ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ

Інфраструктура – це основа, підґрунтя, фундамент економічної системи та її підсистем, її внутрішня будова, що забезпечує цілісність. Завдяки

інфраструктурі здійснюється рух потоків товарів і послуг від продавця до покупця.

Таким чином інфраструктура ринку– комплекс інститутів,				служб,
підприємств,	організацій, які	забезпечують	нормальний		режим
безперебійного функціонування ринку.
Розглянемо детальніше деякі елементи інфраструктури ринку. Одним із
найважливіших інфраструктурних елементів є біржі.
Біржа	– організаційно-правова	форма оптової	торгівлі	масовими
товарами за стандартами та зразками(товарна біржа) або систематичних
операцій з	купівлі-продажу цінних паперів(фондова		біржа),	валюти
(валютна біржа), робочої сили (біржа праці), угод із фрахтування (фрахтова

біржа).

Види бірж: товарна, фондова, валютна, біржа праці тощо.

Товарна біржа – це оптовий товарний ринок, для якого характерні такі особливості:

-торгівля товарами за стандартами та зразками, що дає можливість реалізувати не сам товар, а контракт на його поставку;

-регулярність торгів на основі певних правил;

- формування цін на основі зіставлення	попиту	і про позиц
(котирування);
- свобода вибору контрагента за угодою;
- стандартизація контрактів і мінімальних партій по ставок.
Фондова біржа — організований ринок цінних	паперів, що	виконує

функцію мобілізації грошових засобів для довгострокових інвестицій в економіку та для фінансування державних програм.

Цінні	папери — документи, що	виражають	майнові(боргові)
зобов'язання.

На біржі можуть бути такі види цінних паперів:

Акції (від лат. aсtіо – дія, дозвіл) – цінні папери, випущені акціонерними товариствами, які засвідчують вкладення певної кількості капіталу і дають право їхньому власникові на отримання певного дохо(дивіденду) з прибутку акціонерного товариства.

Облігація (від лат. obligo – зобов'язання) — документ, що засвідчує передачу грошей у борг на певний строк з правом отримання щорічного фіксованого доходу та зобов'язання про повернення суми боргу у визначений строк.

Вексель (від нім. wесhsel — розмін) — письмове боргове зобов'язання за встановленою законом формою, яке видається позичальником (боржником, векселедавачем) кредитору (векселеотримувачу), що надає останньому право вимагати від боржника повернення зазначеної у векселі суми в певний строк.

Варрант — цінний папір, що випускається разом з облігацією чи привілейованою акцією і дає її власникові право на додаткові пільги у визначений час.

41

Ваучер — майновий купон, що видається в процесі приватизації державного майна для придбання акцій підприємств, які підлягають приватизації

Сертифікат (депозитний) — фінансовий документ, випущений банком, який засвідчує наявність грошового депозиту і зобов'язання виплатити цю суму тримачеві сертифіката у певний строк. Це цінний папір на пред'явника. Процент за депозитні сертифікати сплачується щорічно або одночасно із

погашенням боргу. Термін "сертифікат" походить від латинського certum, що
означає "правильно", та facio — "роблю".
Існує первинний і вторинний ринок цінних паперів.
На первинному ринку цінних паперів відбувається розміщення щойно
випущених цінних паперів. Емітентами можуть бути: державні органи влади
різних рівнів; підприємства, організації, іноземні юридичні особи.
Вторинний	ринок цінних	паперів	забезпечує	перепродаж	раніше

випущених цінних паперів через фондову біржу і позабіржовий . оборот Громадяни та юридичні особи, що купують цінні папери від свого імені й за свій рахунок, є інвесторами.

Валютна біржа – біржа, що здійснює на регулярній та впорядкованій основі купівлю-продаж іноземної валюти за ринковими цінами.

Курс, який встановлюється на біржі, називають офіційним курсом. Він лежить в основі розрахунків комерційних банків із клієнтами. У роботі валютної біржі беруть участь представники держави.

Біржовим валютним товаром є валюта і золото.

Біржа праці — державна структура, яка опосередковує стосунки між роботодавцями і найманою робочою силою.

