19. Міжнародно-правові новели Великої французької революції

Велика французька революція (з 14 липня 1789 р.)

Основами зовнішньої політики Франції було проголошено «загальний мир і принципи справедливості», відмова від усякої війни з метою завоювання.

Революція замінила суверенітет монарха верховною владою нації, що мало важливе значення для затвердження міжнародно-правової суб’єктності держави. Коли народ – господар території, то монарх не вправі нею розпоряджатися.

Вводиться інститут плебісциту (так відбулося приєднання до Франції Авіньону, Савойї та ін.. територій).

“Пропозиції “депутата Національних зборів Вольнея, які стали

Декларація прав народів в 1793 г. підготовлена за завданням Конвенту (але не прийнята ним). Ця декларація пропонувалася як додаток до Декларації прав людини і громадянина: Проект Декларації було обговорено на Конвенті 23 квітня 1995 р. і відхилено.

В ст 1. урочисто проголошувалося: “Національні збори розглядають весь людський рід як єдине суспільство, метою якого є мир і щастя кожного з його членів”.

Замість пануючого принципу “війна всіх проти всіх” пропонувалось нове відношення до людства, на основі його братерства і об‘єднання.

Виділені Принципи права цивілізованих народів.

Згідно ст.2 в цьому великому співтоваристві народи і держави розглядаються як особи, і користуються тими ж природними правами і підлягають тим же правилам правосуддя як і особи в окремих суспільствах.

ст.3. Принцип невтручання “Жоден народ не має права ні вторгатися у володіння іншого ні позбавляти його свободи і природних вигод”

ст.4. Засуджувалось застосування сили проти інших народів і встановлювалась заборона на загарбницькі війни. “всяка війна, що застосовується з іншою метою ніж захист справедливих права є насильницьким актом, який Великому співтовариству належить припиняти, оскільки вторгнення в одну державу з боку іншої загрожує свободі і безпеці всіх. Виходячи з цього, національні збори декретують в статті Конституції, що французька нація забороняє собі з цього моменту починати будь-яку війну, що має на меті збільшення її теперішньої території.

Згідно Конституції 1993 р. “французький народ є природним другом і союзником вільних народів”.

Наслідки ВФР

1. Вперше суб’єктом міжнародних відносин і міжнародного права стала дійсно держава-нація. Цим ВФР сприяла тому, що все ХІХ ст. пройшло під знаком зміцнення держав-націй: через визвольні війни, буржуазні революції, і конституційні реформи.

2. Принцип рівноправності держав, незалежно від існуючих форм правління, піддано новому випробовуванню і (до реакції) дотримано

3. Проголошувалося, що договори повинні дотримуватися. Разом з тим у конвенті було заявлено, що договори тиранів не можуть зв'язувати суверенітет народу.

4. Були сформульовані нові основи права війни:

а) припустима лише війна оборонна, війна на захист попраних прав;

б) ворогом може бути тільки держава, а не люди;

в) звідси - вимога гуманного поводження з полоненими, недоторканність приватної власності, повага до прав мирного населення.

5. У конституційному праві Рев. Франції міжнародні договори починають розцінюватися як юридичні акти: а) так Конституція 1791 р. встановила, що іноземці на території Франції підлеглі французьким законам нарівні з місцевими громадянами (з одного боку – принцип територіального верховенства, з іншого – принцип надання національного режиму); б) на основі міжнародних угод з іноземними державами можуть передбачатися і спеціальні норми: принцип «найбільш сприятливої нації» і «принцип взаємності».

6. Конституція 1795 р. містила поширену в наступних конституціях формулу: «Міжнародні договори, на обов’язковість яких Франція дала згоду стають частиною законодавства».