4.4. Нанесення обстановки на карту

Після підготовки карти до роботи можна наносити на неї обстановку.

Та обстановка, яка наноситься на карту до прийняття рішення ко­мандиром, називається вихідною.

Її можна переносити з карти старшого начальника, з письмового бойового наказу або розпорядження, з голосу офіцера зв'язку тощо.

Дані про розміщення і дії своїх військ наносяться на карту з деталі­зацією на два сту­пені нижче, тобто начальник медичної служби полку наносить – до роти.

Розглянемо на прикладах теоретично, а потім у ході занять і практично засвоїмо пра­вила нанесення обстановки на карту.

Н

Ніколи не треба забувати про збереження топографічної основи карти і зловживати тактичними знаками (рис. 48).

При нанесенні лінії оборони на карту необхідно олівець легко повертати. Штрихи на­носяться перпендикулярно до лінії оборони.

Величина кроку між штрихами повинна бути приблизно 2 мм, ви­сота – 1 мм і товщина – 0,5 мм.

Лінії траншеї проводять залежно від зайнятого підрозділами поло­ження, пристосову­ючись до умов рельєфу, місцевості (рис. 50). Вони не повинні затемнювати або закри­вати топографічну основу карти.

Лінію потрібно проводити одним рухом руки, не відриваючи олі­вець від карти (рис. 51).

Фактичні дії військ і їх розміщення наносяться на карту суцільною лінією (рис. 52).

Для швидкого знаходження місцевих предметів треба дотримува­тися такого правила: рубежі для своїх військ вказуються двома точками з перерахуванням нанесених пунк­тів та інших місцевих предметів справа наліво, а райони оборони, зосередження (роз­міщення) – трьома-чотирма точками проти ходу годинникової стрілки. Смуга (діля­нка) оборони по­значається не менше, ніж чотирма точками так, як і район (рис. 53).

У такому ж напрямі проводиться лінія рубежу, району або смуги.

Умовні знаки підрозділів, які здійснюють марш, потрібно наноси­ти не на дорогах або колонних шляхах, а поряд з ними, із південного, або східного боку на відстані 2-3 мм від дороги.

Таке положення колони відносно дороги обумовлено тим, що при підтушовуванні умовного знака колони значно погіршиться чи­тання знаку і нечітко визначатиметься топографічна основа карти. Назви елементів похідного порядку пишуться над колоною, а склад її–під нею (рис. 54).

Колони артилерійських, мінометних, зенітних підрозділів і підрозділів ПТКР позна­чаються відповідним знаком для будь-якої коло­ни (лінією) з необхідною кількістю поперечних рисок і з необхідними на­писами (рис. 55 А).

Розмежувальні лінії наносяться від тилу до фронту, в наступі й на марші – на гли­бину бойового завдання, а в обороні – на дальність найдійовішого вогню підтримую­чих або штатних вогневих засобів.

Довжина пунктирної лінії при позначенні нею меж батальйонів повинна дорівнювати 5 мм, розрив між лініями – 2-3 мм. У полковій розмежувальній лінії штрихами нано­сяться лінії довжиною 10мм, розрив між ними – 5мм.

Дужка наноситься біля місцевого предмета таким чином, щоб не її окружність, а уявна лінія, яку можна провести через її кінці, включала або виключала даний місцевий предмет. Радіус дужки – 3-4 мм, а у вели­ких міст, лісових масивів – 6мм (рис. 55,56).

При позначенні розмежувальних ліній у наступі й обороні пунк­ти перелічують від тилу до фронту, а при виході із бою і відході від фронту – в бік відходу.

Спочатку вказується розмежувальна лінія праворуч, потім ліво­руч. Коли частина міс­цевих предметів, по яким наносять розмежувальні лінії, не входять у смугу дій, то в усній постановці завдань перед такими пунктами вказується "виключно", а в письмо­вих бойових документах скорочено пишеться "викл".

Наприклад, при постановці завдання 1 мб ліва розмежувальна лінія для нього може бути вказана так (рис. 57А): Ольгино, (викл.) відм. 32,7, Мирово. У даному прикладі відм. 32,7 не входить у смугу дій 1 мб.

Отже, прийнято вважати, що для підрозділу, якому ставиться зав­дання, або для під­розділу, командир якого оголошує бойовий наказ, пун­кти місцевості, вказані без об­мови, входять у смугу дій, а з обмовою "вик­лючно" – не входять.

Райони і рубежі, зайняті противником, вказуються за ходом годинникової стрілки справа наліво, при цьому в думці треба поставити себе обличчям до противника (рис. 57Б).

При постановці завдання або прийнятті рішення щодо знешкод­ження противника в конкретному районі, послідовність переліку пунктів повинна відповідати порядку вка­зівки їх відповідно до району оборони або розміщення противника (рис. 58).

Бойові завдання механізованих і танкових підрозділів і підрозділів аеромобільних вій­ську наступі наносяться на карту пунктирною лінією із стрілкою.

Довжина пунктиру для позначення роти – 4 мм з відстанню між пунктирами до 2 мм, а для позначення батальйону і частини – вона така ж, як і для розмежувальної лінії.

Стрілка показує характер і напрям дій підрозділу, її довжина по­винна забезпечити чі­тке нанесення знака підрозділу. Тому на стрілці пе­ред її вістрям обов'язково простав­ляються поперечні риски: одна взвод, дві-рота, три – батальйон, без риски – полк (рис. 59).

За ходом бою при нанесенні на карту декількох положень військ до різного часу умо­вні знаки можна відтінити пунктирними лініями і точка­ми, а також підтушовувати їх олівцями різного кольору.

Підтушовування треба виконувати так, щоб вона не затемнювала умовних знаків і то­пографічної основи карти, лягала з невеликим просві­том (0,5 мм), обов'язково зсере­дини, а не із зовнішнього боку лінії, яка позначає межі району (рис. 60).

Обстановка на один і той самий час як за свої війська, так і за війська противника від­тіняється однаковими знаками або підтушовуєть­ся олівцем одного кольору (рис. 61).

Робоча карта кожної посадової особи повинна мати відповідне оформлення: службо­вий заголовок, вказівки щодо початку і закінчення ведення карти, підпис посадової особи.

Наприклад: