NPK_do_KK_Ukrayini_T_2_Tatsiy

Стаття 435

зловживaннявумовaхвоєнногостaнупрaпорaмичизнaкaмиЧервоногоХрестa, Червоного Півмісяця, Червоного Кристала aбо пофaрбувaнням, присвоєним сaнітaрно-трaнспортним зaсобaм, –

кaрaються позбaвленням волі нa строк до двох років.

(Стаття 435 в редакції Закону України № 1675-VI від 22 жовтня 2009 р.)

1. Об’єктом злочину є порядок додержання зaконів тa звичaїв ведення війни.

Женевськa конвенція про покрaщення долі порaнених і хворих у діючих aрміях від 12 серпня1949 р. приписує(нaкaзує) сторонaм, щовоюють, утримувaтисявіднaпaду нa сaнітaрні формувaння, трaнспорти і їх особовий склaд, a при веденні бойових дій сaнітaрні зaклaди повинні по можливості оберігaтись і щaдитися.

Длякрaщогорозпізнaвaннясaнітaрніслужбимaютьвідмітні емблеми: знaк«Червоний Хрест» нa білому полі, a в деяких держaвaх «Червоний Півмісяць» або «Червоний Кристал» нa білому полі. Bикористaння подібних знaків з іншою метою і особaми, які не мaють відношення до сaнітaрної служби, заборонено.

Відповідно до міжнaродних угод передбaченa кримінaльнa відповідaльність зa зловживaння цими знaкaми.

2.Об’єктивна сторона злочину може вирaжaтися: 1) у носінні в рaйоні воєнних дій знaків Червоного Хрестa, Червоного Півмісяця і Червоного Кристала військовослужбовцями, які не мaють нa це прaвa; 2) у зловживaнні у воєнний чaс відмітними знaкaми, якінaдaнісaнітaрнійслужбі. Нaприклaд, утворюєсклaдзлочинувикористaння військовослужбовцем у воєнний чaс для мети, якa не мaє ніякого відношення до сaнітaрної служби, морських суден, пофaрбовaних у білий колір, і тaких, що мaють нa бортaх і горизонтaльній поверхні знaки Червоного Хрестa, Червоного Півмісяця або Червоного Кристала.

3.Ізсуб’єктивноїстороницейзлочинможєбутивчиненийтількизпрямимумислом.

4.Cуб’єктом злочину може бути будь-який військовослужбовець.

5.Про рaйон воєнних дій див. коментaр до ст. 433 КК.

981

Розділ XІX. Злочини проти вcтaновлeного порядку нeceння війcькової cлужби

РОЗДІЛ ХХ

ЗЛОЧИНИ ПРОТИ МИРУ, БЕЗПЕКИ ЛЮДСТВА ТА МІЖНАРОДНОГО ПРАВОПОРЯДКУ

Стаття 436. Пропаганда війни

Публічнізакликидоагресивноївійниабодорозв’язуваннявоєнногоконфлікту, атакожвиготовленняматеріалівіззакликамидовчиненнятакихдійзметою їх розповсюдження або розповсюдження таких матеріалів –

караютьсявиправнимироботаминастрокдодвохроківабоарештомнастрок до шести місяців, або позбавленням волі на строк до трьох років.

1.Безпосередній об’єкт цього злочину – мир між державами і народами. Генеральна Асамблея ООН ще в 1947 р. засудила пропаганду війни, а в Декларації про правонародівнамирвід12 листопада1984 р. проголосила, щонародинашоїпланети мають священне право на мир. Збереження цього права і сприяння його здійсненню визнається одним з основних обов’язків кожної держави.

2.Предмет злочину – матеріали із закликами до агресивної війни або до розв’язування воєнного конфлікту (друкована і рукописна продукція, аудіо- і відеокасети, дискети, лазерні диски та інші матеріальні носії інформації).

3.Об’єктивну сторону цього злочину характеризують альтернативні дії:

1)публічні заклики до агресивної війни або розв’язування воєнного конфлікту;

2)виготовлення матеріалів із закликами до вчинення таких дій; 3) розповсюдження таких матеріалів.

4.Визначення агресії дається в резолюції ХХІХ сесії Генеральної Асамблеї ООН від14 грудня1974 р. Підагресієюслідрозумітизастосуваннязбройноїсилидержавою протисуверенітету, територіальноїнедоторканностічиполітичноїнезалежностііншої держави або будь-яким іншим чином, що несумісний зі Статутом ООН. Свідченням агресії, як правило, є таке застосування збройних сил державою першою. Встановлення наявності акту агресії входить до повноважень Ради Безпеки ООН.

