Тема 1 з

Педагогіка народознавства як одна

з основ національного реформування

загальноосвітньої школи

1. Суть педагогіки народознавства, народознавчі принципи і підходи у вихованні учнівської молоді.

1. Основні напрями і зміст народознавчої роботи.

2. Форми, методи, результативність педагогіки народознавства.

Література для самостійного опрацювання

1. Весняно-літня поезія трудового народу. - К., 1963.

2. Виховний потенціал народного календаря // Рад. школа. - 1990. - №9.

3. Воропай О. Звичаї нашого народу: У 2 т. - К., 1991.

4. Етнографія України. - Львів, 1994.

5. Концепція національного виховання // Освіта. - 1996. - 7 серпня.

6. Основи національного виховання. - К., 1993.

7. Стельмахович М.Г. Українська народна педагогіка. - К., 1997.

8. Скуратівський В. Місяцелік. Український народний календар. - К., 1993.

9. Українська минувщина. — К., 1994.

Контрольні запитання та завдання

1. Розкрийте суть народного календаря, покажіть його філософські основи.

2. Українська етнософія як основа народного календаря.

3. Визначте виховні потенції:

а) зимових дат і свят народного календаря;

б) весняних дат і свят народного календаря;

в) літніх дат і свят народного календаря;

г) осінніх дат і свят народного календаря.

4. Визначте місце народного календаря в національній системі вихо­ вання.

130

Суть педагогіки народознавства, народознавчі принципи і підходи у вихованні учнівської молоді

Одним із провідних напрямів роботи національної загальноосві­тньої школи сьогодні є народознавча основа навчально-виховно­го процесу. Вона передбачає успішне оволодіння народною куль­турою, духовним набутком нації, теоретичне і практичне засво­єння учнями патріотичних ідей, виховання їх як діячів історії та культури рідного народу, поборників свободи і незалежності.

Народознавство - це сукупність наук про народ, його духов­ність, культуру, історію, а також здобутки народного мистецтва, які відображають багатогранність його життя. Народознавство застерігає людину від моральної деградації.

Педагогіка народознавства - це напрям сучасної педагогі­ки, який забезпечує практичне засвоєння культурно-історичних, мистецьких надбань народу, це систематичний пошук, творче співробітництво школи, батьків, громадськості з метою успішно­го розв'язання проблем національного виховання; це загальні орієнтири на теоретичне і практичне засвоєння молоддю крає­знавчого, фольклорного, географічного, етнографічного та історич­ного матеріалу. Педагогіка народознавства об'єднує здобутки на­родної педагогіки, досягнення психолого-педагогічної науки, а також сучасних наук про людину, про народ.

131

Принципи і підходи до виховання в педагогіці народознавства

1. Принцип природовідповідності виховання. Реалізація цьо­ го принципу вимагає врахування:

1. багатогранної і цілісної природи дитини;

2. її анатомічних, фізіологічних, психологічних особливостей;

3. національних і регіональних особливостей;

4. вікових і статевих особливостей;

5. можливостей, задатків, нахилів, інтересів, прагнень, бажань, потягів, самовияву, індивідуальних особливостей, створення умов для саморозвитку, самовиховання, самореалізації осо­ бистості, для її всебічного розвитку у відповідності з її природою.

2. Принцип народності виховання. Реалізація принципу ви­ магає:

1. формування поваги до культурно-історичних традицій свого народу;

2. плекання історичної пам'яті;

3. формування народної моралі, національної свідомості та самосвідомості.

Принцип вимагає знань, практичних справ, дій, які відобража­ють матеріальне і духовне буття, історичне і культурне минуле й сучасне рідного народу, та спрямовані на розвиток його культури, духовності.

3. Принцип самодіяльності. Передбачає керування діяльніс­ тю дітей гуманними, демократичними методами, створенням від­ повідних психолого-педагогічних умов; реалізація принципу за­ безпечує пробудження і розкриття природних задатків, нахилів дітей, формування самобутньої творчої особистості, організацію самонавчання, самоосвіти, самовиховання.

