Засоби та метоли виховання

Під засобами виховання розуміють діяльність, явища чи пред­мети культури, навколишній світ тощо, які можуть впливати на особистість у певному напрямі.

Засоби виховання: слово, фольклор, авторитет, праця, навчан­ня, природа, побут, звичаї, традиції, громадська думка, мікроклі­мат, суспільний досвід, преса, радіо, телебачення, режим, літерату­ра, мистецтво, книги, кіно, театр, музеї, іграшки, свята, символи, реліквії, релігія тощо.

Під методом виховання розуміють способи цілеспрямова­ного педагогічного впливу на свідомість і поведінку дітей, на формування в них благородних якостей, на збагачення їх необ­хідним життєвим досвідом. Методи обумовлюють взаємопов'я­зану діяльність вихователів і дітей.

Виховний досвід нашого народу викристалізував провідні ознаки методів і доцільність їх використання: одних - для за­безпечення набуття знань, умінь і навичок (методи навчання), інших - для тілесного, духовно-морального та інтелектуального розвитку особистості (методи виховання).

Для практичного користування у виховній роботі з дітьми методи поділяють на три групи: 1) методи переконання і форму­вання досвіду суспільної поведінки; 2) методи організації життє­діяльності дітей; 3) методи стимулювання культурної поведінки.

Методи переконання: роз'яснення, повчання, напучення, по­рада, бесіда, приклад, розповідь, застереження, читання, дискусія. Вони впливають на свідомість, збагачують розум дитини, форму­ють життєві принципи й уміння орієнтуватися в житті.

Методи організації життєдіяльності, спрямовані на захист власного життя, зров'я та оточення: вправи, режим, доручення, вимоги привчання, нагляд, прохання, наказ, заборона.

Методи стимулювання культурної поведінки: схвалення, змагання, сугестія (навіювання), заохочення, покарання. Ці методи

21

відіграють профілактичну роль у формуванні поведінки та стосунків.

Заохочення — лагідні методи виховання: слово, усмішка, лагі­дний погляд, ласка, похвала, нагорода, залучення до виконання цікавих дій, погладжування по голові, оцінка, подяка.

Покарання: вияв незадоволення, осуд, присоромлення, обме­ження деяких прав, посилення контролю, відстрочка обіцянки, стриманість у поводженні з дитиною, позбавлення ласки, відчу­ження в голосі, гнів, обурення. Не слід карати зі зла. Покарання має бути справедливим, відповідати характеру порушення. Зо­всім неприпустимі жорстокість, садизм, нанесення шкоди здоро­в'ю, приниження людської гідності, рукоприкладство, залякуван­ня, погрози, лайки, безкінечне моралізування, позбавлення їжі, одягу, взуття, притулку, злісне відчуження.

Народна педагогіка на перше місце поставила методи, які фо­рмують суспільну поведінку: уклад життя, діяльність дітей, впра­вляння, привчання, режим праці та відпочинку, виконання дору­чень і обов'язків, ігри, забави.

Зокрема, вправляння і привчання реалізуються за допомогою комплексу різноманітних прийомів: показ, приклад, нагадування, контроль, самоконтроль, наказ, погроза: «У гостині останній по­чинай їсти, а першим переставай», «Шануй батька і матір», «До­віряй, але перевіряй», «Найкращий контроль — власна совість», «Хто рано встає - тому Бог дає», «Зробив діло — гуляй сміло».

Практика народного виховання часто вдається до виконання дітьми різних доручень.

У народній педагогіці не раз наголошується на виховній силі слова: «Вола в'яжуть мотузками, а людину - словами».

У формуванні суспільної свідомості провідну роль відіграють такі методи: розповідь, бесіда, роз'яснення, інформування, порада, дискусія. Усі вони здавна побутують у практиці народного вихо­вання. Народна педагогіка виробила розгалужену систему мето­дів стимулювання (вимога, суспільна думка, змагання, напучення, заборона, застереження, навіювання, заохочення, покарання, за­уваження, осуд, метод природних наслідків, докір, обмеження окре­мих прав дитини, репліка).

У народній педагогіці всі види покарання пройняті гуманніс­тю. Покарання застосовується помірковано, карати має право людина мудра й авторитетна: «Краще догана розумного, ніж по­хвала дурного».