Актом агресії може визнаватися будь-яке із таких діянь: 1) вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка воєнна окупація, яка єрезультатомтакоговторгненнячинападу, абобудь-якаанексіяіззастосуваннямсили території іншої держави або частини її; 2) бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави; 3) блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави; 4) напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили чи морські та повітряні флоти іншої держави; 5) застосування збройних сил однієї держави, що перебувають на території іншої держави за угодою з приймаючою державою, на порушення умов, передбачених угодою, або будь-яке продовження їх перебуваннянатакійтериторіїпіслязакінченнядіїугоди; 6) діїдержави, якадозволяє,

982

Стаття 437

щобїїтериторія, якувонанадалаврозпорядженняіншоїдержави, використовувалась цієюіншоюдержавою длявчинення актуагресії протитретьоїдержави; 7) засилання державоюабовідіменідержавиозброєнихбанд, групірегулярнихсилабонайманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, які мають настількисерйознийхарактер, щоцерівнозначнопереліченимвищеактам, абоїїзначна участь у них.

Наведений перелік актів агресії, передбачений у резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 р., не є вичерпним. Рада Безпеки ООН може визначити, що інші акти є агресією відповідно до положень Статуту ООН.

У Законі України «Про оборону України» у редакції від 5 жовтня 2000 р. (ВВРУ. – 2000. – № 49. – Ст. 420) збройна агресія визначена як застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України та наведено перелік актів збройної агресії, який є аналогічним названому.

5.Агресивна війна і воєнний конфлікт є видами агресії. Агресивна війна характеризується масштабністю дій, поєднанням використання збройних сил з іншими засобами боротьби (зокрема, економічними, дипломатичними, ідеологічними, інформаційними), постановкою та реалізацією певних політичних завдань: захоплення чужої території, поневолення, звернення в рабство чи пограбування іншого народу тощо. Воєнний конфлікт характеризується використанням збройних сил для вирішення певних спірних питань між державами, наприклад, щодо кордону між ними. Про поняття «розв’язування воєнного конфлікту» див. коментар до ст. 437 КК.

6.У статті 436 КК йдеться про заклики до агресивної війни або до розв’язування воєнного конфлікту між Україною та іншою державою, або лише між третіми державами. Длякваліфікації цьогозлочинунемаєзначення, яка саме держава закликається до вчинення акту агресії. Публічними визнаються заклики, які повідомляються багатьомособам уїхприсутності абоіззастосуванням технічних засобів масовогоінформування (наприклад, виступ по радіо чи телебаченню).

7.Поняттямвиготовленняохоплюютьсяпервиннестворенняматеріалів, внесення змін до них, а також їх розмноження для розповсюдження.

8.Розповсюдження матеріалів – будь-яке їх відчуження іншим особам або розміщення для самостійного ознайомлення з ними (наприклад, розклеювання листівок

іплакатів, розміщення в Інтернеті).

9.Цей злочин вважається закінченим, коли особа вчинила будь-які дії, зазначені у ст. 436 КК.

10.Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом. Для виготовлення матеріалів обов’язковою є мета їх розповсюдження.

11.Суб’єкт злочину – особа, яка досягла 16-річного віку.

Стаття 437. Планування, підготовка, розв’язування та ведення агресивної війни

1. Планування, підготовка або розв’язування агресивної війни чи воєнного конфлікту, а також участь у змові, що спрямована на вчинення таких дій, –

караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років.

983

Розділ XХ. Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку

2. Ведення агресивної війни або агресивних воєнних дій – карається позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років.

1.Планування, підготовка, розв’язування та ведення агресивної війни – це особливо тяжкий злочин, основні ознаки якого були закріплені ще в Статутах Міжнародного воєнного трибуналу в Нюрнбергу (1945 р.) та Міжнародного воєнного трибуналу в Токіо (1946 р.).

Безпосередній об’єкт цього злочину – мир між державами та народами.

2.Об’єктивнусторонузлочинухарактеризують: зач. 1 ст. 437 КК– планування, підготовка або розв’язування агресивної війни чи воєнного конфлікту, а також участь

узмові, щоспрямовананавчиненнятакихдій; зач. 2 ст. 437 КК– веденняагресивної війни або агресивних воєнних дій.

