Обхід перешкод

Якщо під час руху за азимутом на відкритій місцевості на шляху зустрінеться яка-небудь перешкода, потрібно: запам'ятати орієн­тир на протилежному боці перешкоди в напрямі руху;

визначити до нього відстань і додати її до пройденого шляху, після цього, обійшовши перешкоду, підійти до вибраного орієнтиру і, визна­чивши за компасом напрям шляху, продовжувати рух.

На закритій місцевості чи в умовах обмеженої видимості (ніч, туман), обхід перешкоди можна здійснювати за компасом таким чином (рис. ЗО).

а) підійшовши до перешкоди (точка 1), визначити за компасом ази­мут нового напряму руху вздовж перешкоди праворуч або ліворуч і про­довжувати рухатися за цим азиму­том, вимірюючи відстань, до кінця пе­решкоди (точка 2);

б) у точці 2 записати пройдену відстань (1 -2) і визначити напрям за початковим ази­мутом, зробити поворот і рухатися на точку 3 (кінець пе­решкоди), рахуючи кроки;

в) прийшовши в точку 3, рухатися ліворуч (праворуч) до точки 4 за зворотним азиму­том до напряму 1 -2, поки не буде пройдено шлях, що дорівнює відстані між точками 1 і 2;

г) у точці 4 визначити напрям за початковим азимутом і продовжува­ти рух за ним, до­давши до пройденої відстані довжину відрізка 2-3 (ши­рину перешкоди в напрямі ма­ршруту).

Особливості орієнтування на місцевості без карти в різних умовах

Вночі орієнтуватися на місцевості значно складніше, ніж вдень. Багато місцевих предметів і форми рельєфу, які вдень легше розпізнають­ся, вночі стають важко поміт­ними. Впевнене орієнтування вночі багато в чому залежить від попереднього ви­вчення місцевості по карті і аерофотографіям, запам'ятовування основних лінійних і площинних орієнтирів. Крім того, вночі необхідно завжди знати, в якому напрямі (за сторонами горизонту) підрозділ рухається.

Маршрут руху вночі позначають як правило вздовж лінійних орі­єнтирів, щоб полег­шити підтримання напрямку руху. Як допоміжні оріє­нтири використовують небесні світила, віддалені вогні, а також місцеві предмети і форми рельєфу, які проектуються на фоні неба.

При орієнтуванні на місцевості вночі поряд з найпростішими спо­собами часто вико­ристовують більш сучасні способи і технічні засоби

– напрям руху (атаки), який вказують променем прожектора, світлови­ми трасами чи світловими створами, широко використовують прилади нічного бачення, наземну на­вігаційну апаратуру, а в деяких випадках і радіозасоби.

Взимку через сніговий покрив місцевість стає більш одноманіт­ною, її нерівності згла­джуються, а дороги, канави, струмочки, заболочені ділянки, покриті снігом, не можна побачити. Все це значною мірою уск­ладнює орієнтування. При русі на лижах напрям руху на відкритій місце­вості часто підтримують по залишеному сліду, а на закритій місцевості – по компасу.

Добрими орієнтирами взимку, особливо вночі, можуть служити населені пункти, окремі зарослі, узлісся, залізниці й автомобільні доро­ги, мости через широкі річки та інші площинні і лінійні орієнтири.

2.5. ОРІЄНТУВАННЯ КАРТИ. ВИЗНАЧЕННЯ ЗА КАРТОЮ МІСЦЯ СВОГО СТОЯННЯ

Зорієнтувати карту – це означає розмістити її в горизонтальній площині так, щоб північна (верхня) сторона рамки карти була обернена на північ.

При такому положенні карти розташування місцевих предметів і форм рельєфу на мі­сцевості буде відповідати розміщенню їх умовних знаків на карті, а лінійні орієнтири на місцевості й карті, паралельні. Орієнтація карти може бути виконана за лінійним орієнтиром чи в напря­мі на орієнтир, коли на карті попередньо відоме своє місцезна­ходження (точка стояння). Якщо точка стояння невідома, карту орієнтують за сто­ро­нами горизонту.

За лінійним орієнтиром карту зорієнтовують приблизно або точно. Для приблизної орієнтації досить повернути карту так, щоб уявно прове­дений від точки стояння на­прям уздовж умовного знаку лінійного орієн­тира на карті, наприклад, дороги, спів­пав із напрямом цього орієнтира на місцевості.

Потім перевіряють, чи всі місцеві предмети і форми рельєфу, розмі­щені зліва і справа від дороги, мають таке ж розміщення на карті. Якщо ця умова виконана, карта зорієн­тована правильно.

Карта зорієнтована Карта зорієнтована

правильно неправильно

Рис.31. Орієнтування карти за лінійним орієнтиром

Для точної орієнтації карти використовують візирну лінійку чи олівець. Прикладають лінійку до умовного знака лінійного орієнтира (рис. 31.), так, щоб співпав її напрям із напрямом цього орієнтира на місцевості. Після цього перевіряють розміщення місце­вих предметів і форм рельєфу відносно орієнтира. Якщо ця умова виконана, карта зо­рієнтована правильно.

