Хід уроку

I. Мотивація навчальної діяльності

Повідомлення теми й мети уроку

II. Актуалізація опорних знань

1. Перевірка домашнього завдання.

1. Заслуховування розповідей учнів про ситуації сучасного життя, подібні до історії з Лисом Микитою. (Наприклад, як один учень усім хвалився, що завжди зуміє списати на контрольній роботі; як учитель повірив у його знання, а потім обман викрився біля дошки; або: учениця принесла на урок праці вишиту бабусею серветку і сказала, що зробила це власноруч. Обман з'ясувався, коли її попросили показати у класі, як це робиться.У

2. Перевірка підготовлених усних розповідей про Лиса (ха­рактеристика образу).

2. Бесіда.

Марійка Допитлива підготувала для учнів кілька питань.

• Який персонаж «зайвий» в українській казці «Фарбований Лис»? (Мавпа Фрузя, бо мавпи в Україні не водяться.)-

• Хто з родичів Лиса — його лютий ворог? (Пси. Лисиці на­лежать до сімейства Псові.)

— Як автор ставиться до Лиса? (Із співчуттям, бо називає його «нещасним».)

III. Сприйняття і засвоєння нового матеріалу

1. Вступне слово вчителя.

Народна уява витворила багато фантастичних істот — добрих духів, які допомагають людям у житті, а ще більше злих, що на­магаються їм зашкодити.

Письменник Василь Королів-Старий зацікавився цією темою і написав збірку казок «Нечиста сила», уявивши відьом, домовиків, потерчат, лісовиків зовсім по-іншому. Ось як він писав про це:

«Дарма, що інтелігентні люди ставляться до "нечистої сили" з легкою та добродушною посмішкою. Дарма, що тепер не знайдеш освіченої людини, котра б йняла віри якомусь чортовинню. Одна­ково — найосвіченіша, найінтелігентніша людина нашого віку бодай для форми вислову згадує чорта, диявола, якогось "злого духа". Найчастіш ця згадка буває тільки словом лайки, тим за­вченим порожнім звуком, що не має в собі жодного змісту...

...Тим-то, коли ми не можемо вигнати чортовиння з нашого світу, то ж чи не краще буде розповідати про нього дітям, як проперсоніфіковані сили природи, по змозі позбавляючи їх елементів зла та ворожості?!

...Отож дозволяю собі боронити перед дітьми всамперед нашу, українську "нечисту силу", що, на мою думку, часто буває далеко менш небезпечною, ніж деякі інші "сили", яких, на жаль, не зо­вуть "нечистими".

Насамперед скажемо, хто такий Василь Королів-Старий (1879— 1943). Це письменник, видавець, громадський діяч, який народився на Полтавщині (в с Ладані Прилуцького повіту). Навчався в Пол­тавській духовній семінарії, потім у Харківському ветеринарному інституті. Працював ветеринарним лікарем. Був заарештований царським урядом під час революційних подій в Україні.

Через деякий час захопився журналістикою — працював ре­дактором у видавництві, редагував київський журнал «Книгар». 1919 року доля закинула його до Чехословаччини. Там він працю­вав викладачем в Українській сільськогосподарській академії.

Тоді ж почав писати художні твори. У 20-ті роки XX століт­тя вийшли його роман «Чмелик», збірка казок «Нечиста сила», п'єса-казка «Русалка-жаба».

Українські читачі знайомі тільки зі збіркою казок В. Короліва-Старого, яка була надрукована лише в 1992 році.

2. Повідомлення учнів про «нечисту силу», як її уявляли в народі.

Домовик (похатник, господар, хованець, служка, помічник). Українці уявляли Домовика так, як і інші народи. Іноді його вва­жали істотою невизначеного роду (воно). Проте найчастіше Домовик змальовувався як невеличкий, весь оброслий волоссям дідок. Люди вірили, що Домовик є в кожній оселі. За добрих взаємин із ним він забезпечував добробут родини, пильнував уночі худобу. Проте Домовик міг завдати великих прикрощів тому, хто його розсердить. Образ Домовика як опікуна родинного вогнища переплітається з об­разом домашнього чорта — Дідька. Існувало повір'я, що Дідько сидить у курячому яйці і його може виховати кожен, хто виносить його дев'ять днів під пахвою. Заможні господарі прагнули мати собі *таких опікунів і регулярно ставили для них у куточку їжу.

Водяник — різновид нечистої сили. Як і всі духи, що є на землі, Водяник, згідно з українськими легендами про створення світу, походить від чорта. ІЗог скинув чорта та злих духів з не­ба і кожен із них летів до землі 40 діб; коли ж Господь сказав «Амінь», то хто де був, там і залишився: у воді — водяник, у бо­лоті — болотяник, у лісі — лісовик.

Проте вірування у Водяників походить іще з давніших, язич­ницьких часів і пов'язане з поклонінням слов'ян божествам вод­ної стихії.

Водяник мав вигляд старезного діда, покритого водоростями, з довгою бородою і хвостом. Міг перетворюватися на різні істо­ти — дитину, козла, собаку, качура, рибу. Цей володар річок, ставків та водоймищ головував над русалками та опікувався риба­ми. Жив здебільшого у вирах річок, коло млинів. Розгнівавшись, міг руйнувати греблі, млини, розливати річки, топити людей.

