7. Науковий стиль, його основні ознаки

Науковий стиль – це функціональний стиль сучасної української мови, який обслуговує науку, техніку та виробництво.

Як і офіційно-діловий, науковий стиль має свої підстилі та жанри.

Таблиця 2

Підстилі	Жанри
Власне науковий. Характеризується суворо академічним викладом матеріалу. Різновидом цього підстилю є науково-навчальний	реферат, стаття, тези, наукова доповідь, дисертація, автореферат, монографія; навчальні посібники, підручники, методичні рекомендації
Науково-популярний. Це виклад наукової інформації, призначеної для нефахівців	статті в науково-популярних виданнях
Науково-діловий, основне призначення якого – повідомлення про новини в науці, а також їх юридичний захист	патенти

Усі різновиди наукового стилю об’єднує основна функція – інформативна, оскільки основним завданням наукового стилю є передача наукової інформації.

Ознаки наукового стилю: об’єктивність і точність інформування, стислість і насиченість інформації. Ці ознаки зумовлюють і відбір мовних засобів: використання термінів, номенклатурних назв, символів, таблиць, схем, графіків; добір спеціальних синтаксичних конструкцій – компактних, часто стандартизованих.

У науковому стилі використовуються засоби логічного поділу тексту, виділення окремих слів або груп слів. Текст ділиться на частини, розділи, параграфи, часто з цифровими чи буквеними позначками.

До композиційних особливостей наукових текстів відносяться документація тверджень засобом цитат, посилань; огляд досягнутого; висновки та практичні рекомендації в кінці праці.

Тема 2. Лексичні засоби сучасної української мови в

офіційно-діловому та науковому стилях

План

1. Поняття лексики. Слово як одиниця мови.

2. Групи слів за їх лексичним значенням (синоніми, омоніми, пароніми) в науковому та офіційно-діловому стилях.

3. Терміни та професіоналізми.

4. Іншомовна лексика у професійному спілкуванні.

5. Мовні штампи, кліше, канцеляризми як лексичні ознаки офіційно-ділового стилю.

Література

1. Ботвина Н.В. Науковий та офіційно-діловий стилі української мови. – К.: АртЕК, 1999.

2. Коваль А.П. Українське ділове спілкування. – К.: Либідь, 1992.

3. Шевчук С.В. Українське ділове мовлення – К.: Либідь, 2006.

4. Шевчук С.В. Українське ділове мовлення – К.: Атіка, 2007.

1. Поняття лексики. Слово як одиниця мови

Лексика (гр.lexis-слово) – це словниковий склад мови, сукупність усіх слів, що вживаються в мові. Лексикою також називають окремі шари або групи слів (терміни, професійна лексика), сукупність слів, які вживаються автором тексту в його творах.

Розділ мовознавства, який вивчає лексику мови, називається лексикологією. Лексика може вивчатися з різних поглядів: з погляду словникового складу мови в цілому, його кількісного обсягу, з погляду значення слів, природи і типів значень (семасіологія), з погляду походження, змін в їхньому значенні й звуковому оформленні, зв’язків із іншими словами даної та споріднених мов (етимологія) тощо. Окремо розглядаються ономастика та фразеологія.

Основний предмет лексикологічних досліджень – слова та фразеологічні одиниці.

Слово – самостійна, наділена одним або кількома граматичними значеннями одиниця мови, яка передає одне або більше лексичних значень, легко відтворюється і є будівельним матеріалом для речень.

Лексичне значення (семантика) – це реальний, предметно-речовий зміст слова, який визначається співвіднесеністю слова з відповідним поняттям.

Слово в мові повинно вживатися в його загальноприйнятому лексичному значенні. Відхилення від значення слова може призвести до непорозуміння, а то й до неправильного тлумачення сказаного.