10.Загальні риси розвитку цивілізацій залізної доби (другого покоління)

Друге покоління цивілізаційформувалося в темні віки 12-8 ст. до н.е. Сирійська РЦ піднеслась швидше (в 10-9 ст. до н.е.) за рахунок перебування на інтенсивних торговельних шляхах. Еллінська, Індо-Арійська і Китайська пережили темні віки пізніше і піднялися майже синхронно в 6-5 ст. до н.е. внаслідок якісних змін в організації суспільств на кордонах імперії Ахемендів. Ці змінипов’язані, по-перше, з «синхронізуючим» цивілізаційним впливом самої імперії, яка акумулювала всі культурні надбання того часу; по-друге, з поширенням технологій виготовлення заліза, яке, завдяки легкій його обробці, на порядки збільшило активність переселенців-варварів і, по-третє, завдяки поширенню нового типу писемності, легкодоступного для більшості населення. Ці зміни спричинили до «демократизації» варварських суспільств, які стали народом-військом, де кожен, маючи зброю й знаряддя, отримав можливість брати участь у завоюванні обжитих і колонізації необжитих територій, листуватися і записувати необхідну інформацію. Демократизовані й окультуреніварварські суспільства Середземномор’я, Індії, Середньої Азії і Китаю спромоглися на те, що було неможливе в межах самої імперії: вони впровадили новий тип культури, зокрема такі форми мислення, як натурфілософія й політична філософія, що поклали початок розвитку науки і свідомій, побудованій на раціональних критеріях, політичній організації суспільства. Отже, ойкуменізація цих античних суспільств мала як військово-політичні, так іфілософсько-культурні чинники. При цьому, на відміну від монокультурної Космополітичної цивілізації Середнього Сходу, антична Ойкумена мала мультикультурний характер:крім значного впливу еллінізму, в ній не можна ігнорувати вплив різних течій індійської й китайської філософії, а також авестійської й іудаїської культурних традицій.

11. Спільні і відмінні риси Пелопоннеського і Делоського (першого Афінського) союзів

Договірне право еллінського суспільства досить різноманітне. Можливо найдавнішими були договори про релігійні союзи (амфіктонії), частина яких згодом трансформувалися у військові й оборонні союзи (симархії і епімахії²). Найважливішими симархіями були Пелопоннеський (на чолі зі Спартою) і два Делоських (на чолі з Афінами) союзи.

Пелопоннеський союз існував з другої половини 6 століття до середини 4 століття до н. е. і складався поступово в результаті послідовних угод між Спартою та іншими полісами. Спарта, створюючи Пелопоннеський союз, прагнула до гегемоніїв еллінському суспільстві і розраховувала на допомогу союзників під час придушення повстаньілотів. Інші поліси Пелопоннесу сподівалися на військову підтримку Спарти.

Головні засади союзу:

• У випадку війни кожен член Союзу виставляв 2/3 своєї воєнної сили.

• Верховне командування належало спартанцям.

• Вищим органом Пелопоннеського союзу були збори всіх союзників, які очолювали спартанські ефори(судді).

• Кожен поліс незалежно від розміру мав один голос на зборах, що дозволяло Спарті добиватись ухвалення необхідних їй рішень, протиставляючи дрібні поліси великим.

Пелопоннеський союз постійно підтримував олігархічні угрупування у давньогрецьких державах, а з перемогою у Пелопоннеській війні(431—404 до н. е.) перетворився на загальногрецький блок, який впроваджуваволігархічнеправління.

Після поразки Спарти у війні з Фівами362 до н. е.Пелопоннеський союз розпався. Спроба відновити його в 30-і роки 4 століття до н. е. закінчилася невдачею

Перша Делоська (Афінська) симархія (477-425 рр. до н.е.) була утворена для боротьби з персами. В цьому союзі були нерівні умови членства. Члени союзу були зобов’язані виставляти флот і платити податок, який встановлювався досить довільно. Деякі поліси залучалися до участі в союзі примусово, а у разі непокори могли втратити членство і бути підкореними (прикладом стала каральна експедиція Афін проти Наксоса у 469 р. до н.е.). В 454 р до н.е. союз об’єднував 208 полісів. В цей же рік казна союзу була перенесена з Делосу (святилища Аполона) до Афін. В 440-х рр.. до н.е. союз симархія перетворюється в афінську морську імперію (архе), в якій колишні союзники виступають як данники Афін. В 426 р. до н.е. сума загальних надходжень з податків, якою розпоряджалися Афіни, досягла 1460 талантів. Але після поразки Афін біля Сицилії союз розпався (425 р до н.е.).

Другий союз на чолі з Афінами було створено для підтримки Фів проти Спарти (378-338 рр до н.е.) він нараховував до 70 полісів і об’єднував їх на федеративних началах. Практично цей союз перестав існувати в 355 р до н.е. після поразок від Спарти.

Після пелопоннеських війн в ІV-ІІІ ст. до н.е. відроджуються союзницькі відносини між «старими» амфіктоніями у вигляді локальних симархій (Ахейська, Беотійська, Фессалійська, Еолійська).