17. Головні наслідки Вестфальського миру 1648 року для розвитку міжнародного права

Вестфальский трактат був підписаний 24 жовтня 1648 р. і представляє два зв'язаних між собою мирні договори:

Оснабрюкский (між імператором Священної Римської імперії і його союзників, з одного боку, і Швецією із союзниками - з іншої) і

Мюнстерский (між імператором і Францією з їхніми союзниками).

Значення :

1. Трактат затвердив принцип геополітичної рівноваги, покликаний увічнити статус-кво, що зложилося в результаті закінчення Тридцятирічної війни.

Якщо з погляду міжнародної політики принцип рівноваги був пов'язаний з ідеєю збереження тієї системи європейських держав, що склалася в Європі до середини XVII століття, то з погляду міжнародного права мова йшла про принцип стабільності кордонів. Обидва підходи протягом тривалого часу були основою міжнародно-правових відносин у Європі.

2)Велика увага була приділена інституту міжнародно-правового визнання. Як відомо, саме на Вестфальском конгресі була визнана незалежність Швейцарії й Нідерландів. У зв'язку із цим і виявилася вперше сформульованої декларативна теорія визнання. Це виявилося також у визнанні за германськими князями їхніх суверенних прав.

3)Вестфальский трактат підтвердив рівноправність європейських держав незалежно від розходжень їхньої релігії і форм держави. Однак, обмежуючи право германських держав укладати договори з не-німецькими державами, трактат штучно змішав державно- і міжнародно-правові елементи в побудові імперії.

4)Вестфальский трактат сформулював норми, що передбачали мирне врегулювання спорів і колективні санкції проти нападаючої сторони. Вестфальский трактат був першим загальноєвропейським договором, який хоч і не створив міжнародну організацію, однак заклав перші її основи.

5)Велике значення Вестфальский договір мав і для міжнародно-правового статусу Росії. У ньому "уперше в міжнародній практиці Західної Європи фігурує й Московська Русь як загальновизнаний учасник міжнародних відносин. Цьому передував вступ Московської держави в Тридцятилітню війну. Як підкреслював відомий радянський історик Б.Ф. Поршнєв, "взаємозв'язок епізоду Тридцятирічної війни - походу, що приголомшив Європу, "сніжного короля" туди й назад через всю Німеччину - і російсько-польська Смоленська війни в цей час може вважатися доведеною".

Таким чином, Вестфальский трактат започаткував процес формування міжнародного права в системі європейських держав. Він уперше поклав початок погодженому рішенню європейських проблем не на релігійній, а на світській основі. \

18. Новели в дипломатії і міжнародному праві, пов’язані зі війною сша за незалежність

Після семилітньої війни (1756 – 1763 рр.) король Георг ІІІ вирішив утримувати в Америці постійне військо за рахунок колоністів. Друге рішення – поставити адміністрацію (губернаторів і чиновників) на жалування з корони, хоча ніби й звільняло від цього тягаря колоністів, перш за все мало на меті зробити чиновників незалежними від населення.

Без участі представників колоній було прийнято постанову про низку нових податків. Колоністи мали користуватися тільки імпортованими англійськими товарами, на які Англія ввела високі мита. При цьому Суд адміралтейства розглядав без участі присяжних справи, фактично в режимі надзвичайного судочинства про порушення митного режиму, виносячи суворі рішення без оскарження.

Вірджинія перша прийняла рішення бойкотувати англійські товари. Всі штати її підтримали. У відповідь почалися репресії.

Конгрес. 5 вересня 1774 р. збирається Перший континентальний конгрес, де були представлені 12 колоній – прообраз представницького спільного для колоній органу. Перші акти конгресу:

• Декларація прав і потреб колоній

• План асоціації першого континентального конгресу:

• Акт про відміну репресивних законів Англії

• Підтвердження бойкоту англ. товарів

• Засудження системи управління колоніями

Для контролю за виконанням рішень Конгресу створюється Комітет нагляду і спостереження, пізніше перейменований на “комітет безпеки”.

