Визначення віддалі за демаскуючими ознаками

Вогонь від цигарки видно до 500 м.

Світло кишенькового ліхтаря – до 1,5-2 км.

Спалахи пострілу із стрілецької зброї – до1,5-2 км,

Світло фар автомобіля і танка – до 4-8 км.

2.4. РУХ ЗА АЗИМУТОМ. ОСОБЛИВОСТІ ОРІЄНТУВАННЯ НА МІСЦЕВОСТІ БЕЗ КАРТИ

Цей спосіб руху широко використовують на місцевості, бідній на орієнтири, вночі і при обмеженій видимості. Його суть полягає у витри-манні під час руху заданого маг­нітним азимутом напрямку на місцевості і відстані в цьому напрямку. Напрямок ви­тримують за допомогою компаса, а відстань вимірюють кроками або по спідометру машини.

0º

Пн

270º Зх

Сх 90º

Пд

180º

Рис. 27. Визначення магнітного азимуту

Для руху за азимутом необхідно спочатку по карті визначити вихідні дані: магнітні азимути напрямків руху між точками повороту на маршруті та відстані між ними, які оформляють у вигляді схеми (рис. 29)або випису­ють у таблицю (табл. 1).

Магнітний азимут – це кут, відрахований від північного напряму магнітного мериді­ану (магнітної стрілки зорієнтованого компаса) за ходом годинникової стрілки до на­прямку на будь-який предмет на місцевості. Він має значення від 0° до 360°.

Щоб визначити магнітний азимутна місцевий предмет за допомо­гою компаса, треба стати обличчям до цього предмету і зорієнтувати ком­пас, потім, утримуючи компас в орієнтованому положенні, встановити візир пік, щоб візирна риска – проріз – мушка збігалися з напрямом на місце­вий предмет. У цьому положенні позначка на лімбі проти вказівника біля мушки – це величина прямого азимута на місцевий предмет (рис. 27).

150º50

Пн

Пд

Рис.27. Визначення магнітного азимуту

На даному малюнку магнітний азимутна поодиноке дерево буде 330". Для визначення зворотнього напрямку руху використовують зво­ротній азимут, який відрізняється від­значення прямого азимуту на 180°. Потрібно додавати або віднімати 180° від прямого азимуту. На рис. 28 зворотній азимут від окремого дерева на точку стояння буде 150°.

Для визначення напрямку на місцевості за заданим магнітним ази­мутом (рис.29), не­обхідно встановити на шкалі компасу навпроти мушки відлік, який дорівнює зна­ченню заданого магнітного азимуту. Потім, відпустивши фіксатор магнітної стрілки, повернути компас у горизон­тальній площині так, щоб північний кінець стрілки вста­новився навпроти нульової поділки шкали.

Не змінюючи положення компасу, намітити на місцевості по лінії візування через ці­лик і мушку який-небудь віддалений орієнтир. Напрям на орієнтир і буде напрямом, відповідним заданому азимуту.

Для витримування напрямку руху використовують проміжні орі­єнтири. Під час руху за азимутом потрібно знати магнітні азимути з кож­ного пункту на маршруті руху та відстані між пунктами руху "в парах кроків" (у чоловіка середнього зросту два кроки приблизно дорівнюють 1,5 м). При переході від одного пункту до іншого дотриму­ються напряму на орієнтири, а відстань підраховують "у парах кроків". На початкових ¹ пунктах повороту за визначеним азимутом за допомогою компасу зна­ходять напрям руху.

В цьому напрямі вибирають і запам'ятовують або більш віддале­ний орієнтир (до­поміжний), або розміщений ближче до пункту повороту на маршруті руху (проміж­ний) орієнтир. Якщо з проміжного орієнтиру не видно пункту повороту, то визначають наступний орієнтир. Уночі як проміжні (або допоміжні) орієнтири вико­ристовують силуети місцевих предметів, вогні, яскраві зірки. Якщо такої можливості немає, то компас із вільно опушеною стрілкою весь час тримають перед собою в оріє­нто­ваному положенні, а за напрям руху вважають пряму, що проходить че­рез проріз мушки.