- •Міністерство інфраструктури України
- •Державний економіко-технологічний університет транспорту
- •Кафедра суспільних та гуманітарних наук
- •Історія української культури
- •Змістовний модуль 1.
- •Тема 1. Поняття і сутність культури. Проблеми дослідження української культури
- •1.Сутність поняття культури, його функції.
- •2. Методологічні засади розуміння національної культури
- •3. Методологічні проблеми дослідження історії української культури.
- •Тема 2. Передумови виникнення української культури. Стародавня культура східних слов’ян.
- •4. Основні етапи розвитку давньослов’янської культури. Художня та матеріальна культура східних слов’ян.
- •5. Міфологія та релігійні вірування східнослов’янських племен.
- •Тема 3. Культура Київської Русі.
- •1. Суспільно-історичні передумови формування держави східних слов’ян.
- •3. Розвиток науки та освіти в добу Київської Русі. Книжкова справа та література.
- •4. Містобудування, архітектура та образотворче мистецтво доби Київської Русі.
- •6. Образотворче та ужиткове мистецтво Галицько-Волинського князівства.
- •Змістовний модуль 2. Розвиток української культури періоду пізнього Середньовіччя, Нової та Новітньої доби.
- •Тема 4. Українська культура Литовсько-Польської доби
- •1.Суспільно-політичні передумови формування культури Литовсько-Польської доби.
- •3. Острозький осередок як альтернатива латиномовним вищим учбовим закладам.
- •4.Розвиток братств та братських шкіл.
- •5. Образотворче мистецтво та архітектура періоду Литовсько - Польської доби.
- •Тема 5. Українська культура доби козаччини. Культура та мистецтво бароко.
- •1. Суспільно-політичні передумови формування козацького типу української культури.
- •2. Особливості пісенно-поетичної творчості козацької доби. Народні думи, історичні пісні. Кобзарство.
- •5. Бароко в українській архітектурі та живописі.
- •6. Українська література др. Пол. Хvіі – хvііі ст. Розвиток театру та музики в Україні др. Пол. Хvіі – хvііі ст.
- •Тема 6. Українська культура кінця хvііі-хіх століття.
- •2. Формування української класичної літератури. Творчість і.Котляревського та т. Шевченка.
- •3. Освіта на Україні. Роль Харківського та Київського університетів.
- •4. Розвиток українського театру, живопису, архітектури, скульптури, музики в хіх ст..
- •Тема 7. Українська культура хх століття.
- •1. Українське суспільне та культурне життя в першій половині хх ст..
- •2. Література й театр на тлі нових національних та соціальних реалій.
- •3. Український мистецький авангард та його доля
- •Тема 8. Розвиток української культури в умовах незалежності.
- •1.Формування нової соціокультурної дійсності та її риси.
- •2. Здобуття державної незалежності України, та її вплив на розвиток культурного життя.
- •3. Розвиток української культури в 2000-х рр.
- •Вступ до дисципліни «Історія Української культури. Історія української культури від найдавніших часів і до періоду Київської Русі
- •Змістовний модуль 2 Розвиток української культури періоду пізнього Середньовіччя, Нової та Новітньої доби.
- •Тема 6. Заняття 2: Українська культура кінця хvііі-хіх століття. План
- •Тема 7. Заняття 2: Українська культура хх століття. План
- •Тема 8. Заняття 2: Розвиток української культури в умовах незалежності.
- •Тема 1. «Сутність культури як цілісної системи. Функції культури» - 4 год.
- •Тема 2.“Християнізація Київської Русі та її значення для розвитку української культури” – 3 год.
- •Тема 3. “Культура Візантії як джерело формування української культури”. – 3 год.
- •Тема 4. “Братський рух в Україні та його значення для збереження культурної ідентичності українського народу”. – 3 год.
- •Тема 5. “Культурно-просвітницька діяльність Києво-Могилянської академії”. – 3 год.
- •Тема 6. “Діяльність Кирило-Мефодієвського братства та її значення для культурної ідентифікації українського народу”. – 3 год.
- •Тема 7. “Історія культурних взаємовідносин і взаємовпливів України та Росії”. – 4 год.
- •Тема 8. “Ситуація культурного шоку в сучасній українській культурі ”. – 3 год.
- •Методичні рекомендації та вимоги до виконання індивідуальних навчально-дослідних завдань.
- •1. Підбір літератури.
- •2, Визначення структури та складання плану звіту.
- •3. Написання тексту звіту та його оформлення.
- •Міністерство інфраструктури україни
- •Індивідуальне навчально-дослідне завдання
- •Питання до іспиту
- •Додаткова:
- •Тетяна Степанівна Бердій
2. Методологічні засади розуміння національної культури
Поняття культурної ідентифікації пов'язане з етапами розвитку етносу, системою його символічно-знакових уявлень та оцінок про навколишній світ та формами культурно-історичного буття. Етнос - це культурно-духовна спільність людей, споріднених походженням, мовою, культурними надбаннями, територією проживання, а за певних умов і державними утвореннями. Часто термін "етнос" порівнюють з поняттями "народ" і "нація".
Налагодження зв'язків у суспільстві, реалізація творчих можливостей кожного індивіда неможлива без потреби у відчутті глибинних коренів. Культурна ідентифікація - це самовідчуття людини всередині конкретної культури.