3.Агресивну війну і воєнний конфлікт слід розуміти так само, як і у ст. 436 КК,

а зміст поняття агресивних воєнних дій вирішальним чином залежить від визначення поняттяагресіїГенеральноюАсамблеєюООНтавизнанняіншихактівагресієюРадою Безпеки ООН відповідно до положень Статуту ООН (див. коментар до ст. 436 КК). Для кваліфікації цього злочину не має значення, чи була війна офіційно оголошена.

4.Планування означає розробку системи чи сукупності дій, окремих дій чи операцій, стратегіїта/аботактикизлочиннихдій, якіплануєтьсявчинюватиумайбутньому: а) при підготовці, розв’язуванні, веденні агресивної війни; б) при підготовці, розв’язуванні воєнного конфлікту, веденні агресивних воєнних дій. Наприклад, розробка плану «Барбаросса» про напад Німеччини на Радянський Союз.

5.Підготовка може полягати у нарощуванні збройних сил, їх спеціальному навчанні, передислокації; накопиченні запасів зброї, боєприпасів, горючих матеріалів; проведенні розвідувальних заходів, спеціальній ідеологічній підготовці населення та в іншому створенні умов розв’язування і ведення агресивної війни або розв’язування воєнного конфлікту, ведення агресивних воєнних дій (наприклад, створення при підготовці Німеччини до Другої світової війни спеціальних підрозділів для масового вбивства людей). Підготовка може включати в себе розповсюдження дезінформації з метою утаємничити інші підготовчі дії.

6.Під розв’язуванням слід розуміти дії, безпосередньо спрямовані на реалізацію планупропочатокагресивноївійничивоєнногоконфлікту. Вонивиражаютьсяустворенні або інсценуванні конфліктної ситуації або конкретного приводу, провокації противника на початок дій з використанням зброї тощо (наприклад, організація переодягання німецьких солдат у форму поляків та їх уявного нападу на Німеччину

у1939 р.).

7.Участь у змові означає: а) участь у досягненні попередньої домовленості кількохосіб(суб’єктівзлочину) щодоспільнихдій, спрямованихнадосягнення загальної мети – планування, підготовку або розв’язування агресивної війни чи воєнного конфлікту; б) приєднання до такої домовленості після її досягнення іншими особами. У практиці така змова переважно призводить до створення організованих груп чи злочинних організацій, а приєднання до змови виражається у входженні до них та подальшій участі в них.

8.Веденням агресивної війни або агресивних воєнних дій визнаються управлінські діїзреалізаціїагресивнихпланів, зокрема, загальнекерівництвовсімазадіянимиуві-

984

Стаття 438

йнічиувоєнномуконфліктісилами, керівництвозбройнимисиламиабопроведенням військових операцій тощо. Ці дії вчинюються після того, як агресивна війна чи воєнний конфлікт уже розв’язані, і можуть включати внесення змін до плану війни чи воєнногоконфлікту, створенняновихпланівведеннярозпочатоївійничивоєннихдій.

9.Злочин вважається закінченим, коли особа вчинила будь-яке діяння, зазначене

уст. 437 КК.

10.У разі вчинення особою декількох діянь, передбачених різними частинами ст. 437 КК, слід враховувати їх співвідношення. Зокрема, за наявності єдиного умислу на вчинення цього злочину дії, зазначені у ч. 1 ст. 437 КК, можуть являти собою попередню злочинну діяльність щодо злочину, передбаченого ч. 2. Тому, якщо особа, здійснюючи такийумисел, бралаучастьуплануванні чипідготовціагресивної війни, а згодом – в її веденні, то злочин необхідно кваліфікувати тільки за ч. 2 ст. 437 КК. При призначенні покарання враховуються і попередні злочинні діяння.

11.Суб’єктивна сторона злочину – прямий умисел. Мотив і мета можуть бути різними.

12.Післядосягнення16-річноговікусуб’єктомцьогозлочинуможутьбутислуж- бовіособи, якіздійснюютьвідповідніфункціївсистемідержавноївладичиЗбройних Сил держави, уповноважені вирішувати питання воєнного планування і управління, а також інші особи.

13.До осіб, які вчинили злочин, передбачений ст. 437 КК, не застосовується давність притягнення до кримінальної відповідальності та виконання обвинувального вироку (відповідно до ч. 5 ст. 49 та ч. 6 ст. 80 КК).

