- •Військова топографія
- •2. Основні умовні позначення, які застосовуються в бойовтих документах......... 75 передмова
- •Розділ 1 місцевість як елемент бойової обстановки
- •1.1. Місцевість та її елементи
- •1.2. Тактичні властивості місцевості
- •1.3. Основні види (різновиди) місцевості та їх тактичні властивості
- •1.4. Способи вивчення місцевості
- •1.5. Загальні поняття про топогеодезичне забезпечення бою
- •Контрольні запитання
- •2.1. Способи орієнтування на місцевості
- •2.2. Визначення сторін горизонту і напрямків на місцевості
- •За компасом
- •За годинником та Сонцем
- •За Полярною зіркою
- •2.3. Вимірювання кутів і відстані на місцевості Вимірювання кутів
- •Вимірювання кутів за допомогою бінокля та приладів спостереження і прицілювання
- •Вимірювання кутів за допомогою компаса
- •Вимірювання кутів за допомогою лінійки
- •Вимірювання кутів за допомогою підручних матеріалів
- •Вимірювання віддалі по спідометру машини
- •Визначення відстані за лінійними розмірами предметів
- •Визначення віддалі за часом і швидкістю руху
- •Визначення віддалі за відношенням швидкості звуку до світла
- •Визначення віддалі на слух
- •Визначення віддалі за демаскуючими ознаками
- •Обхід перешкод
- •За виміряною відстанню:
- •Складання схеми і таблиці руху за азимутами
- •2.7. Орієнтування на місцевості за картою в русі
- •Визначення довжини маршруту і розбивка його на окремі ділянки
- •Розділ 3 топографічні карти
- •3.1. Призначення і коротка характеристика топографічних карт
- •Призначення топографічної карти
- •Класифікація і характеристика топографічних карт
- •3.2. Масштаби топографічних карт. Визначення відстані по карті
- •3.3. Зображення місцевих предметів і рельєфу на топографічних картах
- •Види горизонталей
- •1. Гора
- •Визначення по карті крутості схилу
- •3.4. Визначення прямокутних і географічних координат місцевих предметів по карті
- •Визначення географічних координат
- •1 Хв. Довготи
- •10 С довготи
- •Визначення прямокутних координат
- •Використання кілометрової сітки для визначення прямокутних координат точок
- •Приблизне визначення місцезнаходження точки на карті
- •Повні координати точки
- •3.5. Розграфлення і номенклатура топографічних карт
- •3.6. Визначення по карті умов спостереження, маскування і захисних якостей місцевості
- •3.7. Правила нанесення на карту орієнтирів та інших об'єктів
- •Контрольні запитання
- •Розділ 4 ведення робочої карти
- •Підготовка карти до роботи
- •Складання карти
- •Основні положення ведення робочої карти
- •4.3. Умовні знаки і скорочені позначення. Написи на картах
- •4.4. Нанесення обстановки на карту
- •Робоча карта начальника автомобільноїслужби 10мБр
- •4.5. Нанесення на карту об'єктів за їх прямокутними та географічними координатами
- •Додатки
- •1. Картографічні умовні знаки
- •2. Основні умовні позначення, які застосовуються в бойових документах Пункти управління та засоби зв'язку
За виміряною відстанню:
На карті проводять лінію створу. Потім визначають відстань до найближчого орієнтира, який знаходиться на лінії створу, і відкладають цю відстань на накресленій прямій (від орієнтира на себе). Отримана на прямій точка і буде точкою стояння.
Засічкою точку стояння визначають при умові ретельного огляду місцевості й наявності на ній місцевих предметів і форм рельєфу, які можуть служити надійними орієнтирами.
Засічку за двома-трьома орієнтирами (рис. 37) використовують тоді, коли своє місцезнаходження на карті не визначено.
Карту орієнтують за компасом і розпізнають на місцевості два-три орієнтири, які зображені на карті. Потім, як і в попередньому випадку, візирують почергово на вибрані орієнтири і накреслюють по лінійці напрямки від орієнтирів на себе. Усі ці напрямки повинні перетнутися в одній точці, яка буде точкою стояння.
Така засічка називається зворотною.
2.6. ПІДГОТОВКА ЗА КАРТОЮ ВІДОМОСТЕЙ ДЛЯ РУХУ ЗА АЗИМУТОМ
Підготовка виконується на великомасштабній топографічній карті і включає:
– вивчення місцевості;
– вибір маршруту й орієнтирів на його ділянках;
– визначення магнітних азимутів напрямків і відстаней між вибраними орієнтирами;
– оформлення даних на карті або складання схеми (таблиці) руху.
При вивченні місцевості в напрямі руху оцінюють, головним чином, її прохідність, маскувальні та захисні якості, визначають важко-прохідні та непрохідні ділянки і шляхи їх обходу.
Вибір маршруту і орієнтирів. Головне – це вибрати маршрут, який забезпечить швидкий і прихований від противника вихід до призначеного пункту (об'єкту). Маршрут вибирають з таким розрахунком, щоб він був з мінімальним числом поворотів, але і відстань між орієнтирами не повинна перевищувати 1 -2 км (в пішому порядку), а при русі на машинах – 6-10 км.
При русі в нічний час орієнтирів по маршруту намічають більше. Точки поворотів маршруту намічають біля орієнтирів, які можна легко розпізнати на місцевості (перехрестя доріг, мости, геодезичні знаки).
Щоб забезпечити прихований вихід до вказаного пункту, маршрут намічають через луговини, масиви з рослинністю та інші об'єкти, які забезпечують маскування руху. Не можна рухатись по відкритій місцевості, а також по гребенях висот. Орієнтовний варіант вибору маршруту показаний на рисунку 38.
В
Неправильно
Рис.
38.
Вибір
маршруту для руху за азимутами
Визначення магнітних азимутів напрямків між вибраними орієнтирами. Спочатку визначають дирекційні кути всіх ділянок маршруту. Потім їх переводять в магнітні азимути з урахуванням поправки напряму для даного аркуша карти. Поправка винесена на південну частину аркуша карти, де є запис в лівому куті "Поправка в дирекційний кут при переході до магнітного азимута... (може бути плюс чи мінус і конкретно поправка в тисячних)".
Дирекційний кут – кут між північним напрямком вертикальної лінії координатної сітки карти і напрямом на місцевий предмет (орієнтир), відрахований за ходом годинникової стрілки. Він може мати значення від 0° до 360°.
Дирекційні кути вимірюють транспортиром у такій послідовності:
– необхідно з усіх орієнтирів на маршруті продовжити лінії простим олівцем так, щоб ці прямі були більші радіуса транспортира і перетинали будь-яку вертикальну лінію координатної сітки;
– суміщають центр транспортира з точкою перетину, як показано на (рис. 39), і відраховують по транспортиру значення дирекційного кута.
Рис.
39.
Вимір
дирекційних кутів за картою транспортиром
У нашому прикладі дирекційний кут з точки А (окремий камінь) на точку В (окреме дерево) дорівнює 60°, а дирекційний кут з точки А на точку С (геодезичний пункт) – 302°.
Перехід від виміряних на карті дирекційних кутів до магнітних азимутів виконується за формулою:
Ам = а - /±ПН/
де: Ам - азимут магнітний;
а – дирекційний кут;
ПН – поправка напряму.
Вимірювання відстані між орієнтирами на маршруті.
Відстань вимірюється за допомогою циркуля - вимірювача і лінійного масштабу. Потім отриману відстань у метрах переводять у пари кроків. Необхідно відстань у метрах поділити на – 1,5. При вимірах відстані треба всі розрахунки на ділянках робити від центру вказаного орієнтира.