Функції служби зайнятості:

–вивчення і прогнозування ситуації на ринку праці;

–організація громадських робіт;

–організація перекваліфікації кадрів за вимогами ринку;

–виплата допомоги з безробіття;

–відшкодування (часткове) витрат, пов'язаних зі зміною місця роботи. Біржі поділяються на спеціалізовані і універсальні. Розглянуті вище

біржі називаються спеціалізованими.

Універсальна біржа — біржа, яка здійснює операції не тільки з широким асортиментом товарів, а й з валютою, цінними паперами та фрахтовими контрактами.

Отже, біржі — це ринкові структури, де укладаються угоди, здійснюються біржові операції .

Види біржових угод:

Форвардна угода — строкова угода за готівковою формою розрахунку, відповідно до якої покупець і продавець погоджуються на поставку товару обумовленої якості та кількості(або валюти) на певну дату в майбутньому. Ціна товару, курс валюти тощо фіксуються в момент укладання угоди.

Ф'ючерсні угоди — угоди про купівлю-продаж фінансових інструментів або товарів обумовленої марки на біржах за умови оплати їх за узгодженою

42

ціною через певний проміжок часу після укладання угоди. Ф'ючерсні угоди

укладаються	не з	метою купівлі чи		прод, ажуз		метоюстрахування
(хеджування)	угоди стосовно наявного товару, або					з метою отримання
різниці від перепродажу ф'ючерсної угоди, або для отримання прибутку від
зміни цін і курсів, що відбуваються на кінець ліквідаційного періоду.
Ф'ючерсні	угоди найчастіше використовують для продажу товарів
великими партіями з притаманною для них тенденцію до значних коливань
цін (сільськогосподарські та сировинні товари), валюти, акцій, облігацій, для
банківських вкладів, іпотеки і т. ін.
Функції	ф'ючерсних угод: зменшення			ризику,	пов'язаного з різким
коливанням	цін;	забезпечення	стійкості		господарюючих		одиниць;
гарантування	передбачуваності		господарської			діяльності; здешевлення
кредиту.

Онкольні угоди — система купівлі реального товару або цінних паперів, за якою ціна не фіксується аж до вимоги покупця. Продавець страхує себе хеджуванням продажу. Ціна, за якою він закриває хедж, стає ціною закупівлі реального товару.

Хедж — строкова угода, укладена для страхування від можливого коливання цін.

Опціон — договірне зобов'язання купити або продати певний вид цінностей чи фінансових прав за встановленою на момент підписання угоди ціною в межах певного періоду. В обмін на отримання такого права покупець опціону сплачує продавцеві певну суму— премію. Ризик покупця опціону обмежений цією премією, а ризик продавця зменшується на величину отриманої премії.

Аукціон — форма організації реалізації товарів та ,послугщо ґрунтується на проведенні публічних торгів, де право купити має той, хто пропонує найвищу ціну.

Біржові посередники:

Брокер – торговий посередник, який забезпечує укладання угод за бажанням клієнтів та за їхній рахунок. Винагорода за послугу брокера– брокеридж.

Маклер (дилер, джобер) – біржовий посередник, котрий купує і продає тільки для себе й за свій рахунок.

"Бики" – спекулянти і хеджери, що розраховують на підвищення цін, скуповуючи угоди, товари та інші цінності.

"Ведмеді" – спекулянти і хеджери, що розраховують на зниження цін, скуповуючи товари, угоди та інші цінності.

Існують і інші організаційні форми продажу товарів та: послуг торговельно-промислові палати; торгові доми; ярмарки; магазини.

Питання для самоконтролю

1.За яких умов виникає ринок?

2.Які принципи функціонування ринкової економіки? Їхній зміст.

3.Що представляє собою структура ринку за різними критеріями?

43

4.У чому полягає специфіка функцій держави в ринковій економіці?

5.Дайте визначення поняття "ринкова інфраструктура" і яка її роль для безперебійного функціонування ринку?

ТЕМА 5. КОНКУРЕНЦІЯ І МОНОПОЛІЯ В УМОВАХ РИНКУ

1.Суть конкуренції та її функції.

2.Типи, види і методи конкуренції.

3.Монополії, їх суть, причини виникнення і форми.

4.Антимонопольна політика держави.

1. Суть конкуренції та її функції

Важливим компонентом механізму ринкової економіки є конкуренція. Сам ринок, механізм його дії не може нормально існувати без розвинутих форм конкуренції.

