Екзаменаційний білет № 17 Залежність темпераментальних показників від особливостей нейродинамічного рівня. Структура темпераменту

Загальна психічна активність характеризує «динамічні» особливості особистості, її тенденції до самовираження, ефективному освоєнню і перетворенню зовнішньої дійсності. Ступеня активності розподіляються від млявості, інертності і т.д., до граничної енергійності, стрімкості дій.

Руховий або моторний компонент визначається його значенням як засобу, за допомогою якого актуалізується внутрішня динаміка психічних станів.

Серед динамічних якостей рухового компонента варто виділити швидкість, силу, різкість, ритм, амплітуду і ряд інших ознак м'язового руху (частина з них відноситься до мовної моториці).

В.М. Русалов вказував, що темперамент не існує до і поза діяльності та поставив питання про розвиток темпераменту у діяльності. Тест, який розробив В.М. Русалов покладено у нову основу дослідження вікових змін структур темпераменту.

В.В. Білоус запропонував ієрархічну модель структури темпераменту та показав роль кожного із рівнів, які були визначені у діяльності, узагальнив дослідження, в яких вивчався вплив темпераменту на діяльність.

У психологічній літературі є одиничні дані про зміни темпераменту в діяльності. В.С. Мерлін розглядав ці зміни як розвиток та як маскування. В.В. Білоус визначав їх як зміни, маскування та яскравий прояв, вважав, що адекватність темпераменту динамічним вимогам діяльності досягається за рахунок особливого характеру взаємовідносин його властивостей (компенсаторні, синергічні, рецепторні, взаємної врівноваженості). Л.П. Скрильнікова вказувала на зміни взаємозв'язків властивостей темпераменту та властивостей особистості в учбовій діяльності.

Розробіть варіанти оптимальної тактики поведінки та діяльності психолога у різних умовах праці

Поява професії психолога на початку століття була пов'язана із соціальними задачами максимального використання індивідуальних ресурсів людини в трудовій і навчальній діяльності: людина повинна була добре працювати і добре вчитися. Це знайшло своє відображення в історії психології праці й в історії психології навчання. В остаточному підсумку це дозволило з'явитися цілій галузі психологічного знання – психології індивідуальних розбіжностей.

Власне кажучи, психолог на зорі існування цієї професії починав працювати з однієї з найважливіших характеристик індивідуального життя – з характеристикою перспективи особистого розвитку, беручи в такий спосіб (нехай навіть тимчасово) відповідальність за визначення цієї перспективи в досить конкретних проявах успішності здійснення навчальної або трудової діяльності.

Розглядаючи питання про професійно необхідні якості практикуючого психолога, важливо над усе поставити успішність його професійної діяльності. При цьому слід узяти до уваги те, що практикуючий психолог буде мати певну спеціалізацію: діагностика, консультування, реабілітація і т. ін. Таким чином, кожна з спеціалізацій буде вимагати певної підготовки, набору навичок, особистісних рис та якостей.

Важливою передумовою розуміння пацієнта є й щирий інтерес до людей, їхнього способу життя, емоцій, фантазій, думок. Як пише Р. Грінсон, психоаналітик повинен мати розум, який шукає знань, причин та походжень. Енергія, що спонукає людину у цьому напрямку, виходить з її зацікавленості, яка має бути багатою кількісно і доброзичливою якісно. Замала зацікавленість в аналітика робить його жертвою нудьги, надто сильна – змушує пацієнта відчувати надмірний біль.

Наступне важливе вміння, що великою мірою залежить від особистісних якостей психоаналітика, – це вміння спілкуватися з пацієнтом.

Дотепер не було здійснено дослідження, яке б розкривало сутність практичної психології та її відмінність від наукової – як специфічної системи соціальних функцій, принципів, категорій, методів практичної роботи. До певної міри де може бути актом рефлексії з огляду наукової психології стосовно деяких її теоретично-методологічних положень, концепцій та підходів. Така робота може сприяти розвиткові нового напряму вітчизняної психології, який тільки-но починає формуватися, – проектування результатів науки на практичну професійну діяльність психологів у різних сферах суспільства.