвищення ефективності виробництва; ) нести економічну відповідальність за невміле господарювання, неефективне використання ресурсів.

Основними функціями підприємств, що випливають із структури економічних відносин та різних аспектів власності, є: а) техніко-економічна; б) організаційно-економічна; в) функція реалізації відносин економічної власності; г) правова; г) соціальна; д) психологічна; є) національна.

Узгоджуючись з інтересами суспільства на певному етапі та за певних умов (зокрема, при виготовленні суспільних товарів і послуг з мінімальними витратами), інтереси підприємців можуть вступати у конфлікт з ними при виготовленні неякісних товарів, завищенні цін, ухилянні від сплати податків, створенні фіктивних фінансових трастів, нелегальному вивозі капіталу за кордон, виготовленні та продажу товарів, які загрожують здоров'ю і життю населення, та ін.

131

2. Капітал як економічна категорія товарного виробництва.

Діяльність підприємства забезпечується через функції капіталу. В

економічній теорії сформувалися	такі підходи	до	визначення сутності
капіталу:
1. Предметно-функціональний	підхід, згідно	з	яким капітал

ототожнюється з нагромадженою працею, призначеною для подальшого

виробництва або продажу й одержання доходу– це фактор виробництва, що

впливає на результати підприємницької діяльності

і

приносить

дохід

власникові.

2. Соціально-економічний

підхід,

згідно з яким марксистська теорія

капітал

трактує як

економічну

категорію, яка представляє специфічні

суспільні відносини, що виникають за певних історичних умов. Розглядаючи

капітал

як самозростаючу

вартість,

марксисти

ототожнюють

капітал

з

капіталістичними виробничими відносинами експлуатації найманої праці. За

марксистською теорією загальна формула руху капіталу має вигляд:

Г-Т-Г´,

де Г´ = Г+ΔГ

руху капіталу( Г)

Приріст

грошей,

який

отримується

в

кінці

називається додатковою вартістю, яка створює прибуток капіталіста.

3. Грошовий підхід,

згідно з яким капітал досліджується як фінансовий

ресурс, що приносить дохід власникові у вигляді процента.

4. Трактування

капіталу

як

певного

вкладення, завдяки

чому

забезпечується одержання доходу у поточному та майбутньому періоді.

У рамках цього підходу відокремлюється поняття«людського капіталу»

як міри втіленої у людині здатності приносити .

дохідІнвестиціями у

людський капітал вважаються витрати на здобуття освіти, кваліфікації,

підготовку та перепідготовку робітників, підтримку здоров’я, інформаційне

забезпечення тощо. Величина людського капіталу оцінюється потенційним

доходом, який він може приносити власнику.

Тобто, капітал – це самозростаюча авансована вартість; вкладення, які

дають змогу отримати дохід власнику.

Матеріально-речовий зміст

капіталу формують речові

та

особисті,

фінансові та інтелектуальні фактори товарного виробництва, його продукти

(товари і послуги), які обслуговують процес створення економічних благ та

їх просування у сфері виробництва, обміну, споживання.

Соціально-економічну

форму

капіталу визначає

функціонування

підприємницької та особистої власності економічних суб’єктів у процесі їх виробничо-господарської, комерційної діяльності та отримання відповідних доходів.

Форми існування капіталу в залежності від різних критеріїв:

1.За джерелами формування: власний капітал, залучений капітал.

2.За напрямом інвестування: речовий капітал, людський капітал.

3.За сферами застосування: промисловий капітал, торговельний капітал, позичковий капітал.

132

4.За способом обороту: основний капітал, оборотний капітал.

5.За перерозподілом доходів: реальний капітал, фіктивний капітал.

6.За формою функціонування: індивідуальний, колективний, суспільний.

7.За масштабами: національний, міжнародний.

8.За роллю у створенні додаткової вартості: постійний, змінний.

Реальний капітал – обслуговує насамперед рух промислового капіталу. Він відіграє визначальну роль у створенні доходу, втілюючись у матеріальноречові та грошові кошти.

Фіктивний капітал – не функціонує безпосередньо у виробничому процесі, а уречевлюється у цінних паперах(акціях, облігаціях) та дає їхнім власникам право на отримання прибутку. Він не створює доходу, а лише сприяє його перерозподілу.

3.

Показники діяльності підприємств.

Витрати виробництва. Прибуток.

Реальний

промисловий

капітал вкладається у засоби виробництва і

робочу силу. Робоча сила як особистий фактор виробництва характеризує

здатність людини до праці. Засоби виробництва як

речовий

фактор

виробництва,

включають

в

себепредмети праці (матеріали,

сировину)

і

засоби праці (машини, обладнання тощо).