Стаття 438. Порушення законів та звичаїв війни

1.Жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням, вигнанняцивільногонаселеннядляпримусовихробіт, розграбуваннянаціональних цінностей на окупованій території, застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом, інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також віддання наказу про вчинення таких дій –

караються позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років.

2.Ті самі діяння, якщо вони поєднані з умисним вбивством, –

караються позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.

1.Безпосередній об’єкт цього злочину – мир та міжнародний правопорядок

усферівійнитазбройнихконфліктів. Порушеннязаконівтазвичаїввійнипризводять довтягненняувійнучизбройнийконфліктщебільшоїкількостіучасників, збільшення людських, матеріальних і духовних утрат, продовження конфлікту, що значно ускладнює відновлення миру.

2.Об’єктивну сторону цього злочину характеризують: 1) жорстоке поводження звійськовополоненимиабоцивільнимнаселенням; 2) вигнанняцивільногонаселення

985

Розділ XХ. Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку

дляпримусових робіт; 3) розграбування національних цінностей наокупованій території; 4) застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом; 5) інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана ВРУ; 6) віддання наказу про вчинення таких дій.

3. У статті 438 КК йдеться про міжнародно-правові закони та звичаї війни, які застосовуються: 1) у випадку оголошеної війни або будь-якого іншого збройного конфліктуміждержавами (навітьякщоодназдержавневизнаєстанувійни); 2) увсіх випадкахокупаціївсієїабочастинитериторіїдругоїдержави, навітьякщоцяокупація не зустріла ніякого збройного опору; 3) у збройних конфліктах, в яких народи ведуть боротьбупротиколоніального панування, іноземної окупації тарасистських режимів для здійснення свого права на самовизначення, закріпленого в Статуті ООН та в Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН. Тобто у випадках війни та збройних конфліктів міжнародного характеру. Такий висновок випливає, зокрема, із Женевських конвенцій про захист жертв війни від 12 серпня 1949 р. та Додаткового протоколу І 1977 р.

Статтею 438 КК непередбачена відповідальність запорушеннязаконів тазвичаїв збройних конфліктів неміжнародного характеру. Хоча ці закони та звичаї за своїм змістом споріднені з указаними, все ж юридично вони розглядаються як окремі і мають свої особливості. Зокрема, у Додатковому протоколі ІІ 1977 р. до Женевських конвенцій про захист жертв війни від 12 серпня 1949 р. ідеться про збройні конфлікти, щовідбуваютьсянатериторіїоднієїдержавиміжїїзбройнимисиламиабоіншими організованими збройними групами, які, перебуваючи під відповідальним командуванням, контролюють частину її території, що дає їм змогу здійснювати безперервні й погоджені воєнні дії та застосовувати цей Протокол.

За Римським статутом Міжнародного кримінального суду названі види законів та звичаїв також називаються окремо, проте порушення їх визнаються видами воєнних злочинів. Це вказує на необхідність внесення відповідних змін до ст. 438 КК.

4. Основні правила поводження з військовополоненими і цивільним населенням передбачені у Женевських конвенціях від 12 серпня 1949 р.: Про поліпшення долі пораненихіхворихудіючихарміях; Прополіпшеннядоліпоранених, хворихтаосіб, які зазнали корабельної аварії, із складу збройних сил на морі; Проповодження звійськовополоненими; Про захист цивільного населення під час війни, а також у Додатковому протоколі І до цих конвенцій від 10 червня 1977 р.

Військовополоненими визнаються особи, які потрапили під владу супротивної сторони і належать до будь-якої з категорій, передбачених у ч. А ст. 4 Женевської конвенціїпроповодженнязвійськовополоненими1949 р. тауст. 44 Додатковогопротоколу І 1977 р. Зокрема, це такі категорії осіб: 1) особовий склад збройних сил сторони, щоперебуваєуконфлікті; 2) особовийскладополченнятадобровільнихзагонів, що входять до складу збройних сил; 3) особи, які супроводжують збройні сили, проте до них не входять; 4) населення неокупованої території, яке добровільно береться за зброю для боротьби з окупаційними військами, відкрито носить цю зброю і дотримується законів та звичаїв війни, та деякі інші.

986

Стаття 438

Цивільне населення складається з усіх осіб, які є цивільними особами, тобто особами, щоненалежать дожодної зкатегорій осіб, зазначених упп. 1, 2, 3 та6 ч. Аст. 4 Женевської конвенції про поводження з військовополоненими 1949 р. та у ст. 43 Додаткового протоколу І 1977 р. Ці особи не входять до складу збройних сил сторони, що перебуває у конфлікті, і не беруть участі у воєнних діях.