22

Народна педагогіка розглядає покарання і заохочення як делі­катні методи (виявляти вимогливість із повагою, не захвалювати): «Перехвалене - як пересолене», «Як будеш часто називати лю­дину свинею, то вона і захрюкає». Фізичні покарання і заляку­вання — методи шкідливі й непедагогічні: «Учи дітей не страхом, а ласкою», «Хто б'є дитину, той не виховує добру людину», «Жо­рстокість породжує тупість і дурість».

Принципи народного виховання

У процесі багатовікової життєвої практики викристалізовува­лись провідні принципи виховання — сукупність вихідних поло­жень та ідей, що визначають спрямування, зміст і організацію виховних дій. Адже дитина - дар божий, її треба оберігати, дог­лядати, дбати про її тендітну душу, не допускати наруги над нею.

1. Принцип гуманізму виявляється в гуманному ставленні до дітей, у застосуванні найдоцільніших засобів впливу на них: «Діти — як квіти: полий, то ростимуть».

2. Принцип народності закликає виховувати дітей і молодь у дусі ідей, ідеалів, почуттів, прагнень, моралі, культурних здобутків, знань, виробничого досвіду, досягнень, світогляду українського народу, прислухатися до голосу народу, жити, працювати і твори­ ти для загального добра України. Принцип народності зобов'я­ зує нас мати свою національну систему виховання, вводити дітей у сферу українознавства, досконалого володіння українською мо­ вою, фольклором, усіма жанрами і видами українського народно­ го мистецтва, ремесла, господарювання, кличе до опанування на­ родних знань, народної педагогіки, світоглядних уявлень та віру­ вань, народного права, морально-етичних норм. До провідних ознак народності належить українська мова — найкращий виразник духовності нашого народу. Честь і хвала батькам, які в душах своїх дітей змалку сіють добірне зерно народолюбства, пам'ятаю­ чи мудре застереження, що «людина без народності подібна блу­ каючому вовкові, для якого всякий ліс, де він їжу знаходить, є батьківщиною».

3. Принцип зв'язку виховання з життям', налаштованість до умов реального життя шляхом формування світогляду, пози­ тивного ставлення до людей, виховання людяності, принциповос­ ті, порядності.

23

І

4. Принцип наступності та спадкоємності поколінь. Основні віхи реалізації принципу: забезпечення міжпоколін-,

ного зв'язку, естафетна передача старшими молоді знань, умінь, досвіду, духовних цінностей, знання народу, виховання любові до батьків, до літніх людей, шани до предків, піклування про бать­ків, бережливого ставлення до спадщини і т.ін.

Завжди треба думати над тим, що дамо у спадок своїм дітям, яку згадку залишимо по собі в їхній пам'яті. Вірність дітей заповітам, звичаям і традиціям батьків - провідне кредо народ­ного виховання, закон сімейного життя.

5. Принцип участі в праці.

Золоті правила народної педагогіки: «Людина виховується в праці, через працю і для праці», «Вік живи, вік учись і вік трудись».

Заклик до праці лунає вже з колиски, з колискової пісні: «Не вчись, котику, красти, а вчися робити, черевики шити». Повчаль­ною є й українська народна притча: «Якщо хочеш мати в сім'ї виродка, дай своєму чадові все, що йому заманеться, і не залучай його до праці: виродок готовий».

Уміння працювати головою і руками, любов до праці - най­краща спадщина, яку можуть залишити батьки своїм дітям, най­переконливіший аргумент людської порядності.

6. Принцип природовідповідності вимагає будувати процес виховання на основі врахування вікових і індивідуальних особ­ ливостей дитини. Це домінанта народної педагогіки. Г.С. Сково­ рода говорив, що «природа є першопричиною всього і саморуш­ ною пружиною». А тому й виховання має бути «сродним», приро- довідповідним.

7. Принцип культуровідповідності передбачає поступове вхо­ дження дитини у сферу сучасної культури, вироблення культур­ ної поведінки, певної компетенції в мистецтві, етиці, естетиці, му­ зиці, володіння основами знань з кібернетики, електроніки, релі­ гії, політологи", соціології, етнографи, дизайну і т.ін.

8. Принцип самодіяльності означає спрямування виховного впливу на дітей з метою їхнього особистісного виявлення, вироб­ лення власної волі й самостійного мислення, творчої думки, ініціативи, винахідливості, підприємливості, громадської актив­ ності і т.ін.

9. Принцип педагогічної компетентності батьків. Обізна­ ність батьків з народною педагогікою, теорією виховання, антро­ пологічними науками.

10. Принцип систематичності і послідовності.

11. Принцип єдності вимог і поваги до особистості.