Використання робочої сили, засобів та предметів праці за економічним

змістом представляє собою витрати виробництва.

Витрати виробництва – вартісна оцінка затрат економічних ресурсів,

здійснених підприємцями за для виробництва продукції.

Витрати поділяються на такі види: зовнішні та внутрішні.

Зовнішні (явні) витрати

– витрати на оплату економічних ресурсів,

постачальники яких не є власниками фірми(грошові, витрати на придбання

сировини, палива, обладнання, трудових та транспортних послуг тощо).

Внутрішні (неявні) витрати — витрати фірми на використання власних

(неоплачуваних) ресурсів.

Неявні витрати включають недоотримані підприємцем доходи при

найвигіднішому альтернативному застосуванні власних ресурсів. Сучасна

економічна наука відносить довнутрішніх витрат нормальний прибуток—

мінімальну плату,

необхідну

для

утримання

підприємця

в певній

сфері

бізнесу.

Виокремлення явних та неявних витрат відображає два підходи до

розуміння природи затрат фірми.

Бухгалтерський підхід передбачає врахування зовнішніх (явних) витрат,

які оплачуються безпосередньо після отримання рахунка

чинакладної. Ці

витрати

відображаються

у

бухгалтерському

балансі

фірми

і

бухгалтерськими витратами.

Економічний підхід до

витрат

виробництва

передбачає

врахування не

тільки

зовнішніх,

а

й

внутрішніх витрат, пов'язаних

з

можливістю

альтернативного використання ресурсів.

133

Економічні витрати відрізняються від бухгалтерських на величину альтернативної вартості власних ресурсів.

Альтернативна вартість (вартість втрачених можливостей, пропущена вигода) - вартість найкращої (найвище оплачуваної) альтернативної можливості виробництва чи поведінки фірми при порівняльному ступені ризику.

Таким чином, економічні витрати – це витрати, які належить здійснити підприємцю, щоб відволікши ресурси від альтернативного використання. Це дійсні витрати на виробництво товару, які відображають вартість ресурсів при найкращому з можливих варіантів їхнього застосування,

	Залежно від строку, впродовж якого					можлива	зміна	економічних
ресурсів, залучених фірмою до виробництва певного виду									продукції,
розрізняють:
–	витрати		фірми	в	довгостроковому	періоді(часовому		інтервалі,
	достатньому для зміни всіх зайнятих ресурсів);
–	витрати		фірми	в	короткостроковому	періоді(часовому інтервалі,
	протягом якого хоча б один вид ресурсів .залишається незмінним).
	Витрати фірми в короткостроковому періоді поділяються напостійні,
змінні, сукупні, середні та граничні .
	Постійні (умовно постійні) витрати (FC): мають місце незалежно від
зміни		обсягів		виробництва(з трати		на	утримання		,будівель
адміністративного апарату, на орендну плату, рекламу тощо)
	Змінні		витрати (VС): безпосередньо пов'язані				зі зміною		обсягів
виробництва (затрати на сировину, електроенергію, оплату праці (відрядну)
робітників тощо).
	Граничні		витрати (МС): приріст витрат			на виробництво		ще	однієї

(додаткової) одиниці продукції:

МС = DТС

DQ

Середні витрати (АТС): середня величина витрат на виробництво одиниці продукції:

АТС = ТС

Q

Сукупні (валові витрати) (ТС): сукупні витрати фірми на придбання та використання всіх факторів виробництва, тобто це сума постійних та змінних витрат:

ТС = FC + VС

Прибуток.

Розглянемо суть прибутку як економічної категорії, яку по різному трактували економічні школи.

Меркантилісти вважали, що прибуток виникає у сфері обігу, а його джерелом є зовнішня торгівля.

Класична школа трактувала прибуток як дохід на капітал(теорія трьох факторів виробництва).

134

Марксистська теорія вважала прибуток результатом неоплаченої праці найманих робітників, тобто перетвореною формою додаткової вартості.

Сучасна маржиналістська теорія вважає прибуток: а) формою доходу підприємця на вложений капітал; б) винагородою за ризик підприємницької діяльності; в) платою за послуги підприємця; г) винагородою за новаторство та нововведення.

Прибуток – це виражений у грошовій формі чистий дохід підприємця на вкладений капітал, який представляє собою різницю між загальною виручкою від реалізації продукту(валового доходу) і сукупними витратами фірми:

РR =ТR – ТС,

де РR — прибуток фірми; ТR — виручка від реалізації; ТС — сукупні витрати.