Конкуренція означає економічне суперництво, боротьбу між суб’єктами господарської діяльності за кращі умови виробництва і реалізації товарів та послуг з метою отримання якомога більшого прибутку.

Під суб’єктами конкуренції в економічній теорії прийнято розуміти таких учасників економічних :відносинпідприємства (фірми)- товаровиробники, біржі (товарні, валютні, фондові), комерційні банки, страхові компанії, монополії, державні корпорації, економічні зони.

Основне завдання конкуренції– відстояти свої власні економічні інтереси, завоювати ринок у боротьбі за споживача, перемогти своїх конкурентів, забезпечити одержання сталого прибутку.

Умови виникнення конкуренції:

–наявність на ринку великої кількості виробників і покупців будьякого конкурентного продукту або ресурсу;

–свобода виробників щодо вибору господарської діяльності. Кожний повинен мати можливість визначати не тільки що виробляти, а й регулювати якість та обсяг продукції;

–вільний доступ економічних суб’єктів до ринку і вільний вихід з нього;

–певна відповідність між попитом і пропозицією, тобто відсутність перевиробництва товарів або їх дефіциту;

–наявність у суб’єктів економіки повної інформації про , попит пропозицію товарів, ціни, рівень прибутку тощо.

Відносини конкуренції між суб’єктами ринку проявляються якзакон конкуренції, який виражає внутрішньонеобхідні, сталі причинно-наслідкові зв’язки між економічними суб’єктами у боротьбі за найвигідніші умови виробництва і реалізації товарів з метою одержання найбільшого прибутку.

Закон конкуренції характеризує внутрішні суперечності мі виробником і споживачем, між різними підприємствами і фірмами, фірмами

44

і великими підприємствами.

Конкуренція має як позитивні, так і негативні риси:

Позитивні риси проявляються в тому, що конкуренція

є

рушійною

силою ринкової економіки. В умовах конкуренції перемагає той, хто створює

якісну

продукцію

при

найменших

витратах

виробництва

завдя

використанню

науково-технічних

досягнень, передової

організації

виробництва.

Конкуренція

корисна

для

суспільст, вона

стимулює

економію

матеріальних,

трудових

і

фінансових

ресур, спонукаєів

постійно

оновлювати

асортимент

продукції, що

випускається,

стежити

за

досягненнями науково-технічного прогресу і швидко впроваджувати їх у

виробництво.

Негативні риси конкуренціїполягають у тому, що дрібні виробники

витісняються великим капіталом: одні розоряються,

інші

збагачуються,

посилюється

соціальне

і

майнове

розшарування

населення, зростає

безробіття, посилюється інфляція.

Отже, конкуренція – це об’єктивна економічна сила, яка набирає форми економічного закону конкуренції.

Роль конкуренції виявляється через певні функції, які вона виконує:

1.Функція ціноутворення: конкуренція випливає на рівень індивідуальних затрат виробництва, зводити їх до суспільно-необхідних, які і визначають рівноважну ринкову ціну товару.

2.Функція регулювання. Для того щоб перемогти у конкурентній боротьбі, підприємець повинен виготовляти товар, якому надає перевагу споживач (суверенітет споживача). Виходячи з цього, під впливом ціни капітали спрямовуються в ті галузі, де можливий найвищий прибуток.

3.Функція мотивації. Для підприємця конкуренція означає шанс і ризик одночасно:

—підприємства, що пропонують кращу за якістю продукцію або

виготовляють	її	з	меншими		виробничими			витратами, одержують
винагороду	у вигляді		прибутку(позитивні			санкції).		Це стимулює
технічний прогрес;
—підприємства,		що	не	реагують		на	уподобання		клієнтів	або
порушують правила конкуренції зі своїми							суперниками		на, ринку
виявляються	покараними		шляхом		збитків	або	виштовхуються		з ринку
(негативні санкції).
4. Функція розподілу. Конкуренція не тільки активізує стимули до вищої
продуктивності, а й дозволяє розподіляти прибуток серед підприємств і
домашніх господарств			відповідно		до їхнього		ефективного		. внескуЦе

відповідає панівному в конкурентній боротьбі принципу винагороди за результати.

5. Функція контролю. Конкуренція обмежує і контролює економічну силу кожного підприємства. Наприклад, підприємець може призначити високу ціну, та конкуренція надає покупцеві можливість вибирати серед декількох продавців. Чим досконаліша конкуренція, тим справедливіша ціна.

45

Виконуючи ці функції, конкуренція безпосередньо впливає на ефективність виробництва, підвищуючи його технічний рівень, забезпечуючи якість і розширення номенклатури продукції.

2. Типи, види і методи конкуренції.

За ринкової економіки існують дватипи конкуренції: досконала та недосконала.

Досконала конкуренція є історично і логічно початковим типом конкуренції. Вона виникла разом із виникненням товарного виробництва і протягом тисячоліть становила цілу епоху так званої вільної конкуренції. Її називають також абсолютною, чистою, ідеальною, немонополістичною.

Характерними рисами досконалої конкуренції є:

-наявність на ринку великої кількості продавців і покупців, причому жодна з груп не може впливати на ситуацію на ринку;

-пропозиція однакових товарів та послуг для продажу;

-однакова обізнаність про ринок усіх продавців і покупців;

-можливість вільної появи на ринку та виходу з нього покупців та продавців.

Дуже небагато ринків повністю відповідають вимогам досконалої конкуренції. Наприклад, біржа у Нью-Йорку, Американська біржа та аналогічні ринки цінних паперів.

Другим типом конкуренції є недосконала конкуренція. Перші її ознаки почали проявлятися ще у середньовіччі, у межах цехового виробництва. Проте, лише на початку ХХ .стна зміну вільній, досконалій конкуренції

прийшла нова форма організації змагання - змагання між групами, союзами і об’єднаннями суб’єктів ринку. Це було зумовлено процесами укрупнення

виробництва і централізації управління. Саме вони стали найважливішими
ознаками суспільного економічного життя, в якому				стали переважати
доцентрові сили, що виявилося у створенні союзів, об¢єднань між раніше
розрізненими товаровиробниками.			формаху
Недосконала	конкуренція	існує		монополістичної	і
олігополістичної конкуренції.
Монополістична конкуренція, як і чиста, охоплює небагатьох
продавців або покупців. Але купівля і			продаж уже	не здійснюються	за

єдиними ринковими цінами, а існують монопольні ринкові ціни.
Олігополістична конкуренція - форма		групового	монополізму,	за
якої кілька самостійних великих фірм монополізують виробництво				і збут
маси товарів даного роду.
Основними видами конкуренції є:
- внутрішньогалузева;
- міжгалузева;
- міжнародна.
1. Внутрішньогалузева	конкуренція –	це	конкуренція	між

46

товаровиробниками, що діють в одній галузі народного господарства. Через

різний	рівень	техніки, організації	виробництва, продуктивності	та
інтенсивності праці тощо у кожного з них встановлюється індивідуальна
вартість виробництва певного товаруміки

Внутрішньогалузева конкуренція сприяє зниженню витрат виробництва,
впровадженню досягнень науки і техніки, стимулює процес концентрації
виробництва і капіталу. У сучасних умовах вона переважає на окремих вузь-
коспеціалізованих		ринках		конкретних		видів	(товарівнаприклад,
мінікомп'ютерів, телевізорів, легкових автомобілів тощо).
Результатом внутрішньогалузевої конкуренції є перетворення окремих
індивідуальних витрат виробництва, індивідуальних вартостей на єдину
ринкову або суспільну вартість.
2. Міжгалузева конкуренція — це конкуренція між товаровиробниками,
які діють у різних галузях народного господарства.
Міжгалузева конкуренція проявляється у вигляді переливів капіталів з
малоприбуткових галузей у високоприбуткові. В результаті встановлюється
середня норма прибутку.
У сучасних		умовах		переважна частка		міжгалузевого		переливання
капіталу відбувається в межах багатогалузевих концернів і конгломератів.
3. Міжнародна конкуренція — це конкуренція виробників на світовому
ринку, яка поєднує внутрішньогалузеву і міжгалузеву конкуренцію. На
світовому ринку домінують компанії найрозвинутіших країн.
Міжнародна конкуренція сприяє збалансованому розвиткові світового
ринку, переливу капіталу не тільки між сферами виробництва,								й між
різними державами.
Перетин інтересів суб’єктів конкуренції виявляється як у межах однієї
галузі національного господарства(або однієї галузі кількох національних
господарств - на світовому ринку), так і в межах кількох галузей.							Таблиця 1
Порівняльна характеристика основних видів конкуренції
Ознаки	Внутрішньогалузева				Міжгалузева конкуренція
	конкуренція
Суб’єкти	Підприємства		однієї галузі		Підприємства різних		галузей
Об’єкти	Найкращі умови				Сфери найприбутковішого
	виробництва і збуту				вкладення капіталу
Передумови	Різниця	в	індивідуальн		Різниця норм прибутку у галузях із
	вартостях			однор	різною	органічною		будовою
	товарів				капіталу і швидкістю його обігу					ціна
Результати	инковаР	вартість		і ринкова	Середній	прибуток		і
	ціна на однорідні товари				виробництва

