5. Поняття стилю та жанру

Слово стиль (від лат. stilus – загострена паличка для письма) вживається в широкому й вузькому значенні, напр.: стиль поведінки, стиль керівництва, офіційний стиль, індивідуальний стиль тощо.

Слово стиль входить до термінології багатьох наук (мовознавство, літературознавство, мистецтвознавство), але в кожній науці в нього вкладається своє поняття.

Мовний стиль – це сукупність мовних засобів вираження, зумовлених змістом і метою висловлювання.

Функціонуючи в різних сферах суспільного життя, мова набуває типових стильових ознак. Ці колективно усвідомлені різновиди мови, що об’єднують мовні одиниці за їх функціональним призначенням у певні структури, становлять систему функціональних стилів, кількість і структура яких залежить від ваги літературної мови в державному, політичному, науковому та культурному житті нації.

У сучасній українській літературній мові розрізняють такі основні стилі писемної мови: розмовний, публіцистичний, науковий, офіційно-діловий, художньо-белетристичний, конфесійний. Інколи виділяють виробничо-технічний, епістолярний і мемуарний. Кожний зі стилів має свої характерні ознаки й реалізується у властивих йому жанрах.

Жанри – це різновиди текстів певних стилів, які різняться метою мовлення, сферою спілкування і специфікою використання мовних засобів.

6. Офіційно-діловий стиль, його найважливіші риси

Офіційно-діловий стиль – це різновид літературної мови, який обслуговує сферу офіційно-ділових стосунків. Це мова заяв, наказів, протоколів, розписок, законів, постанов тощо.

В українській мові офіційно-діловий стиль представлений писемним та усним варіантами із виразним переважанням писемного.

Офіційно-діловий стиль має три підстилі, для кожного з яких властиві певні жанри реалізації.

Таблиця 1

Підстилі	Жанри
Адміністративно-канцелярський	наказ, інструкція, заява, довідка, звіт, резюме
Законодавчий	закон, указ, статут, постанова
Дипломатичний	нота, протокол, конвенція, комюніке

Мовні ознаки офіційно-ділового стилю:

1. Чітко регламентоване розміщення й будова тексту, наявність реквізитів (окремих елементів документа) і закріплення за ними постійного місця для спрощення опрацювання документа.

2. Лаконічність і точність у висловлюванні при збереженні повноти інформації, точності опису.

3. Відсутність емоційно забарвленої лексики. Вживання слів ділової лексики, мовних штампів і кліше: ми, що нижче підписалися; вжити термінових заходів; згідно з; відповідно до.

4. Використання в текстах переважно нейтральної лексики. Слово повинно строго відповідати його смисловому навантаженню з метою уникнення двозначності. Неприпустимо вживати в офіційно-ділових текстах розмовні, емоційні та просторічні елементи, які створюють стилістичний дисонанс.

5. Стандартизація ділового стилю – це доцільна впорядкованість, що дозволяє економити час на пошук засобів вираження для стандартних ситуацій.

6. Обов’язкове дотримання норм літературної мови, недопущення змішування мов, калькування.

7. Тісний зв’язок усіх компонентів документа; чіткий поділ текесту на окремі пункти, для чого використовуються нумерація, буквені позначення, абзаци.

Коли вживаються абревіатури, то вони повинні бути загальноприйнятими, а не вузьковідомчими.