Підходи у вихованні. Народознавчий підхід забезпечує всебіч­не і глибоке засвоєння учнями культурно-історичного шляху роз­витку рідного та інших народів, розкриття змісту освіти в наро­дознавчому аспекті.

Людинознавчий підхід відображає демократизацію і гуманіза­цію шкільного життя, розуміння багатогранного внутрішнього світу людини, закономірностей її діяльності. Весь зміст освіти має розкривати людину як складний і динамічний дивосвіт добра, краси і правди. Людинознавчий підхід у вихованні не припускає

душевної байдужості і черствості, емоційної товстошкірості, фор­мує почуття милосердя, уміння сприймати біль інших людей, від­гукуватися на чуже горе.

Особистісний підхід створює умови для комплексного впливу на вихованця, глибокого знання його душі, рівня сформованості якостей характеру, компонентів світогляду.

Особистісний підхід розраховує на певний результат — сильну, самобутню, яскраву особистість, випестовану на високих народ­них ідеалах, творчих традиціях рідного та інших народів. За особистісного підходу унікальність особистості досягається роз­витком індивідуальних задатків, нахилів, здібностей як у вихо­ванні, так і в ставленні до різних сфер життя, природи.

Сутність педагогіки народознавства відображено в таких її основних наукових поняттях: народна культура, етнопедагогіка, народознавство, педагогіка народного календаря, фольклорне ви­ховання, козацька педагогіка, народна символіка, національна самосвідомість, національний характер, народний світогляд, наці­ональна школа, національна система виховання.

Ідеї і засоби народознавства давні за часом. Особливо рельєф­но вони виявились у добу українського Відродження (XVI-XVII ст.), коли Україна виборювала культурну самобутність, по­літичну самостійність, національну незалежність, коли відбував­ся бурхливий розвиток української культури.

В умовах політики русифікації відбувався процес денаціона­лізації українців. Народознавчі ідеї і засоби поглинула уніфіко­вана система російського самодержавства.

У революційні роки спостерігається процес відродження тра­дицій народної педагогіки, ідей і засобів народознавства (УНР). Здійснювалися українізація суспільного життя, освітньої справи, перехід на рідну мову навчання, національну систему виховання. У 1920-30-х роках педагоги реалізували програму україно­знавства, яка передбачала вивчення молоддю національної істо­рії, географії, етнографи, економіки України, її національної куль­тури, народного мистецтва: пісенного, музичного, танцювального, рушникарства, писанкарства та ін. Широко застосовувались куль­турно-історичні традиції, зростала роль народних звичаїв та об­рядів, здобутків народної педагогіки у вихованні підростаючого

покоління.

Народнознавчі ідеї і засоби, народознавчі програми були зни­щені в роки культу особи і застою. Народознавчий потенціал

133

132

було повністю вилучено з системи освіти. Зростала відчуженість підростаючих поколінь від народної культури, моралі, духовності. У наш час, в умовах відродження і національного реформу­вання, народознавство виступає як важливий компонент нашого державотворення, формування нашої національної духовності, української ментальності, розвитку національної школи і націо­нальної системи виховання.

Основні напрями і зміст народознавчої роботи

Рідна мова. Визначення ролі рідної мови в житті людини, народу, нації, розуміння її як найяскравішого вияву національного бут­тя народу, універсальної скарбниці духовних надбань. Мова як творець культури рідного народу. Рідна мова як самобутній про­яв мислення, оригінальний засіб пізнання дійсності, творчості на­роду. Мова як явище цивілізації. Мова як великий педагог, при­родний вихователь кожної людини. Мова як творець духовності народу. Мова як засіб прилучення дітей до всього батьківського і материнського, моралі, культури, історії рідного народу. Рідна мова - мати всіх інших мов, джерело патріотизму і гуманності особистості.

