Розробіть програму психологічної профілактики професійних деструкцій робітників професій “людина-знак”

Профілактичні та лікувальні міри при професійних деструкціях робітників професій “людина-знак”, багато в чому схожі: те, що захищає від розвитку даного синдрому, може бути використано при його лікуванні.

Профілактичні, лікувальні та реабілітаційні методики і заходи повинні бути спрямовані на зняття дії стресора: зняття робочого напруження, підвищення професійної мотивації, вирівнювання балансу між затраченими зусиллями і результатом, який отримується. При появі і розвитку ознак емоційного вигорання у пацієнта необхідно звернути увагу на покращення умов його праці (організаційний рівень), характер взаємостосунків у колективі (міжособистісний характер), особистісні реакції і захворюваність (індивідуальний рівень).

При послідовній профілактиці професійних деструкціях робітників професій “людина-знак”:

• старатися розраховувати і обдумано розподіляти навантаження;

• вчитися переключатися з одного виду діяльності на інший;

• простіше ставитися до конфліктів на роботі;

• не старатися бути кращим завжди і у всьому.

Програма профілактики включає наступні етапи:

1. Виявлення проблеми;

2. Проведення діагностичних/клінічних бесід;

3. Тренінгова/групова робота;

4. Індивідуальна корекція особистісних відхилень.

Основні парадигми та техніки класичного психоаналізу

Досліджуючи психоаналіз як комплекс гіпотез та теорій, що пояснюють роль несвідомого в житті людини, слід виділяти три його аспекти: пізнавальний, соціально-культурний та лікувально-практичний. Розглянемо зміст першого та другого аспектів психоаналізу.

Засновником психоаналізу в його класичній формі був австрійський психолог, невропатолог, психіатр Зігмунд Фрейд (1856—1939). Його теоретичні погляди сформувались під впливом традицій класичного природничо-наукового матеріалізму та еволюціонізму в той час, коли вже намітилась криза традиційних уявлень про психічне життя людини, коли з усією очевидністю виявилось, що неможливо розкрити таємницю буття людини, виходячи лише з її природних характеристик.

Психоаналіз З.Фрейда був спробою синтезу двох напрямків дослідження природи людини:

1) розкриття психічних поривань внутрішнього світу, смислу людської поведінки;

2) аналізу впливу культурного та соціального середовища на формування психічного життя людини та її психічних реакцій.

А це в свою чергу передбачало глибше вивчення структури особистості, оскільки, аналізуючи та оцінюючи людську діяльність, Фрейд повсякчас натикався на такі характеристики поведінки людини, які неможливо було пояснити особливостями її свідомого ставлення до дійсності та до самої себе.

Головним у психоаналізі стало виявлення несвідомого, його філософське осмислення та тлумачення. З.Фрейд, висуваючи свою концепцію несвідомого, підкреслював, що воно не було предметом дослідження класичної філософії та психології, а причину цього вбачав у культі розуму та свідомості. Психіка ж людини, на його думку, роздвоюється на дві сфери: свідоме та несвідоме. Саме вони і визначають суттєві характеристики особистості.

Екзаменаційний білет № 10 Вплив ”внутрішньої” детермінації на розвиток індивідуальності: взаємозв’язок індивідуально-психологічних особливостей і мотиваційно-вольової сфери особистості

На здатність правильно відтворювати сприйняті обставини, що мають значення в справі, можуть вплинути такі особистісні особливості індивідів (незалежно від їхнього віку), як підвищена сугестивність, залежність від думки й оцінок суб'єктивно значимих, авторитетних для них людей, а також підвищена схильність до фантазування.

Це знаходить відображення в ряді рекомендацій для судово-слідчих органів задавати питання експертам про наявність у потерпілих або свідків зазначених властивостей.

Однак варто відмітити, що дані особливості виявляються тільки при взаємодії з визначеною конкретною ситуацією.

Наприклад, при підвищеній сугестивності малолітнього або неповнолітнього свідка в умовах, коли на нього ніхто не робить якого-небудь тиску, він може не втрачати здатності давати правильні свідчення. Можуть зустрічатися ситуації, коли в цілому дитина, що підкоряється, навіть за умови сильного впливу, з боку дорослих, не змінює своїх свідчень, оскільки вони для нього суб'єктивно дуже значимі.

Тому вважається справедливим думка І.А. Кудрявцева, М.В. Морозової, що самі по собі відповіді на питання про наявність у підсудних або свідків ознак підвищеної сугестивності або фантазування не мають важливого значення, вони мають сенс тільки в тих випадках, коли у випробуваного не тільки виявляються ці особливості, але і з'ясовується, що вони впливають на його здатність давати правильні свідчення про обставини правопорушення в конкретних умовах слідчої і судової ситуації.

Визначення ролі «зовнішньої» і «внутрішньої» детермінації, і навіть їх взаємодії для дослідження структури індивідуальності дозволяють обґрунтувати принципи педагогічного впливу, необхідні і достатні у розвиток індивідуальності в різних вікових етапах. У межах інтегративного підходу обґрунтовані педагогічні принципи управління саморозвитком інтегральної індвидуальності. Стратегія інтегративного дослідження індивідуальності передбачає вивчення її як динамічної системи.

З допомогою теоретичної моделі інтегральної індивідуальності можна описати (використовуючи математичний і філософський словники) процес розвитку системи інтегральної індивідуальності шляхом порівняння, її синхронічних структур. Важливим кроком виявляється вивчення зміни, трансформації структури системи, які у різні тимчасові інтервали.