Існування двох підходів до виміру витрат фірми(бугалтерського та

економічного) зумовлює застосування двох підходів до аналізу прибутку.

Бухгалтерський

прибуток визначається

як

різниця

між

валовим

доходом

(виручкою

від

реалізації

продукції) та

бухгалтерськими

(зовнішніми) витратами виробництва.

Економічний прибуток визначається як різниця між

валовим доходом

та економічними (зовнішніми і внутрішніми, включаючи нормальний

прибуток) витратами виробництва.

Нормальний

прибуток — звичайний для

галузі

дохід

від

економічних

ресурсів;

мінімальний

дохід,

який

стимулює

підприємця

продовжувати

справу, залишаючись у певній сфері бізнесу.

Оскільки

нормальний

прибуток

є

винагородою

за

виконан

підприємницьких функцій, він входить до складу внутрішніх витрат фірми.

Економічний

прибуток — це надлишок

над

нормальним прибутком,

породжений ініціативою підприємця, його вмінням знайти найкраще

застосування

та

комбінацію

економічних

,

ресурсівздійснювати

нововведення, ризикувати тощо.

Виникнення

надлишкового

прибутку

спонукає

підприєм

спрямовувати свої капітали в певну сферу суспільного виробництва, що

сприяє розширенню кола виробників та зниженню ринкових цін. Результатом

останнього є зменшення економічного прибутку, його зникнення, а відтак

відплив

капіталів в

інші

сфери

бізнесової

діяльності. Однак

зменшення

кількості виробників підвищує ринкові ціни та спричиняє зростання економічного прибутку і т. ін.

Тривале існування надлишкового прибутку на довшому відрізку часу свідчить про наявність перешкод для ефективної конкуренції виробників на певному ринку внаслідок появи монополій.

Монопольний прибуток — прибуток фірми, яка займає монопольне (виключне) становище на ринку.

Засобами виміру прибутку є його маса (абсолютна грошова величина) та

135

норма прибутку (якісний відсотковий показник).

Маса прибутку — це абсолютний розмір прибутку в грошовому вираженні. Норма прибутку характеризує ступінь прибутковості капіталу і визначається як відсоткове відношення маси прибутку(Р) до всього авансованого капіталу (С+V):

P ¢ =	P	×100%

C + V

Величина норми прибутку свідчить про ефективність функціонування авансованого капіталу і залежить від багатьох факторів, що діють у сферах виробництва обігу та розподілу, у тому числі від швидкості обороту капіталу, маси прибутку, ринкових цін, структури витрат, масштабу виробництва тощо.

Соціально-економічна сутність прибутку найповніше виявляється у його функціях.

Функції прибутку:

–облікова, індикативна, що характеризує прибуток як найважливіший показник, критерій ефективності господарської діяльності фірми;

–розподільча — характеризує прибуток як основне фінансове джерело розвитку фірм та суспільства в цілому;

–стимулююча — визначає прибуток як потужний генератор економічного

розвитку, здійснення інвестицій та нововведень.

Економічна роль прибутку в умовах ринку виявляється в тому, що він:

–	є рушійною силою функціонування та розвитку економіки, основним
	спонукальним мотивом підприємницької діяльності;
–	сприяє	найефективнішому	розподілу	та	використанню , ресурсів
	упровадженню досягнень науково-технічного				прогресу, скороченню
	витрат, поліпшенню якості продукції та її споживчих властивостей;

–є джерелом розширення суспільного виробництва, примноження національного багатства та задоволення соціальних потреб суспільства.

Ефективність підприємств вимірюється системою показників, головними серед яких :є маса прибутку і валового доходу, рівень рентабельності, фондоємність, фондовіддача.

Для оцінки рівня ефективності роботи підприємства одержаний ним результат, тобто валовий дохід або прибуток порівнюють з витратами або з використаними ресурсами.

Зіставлення прибутку і витрат показуєрентабельність або норму рентабельності – це відношення прибутку до поточних витрат виробництва, що обраховується за такою формулою:

N рент = П ×(Ц - С) ×100% ,

Фосн + Фоб

де, Nрент – норма рентабельності; прибуток на одиницю продукції представлений в чисельнику як різниця між ціною на неї(Ц) і собівартістю (С), обсяг продукції – П; вартість основних виробничих фондів– Фосн ; вартість оборотних фондів – Фоб.

