Тема 4. Синтаксичні засоби сучасної української мови у професійному спілкуванні План

1. Особливості простого речення.

2. Особливості окремих синтаксичних категорій: однорідних членів речення, відокремлень, вставних і вставлених конструкцій.

3. Складне речення у професійному спілкуванні.

4. Оформлення цитат, непрямої мови.

Література

1. Степанюк О.В. Синтаксичний розбір речень: Посібник. – К.:

КиМУ, 2006.

2. Український правопис / НАН України, Ін-т мовознавства

ім. О.О. Потебні; Ін-т української мови. – К.: Наук. думка, 2002.

3. Шевчук С.В. Українське ділове мовлення. – К.: Вища школа,

2006.

4. Шевчук С.В. Українське ділове мовлення. – К.: Атіка, 2007.

Загальна грамотність документа досягається і за рахунок синтаксису.

Однією з основних вимог до речень будь-якого типу в офіційно-діловому та науковому стилях є вимога чітко й повно виражати значний за обсягом і складний за змістом матеріал. Речення повинно передавати інформацію в усій складності залежностей і зв’язків.

В офіційно-діловому та науковому стилях важливість питань, що висвітлюються, вимагає логічного, точного й послідовного викладу думки. Специфіка синтаксису зазначених стилів полягає в переважанні писемної форми, відсутності безпосереднього контакту зі слухачем (звідси – неможливість користування мімікою, жестами), відповідному до стилю тоні, монологічній формі. Тому ми приділимо увагу найдоцільнішому використанню різних синтаксичних конструкцій стосовно змісту й залежно від завдань тексту та його спрямування.

1. Особливості простого речення

Просте речення вживається в офіційно-діловому та науковому стилях і як самостійна синтаксича одиниця, і як компонент складних синтаксичних конструкцій (складносурядних і складнопідрядних речень). Можливості простого речення як самостійної комунікативної одиниці залежать від способів вираження і лексичного наповнення його головних і другорядних членів, від характеру зв’язків їх між собою, від структурного типу простого речення.

У професійному спілкуванні переважають речення розповідної модальності (модальність – відношення змісту висловлення до дійсності та оцінка цього відношення з боку мовця), яка має два основні вияви – активну й пасивну конструкції.

Для наукового та офіційно-ділового стилю характерні пасивні конструкції, оскільки вони подають процес у вигляді готового факту: дослідження проводиться, проблема порушується, мета зазначається, показники розраховуються, розміри відрахувань визначаються, прибуток одержується.

Прямий порядок слів, характерний для обох стилів, забезпечує передачу загального змісту речення без спеціального акцентування логічних елементів висловлювання. Використання непрямого порядку слів виправдане лише в тому випадку, коли логічний наголос падає на присудок: Як відзначають мовознавці, культура мовлення – поняття не тільки лінгвістичне… (В.Скуратівський).

В офіційно-діловому та науковому стилях присудок вживається переважно у формі теперішнього часу: підприємства ставлять вимоги до якості продукції; технологи працюють над розв’язанням проблеми.

У розпорядженнях вживаються інфінітивні форми: зобов’язати, рекомендувати, попередити. Наказові форми (наказую) використовуються лише в наказах.

Характерною рисою офіційно-ділового стилю є вживання розщеплених присудків (розщеплення присудка – це виділення з семантичної структури дієслова-присудка віддієслівного іменника й допоміжного дієслова), які конкретизують зміст висловлювання порівняно з дієслівними відповідниками: надати допомогу, вести переговори, організувати захід, встановити порядок.