Конкуренцію можна поділити на такі форми: добросовісну (сумлінну) і

недобросовісну (несумлінну).

47

Основними методами сумлінної конкуренції є:

–підвищення якості продукції;

–зниження цін ("війна цін");

–реклама;

–розвиток до- і післяреалізаційного обслуговування;

–створення нових товарів і послуг із використанням досягнень НТР і т. ін. Сумлінна конкуренція використовує такі методи: цінові і нецінові.

Цінова конкуренція означає, що головним методом боротьби проти конкурентів є ціна. У такій боротьбі перемагає той, хто домагається нижчої, ніж ринкова ціна, вартості своєї продукції. Це, по суті, боротьба за скорочення витрат виробництва завдяки використанню досягнень науково-

технічного	прогресу, наукової	організації	праці, підвищенню	її
продуктивності.
Нецінова	конкуренція пов'язана	зі стратегією	боротьби, спрямованої	не

на зміну цін, а на створення зовнішніх умов, які поліпшують реалізацію продукції.

Способи нецінової конкуренції:

Поліпшення якості продукції. Відомо, що одна продукція може мати різну якість на різних підприємствах. Причиною цього є в основному порушення технології виробництва. Крім технологічної дисципліни, тут можливе використання технічних новинок, які становлять комерційну таємницю.

Використання реклами. Усі рекламні заходи розраховані на , тещоб привернути увагу покупців, інформувати про споживчі властивості товару, спонукати споживача на покупку, нагадати про існування того чи іншого товару.

Реклама формує уявлення про особливі якості ,товарухоча його споживча вартість при цьому часто залишається без змін. Мета реклами — акцентувати увагу на торговельних знаках і фірмових клеймах.

Покращення умов продажу товару. Фірма зобов'язується здійснювати ремонт виробу, надавати запасні частини, провадити безплатні консультації щодо використання свого товару.

Використання несумлінної конкуренції — це діяльність господарського суб'єкта, спрямована на одержання комерційної вигоди і забезпечення домінуючого становища на ринку, яка не виключає обман споживачів, партнерів, інших господарських суб'єктів і державних органів.

Методи здійснення несумлінної конкуренції:

-економічний шпіонаж

-дезінформація споживачів — поширення виробником неправильних

відомостей про споживчі властивості товару(клас, сорт, якість виготовлення).

- використання (підробка) товарного знака, фірмового найменування або маркування товару без дозволу господарського суб'єкта, на ім'я якого вони зареєстровані. Зазвичай використовуються товарні бланки, маркування фірм, продукція яких користується великим попитом.

48

-поширення неправдивих повідомлень про товари своїх конкурентів. Така інформація, звичайно, завдає шкоди діловій репутації конкурентів і негативно відбивається на результатах їхньої комерційної діяльності.

-намагання деяких фірм впливати на постачальників ресурсів і банки

для	того, щоб вони відмовляли конкурентам у	постачанні сировини,
матеріалів, а також у наданні кредитів.
-	переманювання провідних спеціалістів конкурентів	шляхом підкупу,

встановлення вищих окладів та надання різних пільг.

До нечесної конкуренції можна віднести також порушення законів. Наприклад, у ряді країн встановлено, що продавець не має права пропонувати товар за ціною, нижчою, ніж собівартість, прагнучи усунення конкурентів. Проте практика засвідчує, що цього правила часто не дотримуються. І зниження цін залишається одним із способів нечесної конкурентної боротьби великих промисловців проти невеликих фірм.