Формула показує, що рівень рентабельності прямо пропорційний обсягу

136

виробленої продукції та обернено пропорційний вартості використаних фондів і оборотних засобів.

Ефективність виробничої діяльності працівників характеризує показник продуктивності праці, який визначається кількістю часу, витраченого на виготовлення одиниці продукції або кількістю продукції, що вироблена за одиницю часу.

Ефективність використання основних виробничих фондів показують такі показники як фондоємність і фондовіддача. Фондоємність – це вартість

основних виробничих фондів в розрахунку на одну					грошову	одиницю
виробленої продукції. Фондовіддача – це обсяг продукції, що					припадає	на
одну грошову одиницю діючих основних виробничих фондів.
Показником	використання	оборотних	фондів	є	матеріалоємність

продукції. Цей показник визначається як відношення вартості спожитих оборотних фондів (А) підприємства до вартості виробленої продукції (П):

n

å Ai

М n = i =1

П

Зниження матеріалоємності продукції дає можливість уникнути надто великих капітальних вкладень на виробництво енергії та сировини, що має виключно важливе значення для України.

3. Кругообіг і обіг капіталу. Основний та оборотний капітал.

Реальний кругооборот промислового капіталу проходять три логічно

послідовні стадії
I	– закупівля	необхідних	факторів виробництва(засобів виробництва
(3В) та робочої сили (РС));
II – виробництво визначеної товарної маси;
III – продаж створеної товарної продукції.
Кругооборот промислового капіталу– безперервний рух капіталу по
трьох	стадіях	із послідовною		зміною форм		га	поверненням	у свою
початкову форму у збільшеному, як правило, розмірі.
Безперервний рух капіталу за логікою його кругообороту оборотомє
капіталу.
Оборот капіталу – це безперервно повторюваний кругооборот капіталу,
в результаті якого авансовані кошти повністю повертаються до								своєї
початкової форми.
У процесі обороту різні частини промислового капіталу одночасно
функціонують у грошовій, продуктивній і товарній формах.
Оборот капіталу – конкретніша				категорія,	ніж	кругооборот. Його
конкретизують		пов'язані	між	собою	кількісно-вартісне			вираженн
авансованого капіталу і швидкість руху цього капіталу за часом.
Перший вимір швидкості обороту капіталу– відрізок							часу, протягом

137

якого до підприємця у вигляді виручки повертається вся грошова сума авансованого капітал, що зросла на величину прибутку. Цей відрізок часу

становить один оборот.
Другий вимір швидкості	обороту	капіталу– кількість	обертів

авансованого капіталу за .рікЦей вимір є похідним від першого і відображається формулою

n = Т t

де п — кількість оборотів авансованого капіталу за ; рікT – визначена одиниця виміру – рік (12 місяців); t — тривалість одного обороту,

Оборот капіталу характеризується безперервною циклічністю. У процесі його руху генерується дохід та відбувається зростання авансованої вартості.

Окремі частини промислового капіталу, представлені його особливими матеріально-речовими елементами, які обертаються з різною швидкістю.

Засоби	праці (будови, споруди, верстати, машини,	обладнання)
функціонують від кількох років до кількох десятків років. Вони становлять
матеріально-технічну основу підприємств і послідовно		беруть участь у
багатьох виробничо-технологічних циклах.

Основний капітал — складова промислового капіталу, яка функціонує у натуральній формі засобів виробництва протягом кількох виробничотехнологічних циклів, частинами переносячи свою вартість на новостворену продукцію.

Предмети праці (визначені конкретні партії сировини, матеріалів,

комплектуючих	виробів,	напівфабрикатів) беруть	участь	і	повністю
споживаються	протягом	одного виробничо-технологічного			циклу. їхня

вартість швидко обертається, повністю переносячись живою конкретною працею на створювану в тому самому виробничо-технологічному циклі товарну продукцію. Далі вона вивільняється у грошовій формі внаслідок реалізації продукції і знову спрямовується на закупівлю нових і нових партій предметів праці. Швидко обертаються також кошти у товарній та грошовій формах.

Оборотний капітал — частина промислового капіталу, що функціонує у вигляді предметів праці, незавершеного виробництва, готової продукції, грошових коштів (у тому числі заробітної плати), обертаючись і переносячи свою вартість на новостворену продукцію протягом одного виробничотехнологічного циклу.

Функціонуючий основний І оборотний капітал підприємства становить його активи.

Пасивами підприємства є власний і позичений капітал. Відповідно до схеми кругообороту час обороту промислового капіталу має таку структуру.