У квітні 1775 р. починаються бої з англійськими військами. Головнокомандуючим призначено Дж. Вашингтона. Формуються комітети, що виконують власне функції уряду: для ведення війни, з питань фінансів, мореплавства, торгівлі. Конгрес конфіскує землі прибічників короля.

За узгодженим Конгресам типовим зразком кожна колонія приймає власну конституцію. Впроваджується виборність губернаторів. Ради при губернаторах перетворюються у виборні сенати. Збори делегатів перетворюються на нижні палати (палати депутатів).

Не полишаючи спроб мирно вирішити конфлікт, конгрес надсилає королю петицію. Але уряд на чолі з Піттом відкидає петицію і послає нові війська. Відгуком колоній було проголошення Декларації незалежності 4 липня 1776 р.

Декларація незалежності США була одноголосно проголошена на конгресі представників цих (13) штатів 4 липня 1776 р. В ній зазначалося:

«…Ми вважаємо очевидними наступні істини: всі люди створені рівними, і всі вони наділені певними невідчужуваними права до яких належить життя свобода і прагнення до щастя».

Далі було перераховано ті утиски які чинили колоніям король і парламент.

Міжнародні відносини

Ще під час підготовки до війни колонії намагалися заручитися підтримкою Франції, тоді ще на чолі з королем Людовиком XVI. В березні 1776 року Секретний комітет послав члена Континентального конгресу Сайласа Діна до Франції. Місія полягала в отриманні від Франції коштів зброї, суден та іншої допомоги для ведення війни проти Англії. З боку Франції контакт підтримував відомий драматург Бомарше. При його сприянні Сайлас Дін заснував фіктивних торгівельний дім «Родріго Горталес і К^О», через який здійснювалися відправка необхідного спорядження і волонтерів. Визначальну роль в дипломатичній війні за незалежність США відіграв видатний фізик і мислитель Бенджамин Франклін.

Внаслідок зусиль цих дипломатів 6 лютого 1778 р. було укладено два франко-американських договори: про дружбу і торгівлю і про військовий союз – це були перші договори США з іншими державами.

В 1778-1779 рр. проти Англії виступили Франція і Іспанія.

Важливу роль відіграла під час війни за незалежність концепція озброєного нейтралітету, проголошена Катериною ІІ (Декларація Росії про озброєний нейтралітет 1780 року). Король Георг ІІІ намагався спровокувати виступ Росії проти США, написавши про це листа Катерині ІІ. Проте цариця вирішила об’єднати зусилля північних нейтральних країн для забезпечення військовими кораблями поліцейських функцій, в акваторіях, де англійські судна здійснювали військові напади на мирних торгівців.

Декларація про озброєний нейтралітет на морі від 28.ІІ.1780р.:

• Щоб нейтральні кораблі могли вільно ходити з одного порту до іншого у берегів воюючих націй;

• Щоб товари, які належать підданим воюючих держав, були вільними на нейтральних кораблях, за винятком заповідних (конрбандних) товарів;

• перелік заповідних товарів встановлюється

• блокованим може вважатися тільки порт, вхід до якого пов'язаний з загрозою очевидної небезпеки, з відповідним розпорядженням атакуючої держави, кораблі якої розставлені неподалік від порту (ефективність блокади і право обходити блокаду при її неефективності).

Континентальний конгрес США в вересні-жовтні 1780 року визнав принципи, викладені в декларації і оголосив нейтралітет США. До Росії також досить швидко приєдналися Голландія, Данія і Швеція, згодом Прусія, Австрія (1781 р.), Португалія (1782 р.) і Королівство обох Сицилій 1783 р.). Проголошення озброєного нейтралітету ефективно сприяло припиненню нападів на торгові судна і започаткувало використання військового флоту для цивілізованого патрулювання з метою захисту купців.

До прийняття конституції 1787 р. США діяли не як держава, а як союз незалежних держав – конфедерація.

