Глава 7. Система адміністративного права та його місце в українській правовій системі

Оскільки кожен субінститут адміністративного права при його використанні для правового регулювання у конкретній сфері державного управління набуває характерних рис, притаманних цій сфері, то на основі багатьох субінститутів адміністративного права можна сформувати низку підгалузей, об'єднавши в них норми саме за ознакою їх зв'язку з певним субінститутом.

Так, службове право (право публічної служби) як підгалузь адміністративного права об'єднує всі норми, що регулюють питання проходження служби в різних органах — державна служба в органах виконавчої влади, служба у Збройних Силах України, служба в органах внутрішніх справ, дипломатична служба, служба в органах місцевого самоврядування тощо. Адміністративно-деліктне право як підгалузь адміністративного права утворюють норми, що регулюють відносини адміністративної відповідальності в різних сферах державного управління; адміністративно-процедурне право — норми, що регулюють процедури діяльності органів виконавчої влади тощо.

Оскільки субінститути адміністративного права самостійного значення не мають, то вони завжди перебувають під вирішальним впливом структурних елементів системи адміністративного права — його інститутів і підгалузей. Це підтверджує тезу про внутрішню єдність, цілісність системи адміністративного права.

§ 3. Адміністративне право — галузь публічного права

Поділ права                        Становлення в Україні демократичної,

на публічне                     соціальної, правової держави висуває на по-

і приватне                       рядок денний необхідність приведення сис-

теми права України у відповідність з тими принципами, на яких побудовані відповідні системи розвинених країн світу, зокрема європейських. Говорячи про наближення права України до європейських стандартів, не можна не сказати про дуалізм права, тобто його поділ на приватне та публічне, котрий, хоч і не закріплений офіційно, проте фактично існує в українському праві.

Радянський період розвитку права лишив і можливості, й сенсу проведення будь-яких досліджень з цього питання, тому що

131

Розділ III. НОРМИ, СИСТЕМА І ДЖЕРЕЛА АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА

офіційно дуалізм права визнано не було. І лише після перебудови і обрання посттоталітарними країнами курсу на побудову правової, демократичної держави з'явилися праці, присвячені цій проблематиці.

Щодо загальної характеристики приватного права особливих труднощів не виникає. Зокрема, приватне право визнається як сукупність правил і норм, що стосуються статусу і захисту інтересів окремих осіб, котрі не знаходяться у взаєминах панування-підпорядкуван-ня, рівноправно і вільно встановлюють собі права і обов'язки у відносинах, що виникають з їх ініціативи¹.

Характерними рисами приватного права є рівність учасників відповідних відносин, їхня ініціативність при встановленні правовідносин, вільний розсуд при обранні правил поведінки, прямо не заборонених законодавством, позовний порядок захисту інтересів суб'єктів у суді тощо. Все це дістає відображення у диспозитивному методі правового регулювання.

Натомість публічне право пов'язане насамперед з реалізацією публічної влади. Остання характеризується, по-перше, легальністю застосування сили у межах держави, по-друге, верховенством і обов'язковістю її рішень для будь-якої іншої влади, знеособ-леністю, загальністю, різноманітністю ресурсів тощо. Все це дістає відображення в імперативному методі правового регулювання, який визначає характер відносин, одним із суб'єктів яких обов'язково є суб'єкт публічної (державної або з боку місцевого самоврядування) влади. Отже, визначальною, іманентною ознакою публічного права є притаманний лише йому імперативний метод правового регулювання.

Методи правового регулювання, які характеризують використання у даній сфері суспільних відносин тієї чи іншої комбінації способів юридичного впливу на ці відносини, мають вирішальний характер. Основні ознаки методів регулювання засвідчують: а) яке юридичне становище осіб, встановлене правовою нормою; б) з якими юридичними фактами пов'язане виникнення, зміна чи припинення правовідносин; в) як визначаються права і обов'язки суб'єктів правовідносин; г) як вони захищаються.

¹ Харитонов Є. О. Історія приватного (цивільного) права Європи. — 4.1. Витоки. — С. 3.

132