- •Історія України
- •Хі. Україна на початку хх століття
- •11.1. Соціально-економічний і політичний розвиток України на початку хх століття
- •11.2. Революція 1905-1907 рр. В Україні
- •11.3. Столипінська аграрна реформа та її наслідки
- •11.4. Участь України у першій світовій війні
- •Контрольні запитання
- •Хіі. Національно-демократична революція та громадянська війна (1917-1920)
- •. Центральна Рада та її діяльність. Утворення унр
- •12.2. Боротьба Центральної Ради і більшовиків за владу в Україні
- •Режим гетьмана п.Скоропадського (Гетьманат в умовах німецької окупації)
- •12.4. Правління Директорії
- •12.4. Перемога більшовицьких сил над білогвардійськими і польськими військами
- •Контрольні запитання
- •Хііі. Соціалістичні перетворення і формування тоталітарного режиму (1921-1939)
- •13.1. Участь України в утворенні срср
- •13.2. Господарче і національно-державне будівництво на рейках непу
- •Встановлення сталінської диктатури. Протиріччя суспільно-політичного життя в Україні
- •13.4. Індустріалізація промисловості та колективізація сільського господарства. Їх соціально-політичні наслідки для України
- •Контрольні запитання
- •Хіv. Українська рср у роки Другої світової та Великої Вітчизняної війн
- •14.1. Україна і світ напередодні та на початку Другої світової війни
- •14.2. Бойові дії Червоної Армії на території України
- •14.3. Партизанський рух і радянське підпілля
- •14.4. Націоналістичний рух у роки війни
- •14.5. Значення Перемоги над фашизмом для українського народу
- •Контрольні запитання
- •15.1. Урср у післявоєнному світі
- •15.2. Відбудова народного господарства
- •15.3. Суспільно-політичне життя в урср у повоєнні роки
- •15.4. Економічний розвиток урср
- •Контрольні запитання
- •Хvі . Україна в умовах загострення протиріч у радянському суспільстві (1965-1990)
- •16.1. Економіка України у добу науково-технічної революції (нтр)
- •16.2. Негаразди суспільно-політичного життя
- •. Спроби перебудови суспільства
- •16.4. Політичне протистояння в українському суспільстві
- •17. 1 Державотворення і політичний розвиток України в 1991-1996 рр.
- •17.2. Конституція України
- •17.3. Розвиток Української держави після прийняття Конституції
- •Теми контрольних робіт (рефератів)
12.2. Боротьба Центральної Ради і більшовиків за владу в Україні
Утворення самостійної УНР не входило у плани більшовиків, бо вони мали свої наміри щодо новоствореної Української держави. Обласна конференція РСДРП(б) Донецького і Криворізького басейнів проголосила Центральну Раду ворогом трудящих і висловилася за скликання Всеукраїнського з'їзду Рад.
Однак Центральна Рада спромоглася в останню мить перехопити ініціативу скликання з’їзду Рад. Всеукраїнський з’їзд Рад, що відкрився в Києві 4 грудня 1917 р., висловив повну підтримку Центральній Раді та її політиці. Опинившись у меншості, 124 делегати від більшовицької партії разом із лівими есерами, деякими українськими соціал-демократами і безпартійними переїхали до Харкова, де відкрився з’їзд Рад Донецького й Криворізького басейнів. Зазначена частина делегатів київського з'їзду Рад, об’єднавшись з делегатами харківського з’їзду, прийняла рішення про проведення альтернативного І Всеукраїнського з’їзду Рад.
І Всеукраїнський з'їзд Рад (11–12 грудня) проголосив Україну республікою Рад. Обраний з'їздом Центральний виконавчий комітет (ЦВК) утворив радянський уряд – Народний секретаріат. Його фактичним головою стала Є. Б. Бош.
Встановлення Радянської влади відбулося протягом останніх днів 1917 – січня 1918 р. Так, 29 грудня 1917 р. радянська влада перемогла у Катеринославі, 9 січня 1918 р. – у Житомирі, 16 січня почалося збройне повстання проти Центральної Ради у Києві на заводі «Арсенал», яке було придушено.
Напередодні свого падіння, 9 січня 1918 р., Центральна Рада прийняла IV Універсал (9 січня 1918 р.), у якому проголосила УНР незалежною. Утворила новий уряд — Раду народних міністрів на чолі з Володимиром Голубовичем. Однак під впливом більшовицької агітації війська УНР або відмовлялися воювати з червоногвардійцями, або переходили на їхній бік. Спроба Центральної Ради перетнути шлях більшовицьким силам на Київ за допомогою студентів і гімназистів призвела до загибелі останніх поблизу станції Крути. 28 січня 1918 р. більшовицькі війська увійшли до Києва, який став столицею Радянської України.
Після вигнання з Києва уряд Центральної Ради підписав 26 січня 1918 р. у Бресті угоду з державами німецького блоку. Згідно з цією угодою УНР зобов'язувалася постачати продовольство, а Німеччина і Австро-Угорщина – надати Центральній Раді дипломатичну і воєнну допомогу у боротьбі проти більшовицьких сил. Радянська Росія не мала сил, щоб протидіяти Німеччині, а тому змушена була підписати також 3 березня 1918 р. у Бресті угоду, згідно з якою, зокрема, визнавала Центральну Раду і окупацію України німецькими і австро-угорськими військами.
Центральна Рада так і не змогла налагодити повноцінну роботу в країні, перебуваючи до того ж умовах окупації іноземних військ і втратила авторитет серед широких верств українського народу. Крім того, окупаційну адміністрацію, яка репрезентувала дві монархічні держави (Німеччину й Австро-Угорщину) не могло влаштовувати українське керівництво, яке складалося з представників партій соціалістичної орієнтації. Окупаційне командування почало схилятися до пошуків встановлення альтернативної влади в Україні, розуміючи, що Центральна Рада не може гарантувати стабільних поставок продовольства до Німеччини. Консерватизм німецького генералітету врешті-решт став базою для зближення німецько-австрійської воєнної адміністрації та колишнього царського генерала Павла Скоропадського.
День 29 квітня 1918 р. став останнім у діяльності Центральної Ради, яка без бою віддала владу в руки П. Скоропадського, проголошеного на з’їзді земельних власників гетьманом України. Жодних політичних актів масового громадського протесту проти державного перевороту історичні джерела не зафіксували. В останній день свого існування Центральна Рада ухвалила Конституцію УНР, згідно з якою Україна проголошувалась суверенною, демократичною, парламентською державою, з поділом влади на законодавчу, виконавчу і судову. Конституція гарантувала широкі громадянські свободи, права національним меншинам.
Отже, доба Центральної Ради продемонструвала цілу гаму сильних і слабких сторін української демократичної революції. До перших слід віднести відродження нації, її швидку, хоч і недостатню політизацію, проголошення Української Народної Республіки. До других – відсутність боєздатної армії, адміністративного апарату, необхідного політичного, державного досвіду в керівників Центральної Ради, Не були реалізовані соціальна і аграрна програма; широким трудящим масам бракувало розвиненої національної і політичної свідомості, розуміння необхідності побудови власної держави. На жаль , ідея державності не посіла гідного місця в українській ментальності.