3.7. Правила нанесення на карту орієнтирів та інших об'єктів

Орієнтири, вказані на місцевості старшим командиром, треба роз пізнати на карті, підняти і підписати встановленими для них назвами пронумерувати.

Розташування свого підрозділу на місцевості, позиції противника, цілі, мінні поля та інші об'єкти наносять на карту залежно від обставин різними способами: по ближніх орієнтирах на око, за напрямом і відстан­ню, прямою засічкою і прокладкою компас­ного ходу.

По ближніх орієнтирах на око

На зорієнтованій карті розпізнають найближчі до об'єкту два-три орієнтири, оцінюють відстань до об'єкту і кути до нього і, використовуючи масштаб карти, наносять об'єкт на карту.

За напрямом і відстанню наносять об'єкти на карту, як правило, при розвідці спосте­реженням.

На зорієнтованій карті накреслюють прямі лінії в напрямку до об'єктів, які необхідно нанести на карту. Визначають відстані до об'єктів і відкладають їх на накреслених лі­ніях. Таким чином, отримують розмі­щення нанесених об'єктів на карті.

Рис. 16. Нанесення цілі на карту прямою засічкою з трьох точок

Прямою засічкою визначають місцезнаходження об'єкту на карті як правило, з трьох точок.

На кожній точці стояння (рис. 16), з якої проводять засічку, зорієнтовують карту як можна краще по компасу і шляхом візування креслять пряму лінію в напрямку до об'­єкту, який шукають.

Пересікання прямих з двох точок покаже розміщення на карті об'єк­ту, який необхідно нанести.

Прокладкою компасного ходу визначають розташування об'єкту на місцевості, якщо видимість обмежена, а орієнтирів мало, цілі на карту наносять прокладкою компас­ного ходу від точки, на якій виявлено ціль, до орієнтиру, надійно розпізнаного на міс­цевості і карті.

Вишневе

З

Рис.17. Нанесеня цілі на карту прокладкою компасного ходу

За допомогою компаса визначають магнітний азимут напрямку на виявлену ціль (рис. 17) і вимірюють відстань до неї. Потім визначають магнітний азимут напрямку руху і за ним починають рух, вимірюючи прой­дену до орієнтиру (в нашому прикладі – Ви­шневе) відстань парами кроків. На кінцевому пункті переводять магнітні азимути на зворотні, а потім на дирекційні кути, по яких хід наносять на карту і таким чином ви­значають місцезнаходження цілі на ній.

Контрольні запитання

І. Призначення і коротка характеристика топографічних карт.

2. Масштаби топографічних карт. Визначення відстані по карті.

3. Зображення місцевих предметів і рельєфу на топографічних картах.

4. Визначення прямокутних і географічних координат місцевих предметів по карті.

5. Розграфлення і номенклатура топографічних карт.

6. Вивчення по карті умов спостереження, маскування і захисних якостей міс­цевості.

7. Правила нанесення на карту орієнтирів та інших об'єктів.

Розділ 4 ведення робочої карти

4.1. ПРИЗНАЧЕННЯ РОБОЧОЇ КАРТИ І ВИМОГИ ДО НЕЇ. ПІДГОТОВКА КА­РТИ ДО РОБОТИ

Топографічна карта, на якій графічно при допомозі умовних так­тичних знаків і скоро­чених позначень відображаються тактична обста­новка і її зміни під час бою, назива­ється робочою картою того команди­ра, який її веде.

Робоча карта є одним із основних, а дуже часто і єдиним бойовим документом, який дає можливість командирам підрозділів організовувати і здійснювати управління боєм. Вона базується на топографічній основі карти, тому з її допомогою можна вирі­шити не тільки тактичні, а і топог­рафічні завдання, пов'язані з управлінням військами в бою. Робоча карта командира призначена для вирішення багатьох і різноманітних завдань. Насамперед зазначимо, що з її допомогою командир (начальник) може з'я­су­вати отримане бойове завдання, вивчити й оцінити обстановку, прийня­ти рішення, по­ставити бойові завдання підлеглим підрозділам, віддати вка­зівки щодо взаємодії, бо­йового тилового і технічного забезпечення, склас­ти донесення старшому начальнику, особисто доповісти йому про обста­новку, рухатися з підрозділами на місцевості, на якій важко орієнтувати­ся, вирішувати вогневі завдання щодо знешкодження против­ника. Зви­чайно, все це можна виконати, якщо на робочій карті нанесені необхідні дані про противника, які отримують різними способами і позначають на карті за допомо­гою умовних тактичних позначень. Вона повинна відповідати певним вимогам, найважливішими з яких є наочність, повнота і точність нанесення обстано­вки.

Наглядність – це чітке зображення бойової обстановки з визна­ченням її основних елементів. Вона досягається правильним нанесенням тактичних умовних знаків, роз­міщенням на робочій карті службових і пояснюючих написів, правильним підніман­ням карти.

Повнота нанесення обстановки – це дані, необхідні конкретному командиру (началь­нику) для управління підлеглими підрозділам й в бою.

Це означає, що на свою робочу карту командир (начальник) пови­нен наносити тільки ті дані обстановки і з такою деталізацією, які йому дійсно потрібні.

Виконання цих вимог дозволить зекономити час при нанесенні обстановки, полег­шити використання робочої карти, збереже в таємниці задум -командира щодо органі­зації і ведення бою та задум старшого начальника, що дуже важливо.

На робочу карту начальника медичної служби полку наносять:

1. Загальні дані обстановки і положення своєї частини і підрозділів (на ланку вище і нижче займаної посади).

2. Із рішення командира наносять тільки розмежувальні лінії і бойо­ві завдання своєї частини та підлеглих підрозділів.

3. Про противника наносять ті дані, які безпосередньо впливають на організацію меди­чного забезпечення полку.

4. Детально необхідно нанести місця і час розташування МПП (медичного пункту полку), МПБ (медичного пункту батальй­ону), ТПУ (тилового пункту управління полку), ОМЕДБ (окремого медичного батальйону дивізії), ТПУ дивізії, порядок їх пе­реміщен­ня, шляхи підвезення й евакуації.

5. Заходи для охорони й оборони МПП.

6. Радіаційна, хімічна і бактеріологічна обстановки в районі, роз­міщення МПП.

Точність нанесення обстановки має виняткове значення. Нанесе­на на робочу карту обстановка повинна точно відповідати дійсному по­ложенню військ на місцевості.

Неточність нанесення обстановки спричиняє в бойовий умовах неба­жані, а дуже часто і тяжкі, наслідки. Так, наприклад, неточне нанесення на робочу карту положення своїх підрозділів може призвести до того, що вони будуть знешкоджені вогневими засобами своїх військ, які ведуть вогонь із закритих вогневих позицій. Якщо війська знахо­дяться в безпосередньому зіткненні з противником, то виникає небезпека враження своїх військ.