Контрольні запитання

1. Які основні причини політичної і економічної кризи у 1921 р.?

2. У чому суть непу?

3. Яким чином був утворений СРСР?

4. Які причини призвели до згортання непу?

5. Яким чином проводилася індустріалізація промисловості в Україні?

6. Що означало на практиці проведення суцільної колективізації?

7. Хто з керівників УРСР був причетний до Голодомору 1932-1933 рр. ?

8. Як пояснити причини високого трудового підйому у середині 30-х рр.?

9. Чи був збудований у СРСР та УРСР соціалізм?

Хіv. Українська рср у роки Другої світової та Великої Вітчизняної війн

Ключові слова: державне регулювання, фашизм, нацизм, агресія, ультиматум, пакт, оборона, оточення, окупація, плацдарм, рейд, рейкові операції, ОУН, УПА, партизани, фронт, героїзм, мужність, звитяга, Червона армія.

Друга світова війна – одна з найтрагічніших подій у історії людства. Почавшись 1 вересня 1939 р. з нападу нацистської Німеччини на Польщу, вона тривала довгих 6 років. У неї було втягнуто 72 держави, де проживало 80% всього людства. Воєнні дії велись на території 40 держав, воювали понад 110 млн. людей.

Україна найбільше постраждала з воюючих країн. Матеріальні збитки, завдані їй, становили 285 млрд. крб. у довоєнному обчисленні. Без житла залишилося майже 10 млн. людей. На фронтах війни загинуло 3 млн. українців. Ще більшими були жертви мирного населення. Загалом у роки війни загинув кожний шостий українець. Більше 2 млн. осіб було вивезено в Німеччину. Війна обійшлася Україні 14-мільйонними демографічними втратами.

Історична доля розпорядилася так, що українцям довелося воювати у складі різних армій по обидва боки лінії фронту, сотням тисяч із них – одночасно проти найголовніших ворогуючих сторін.

14.1. Україна і світ напередодні та на початку Другої світової війни

На зламі 20-30-х рр. ХХ ст. країни Заходу опинилися у глибокій економічній і політичній кризі, яка супроводжувалася падінням виробництва, інфляцією, безробіттям, гострими соціальними конфліктами, розчаруваннями різних верств населення у капіталістичних цінностях: вільному ринку, невтручанні держави в підприємницьку діяльність, індивідуалізмі тощо. Пошуки шляхів виходу з кризи і засобів врятування своєї влади підштовхнули правлячі кола різних країн до діаметрально протилежних рішень. У СІІІА, наприклад, у ході реалізації «нового курсу» президента Рузвельта були успішно запроваджені такі методи управління, як: державне регулювання економіки і система соціального захисту населення. Ті ж самі методи активно застосовувалися й у Німеччині, де утворився альянс феодально-поліцейської влади з монополістичним капіталом. Однак при цьому всіляко розпалювалися націоналістичні настрої, ідеї панування германо-арійської раси й неповноцінності інших народів.

Агресія, війни, загарбання чужих територій – це одна з форм існування німецького нацизму. У 1935 р. Німеччина захопила Саарську область, у 1936 – підтримала фашистський путч Франко в Іспанії, у 1938 – здійснила «аншлюс» Австрії та виставила ультиматум Чехословаччині з вимогою передати їй Судетську область.

Останні претензії Німеччини були схвалені на Мюнхенській зустрічі Гітлера (1938 р.) з керівниками Англії (Н. Чемберленом) та Франції (Е. Деладьє), які сподівалися направити таким чином німецьку агресію на Схід, на Радянський Союз. Саме тому вони не підтримали ініціативу СРСР щодо створення системи колективної безпеки у Європі. Відчувши підтримку з боку провідних європейських держав, Німеччина захопила всю Чехословаччину.

У ситуації, що склалася, керівництво Радянського Союзу погодилося з пропозицією Німеччини підписати пакт про ненапад, що й було здійснено 23 серпня 1939 р. («Пакт Молотова-Ріббентропа»). Був також узгоджений таємний протокол про поділ країн Східної Європи між Німеччиною і СРСР. Досі в наукових колах точаться дискусії стосовно цих подій. Деякі історики вважають, що провина у розв’язуванні війни лежить і на тодішньому керівництві СРСР .

Друга світова війна почалася 1 вересня 1939 р. після нападу Німеччини на Польщу, скінчилася 2 вересня 1945 р. після капітуляції Японії (союзника Німеччини). Вона назрівала протягом багатьох років. Причини її були складними і різноманітними. Найважливішою з них було загострення суперечностей між капіталістичними країнами, зокрема, Німеччиною, Італією та Японією, з одного боку, і США, Англією і Францією, з другого. Тому, незважаючи на глибокі суперечності, що розділяли капіталістичну і соціалістичну системи, війна почалася не між ними, а всередині капіталістичного світу.

Як вже зазначалося, українські землі знаходилися у складі 4-х країн: СРСР, Польщі, Румунії та Чехословаччини. З початком німецького нападу на Польщу СРСР відповідно до угоди з Німеччиною, ввів свої війська у Західну Україну (17 вересня 1939 р.) У червні 1940 р. відібрав у Румунії Північну Буковину. Відбулося об'єднання основної частини українських земель у складі СРСР. Поза Радянською Україною залишилося лише Закарпаття. Після розвалу Чехословаччини тут утворилася маріонеткова (по відношенню до Німеччини) українська держава – Закарпатська Русь, яка незабаром була загарбана Угорщиною.

Возз'єднання з СРСР і проголошення Радянської влади населення західноукраїнських земель зустрічало з ентузіазмом. Однак зміни, що відбувалися в цьому регіоні України, мали суперечливий характер. З одного боку, відбувалися експропріація маєтків польських землевласників, перерозподіл їхньої землі між українськими селянами, українізація системи народної освіти, державних установ, судочинства, поліпшення медичного обслуговування, особливо на селі, націоналізація промислових підприємств, банків, ліквідація безробіття та ін. З іншого – активна радянізація, руйнація політичної та культурної інфраструктури, створеною місцевою українською інтелігенцією. Перестали функціонувати всі колишні партії, а також культурні установи, зокрема «Просвіта», наукове товариство ім. Т. Шевченка тощо. Здійснювалися насильницька колективізація, антицерковні акції, репресії проти так званих «буржуазних спеціалістів», масові депортації населення.

Отже, восени 1939 р. та влітку 1940 р. відбулося етнічне возз'єднання України. Західноукраїнські землі увійшли до складу УРСР. Незважаючи на неоднозначність і суперечливість політики сталінського режиму в Західній Україні, об'єднання вперше за багато століть у межах однієї держави більшості українських етнічних територій було визначною подією, важливим кроком у розв'язанні українського питання.