5.Жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням може виражатисяувбивствах, каліцтвах, тортурахімордуванні, біологічнихекспериментах, взяттізаручників, тілесномуабоколективномупокаранні, каторжнійпраці, нарузінад людською гідністю тощо.

6.Примусовими визнаються роботи, проведення яких вимагається від населення під загрозою будь-якого покарання. Причому у цій статті КК маються на увазі тільки ті примусові роботи, які спеціально заборонені міжнародним правом. Наприклад, роботи, що примушують населення брати участь у військових операціях, або роботи

ворганізаціях військового або напіввійськового характеру.

7.Розграбуваннянаціональнихцінностейнаокупованійтериторіїохоплюєдовіль-

не їх вилучення будь-яким способом, що поєднується з подальшим їх оберненням на користь іншої держави або окремих осіб, а також, як правило, із вивезенням за межі окупованої території. Предметом цих дій виступає майно, що має культурну або іншу національну цінність. Визначення культурних цінностей та їх особливий міжнародноправовийзахистпередбаченийКонвенцієюпрозахисткультурнихцінностейувипадку збройного конфлікту від 14 травня 1954 р. Незаконне, довільне і у великому масштабі привласнення іншого майна, щоне викликається воєнноюнеобхідністю, кваліфікується за ст. 438 КК як інше порушення законів та звичаїв війни (див. ст. 147 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 р.).

8.Під засобами ведення війни слід розуміти предмети, речовини та гази, що використовуються збройними силами для знищення противника або придушення його сили і здатності до опору, завдання шкоди довкіллю. Ці предмети, речовини та гази можутьбутиспеціальноствореніякрізновидизброїчивійськовоїтехнікиабожлише фактично використовуватися як зброя.

Заборона міжнародним правом означає, що засоби ведення війни спеціально забороненінормами, наведенимивміжнароднихдоговорах, згоданаобов’язковістьяких надана ВРУ, або ж вони є предметом всеосяжної заборони іншими нормами чи принципами міжнародного права.

Заборони застосування певних засобів ведення війни закріплені, зокрема, у Санкт-Петербурзькій декларації про відміну застосування вибухових і запалювальних куль від 29 листопада 1868 р., Гаазькій декларації про заборону застосування куль, що легко сплющуються і розвертаються у тілі людини від 29 липня 1899 р., Гаазькійконвенції прозакониізвичаїсухопутноївійнивід18 жовтня1907 р., Гаазькій конвенції про встановлення підводних мін, що автоматично вибухають від доторку від 18 жовтня 1907 р., Женевському протоколі про заборону застосування на війні задушливих, отруйних та інших подібних газів і рідин та бактеріологічних засобів від 17 червня 1925 р., Женевських конвенціях про захист жертв війни від 12 серпня 1949 р. і Додатковому протоколі І від 10 червня 1977 р., Конвенції про заборону розробки, виробництва і нагромадження запасів бактеріологічної (біоло-

987

Розділ XХ. Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку

гічної) і токсинної зброї та про їх знищення від 10 квітня 1972 р., Конвенції про заборону воєнного або будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище від 10 грудня 1976 р., Конвенції про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї, які можуть вважатися такими, що заподіюють надмірні пошкодження або мають невибіркову дію від 10 жовтня 1980 р. і Додатковому протоколі ІV про засліплюючу лазерну зброю від 13 жовтня 1995 р., Конвенції про заборону розробки, виробництва, накопичення, застосування хімічної зброї та про її знищення від 13 січня 1993 р., Конвенції про заборону застосування, накопичення запасів, виробництва і передачі протипіхотних мін та про їхнє знищення від 18 вересня 1997 р.