Народна педагогіка. Це фундамент, на якому повноцінно роз­вивається сімейна, дошкільна, шкільна практика виховання ді­тей. Народна педагогіка як джерело педагогіки наукової, виток історії навчання і виховання, їх культурно-національних основ. Народна педагогіка - це порятунок від бездуховності. У народ­ній педагогіці зосереджені рідна мова, усна народна творчість, народне мистецтво, національні традиції, звичаї, обряди, національна символіка, народні ігри, сімейно-побутова культура, материнська пісня, казки, бувальщини, розповіді про героїчне минуле, духов­ний світ предків, історія рідного краю, природа. Усе це вічно пуль­суючі першоджерела, які живлять життєвою наснагою серце і душу кожної дитини.

Родинна етнопедагогіка. Це складова частина народної культури. Це родинні традиції, звичаї, які сприяють формуван­ню найглибших почуттів: любові до батька і матері, бабусі і ді­дуся, поваги до пам'яті померлих і всіх, хто живе. Родинна етнопедагогіка закладає основи людяності, коріння духовності, фу­ндамент особистості. Родинна етнопедагогіка узаконює батьків

134

як головних вихователів, які відповідальні за виховання дітей перед власною совістю, народом, державою. Етнопедагогіка воз­величує культ сім'ї, родини, сімейних стосунків, родовід, гуманіс­тичну спрямованість особистості.

Фольклорно-календарні традиції. Відтворення і продовжен­ня творчих традицій рідного народу, відновлення фольклорного виховання. Це виховання засобами усної народної творчості, з яких учні черпають емоційно-моральні, трудові, естетичні цінно­сті. У фольклорі в концентрованому вигляді представлена бага­тюща народна педагогіка, культурно-історичний досвід народу. Учні повинні не тільки ознайомлюватися, глибоко сприймати фольклор народу, а й творити свій власний фольклор.

Сімейно-побутові звичаї, обряди. Відродження обрядів і зви­чаїв у сімейному житті як серцевини сімейно-побутової культу­ри, як потужного виховного потенціалу. Це завдання батьків, педагогів, громадськості. Сімейно-побутові звичаї й обряди ви­значають рівень духовної культури сім'ї, від якої залежить вихо­ваність дитини. Культура сім'ї визначається пошаною до своїх предків, один до одного, збереженням честі свого роду, родини, дотриманням заповітів предків, принципів народної моралі, кра­си, збереженням рідної мови, знанням історії народу, розвитком національного мистецтва.

Традиції і звичаї сім'ї повинні трансформувати національну культуру, побутову культуру, народний календар, народні симво­ли, народні ремесла та промисли, народне ужиткове мистецтво.

Народна символіка. Пізнання філософських, політичних, ідей­но-моральних скарбів символіки. Національна символіка (гераль­дика) концентрує в собі конкретно-історичний зміст, який відо­бражає доленосні події, факти в житті й історії народу.

Великий виховний потенціал мають символи - обереги етніч­ної пам'яті (верба, калина, тополя, соняшник, картина із зображен­ням козака на стіні). Великий виховний потенціал має козаць­ка символіка (булава, прапор, бунчук, товариство, побратимство).

Народна символіка виховує, сприяє розвитку творчої уяви, поглиблює живу пам'ять поколінь.

Народна художня образність. Наш народ виробив стійку тра­дицію формувати національну свідомість, духовність засобами художнього відображення дійсності. Художнє відображення сприяє розкриттю почуттів, формуванню художньо-естетичних цінностей, ідеалів, розвитку емоційних, інтелектуальних, вольових якостей

135

людини, вихованню національної свідомості та самосвідомості, національного чуттєво-емоційного досвіду, зокрема поведінки та способу життя, засвоєнню національних і загальнолюдських цін­ностей, домінуючих у житті і творчості народу.

Українці мають багатющу спадщину народного національно­го мистецтва різних напрямів, стилів, жанрів, змістовності та ви­тонченості відображення життя, природи, землі, неба, серпанків, героїчних подій, явищ історії, моральних чеснот, золотих нив пшениці.

