3. Складне речення у професійному спілкуванні

Речення, до складу якого входить дві та більше граматичних основ, що утворюють семантичну та інтонаційну єдність, називається складним.

Різні типи складносурядних і складнопідрядних речень дають багаті можливості для передавання різноманітних логічних відношень між компонентами складного цілого.

У науковому та діловому стилях складносурядні речення найчастіше використовуються тоді, коли є необхідність передати повідомлення, частини якого лежать у тій самій смисловій площині. Для цого типу речень характерні сполучники і, а, але: Особи українського походження з’явились у Північній Америці ще в ХVІІ столітті, і спонукало їх залишити батьківщину не соціально-економічне становище, а релігійне переслідування (За Я.Баланом).

Проте складносурядні речення порівняно зі складнопідрядними конструкціями посідають менш помітне місце у професійному спілкуванні. Складнопідрядні речення характеризуються досить високим ступенем стандартизації – склад службових слів обмежений, кількість типів речення закріплена за певними текстовими ситуаціями.

Зв’язки між простими реченнями в межах складнопідрядного речення часто здійснюються за допомогою складених сполучників через те що, завдяки тому що, після того як, перш ніж тощо.

Науковий і діловий стилі для позначення складних логічних зв’язків між компонентами думки використовують спеціальні конструкції: у зв’язку з тим, що; відповідно до того, що; після того, як; внаслідок того, що.

Поширеною конструкцією у професійному мовленні є підрядне означальне речення зі сполучним словом який: Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.

Коли є можливість вибирати між словами який і що, слід віддавати перевагу займенникові який, бо він має форму роду і числа, що надає висловленню чіткості, зрозумілості. Особливо це треба враховувати у реченнях, які містять кілька підрядних частин.

Частки ніби, начебто, неначе використовуються переважно в науково-популярних текстах для показу того, що сказане в підрядному додатковому реченні не відповідає дійсності.

Загалом у логізованій, інтелектуальній мові використовуються ті структури, в яких більше елементів інтерпретації дійсності: наслідкові конструкції серед сурядних, причинові й наслідкові – серед підрядних.

4. Оформлення цитат, непрямої мови

У наукових текстах досить часто використовуються цитати. Цитата – це текстовий матеріал, який точно, з посиланням на джерело, переноситься автором у власну працю.

Обов’язкові умови цитування – абсолютна точність при передачі змісту, адекватність лексичного складу, тотожність граматичної будови цитованого тексту.

У науковому стилі до цитування висувається ряд вимог: цитата не повинна змінювати думок джерела, з якого її взято, поглядів автора, його стилю, манери написання.

Якщо зміст взятого окремо від контексту речення може змінитися, то слід розширити цитований текст або дати до нього пояснення (у примітці або в дужках у будь-якому місці цитати).

При оформленні цитат обов’язковим є дотримання таких правил:

1. Якщо цитата наводиться у вигляді прямої мови, то містить притаманні прямій мові розділові знаки.

2. Пропуск у цитаті позначається трьома крапками. Цитата, наведена не з початку речення, пишеться з малої літери (навіть тоді, коли в оригіналі вона є початком речення): Олесь Гончар пише, що Леся Українка “поряд із Шевченком, Франком … наполегливо розвивала й зміцнювала літературну мову …” (З підр.).

3. Кілька цитат поряд пишуться через кому, з великої літери: Рядки з поезії І.Франка “Лиш боротись – значить жить”, “Книги – морська глибина” давно вже стали афоризмами.

4. Слова, терміни, термінологічні словосполучення лапками не виділяються.

5. Зберігається пунктуація цитованого тексту, коментарі до шрифту (зазначення того, кому належить виділення в тексті), точне посилання на джерело.

Поряд із цитатами в науковому та офіційно-діловому стилях досить поширений прийом вільного відтворення чиєїсь усної або писемної мови, тобто використання непрямої мови, яка виступає як переказ прямої мови і супроводжується певними стилістичними змінами, оскільки пряма мова трансформується у відповідний стиль (позбавляється елементів просторіччя, жаргонізмів, колориту емоційності тощо).

Отже, в лекціях з “Української мови (за професійним спрямуванням)” зосереджено увагу на визначеннях основних понять зазначеної навчальної дисципліни; визначено характерні риси офіційно-ділового та наукового стилів сучасної української мови; розглянуто особливості використання різних груп лексики, а також морфологічні й синтаксичні норми у професійному спілкуванні.