Хііі. Соціалістичні перетворення і формування тоталітарного режиму (1921-1939)

Ключові слова: федерація, радянська влада, продрозкладка, продподаток, неп, денаціоналізація, кооперація, кооператив, червонець, інфляція, репресії, культ, класова боротьба, індустріалізація, план, Дніпрогес, колективізація, конституція, змагання, новатори, стахановці номенклатура, диктатура, тоталітарний режим, голодомор, соціалістичне будівництво, соціалізм.

Після громадянської війни на теренах колишньої Російської імперії утворюється СРСР (Радянський Союз) як федеративна держава. Україна стає однією з радянських республік. Надмірна експлуатація робітників, трудовий ентузіазм народу, більшість якого щиро повірила у соціалістичні ідеї, концентрація всієї влади в руках більшовицького керівництва на чолі зі Сталіним, плановий характер економіки, висмоктування людських і продовольчих ресурсів села – все це забезпечило швидкі темпи економічного зростання СРСР. Причому Українська РСР за темпами свого економічного розвитку випереджає інші республіки СРСР, створює потужну індустрію. Водночас це супроводжувалося позбавленням України реальних прав суб’єкта у внутрішніх справах та в міжнародних зносинах. Рівень життя людей був украй низьким. Аграрна політика більшовиків призвела до Голодомору 1932-1933 рр., коли померли мільйони українських селян.

13.1. Участь України в утворенні срср

Україна вийшла з громадянської війни поділеною на 4 частини: Галичина і Волинь опинилась у межах Польщі, Буковина – Румунії, Закарпаття – Чехословаччини; всі землі на схід від р. Збруч увійшли до складу Української Соціалістичної Радянської Республіки (УСРР).

Формально УСРР виникла як самостійна держава, що знаходилася з РСФРР лише у договірних відносинах, однак фактично, починаючи з 1919 р., вона була у повній залежності від останньої. Російські керівники не зважали на незалежний статус України і час від часу втручалася в її внутрішні справи.

З цього приводу українське керівництво (X.Г. Раковськнй, М.В. Фрунзе, М.О. Скрипник, Г.І. Петровський та ін.) звернулися у березні 1922 р. до ЦК РКП(б) з пропозицією упорядкувати відносини між РСФРР і УСРР, маючи на увазі утворення конфедерації радянських республік, тобто збереження їх суверенітету. Враховуючи, що подібні пропозиції були висунуті й у інших республіках, Політбюро ЦК Російської компартії створило спеціальну комісію під головуванням В.В. Куйбишева. Спочатку комісія схилилася до пропозиції Й.В. Сталіна про входження республік до складу РСФРР на правах автономії. Однак після гострої критики плану «автономізації» з боку В.І. Леніна комісія ухвалила ленінський план створення федерації рівноправних республік.

Союз РСР був створений 30 грудня 1922 р. на І Всесоюзному з’їзді Рад. Його заснували: Росія, Україна, Білорусія, Закавказька федерація (Грузія, Вірменія, Азербайджан), але до 1936 р. у Союзі було вже 15 радянських республік. Згідно з Союзним договором СРСР мусив стати федеративною державою, тобто союзом держав на чолі з центральною владою (конфедерація не має такої влади). Більшість питань внутрішньої та економічної політики мала вирішуватися на республіканському рівні. Однак , жорстка централізація, що посилилася в умовах правління Сталіна, поступово призвела до повної ліквідації суверенітету республік і перетворення СРСР із федеративної держави в унітарну, тобто таку, де республіки фактично були не державами, а адміністративними територіями, хоча і зберігали деякі атрибути державності. Про це свідчать визнання територіальної цільності України, існування в республіці власного адміністративного центру та державного апарату, надання певних прав компактно проживаючим національним меншинам та ін. Свідченням унітарного характеру новоствореної багатона­ціональної держави є той факт, що більшість республіканських керівників України призначалися з Москви: у 1923 р. – П. Постишев, у 1925 р. – Л. Каганович, у 1938 р. – М. Хрущов.