Статті конфедерації. В 1781 р. об’єднані штати прийняли перший міжнародний договір про створення Конфедерації незалежних держав (Статті Конфедерації). Кожний штат зберігав свій суверенітет, свободу і незалежність, всю повноту влади і юрисдикцію.

22 квітня 1793 року Дж. Вашингтон підписав Прокламацію про нейтралітет. Це був односторонній акт США, яким всі громадяни США попереджалися проти проявів ворожості проти воюючих сторін. Контрабанда торгівля з цими країнами заборонялася.

В 1794 р. США опублікували формальну Декларація про нейтралітет, скасувавши союзний договір з Францією.

19 листопада 1794 року було підписано договір з Англією, де було визначено умови торгівлі з цією країною, закріплено вільне судноплавство рікою Міссісіпі. Він був більш сприятливий для Англії і сенат намагався його заблокувати лише втручання Дж Вашингтона врятувало договір від провалу. Але з цим договором зрештою було започатковано мирні відносини між США і Англією, які надалі більше практично не загострювалися до прямого оголошення війни.

В уряді США постійно точиться спір про устрій держави: чи це буде єдина держава-федерація, чи це буде союз суверенних держав – конфедерація. Після визнання незалежності США в 1883 р. цей спір втілюється у протиріччя між Півднем, який виступає за незалежність штатів, і Північчю, яка виступає за посилення централізованої влади, за єдину грошову одиницю, за спільну банківську систему на чолі з центральним банком, при цьому борги штатів пропонувалося об’єднати у спільний національний борг. Зрештою, в умовах постійної загрози втратити незалежність, модель федерації отримала пріоритет, що і було закріплено в Конституції США 17 вересня 1787 р.

З самого початку колонізації експансіоніські настрої були у американців переважаючими, чому сприяли ідеї кальвінізму: пуритани (потім всі американці) – це обраний народ, “новий Ізраїль”, місія якого керувати іншими народами.

У 1803 р. США за 15 млн. долл. купує у Бонапарта Луїзіану разом з Н.Орлеаном, причому Іспанія стає жертвою цієї “не джентльменської” угоди. По-перше Луїзіана належала певний час Іспанії, і вона передала її Бонапарту за умови, що той нікому її не переуступить. Крім того Іспанія через цю угоду втратила Флориду яка була весь час іспанською: оскільки чіткі кордони Луізіани не було оговорено, США оголосили, що Луїзіана включає і Флориду.

Ще в 1813 р. Джефферсон писав Олександру Гумбольду: “європейські країни утворюють окрему частину земної кулі, розташування робить їх частиною певної системи в них є коло власних інтересів, в які ми ніколи (як тоді уявлялося) не повинні втручатися. Америка має свою півкулю. Тому у неї своя система інтересів. Ця ідея далі розвивалася в двох формальних проявах:

Для опозиції і неамериканців було висунуто “принцип неколонізації” Дж.Адамс: “американські континенти надалі не повинні бути відкриті для створення нових європейських колоній.

Для “справжніх” американців доктрина звучала більш відверто. Спікер Г.Клей сформулював її так: “Стосовно Південної Америки народ США займе те ж положення, яке займають жителі Нової Англії щодо всіх інших Сполучених штатів: підприємництво і працелюбність дадуть нам переваги в будь-яких можливих змаганнях з Південною Америкою. В наших силах створити систему, центром якої стануть США, і в якій з нами буде вся Америка”. В “Норт Америкен Ревю” Едуард Еверст висловився більш цинічно: Південна Америка стане для США тим, чим Азія і Африка – для Європи”.

У розвиток цих поглядів у 1823 р. проголошується доктрина Монро:

• Експансія – як основа зростання могутності і добробуту;

• Гегемонізм у зовнішній політиці;

• Протекціонізм у внутрішній політиці.

Як приклад дії доктрини можна навести процес відчуження у Росії Аляски.