По напряму на орієнтир (рис. 32) карту орієнтують так само, як і за лінійним орієнти­ром. Різниця тільки в тому, що замість лінійного орієнти­ра використовують напрям від точки стояння на який-небудь віддалений місцевий предмет (окреме дерево, міст, геодезичний знак), впевнено виз­начений на місцевості й на карті.

Рис. 32. Орієнтування за напрямом на орієнтир

Карту орієнтують за компасом, коли не можна з'ясувати своє місцезнаходження на ній чи з точки стояння не видно орієнтира.

При приблизній орієнтації карти за компасом спочатку встановлюють напрям на пів­ніч, позначають у цьому напрямі який-небудь орієн­тир і потім повертають карту так, щоб верхня (північна) сторона рамки/ карти була повернута в напрямі орієнтира.

При точній орієнтації спочатку вказівник відраховування компа­са встановлюють проти поділки шкали, що дорівнює похибці напрямку (рис. 33, а), якщо компас вста­новлюють або на вертикальній лінії координатної сітки, або на величині магнітного схилення (рис. 33,6) якщо ком­пас встановлюють на західну або східну сторони рамки карти.

Рис. 33. Орієнтування карти за компасом

а) компас встановлений на вертикальній лінії координатної сітки;

б) компас встановлений на боковій (західній) стороні рамки карти.

При позитивній поправці (магнітному схиленні) вказівник відра­ховування встанов­люють вправо від нульової поділки шкали компаса, а при негативній – вліво.

Потім компас встановлюють на карту так, щоб його нульова по­ділка співпала з верти­кальною лінією координатної сітки або з однією з бокових сторін рамки карти і була направлена в північну сторону рамки.

Не змінюючи положення компаса, карту повергають у горизонтальній площині доти, поки північний кінець магнітної стрілки не встановиться навпроти відраховування, яке попередньо було встановлено на шкалі.

ВИЗНАЧЕННЯ НА КАРТІ ТОЧКИ СТОЯННЯ

Точку стояння можна визначити на карті різними способами; за найближчими орієн­тирами на око, виміром відстані, за напрямом на орієнтир і за відстанню до нього, за створом і засічкою.

Спосіб визначення точки стояння вибирається з урахуванням даного часу, умов об­становки і потрібної точності.

Визначення свого місцезнаходження за найближчими орієнтирами на око

Це найбільш поширений спосіб.

На зорієнтованій карті розпізнають один-два місцевих предмети, видимих на місцево­сті, потім визначають на око своє місцезнаходження відносно цих предметів за напря­мками і відстанню до них і намічають на карті точку свого стояння (рис. 34).

Рис.34. Визначення точки стояння за найближчими орієнтирами

Якщо точка стояння на місцевості знаходиться перед яким-небудь місцевим предме­том, зображеним на карті, то місцезнаходження умовно­го знака цього предмета буде співпадати з точкою стояння, яку шукають. Вимір відстані. Цей спосіб частіше вико­ристовується при русі вздовж лінійних орієнтирів (доріг, просік тощо) на закритій мі­сцевості, а також при русі за азимутами.

На вихідному пункті спочатку записують відраховування за спідо­метром і починають рух. Для визначеня точки стояння, потрібно на карті відкласти в напрямі руху від­стань, пройдену від вихідного пункту до точки зупинки.

За напрямком на орієнтир і за відстанню до нього точка стояння може бути встанов­лена, якщо на місцевості й на карті виявлений тільки один орієнтир. У цьому випадку на зорієнтованій карті до умовного зна­ка впізнаного орієнтира прикладають лінійку, візирують її на орієнтир на місцевості, по краю лінійки креслять пряму лінію і відкла­дають на ній відстань до орієнтира.

Отримана на лінії візирування точка і є точкою стояння, яку шука­ють. За створом. Створом називається пряма лінія, яка проходить через точку стояння і дві інші харак­терні точки місцевості (орієнтири).

Якщо машина знаходиться на лінії створу, її місцезнаходження можна визначити: за створом і лінійним орієнтиром, за створом і боко­вим орієнтиром, за виміряною від­станню. За створом і лінійним орієн­тиром (рис. 35).

Знаходячись на лінійному орієнтирі й у створі з двома іншими місце­вими предметами, достатньо накреслити на карті пряму через умовні зна­ки місцевих предметів, у створі з якими є точка стояння на місцевості, до пересікання з лінійним орієнтиром (доро­гою). Точка пересікання лінії створу з дорогою і є точкою стояння, яку шукають.

За створом і боковим орієнтиром. У наведеному на рисунку 36 прикладі, створом служить напрям вулиці населеного пункту.

Для визначення точки стояння орієнтують карту за лінією створу, а потім, приклавши лінійку до бокового орієнтира (окреме дерево), візирують на нього і проводять пряму до пересікання з лінією створу. Там, де пересікаються лінія створу з лінією візиру­вання на орієнтир, і буде знаходитися точка стояння.