Народні художні образи служать високій меті: глибоко і пра­вдиво розкривати життя, його гармонійність і багатогранність, яскравість, красу, надихати на суспільно-корисні потреби, благо­родні мотиви, добротворення, формувати високі якості гуманіста, патріота, громадянина незалежної України, об'єднувати всіх укра­їнців в одну націю.

Емоційна культура. Вона пов'язана зі сферою почуттів лю­дини. Почуття становлять суть і зміст душі людини. Почуття -це ворота пізнання, стимул здобуття різноманітних знань, осмис­лення свободи, долання труднощів. Людинознавчий, народознав­чий матеріал сприяє формуванню доброти, чуйності, лагідності, ніжності; щирості, задушевності та гостинності, передачі учням у спадок емоційного, естетичного, морального багатства народної душі та її краси.

Народна мораль. Педагогіка народознавства орієнтується на гуманізм, мораль людей праці. Могутніми засобами у вихованні народної моралі виступають традиції. Моральними основами ви­ступають совість, гідність, честь, правдивість, справедливість, скро­мність, працелюбність тощо. Формування моральних понять по­в'язана з вихованням почуттів. Моральність - це передусім пе­реживання, почуття людини.

Національний склад психіки. Наш народ має свою історично обумовлену психологію. Вона проявляється в діяльності, поведінці, слові, способі мислення, пізнанні дійсності, оригінальній культурі, своєрідних звичаях, традиціях. Національна психологія і харак­тер нашого народу матеріалізуються в концентрованому вигляді у фольклорі, міфології, символіці, мистецтві, народознавчих та ін­ших компонентах народної культури.

Пізнання національної психології сприяє всебічному вихо­ванню, духовному збагаченню дитини.

136

Національна самосвідомість. Це усвідомлення кожною лю­диною себе як представника певної нації, носія національної куль­тури, історії. Національне свідома людина не забуває своєї нале­жності до певної нації. Вона глибоко знає рідну мову, культуру, усі сфери життя народу, дбає про його сучасне і майбутнє. Націо­нальна самосвідомість формується в процесі вивчення народо­знавчих предметів, оволодіння культурно-історичними традиція­ми. Національне свідома людина любить свій народ, шанує куль­туру інших народів, свободу і незалежність рідного народу: вона - це людина-гуманіст, людина-патріот.

Патріотизм. Якість людини, яка має конкретно-історичний, суспільно-політичний, національний характер. Формуючи націо­нальний патріотизм, педагог дбає про те, щоб учні відчували свою національну належність, виростали добрими сім'янинами, гуман­ними громадянами.

Дружба народів. У формуванні духовності народу основний шлях — від оволодіння духовністю рідного народу до засвоєння духовних здобутків інших народів. Людина, яка не знає власної національної культури, не може бути поборником дружби наро­дів. Почуття дружби народів - це патріотизм, поширений на інші

народи.

Науковий і народний світогляд. Він формується протягом віків, втілюється в усіх компонентах національної культури, ду­ховного життя народу. Світосприймання і світорозуміння учні засвоюють, пізнаючи матеріальні і духовні цінності нашого народу.

Народний світогляд - це система історично обумовлених по­глядів, переконань, ідеалів, яка відображена у фольклорі, міфоло­гії, національній психології і характері народу. Не можна сфор­мувати світогляд без розуміння змісту народного життя, духов­ності народу, цілісної національної культури. Народний світо­гляд - основа наукового світогляду, вони доповнюють один одного.

Розвиток дитячої творчості. Він пов'язаний з осмислен­ням учнями творчого генія народу, з проникненням у зміст і характер різноманітних видів народної творчості, засвоєнням матеріалізованого творчого мислення. Засвоєння народних твор­чих традицій сприяє формуванню в учнів умінь, навичок реалізу­вати свої задуми, створювати власні проекти, конструкції. Так формується творчий потенціал особистості. З метою формування людини-творця треба відроджувати і розвивати далі національні

137

художні школи. Кожне місто, село перетворити в осередок тради­ційних народних мистецтв, ремесел, промислів, підносити їх на новий, творчий рівень.

Національна школа. Першою головною ознакою національ­ної школи є рідна мова. Інші мови треба вивчати тоді, коли рідна мова, народний спосіб мислення пустять в душу дитини глибоке коріння. Національна школа базується на рідних культурно-освітніх традиціях. Справжнім господарем школи є народ, гро­мадськість, а не державна бюрократія. Школа має бути націона­льною не за вивіскою, а за принципами організації, змістом, хара­ктером навчання і виховання. Українська національна школа — це школа українознавства, вітчизнознавства.

Національна система виховання. Кожен народ повинен мати свою національну систему виховання. Вона реалізується переваж­но в національній системі освіти.

Зміст і характер національної системи виховання відобража­ють економічні, політичні, географічні, етнографічні, психологічні особливості народу. Національна система виховання вимагає ці­лісності всіх її ланок. Провідними в національній системі вихо­вання є народні сімейні виховні традиції. Педагогіка народознав­ства є тією природною ланкою, що єднає всі виховні напрямки в єдину національну систему.

Форми, метоли, результативність пелагогіки народознавства

В умовах реформування національної школи сьогодні педагогі­ка народознавства відіграє роль серцевини навчально-виховного процесу.

Йде пошук ефективних його форм - малі академії народних мистецтв, університети народознавства, товариства народних умі­льців, школи і класи кобзарського та сопілкарського мистецтва, етнографічні групи, фольклорні ансамблі, історико-краєзнавчі, ет­нографічні музеї і кімнати народного побуту, уроки народознавс­тва, людинознавства і мистецтвознавства, вертепні дійства, подо­рожі до джерел рідного слова, години улюбленої праці та творчо­сті, уроки емоційної культури, мандрівки в історію, майстерні на­родних промислів, студії писанкарства.

138

Організовується активна участь у реалізації народних звича­їв, обрядів та традицій. Велику роль відіграє творча робота наро­дознавчого спрямування.

Наша національна школа дбає про розробку чіткої системи вивчення народознавства, про наповнення народознавчим зміс­том усієї навчально-виховної роботи. Найбільші можливості для цього відкривають рідна мова, історія України, географія, природа, уроки україно- та народознавства. Доцільна інформація з таких галузей народних знань, як народна математика, метеорологія, астрономія, ботаніка, зоологія, народна медицина, фізичне вихо­вання, трудове навчання, народна музика, хореографія, образотво­рче мистецтво, краєзнавство, народний фольклор, народне мистец­тво, народна поезія, народний календар.

Значний педагогічний ефект мають народні свята, фестивалі, конкурси, ігри, забави, огляди, виставки, гуртки, символи, ритуа­ли та ін.

Народознавча робота будується на засадах обох педагогік -народної та наукової. Сьогодні актуальним є питання охоплен­ня народознавством усіх виховних ланок: сім'я, дитсадок, шко­ла, позашкільні заклади, професійна освіта вчительських кадрів, підвищення їх кваліфікації, підготовка до сімейного життя, педа­гогічний всеобуч тощо.

Література для самостійного опрацювання

1. Державна національна програма «Освіта» (Україна XXI ст.)». - К., 1999.

2. Етнографія України. - Л., 1994.

3. Етнонаціональний розвиток України. - К., 1993.

4. Культура і побут населення України. - К., 1991.

5. Основи національного виховання. - К., 1993. - Гл. 2.

6. Семчишин М. 1000 років української культури. - К., 1993.

7. Січинський В. Чужинці про Україну. - Л., 1999.

8. Стельмахович М. Українська народна педагогіка. — К., 1997.

Контрольні запитання та завдання

1. Розкрийте суть і завдання педагогіки народознавства.

2. Визначте народознавчі принципи виховання учнівської молоді.

3. Визначте зміст і напрями народознавчої роботи в школі.

4. Назвіть нові відомі вам форми і методи народознавчої роботи.

139