Такі заборони можуть бути загальними або стосуватися конкретних видів засобів ведення війни. Наприклад, загальною є заборона застосовувати зброю, снаряди і речовини, що здатні заподіяти зайві ушкодження або зайві страждання, або велику, довготривалу і серйозну шкоду природному середовищу (див. ст. 35 Додаткового протоколу І до Женевських конвенцій 1949 р.). До конкретних видів заборонених за-

собів ведення війниналежать: зброя«невибіркової» дії, напалмові, кулькові, касетні, фосфорні бомби, нейтронна бомба, зброя, основна дія якої полягає в завданні пошкодженьосколками, щоневиявляються влюдському тілізадопомогоюрентгенівського проміння, міни-пастки (наприклад, які маскуються під виглядом дитячих іграшок, продуктів харчування або напоїв тощо), лазерна зброя, спеціально призначена для використання у бойових діях виключно або в тому числі для того, щоб спричинити постійнусліпотуорганамзорулюдини, таінші. Застосуваннязброїмасовогознищення, забороненої міжнародними договорами, згода наобов’язковість яких надана ВРУ, кваліфікується за ст. 439 КК.

9. Інші порушення законів та звичаїв війни вчинюються на порушення міжнарод-

них договорів, згода на обов’язковість яких надана ВРУ. Найбільш небезпечними порушеннями є застосування заборонених методів ведення війни, тобто певних способів застосування зброї, проведення воєнної операції чи окремих воєнних дій, вирішення воєнних завдань. Наприклад, таким забороненим методом є віроломство, тобто дії, спрямовані на те, щоб викликати довіру противника і примусити його повірити, щовінмаєправоназахистізобов’язанийнадатитакийзахистзгіднознормами міжнародного права, застосовуваного в період збройних конфліктів, з метою обману такої довіри. Віроломством, зокрема, визнаються: симулювання наміру вести переговорипідпрапоромперемир’яабосимулювання капітуляції; симулювання виходузі строювнаслідок поранення абохвороби; симулювання володіння статусом цивільної особи або некомбатанта тощо (див. ст. 37 Додаткового протоколу І до Женевських конвенцій 1949 р.).

Злочиннимипорушеннямизаконівтазвичаїввійнитакожвизнаються: 1) використанняголодусередцивільногонаселення; 2) бомбардуванняіатакинезахищенихміст, селищ, помешкань і будов; 3) умисний напад на цивільне населення чи на осіб, які надають гуманітарну допомогу; 4) депортація або насильницьке переміщення населення окупованої території; 5) вчинення нападу на установки і споруди, що містять небезпечні сили (греблі, дамби, атомні електростанції), якщо це може викликати звільнення небезпечних сил і наступні тяжкі втрати серед цивільного населення;

988

Стаття 439

6)перетворення необоронних місцевостей і нейтральних зон на об’єкт нападу;

7)вчиненнянападунаособу, коливідомо, щовонаприпинилабратиучастьувоєнних діях; 8) віддання наказу не залишати нікого живим, погроза цим противнику або ведення воєнних дій таким чином та ін. Переліки таких порушень, зокрема, передбачені у ст. 85 Додаткового протоколу І до Женевських конвенцій 1949 р., а також у ст. 8 Римського статуту міжнародного кримінального суду.

10.Злочин вважається закінченим, коли особа вчинила будь-яке діяння, передбачене ст. 438 КК.

11.Суб’єктивна сторона цього злочину – умисел.

12.Суб’єктом віддання наказу про вчинення зазначених у ст. 438 КК дій може бути лише службова особа (як військова, так і цивільна). Ознаки такої особи зазначені у статтях 18 та 423 КК. В інших випадках учинення цього злочину суб’єктом може виступати будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку. Дії військовослужбовців можуть бути кваліфіковані за статтями 432–434 КК, у яких передбачені спеціальні норми.

13.У частині 2 ст. 438 КК встановлена відповідальність за вчинення будь-якого діяння, передбаченого ч. 1, якщо воно поєднане з умисним вбивством. Додаткова кваліфікаціязаст. 115 ККуцихвипадкахнепотрібна. Пропоняттяумисноговбивства див. ст. 115 КК та коментар до неї.

14.До осіб, які вчинили злочин, передбачений ст. 438 КК, не застосовується давність притягнення до кримінальної відповідальності та виконання обвинувального вироку (відповідно до ч. 5 ст. 49 та ч. 6 ст. 80 КК).

Стаття 439. Застосування зброї масового знищення

1.Застосуваннязброїмасовогознищення, забороненоїміжнароднимидоговорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, –

карається позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років.

2.Те саме діяння, якщо воно спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки, –

карається позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.

1.Безпосередній об’єкт цього злочину – безпека людства.