138

		Структура часу обороту промислового капіталу					Таблиця 2
		Час обороту промислового капіталу
	Час обігу		Час виробництва			Час обігу
Придбання		та доставкаПеребування			засобівРеалізація		виробленої
засобів виробництва			виробництва			товарноїу	продукції	та
			матеріальних			перебування	її	у
			виробничих запасах			товарних запасах
Укладення		контрактів	з Робочий		період –
найманими			безпосереднє
працівниками			функціонування засобів
			виробництва
			Перерви	у	робочому
			періоді
Раціональне господарювання передбачає пошуки шляхів прискорення
обороту капіталу, бо це збільшує масу і підвищує норму прибутку.
З	урахуванням		швидкості		обороту	капіталу	формуланорми

прибутку набуває такого вигляду:

P¢ = M × n ×100 %

К

де Р´ — норма прибутку: М — маса прибутку; К — величина авансового капіталу; п — кількість оборотів авансового капіталу рік.

Оборот основного капіталу завдяки багаторічному функціонуванню його

матеріально-речових елементів відбувається у формі амортизації.
Амортизація (лат.		Amortisatio – погашення) основного капіталу –
процес	поступового	перенесення	вартості	основного	капіталу

новостворену продукцію в міру його зношування. Амортизацію розраховують:

–на капітальний ремонт основних засобів;

–на реновацію (повне оновлення) основних засобів

Розрізняють фізичне та моральне зношування основного капіталу.
Фізичне	зношування	основного	капіталу	відбувається		в	процесі
виробничого споживання		його елементів, а також під фізико-хімічним
впливом навколишнього природного середовища. Можливість подальшої
експлуатації засобів праці у зв’язку з втратою їхніх техніко-експлуатаційних
властивостей поступово втрачається.
Матеріально-речові елементи основного капіталу					можуть	зазнавати
також морального зношування, зумовленого науково-технічним прогресом.
Моральне	зношування	основного	капіталу— це техніко-економічне
старіння його	елементів,	що виявляється у		втраті	доцільності		їхньої

подальшої експлуатації через появу дешевших або досконаліших засобів праці» Розрізняють моральне зношування першого та другого видів.

Моральне зношування першого виду зумовлене появою дешевшого та досконалішого устаткування внаслідок підвищення продуктивності праці.

139

Моральне	зношування		другого виду зумовлене винайденням нових
якісних засобів праці, що призводить до старіння застосовуваних елементів
основного капіталу.
Засобом компенсації зношування основного капіталу є амортизаційні
відрахування.
Амортизаційні		відрахування — щорічне			списання		частини вартості
основного капіталу. Амортизаційні відрахування є частиною валових витрат
підприємства,	Водночас		вони	виступають		джерелом		відшкодування
зношування	основних		засобів, утворюючи			фінансові		передумови
інвестування. Саме тому система амортизаційних відрахувань важливим
чинником підвищення ефективності суспільного виробництва.
Амортизаційний		фонд — грошовий фонд			призначені		для	відновлення

вартості спожитих елементів основного капіталу, які вибувають із виробничого процесу в міру свого фізичного та морального зношування.

Na = K + P - Л 100 %

К × n

Норма амортизації — виражене у відсотках відношення річної суми амортизації до вартості елементів основного капіталу.

де Na — норма амортизації; К — початкова вартість основного капіталу;
Р — затрати на ремонт обладнання; Л — ліквідаційна вартість засобів праці;
n — нормативний строк служби основного капіталу.
Норма	амортизації	є	найважливішим	економічним	важеле
амортизаційної політики держави. Через рівень норм та диференціацію їх
регулюється	швидкість обороту основного капіталу, інтенсифікується
процес його	відтворення	та	стимулюється	впровадження	досягнень

науково-технічного прогресу.

Питання для самоконтролю.

1.За якими ознаками розрізняється основний і оборотний капітал?

2.У чому полягає сутність прибутку?

3.Що таке витрати виробництва? Які існують види витрат?

4.Які типи об’єднань підприємств ви заєте?

5.Що таке концентрація виробництва? Якими показниками вимірюють її рівень?

Тема 13. ВИКОРИСТАННЯ ВИРОБНИЧИХ РЕСУРСІВ. ФОРМУВАННЯ ДОХОДІВ В УМОВАХ РИНКУ.

1.Сутність, види і джерела формування доходів. Номінальні й реальні доходи.

2.Розподіл доходів. Заробітна плата та її форми.

3.Персональний розподіл доходів та їх диференціація. Крива Лоренца.

140