17.2. Конституція України

Поляризація політичних сил у парламенті унеможливлювала прийняття багатьох потрібних країні законів. З метою усунення зазначеного конфлікту Президент України Л. Кучма і Верховна Рада України підписали в червні 1995 р. Конституційну угоду строком на один рік. Вона значно розширила повноваження президента аж до прямого управління урядом і видання указів, що мали силу закону, та урізала повноваження Верховної Ради. В якості компромісу угода містила пункт, яким заборонявся розпуск парламенту.

Означена угода діяла до прийняття Конституції України. Робота над Основним Законом незалежної України почалася ще до проголошення державної незалежності, але особливо прискорилася у 1994 р. після створення конституційної комісії, до складу якої увійшли представники президента, парламенту, суддівського корпусу. В процесі роботи над конституцією були враховані позиції різних сторін, прийнята низка компромісних рішень, знайдені формулювання, які віддзеркалювали політичні й соціально-економічні реалії й розстановку політичних сил у парламенті.

Конституція України була схвалена Верховною Радою України в так звану конституційну ніч – з 27 на 28 червня 1996 р. Відтоді 28 червня – святковий день у календарі – День Конституції. Прийняття конституції знаменувало завершення першого періоду державного будівництва в Україні, коли відбувався перехід від авторитарного режиму до демократичного, від радянської форми держави до демократичної республіки, від адміністративно-командної економіки до ринкової. На думку багатьох фахівців у царині конституційного права, Конституція України відповідала всім сучасним вимогам і європейським стандартам.

Україна проголошена в конституції суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою, тобто державою, в якій існує верховенство права, де головним джерелом влади є народ і де «людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека є вищою соціальною цінністю». За своїм державним устроєм Україна визначена як унітарна держава, хоча до її складу входить Автономна Республіка Крим. Цьому дається наступне пояснення. Федералізацію слід відрізняти від автономізації. Перше передбачає союз суверенних держав, які утворюють керівний федеральний центр і делегують йому частину владних повноважень. Друге, навпаки, означає передачу автономії частину повноважень центральної влади з метою покращення управління.

У конституції проголошений широкий спектр прав людини, серед яких: право на життя, право на вільний розвиток своєї особистості, право на повагу до людської гідності, право на свободу й особисту недоторканість, право на таємницю листування й телефонних розмов, на невтручання в особисте і сімейне життя, право а свободу пересування і вільний вибір місця проживання, право на свободу думки, слова, віросповідання тощо. Отже, українська держава формально зберігала свої обов’язки перед громадянами щодо забезпечення їх соціальних, економічних і політичних прав, гарантувало достойне життя, соціальний захист.

В Україні існує плюралізм ідеологій. Будь-яка ідеологія не може визнаватися державною як обов’язкова. Держава гарантує свободу політичної діяльності. За громадянами закріплено право на об’єднання у політичні партії та громадські організації, право брати участь в управлінні державними справами, право на мирні збори і маніфестації, право на звернення до органів державної влади і місцевого самоврядування та посадових осіб цих органів.

До економічних, соціальних і культурних прав людини і громадянина Конституція відносить право кожного володіти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, право на працю, на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів, на відпочинок, на соціальний захист, на житло, на достатній життєвий рівень тощо.

Конституційно закріплений статус української мови як державної мови. Водночас гарантовано вільний розвиток, використання і захист російської та інших мов національних меншин. Закріплені положення, спрямовані на розвиток етнічної, культурної, мовної, релігійної самобутності усіх національних меншин країни.

Державна влада в країні поділена на три гілки: законодавчу, виконавчу і судову. Особливе місце в структурі державних інститутів займає глава держави – Президент України, який є Головнокомандуючим Збройними Силами України, Головою Ради національної безпеки і оброни, визначається як гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

Вищий законодавчий представницький орган країни – Верховна Рада України, однопалатний парламент, до якого, за конституцією в редакції 1996 р., обираються строком на чотири роки 450 депутатів. Відповідно до конституції народні депутати обирають зі свого складу Голову Верховної Ради України, Першого заступника і заступників Голови.

Вищим органом у системі виконавчої влади є Кабінет Міністрів України. Згідно з конституцією до складу уряду увійшли прем’єр-міністр України, перший віце-прем’єр-міністр, три віце-прем’єр-міністри, міністри. Причому кількість міністрів конституційно не визначена. Прем’єр-міністр України призначається Президентом України за згодою більше ніж половини від конституційного складу парламенту.

Разом з тим закріплена конституцією форма державного правління – змішана республіка – створювала передумови для протистояння між президентом і парламентом, між главою держави і головою уряду. За період від прийняття Конституції й до 2004 р. Президент України Л. Кучма призначав на посаду голови уряду 6 осіб (П. Лазаренка, В. Дурдинця, В. Пустовойтенка, В. Ющенка, А. Кінаха, В. Януковича), уникаючи при цьому особистої відповідальності за стан справ у державі.

Значення Конституції України для подальшого розвитку нашої держави розкрив Л. Кучма у доповіді з нагоди першої річниці її прийняття. Зокрема, він зазначив, що віднині державне будівництво здійснюється у більш-менш визначених рамках, діяльність державних інститутів та відносин між ними введено у конституційне русло; у свідомості людей утвердилася ідея держави; народ перетворюється з об’єкта політики у вищий її суб’єкт. Завершено період державного становлення, вибудовано каркас держави і закладено основу для реалізації ключової конституційної формули: людина – сім’я – суспільство – держава.