Русалка. Один із найколоритніших персонажів української демонології, уособлення небезпечної водяної стихії.

Русалки — це молоді вродливі дівчата, котрі живуть на дні рі­чок у чудових кришталевих палацах. Уночі, коли сходить місяць, Русалки виходять на берег, чешуть своє довге зелене волосся і во­дять хороводи. Чудовим співом вони заманюють юнаків чи дівчат, затягують їх у воду і залоскочують.

За поширеними уявленнями, Русалками ставали молоді ді­вчата, котрі втопилися, або померлі до хрещення маленькі діти. Оберегом від них були хрест та полин.

Мара, Марюка — міфічна богиня зла. Пізніше образ Мари уо­соблював хворобливий, тривожний, неспокійний сон. Мислилася страшною істотою жіночої статі, нічним привидом, що насідав на сонну людину, а коли та прокидалася, то Мара миттю зникала.

Відьма — популярний демонологічний персонаж українського фольклору. Розрізняли два види Відьом — родимих та вчених. Останні вважалися найбільш шкідливими, бо набували свої знан­ня від досвідчених чарівниць або від самого чорта.

Розпізнати Відьму дуже важко: вона могла бути бабою і дівчи­ною, красивою і потворною, прибирати вигляд тварин або речей. Для розпізнання Відьом застосовувалися спеціальні магічні при­йоми та засоби.

Відьом звинувачували найчастіше у тому, що вони псували чужих корів, забираючи у них молоко. Повсюдно вірили, що Відь­ми накликають на людей хвороби, спричиняють неврожаї. Відомі повір'я про те, що Відьми влаштовують свої регулярні зборища (шабаші) на голих вершинах гір. Особливо багато легенд існувало ,про Лису гору в Києві, куди в ніч на Івана Купала зліталися Відь­ми не лише з ближньої околиці, а й з віддалених місцевостей.

Відьми начебто вміли не тільки проходити крізь стінку, воду чи дерево, а й" могли перетворюватися на іншу людину, тварину, якусь річ.

(З книги «Українська минувщина».) Потерчата — загублені діти або байстрята (діти, народжені поза шлюбом, без батька). За народними уявленнями, загублені діти не мають доступу в царство вічного спокою, а тому постійно пере­бувають на межі двох світів — цього і тогої Такими межами вва­жалися «лихі» місця: цвинтарі, перехрестя доріг, урвища, болота. Потерчата мають у руках каганці з вогниками синього кольору.

Єдиним порадником від потерчат, що чіпляються за кожного перехожого, в народній міфології вважалися щенята-ярчуки — найперший щенячий виводок. Вважалося, що їх не бере ніяка нечиста сила і Потерчата бояться їх найбільше. Тому ще в першій третині XX століття кожен житель Полісся, якому доводилося час­то бувати в дорозі, намагався розжитися саме на такого пса.

3. Виразне читання казки Короліва-Старого «Потерчата».

4. Словникова робота.

Дяк — церковний служитель, помічник священика;

д я ч и х а — дружина дяка; оберемок— купа, в'язка; цвіркунець — домашня комаха із характерним звуком — цвіркотінням; на Храм— на храмове свято (церкви, храми мали ім'я свя­тих, день цих святих відзначався в тій місцевості); бовдур— розширення пічної труби, далі йде димар;

стріха— дах із соломи, очерету;

хлів— сарай для худоби;

ц є б є р — відро;

цямрина— частина колодязя, що виступає над землею;

статечна — порядна, дбайлива, хазяйновита;

обора— господарське подвір'я;

підзимок— пізня осінь, початок зими;

атрамент— чорнило;

уконтетований — який отримав багато задоволення;

левадна — та, що на леваді, на луках;

каганці — світильники;

знічев'я — від нічого робити;

допитися до зеленого змія — бути дуже п'яним, коли вже щось ввижається;

лампадка — світильник у церкві;

шрот— подрібнене зерно;

отетерів — злякався, розгубився, неприємно здивувався;

купи нд — твердий горбик у болоті;

вівтар— особлива, найсвятіпіа частина в церкві, куди ма­ють доступ тільки духовні особи;

Святе Письмо—Біблія;

гарусовий — із гарусу, тканини з вовни;

дебелий— міцний, великий;

багно— грязюка, болото;

глей— глиниста земля;

велегласно — дуже голосно;

царина— луки, вигін, незасаджений простір.

5. Обмін враженнями про казку.

— Що здалося незвичайним, дивним для вас? Що запам'ята­лося, сподобалося, чому? Чи помітили ви різницю між народною казкою та літературою і в чому вона полягає?

(У літературній казці більше художніх описів із оригінальними художніми засобами (опис горіння вогню в Цечі — «немов хтось чіпляв до деревин білі, сині, рожеві та жовті тремтячі краплини блискучого шовку»; опис ночі — «ніч була темна, як добрий атра­мент»); незвичайний сюжет; розрізняються мова автора та мова персонажів; подаються індивідуалізовані портрети і т. ін.)