2.Предмет злочину – зброя масового знищення, заборонена міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана ВРУ. Це, зокрема, бактеріологічна (біологічна), токсиннаіхімічназброя, щодоякоївстановленізаборонивобов’язкових для України спеціальних конвенціях: Конвенції про заборону розробки, виробництва

інагромадження запасів бактеріологічної (біологічної) і токсинної зброї та про їх знищення від 10 квітня 1972 р. (ратифікована Президією Верховної Ради УРСР

21 лютого 1975 р.); Конвенції про заборону розробки, виробництва, накопичення, застосування хімічної зброї та про її знищення від 13 січня 1993 р. (ратифікована ВРУ 16 жовтня 1998 р.).

989

Розділ XХ. Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку

Ядерна зброя та інші види зброї масового знищення не є предметом цього злочину, томущовідсутніміжнароднідоговори, згоданаобов’язковістьякихнаданаВРУ,

вяких передбачена спеціальна заборона їх застосування.

3.Під бактеріологічною (біологічною) зброєю розуміють бактерійні (біологічні)

засоби (бактерії, віруси, інші живі організми та речовини, які виробляються ними), а також засоби їх доставки (застосування), створені з метою спричинити загибель, захворюваннячиіншенеповноціннефункціонуваннялюдей, тварин, рослинабозараженнядовкілля. Наприклад, такимибактерійнимизасобамиєзбудникитифу, холери, чуми, віспи, сибірки та інших хвороб. Токсинна зброя базується на використанні токсинів – сполук бактерійного, рослинного чи тваринного походження, які здатні спричинити смерть чи тяжку хворобу людини або тварин. Наприклад, такі токсини є в отруті змій, павуків, скорпіонів; до токсинів також належать: конотоксин, рицин, сакситоксин, токсин Шига, тетродотоксин, афлатоксин та інші. Переліки патогенів, небезпечних для людини, тваринтарослин, атакожтоксинів, зокрема, наведеніуСпискутоварівподвійного використання, що можуть бути використані у створенні бактеріологічної (біоло-

гічної) татоксинноїзброї(див. Додаток5 доПорядкуздійсненнядержавногоконтролю за міжнародними передачами товарів подвійного використання, затвердженого по-

становою КМУ від 28 січня 2004 р. № 86 // ОВУ. – 2004. – № 4, ч. 1. – Ст. 167).

4.Хімічна зброя – це високотоксичні отруйні речовини (нервово-паралітичної, шкірно-наривної, задушливої, дратівливої та іншої дії), а також засоби їх доставки (застосування), створені для масового ураження живої сили противника.

БільшдетальнохімічназброявизначенавуказанійКонвенції1993 р. Хімічназброя означає у сукупності чи зокрема таке: 1) токсичні хімікати та їх прекурсори, за винятком тих випадків, коли вони мають призначення для цілей, які не забороняються цією Конвенцією, за умов, що їх види та кількості відповідають таким цілям; 2) боєприпаси та пристрої, спеціально призначені для смертельного ураження або заподіянняіншоїшкодизарахуноктоксичнихвластивостейзазначенихтоксичниххімікатів, яківивільняютьсяурезультатівикористаннятакихбоєприпасівтапристроїв; 3) будьяке обладнання, спеціально призначене для використання безпосередньо у зв’язку із застосуванням зазначенихбоєприпасівтапристроїв. Токсичний хімікатозначаєбудьякий хімікат, який за рахунок свого хімічного впливу на життєві процеси може призвести до смертельного наслідку, тимчасової недієздатності або заподіяти довготривалу шкоду людині чи тваринам. До них належать усі такі хімікати, незалежно від їх походження чи способу їх виробництва і незалежно від того, чи вироблені вони на об’єктах, убоєприпасахчидесьвіншомумісці. Прекурсорозначаєбудь-якийхімічний реагент, задіянийубудь-якійстадіївиробництватоксичногохімікатубудь-якимчином. Сюдивходитьбудь-якийключовийкомпонент бінарної чибагатокомпонентної хімічноїсистеми. Переліки забороненихтоксичниххімікатів іпрекурсорів містяться уДодатку з хімікатів до Конвенції 1993 р. Список товарів подвійного використання (токсичних хімікатів і прекурсорів), що можуть бути використані у створенні хімічної зброї, наведений у Додатку 4 до «Порядку…», затвердженого постановою КМУ від 28 січня 2004 р. № 86. Перелік бойових отруйних речовин, міжнародні передачі яких підлягають державному контролю, наведений у постанові КМУ від 20 листопада

2003 р. № 1807 (ОВУ. – 2003. – № 48. – Ст. 2506).

990