3. Монополії, їх суть, причини виникнення і форми.

Розвиток конкуренції на певному історичному етапі призводить до виникнення монополій. Це було зумовлено процесами концентрації і централізації капіталу й виробництва наприкінці ХІХ ст.

Монополія – означає, що існує один виробник на ринку. Конкуренція за своєї природи, передбачає монополію, тому,що вона спирається на приватну власність і утворення монополії веде до порушення умов конкуренції, яка з досконалої перероджується у недосконалу конкуренцію.

Монополістична конкуренція діє на ринку з невеликою кількістю економічних суб'єктів, кожен з яких має певний вплив на ціни внаслідок специфічного товару, який він виготовляє, і значного обсягу продукції яку він поставляє на ринок і тому він може мати і реалізовувати монопольну владу. Метою монополізму є максимізація прибутку. Фірма прагне зберегти своє панівне становище на ринку, щоб максимально використати монопольну владу.

Причина утворення монополії– це концентрація виробництва і централізація капіталу в руках не багатьох виробників.

Концентрація виробництва — це зосередження засобів виробництва, працівників і обсягів виробництва на великих підприємствах.

Централізація капіталу — це збільшення розмірів капіталу внаслідок об'єднання або злиття раніше самостійних капіталів(наприклад, утворення акціонерних компаній).

Відмінність концентрації капіталу від його централізації полягає в тому, що концентрація приводить до збільшення не тільки індивідуального, але і сукупного суспільного капіталу, тоді як централізація збільшує розміри тільки індивідуального капіталу.

Шляхами виникнення монополій є:

- горизонтальна інтеграція - об¢єднання компаній однієї сфери виробництва з метою захоплення більшої частини (приміромринку

49

об¢єднання двох швейних фірм); - вертикальна інтеграція - об¢єднання підприємств різних галузей,

пов¢язаних єдиною технологією з метою скорочення витрат виробництва (наприклад придбання автомобільною компанією шинного та сталеливарного заводів);

- диверсифікація - придбання підприємств різних галуз, ней пов’язаних технологічно, з метою різногалузевого розміщення капіталу (приміром купівля торговельною фірмою готелю або банком- туристичного бюро).

Отже, монополії притаманні такі риси:

-єдиний продавець або монополіст;

-відсутність близьких замінників даного товару. Продукт, що

продається	монополією,	відрізняється	від	усіх	інших	видів	товарів
конкурентів, тому покупець змушений або платити визначену ,цінуабо
обходитись без цього товару;
- існування бар’єрів		для виходу	на	даний	ринок- конкуренти		не

можуть вийти на ринок, де панує монополія.

В залежності від особливостей походження та механізмів здійснення й утримання монопольної влади розрізняють такі основні види монополій:

-природна монополія;

-адміністративна або закрита монополія;

-економічна або відкрита монополія;

-монопсонія;

-двостороння монополія.

Природна монополія – це монополія, яка офіційно визнається як технологічно необхідна і економічно доцільна та існує у галузях, де економія зумовлена зростанням масштабу виробництва особливо значна і може бути реалізована тільки за умови концентрації всього галузевого обсягу випуску одним виробником. Тобто, природна монополія це галузь, у якій довгострокові середні витрати досягають мінімуму тільки тоді, коли одна

фірма обслуговує весь ринок в			цілому(наприклад, пошта, телеграф,
електропостачання, газопостачання, тощо).
Адміністративна або		закрита	монополія–	це монополія, що
захищена	від конкуренції	через	юридичні	обмеження– механізми

патентного і авторського права, державного ліцензування та патентування окремих видів підприємницької діяльності, тощо (наприклад, виробництво і продаж зброї, алкогольних напоїв, наркотичних речовин, надання патентів на винаходи).

Економічна або відкрита монополія – контроль за галузевим ринком,

встановлений на деякий час окремою фірмою або об’єднанням кількох фірм

внаслідок	збігу		економічних обставин– логіки розгортання конкурентної
боротьби,		концентрації		та централізації виробництва та. Відкритаін
монополія		не	має	спеціального правового захисту, як і правило, має
тимчасовий характер.

50