Світогляд етнічної групи формується за допомогою символів спільного минулого етносу - міфів, легенд, святинь тощо. Ця культурно-історична спадкоємність у житті етносу досить динамічна і рухлива. Виробляючи своє, запозичуючи щось у сусідів та акумулюючи його, народ поступово формує національну культурну традицію - те, що передається в спадок майбутнім поколінням: побутові звичаї, обряди, національний одяг, місцеву розмовну мову (діалект), фольклор.
Процес усвідомлення кожним індивідуумом своєї приналежності до певної етнічної спільноти визначає етнічне самоутвердження як норму, коли традиції, мова, культура, звичаї, потреби збігаються з власними інтересами та готовністю їх відстоювати; це визначає етнічну ідентичність, тобто сприйняття себе часткою етносу як цілісного суспільного організму. Усі ці чинники відіграють вирішальну роль у забезпеченні життєдіяльності та життєздатності етносу.
Державна влада та писемність стали першими передумовами майбутнього національного об'єднання людей. До XVII ст. в Європі вже були передумови для утворення націй і національних культур. У XIX ст. в історії людства з'явились нації - нові утворення, зміцнені не тільки економічно і політично, а й силою людського духу. Націю, на відміну від етносу, об'єднує не стільки кровно-споріднений зв'язок, скільки, крім економічних і політичних факторів, національний характер і національна психологія, національні ідеали і національна самосвідомість і воля.
Слово «нація» двозначне, на що звернув увагу німецький історик і філософ Ф.Майнекке (1862—1954) («Космополітизм і національна держава»). Ним позначають такі поняття:
а) спільноти людей, об'єднаних культурно-психологічним підтекстом, витвореним історично («культурна нація», у сучасному слововживанні — «етнічна нація», нація- етнос);
б) єдність (солідарність) громадян у межах певної держави («державна нація», держава-нація, у сучасному слововживанні — «політична нація»). Політична нація є різновидом політичної спільноти, оскільки передбачає об'єднання і на емоційному рівні — почуттям солідарності, патріотизму тощо. У демократичній державі вона є основною запорукою здатності народу контролювати владу, блокувати політичні технології «поділяй і володарюй».
Належність людей до націй-етносів обумовлюється не державними кордонами, а існуванням національної культури і тим, яку національну культуру особа вважає своєю, рідкою (етнічний українець — громадянин СІЛА. Культурні нації (нації-етноси) формувалися протягом багатьох століть шляхом об'єднання традиційних етнічних спільнот (общин, племен) у нову етнокультурну цілість — «етнічні нації».
Політичні нації сформувалися тільки внаслідок утворення національних держав, тобто після розпаду колишніх теократичних і монархічних імперій. Належність до політичної нації визначається громадянством, якщо при цьому громадяни відчувають і усвідомлюють себе частиною однієї громади (громадянського суспільства).
Сучасна українська ідентифікація (ототожнення, встановлення збігу ознак) є прямим продовженням етнічної та мовно-фольклорної ідентифікації української нації, яка почала активно формуватися ще з середини XIX ст. Українська культурна і національна ідентифікація наприкінці XIX ст. формувалась на противагу загальноросійській культурній ідентифікації і була з самого початку тісно пов'язана з фольклорним шаром західно- та південноруської культури. М. Костомаров, який одним з перших обґрунтував історичну, культурну та етнічну своєрідність сучасних українців, використовував як синонім поняття "південноруська" мова - українська мова (в офіційній суспільно-історичній думці Російської імперії вживання слова "український" було заборонено).
Національна свідомість і національна культура - неодмінні ознаки духовності народу. Статус проблеми вони дістають в умовах "суспільного нездоров ' я". Переломні, кризові періоди в суспільному житті супроводяться вибухом подібних проблем у їх драматичному варіанті. Цей драматизм посилюється, якщо суспільна криза торкається усіх сфер життя: економіки, політики, моралі тощо. Національна культура в її основних вимірах є основою життя соціальної спільноти, яка називається нацією. Тому національна культура виступає предметом особливої уваги в кризові періоди. Саме вона є джерелом національної свідомості і об'єктом звернення, системою координат національної самосвідомості в пошуках тотожності.
Неоднозначність трактувань сутності національних феноменів породжена їх складністю, багатомаїттям і віртуальним характером. Культурологічний підхід, в основі якого лежить зв'язок національної культури і національної свідомості, дає можливість плідніше аналізувати різні події, процеси і явища, пов'язані з національним характером буття певного народу. Коли говорять про національну свідомість, то йдеться про достатньо однорідний духовний феномен, змістом якого є насамперед певний спосіб світосприйняття, корені якого слід шукати в етнічній традиції. Певний стиль мислення і дії виявляються через мовно-понятійні засоби, а певна система естетичних принципів, які своєрідно відображуються нормами поведінки і спілкування, - існуючими обрядами. Національна свідомість відбиває спосіб буття національної спільності і значною мірою визначає його.
Діалектика національного і загальнолюдського в культурі є складною. З одного боку, нація самоутверджується виокремленням себе із загальнолюдського загалу, і чим послідовніше вона це робить, тим більші в неї шанси на консолідацію і визнання національної ідеї рушієм суспільних змін. З другого боку, на цьому шляху її підстерігає гіпотетична можливість звуження своїх орієнтирів, культурної ізоляції та небезпека міжнаціональних конфліктів.