2. Українська мова – мова державна

У статті 10 Конституції України, прийнятій Верховною Радою

28 червня 1996 року, записано: “Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.”

Державна мова – це “закріплена традицією або законодавством мова, вживання якої обов’язкове в органах управління та діловодства, громадських органах та організаціях, на підприємствах, у закладах освіти, науки, культури, у сферах зв’язку та інформатики”.¹

____________________________

¹ Українська мова. Енциклопедія.- К.: Укр. енциклопедія, 2000.- С. 318.

У багатонаціональних державах (на відміну від однонаціональних, де немає необхідності конституційного закріплення державної мови) статус державної мови закріплюється за мовою більшості населення.

Отже, українська мова як державна дає змогу сконцентрувати весь інтелектуальний потенціал суспільства і в процесі історичного розвитку переростає в могутню рушійну силу суспільного прогресу.

Державна мова виконує в суспільстві ряд важливих функцій:

1. інтеграційну – об’єднує людей, сприяє перетворенню населення в суспільство;

2. організаційну – виступає засобом адекватного передавання волі від одних структур суспільства до інших;

3. інформаційну – забезпечує здатність підтримувати й відтворювати високу інтенсивність внутрішніх зв’язків.

3. Поняття літературної мови

Літературна мова – це унормована, відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує різні сфери діяльності, культурні потреби людей: державні й громадські установи, освіту, науку, пресу, художню літературу, театр, побут тощо. Літературна мова протиставляється діалектам, просторіччю, жаргонам.

Літературна мова має дві форми – усну й писемну. Українська літературна мова характеризується уніфікованістю, унормованістю, стандартністю, високою граматичною організацією, розвиненою системою стилів.

Українська літературна мова сформувалась на основі південно-східного діалекту, ввібравши в себе окремі риси північних та південно-західних діалектів.

Літературна мова виникає з появою письма, і спершу літературною мовою вважали мову книжну. Але з поширенням культури в усній мові в ній поступово закріплюються основні норми, властиві літературній книжній мові. Особливо зближується літературна мова з книжною тоді, коли в літературі починають широко використовуватись елементи живої народної мови.

Отже, національна мова охоплює як літературну мову, так і територіальні діалекти, розмовну лексику, жаргони, а літературна мова шліфується майстрами слова, словниковий склад у ній відібраний з лексичного багатства загальнонародної мови; значення і вживання слів, вимова й правопис регламентовані, словотворення здійснюється за загальноприйнятими зразками.

4. Мовна норма

Основною ознакою літературної мови є її унормованість.

Мовна норма – це вироблені мовною практикою освічених людей правила вимови, вживання слів, їх граматичних форм та сполучень із іншими словами.

Усі, хто користується українською мовою як засобом спілкування, повинні знати мовні норми й обов’язково дотримуватися їх.

У сучасній українській літературній мові існують такі типи норм:

-- орфоепічні – вимова звуків і звукосполучень;

-- орфографічні – написання слів;

-- графічні – передавання звуків на письмі;

-- лексичні – вживання слів;

-- морфологічні – вживання морфем;

-- синтаксичні – зразки побудови словосполучень і речень;

-- пунктуаційні – вживання розділових знаків;

-- стилістичні – добір мовних елементів відповідно до умов спілкування.

Основні ознаки норм – системність, історична й соціальна зумовленість, стабільність. Однак норми можуть зазнавати змін, що випливає з природи мови як явища соціального, яке перебуває в постійному розвитку разом із суспільством. Тому в межах норми співіснують мовні варіанти, що виникають відповідно до потреб суспільства в кодифікації (узаконенні) написань і відображають існування старого й нового в мові. Так, наприклад, розрізняють варіанти слів акцентуаційні (помилка-помилка,оповідач-оповідач), фонетичні (учений-вчений), морфологічні (зневіра-зневір’я). Наявні варіанти не порушують самої норми, а роблять її більш тонким інструментом добору мовних засобів у стилістичному плані.

За ступенем стійкості літературні норми на різних мовних рівнях бувають неоднаковими. Найстабільнішими вони виявляються в граматиці. Щодо орфографії, то час від часу орфографічні норми зазнають змін, свідченням чого є нова редакція українського правопису (1990 р.), поява якого зумовлена потребою суспільства в кодифікації написань з огляду на нові підходи до вивчення мови.

Мовні норми фіксуються у словниках, довідниках, підручниках, посібниках, правописі.